Постанова

Іменем України

17 березня 2023 року

м. Київ

справа № 490/9747/19

провадження № 61-8711св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Повне товариство «Ломбард «Кредит» Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойкумена південь» і компанія», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Сірякова Олена Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2021 року у складі судді Черенкової Н. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2022 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Локтіонової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Повного товариства «Ломбард «Кредит» Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойкумена південь» і компанія» (далі - ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія», товариство), ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Сірякова О. В., про визнання договору недійсним.

Позов мотивовано тим, що 05 жовтня 2013 року між позивачкою та ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» було укладено договір позики № 5/Н, відповідно до умов якого вона отримала у позику грошові кошти у сумі 168 000 грн зі сплатою 5 відсотків за один календарний місяць від суми позики, що складає 8 400 грн, строком до 05 жовтня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, 05 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та товариством було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого позивачка передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належала їй на праві власності.

09 січня 2019 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, укладеним між ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» і ОСОБА_2 , на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в іпотечному договорі, ОСОБА_2 придбав у власність вищезазначену квартиру.

Позивачка вважала такі дії протиправними, а договір купівлі-продажу недійсним, оскільки вони не відповідають вимогам статей 35, 38 Закону України «Про іпотеку», а іпотекодержателем порушено процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказувала, що їй, як іпотекодавцю, від товариства не надходило повідомлень-вимог про усунення порушення основного зобов`язання або умов іпотечного договору.

Всупереч вимогам статті 38 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель письмово не повідомив її за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу про свій намір укласти такий договір, не отримав підтвердження отримання нею такого повідомлення та не дочекався відповіді щодо наміру купити предмет іпотеки.

Крім того, нарахована сума заборгованості за договором позики становила 197 266 грн, в той час як вартість квартири, яка була предметом спірного договору, визначена у сумі 795 006 грн.

Отже, квартира підлягала продажу за ціною не менше ніж 795 006 грн і, з урахуванням суми боргу, позивачка мала б отримати звіт про використання коштів і надлишок коштів, що залишилися після продажу.

Товариство звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки не надіслало.

Також позивачка вважає, що відсутні докази проведення розрахунку між ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» і ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 09 січня 2019 року.

Посилаючись на викладені обставини, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 09 січня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва 01 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та недоведеності. При цьому суд зазначив, що під час вчинення дій з продажу іпотечного майна іпотекодержатель належним чином виконав встановлені Законом України «Про іпотеку» вимоги, зокрема, набувши право на звернення стягнення в позасудовому порядку, направив на адресу боржниці письмову вимогу про усунення порушення, від отримання якої остання ухилилась, та здійснив продаж предмета іпотеки на підставі звіту про оцінку майна від 09 листопада 2018 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2022 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 вересня 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2022 року.

У касаційній скарзі заявникпросить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права,без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

01 грудня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 05 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» було укладено договір позики № 5/Н, відповідно до умов якого товариство надало позивачці позику грошові кошти у розмірі 168 000 грн зі сплатою 5 відсотків за один календарний місяць від суми позики, що складає 8 400 грн, строком до 05 жовтня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики, 05 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та товариством було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого позивачка передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належала їй на праві власності.

В договорі сторони визначили заставну вартість предмета іпотеки в розмірі 170 099 грн (пункт 1.3).

Згідно з пунктами 5.1, 5.3 іпотечного договору право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває, якщо у момент настання терміну виконання зобов`язань за договором позики вони не будуть виконанні, а саме: при повному або частковому неповернення у встановлений договором позики термін суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлений договором позики строк сум відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій).

Іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки:

- на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або

- шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

- продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється шляхом проведення експертної оцінки. Витрати на проведення експертної оцінки покладається на іпотекодавця. Розподіл виручки від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюються відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав та вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю. Заборгованість іпотекодавця/позичальника по договору позики вважається погашеною в день отримання від покупця коштів за предмет іпотеки у повному обсязі.

Всі повідомлення, відповідно до пункту 8.6 іпотечного договору, здійснюються у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів або телеграм.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником основного зобов`язання, за замовленням іпотекодержателя, 09 листопада 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (сертифікат ФДМУ суб`єкта оціночної діяльності № 12/8 від 12 січня 2018 року), складено висновок про оцінку майна, згідно з яким оціночна (ринкова) вартість предмета іпотеки - спірної квартири складає 801 200 грн.

20 листопада 2018 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К. Т. складено Свідоцтво (реєстровий № 2729), згідно з яким вказаним приватним нотаріусом 17 вересня 2018 року заяву ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія», від імені якого діяла директор Врядник С. В. , передано ОСОБА_1 . Заява містила відомості щодо вимоги сплатити заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2013 року у тридцятиденний строк з моменту отримання даної заяви, а також попередження щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки від імені іпотекодержателя у разі несплати заборгованості. Заява була передана нотаріусом для доставки ТОВ «ІММ Експрес», доставлена адресату кур`єром 25 вересня 2018 року, але одержувач відмовилась отримати відправлення.

Відповіді на заяву через визначеного приватного нотаріуса до 20 листопада 2018 року не надходило.

09 січня 2019 року між ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» в особі директора Врядник С. В. (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Сіряковою О. В. за реєстровим номером 23.

Пунктом 1.6 зазначеного договору передбачено, що іпотекодержатель скористався своїм правом на продаж предмету іпотеки та повідомив іпотекодавця ОСОБА_1 про намір укласти договір купівлі-продажу квартири, про що свідчить Свідоцтво про передачу заяви ОСОБА_1 з вимогою сплатити заборгованість та з попередженням продажу предмету іпотеки, яке посвідчене приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К. Т. 20 листопада 2018 року, реєстровий номер 2729. ОСОБА_1 протягом строку, визначеного статтею 38 Закону України «Про іпотеку», не скористалася переважним правом придбання предмету іпотеки.

Згідно з пунктом 2.1 цього договору продаж квартири вчинено за 805 000 грн, які отримані повністю продавцем від покупця до підписання договору.

09 січня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності за номером 29806065 зареєстровано власність ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка вказувала на те, що ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія» не мало право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення 09 січня 2019 року з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири, оскільки іпотекодержателем порушено процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачену статтями 35, 38 Закону України «Про іпотеку».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 16 ЦК України).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Оспорений у цій справі договір купівлі-продажу квартири укладений в порядку та на підставі Закону України «Про іпотеку».

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»)

У частинах першій, третій статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пунктах 55 - 59 постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19)

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами іпотечного договору передбачено, що право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває якщо у момент настання терміну виконання зобов`язань за договором позики вони не будуть виконанні, а саме: при повному або частковому неповернення у встановлений договором позики термін суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлений договором позики строк сум відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій) (пункт 5.1 іпотечного договору).

Пунктом 5.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель, у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»

20 листопада 2018 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К. Т. складено Свідоцтво (реєстровий № 2729), згідно з яким приватним нотаріусом 17 вересня 2018 року заяву ПТ «Ломбард «Кредит» ТОВ «Ойкумена південь» і компанія», від імені якого діяла директор Врядник С. В., передано ОСОБА_1 .

Заява містила відомості щодо вимоги сплатити заборгованість за договором позики від 05 жовтня 2013 року у тридцятиденний строк з моменту отримання даної заяви, а також попередження щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки від імені іпотекодержателя у разі несплати заборгованості.

Заява була нотаріусом передана ТОВ «ІММ Експрес», доставлена адресату кур`єром 25 вересня 2018 року, але одержувач відмовилась отримати відправлення.

Установивши, щоіпотекодержатель, набувши право звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, виконав вимоги Закону України «Про іпотеку» щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про усунення порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, від отримання якого остання ухилилася, здійснив продаж предмета іпотеки на підставі звіту про оцінку майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу предмета іпотеки недійсним.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не встановлено дійсний розмір заборгованості та не враховано ціну продажу квартири, не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини самі по собі не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

При цьому слід приймати до уваги, що у разі, якщо при реалізації предмета іпотеки була отримана сума, що перевищує заборгованість за договором позики, іпотекодавець має право на отримання решти виручки, на підтвердження чого має надати відповідні докази та розрахунки.

Посилання у касаційній скарзі на те, що в матеріалах справи відсутні розрахункові документи на підтвердження сплати ОСОБА_2 на користь товариства узгодженої сторонами ціни продажу квартири в сумі 805 000 грн також є безпідставними та спростовуються пунктом 2.1 договору купівлі-продажу квартири від 09 січня 2019 року, відповідно до якого продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 805 000 грн, які отримані повністю продавцем від покупця до підписання цього договору.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов