Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2020 року у справі №752/818/17

Постанова

Іменем України

13 травня 2021 року

м. Київ

справа № 752/818/17

провадження № 61-857св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів:

Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, в якому просила розірвати договір довічного утримання, укладений 22 квітня 2016 року між нею та відповідачем.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач належним чином не виконує умови договору.

Відповідач не звертає уваги на потреби та стан здоров'я позивача, не забезпечує медикаментами, необхідною допомогою, не сплачує комунальні платежі, не надає обумовлене договором матеріальне забезпечення. Крім того, відповідачем не було виконано обов'язок щодо забезпечення утримання та догляду доньки позивача - ОСОБА_4.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2018 року у складі судді Плахотнюк К. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначені позивачкою підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду), укладеного 22 квітня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо невиконання відповідачкою у повному обсязі обов'язків з утримання та догляду позивачки, а також її дочки не знайшли свого підтвердження, а відтак заявлені вимоги не можуть бути задоволені судом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 04 грудня

2019 року у справі після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 залучено її правонаступника - ОСОБА_2.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якої є

ОСОБА_2, задоволено. Рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 19 жовтня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 22 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисань С. С. за реєстровим № 156.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що договором довічного утримання передбачено обов'язок ОСОБА_3 надавати ОСОБА_1 щомісячно матеріальне забезпечення на утримання у розмірі 2 000 грн, однак доказів належного виконання такого обов'язку відповідачем не надано. Надані копії чеків про переказ 2 000
грн через

ПАТ "Укрпошта" підтверджують виконання умов договору лише за шість місяців: квітень, травень, червень, липень, серпень та вересень 2017 року. При цьому зазначені перекази здійснені вже після подання до суду позовної заяви про розірвання договору довічного утримання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанова суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона належно виконувала умови договору довічного утримання, а тому відсутні підстави для його розірвання

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисань С. С., за реєстровим № 156.

Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_1 передає у власність, а набувач отримує у власність квартиру

АДРЕСА_1, та взамін чого, набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 6 матеріальне забезпечення на утримання, яке щомісячно має надаватись відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 2 000 гривень. Крім цього сторони домовилися, що до укладення та підписання цього договору набувач передав, а відчужував отримав 40 000 гривень.

Сторони також домовилися, що набувач також зобов'язується забезпечити утриманням та доглядом довічно доньку відчужувача - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також у разі її смерті поховати її

(пункт 8 договору).

Відповідно до пункту 9 договору утримання відчужувача набувачем визначається сторонами наступним чином. Набувач надає відчужувачу: всі види матеріального забезпечення, при чому ця сума може перевищувати суму визначену пунктом 6 цього договору; види матеріального забезпечення та догляду мають надаватися відповідно до засад справедливості та розумності; всі види догляду (опікування), соціальну допомогу (при потребі); витрати щодо надання медичної допомоги, в тому числі на ліки тощо. У разі смерті відчужувача, поховати його за християнським звичаєм.

Відповідно до пункту 11 договору цей договір може бути розірваний як за згодою сторін так і за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Цей договір припиняється зі смертю відчужувача.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг, виконання різних видів ремонтних робіт, забезпечення медичною допомогою, забезпечення харчуванням.

Згідно з частиною 1 статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Статтею 751 ЦК України передбачено, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Судом установлено, що згідно з пунктом 9 договору довічного утримання відповідач взяла на себе зобов'язання надавати відчужувачу: всі види матеріального забезпечення, при чому ця сума може перевищувати суму визначену пунктом 6 цього договору; види матеріального забезпечення та догляду мають надаватися відповідно до засад справедливості та розумності; всі види догляду (опікування), соціальну допомогу (при потребі); витрати щодо надання медичної допомоги, в тому числі на ліки тощо. У разі смерті відчужувача, поховати його за християнським звичаєм.

За погодженням сторін грошова оцінка матеріального забезпечення, яке сплачується відчужувачу набувачем, складає 2 000 грн на місяць (пункт 6 договору).

За змістом частини 1 статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина 1 статті 756 ЦК України).

Частиною 2 статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що за умовами укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору відповідач зобов'язалася забезпечувати позивача щомісячними платежами, довічним правом на проживання відчужувача у квартирі, тобто, у договорі довічного утримання обов'язки набувача є конкретно визначеними сторонами і обмежуються конкретно визначеним видом забезпечення відчужувача, матеріальна вартість яких становить 2 000 грн на місяць.

З урахуванням вказаного, встановивши неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором довічного утримання, які є конкретно визначеними, а також доведеність факту порушення його істотних умов, зокрема несплату ОСОБА_3 грошових коштів, розмір яких встановлений умовами договору, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми статей 755, 756 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для розірвання вказаного правочину.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Твердження заявника, що суд апеляційної інстанції звільнив позивача від обов'язку доказування, переклавши цей обов'язок на відповідача, є безпідставним, оскільки позивачу законом надано право ініціювати питання розірвання договору довічного утримання у судовому порядку у випадку невиконання набувачем умов цього договору, при цьому відповідач на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду доказу відсутності цих обставин, на які посилається позивач. Так, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження виконання своїх обов'язків щодо сплати грошового забезпечення, хоча саме відповідач мав убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку.

З урахуванням вказаного необґрунтованим є посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги пояснення позивача, оскільки відповідно до частини 13 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 13 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 13 статті 13 ЦПК України випадках.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на невиконання відповідачем умов укладеного договору довічного утримання, зокрема щодо сплати щомісячного грошового утримання, тому суд на підставі вказаної заяви, на виконання завдання цивільного судочинства, дав належну оцінку цим обставинам, що відповідає вимогам пункту 1 частини 1 статті 264 ЦПК України. При цьому саме відповідач у випадку належного виконання умов договору має можливість надати відповідні докази цього, оскільки позивач у такому випадку позбавлена об'єктивної можливості надати докази невиконання умов договору щодо сплати щомісячного грошового утримання, оскільки відсутність дій свідчить про відсутність доказів на підтвердження їх вчинення.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня

2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара