Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №759/14906/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 759/14906/18

провадження № 61-466св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравинської Юлії Вікторівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від

21 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В.,

Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Святошинської районної

у м. Києві державної адміністрації, про поділ майна.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що у 2005 році вона познайомилась

з ОСОБА_2 . У середині 2007 року сторони вирішили створити сім`ю та

з кінця цього ж року почали проживати разом, вели спільний побут, мали спільний бюджет, вели спільне господарство та були пов`язані спільними правами й обов`язками, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

ОСОБА_1 вказувала, що під час спільного проживання однією сім`єю вони набули у власність квартиру АДРЕСА_1 . Батько ОСОБА_1 придбав двоповерховий гаражний бокс № НОМЕР_1 на

АДРЕСА_2 , автогаражний кооператив «Озерний», для користування подружжям, тому гараж був записаний на відповідача. Для сімейного користування також було придбано транспортні засоби «Toyota Highlander», 2011 року випуску, та «Skoda Octavia», 2008 року випуску.

ОСОБА_2 у період шлюбу оформляв банківські депозити на значні суми та розпоряджався зазначеними коштами на власний розсуд, не ставлячи до відома позивачку, з якою він на час здійснення цих дій перебував

у зареєстрованому шлюбі і проживав однією сім`єю.

ОСОБА_2 надавав стороннім особам грошові позики на загальну суму

846 000,00 грн.

ОСОБА_3 підписав з невідомою сторонньою фізичною особою

ОСОБА_4 договір № 180216/1 на поставку вертикальних та горизонтальних сенсорних панелей на суму 7 670,00 дол. США.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з червня 2007 року до 14 листопада 2008 року; визнати спільним майном подружжя такі об`єкти: квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; двоповерховий гаражний бокс № НОМЕР_1 за адресою:

АДРЕСА_2 , автогаражний кооператив «Озерний»; автомобіль «Toyota Highlander», 2011 року випуску, об`єм двигуна 3456 куб. см, чорного кольору, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; автомобіль «Skoda Octavia», 2008 року випуску, об`єм двигуна 1595 куб. см, сірого кольору, номер кузова

VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини спільного нерухомого майна подружжя: квартири АДРЕСА_1 , яка складається

із 3 кімнат загальною площею 115,90 кв. м., житловою площею 72,40 кв. м; визнати ОСОБА_1 членом автогаражного кооперативу «Озерний»,

з переданням їй на праві постійного користування та розпорядження

1/2 частини двоповерхового гаражного боксу № НОМЕР_1 , на території автогаражного кооперативу «Озерний» за адресою:

АДРЕСА_2 ; присудити позивачу грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб «Toyota Highlander», 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова

VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі

13 150,00 дол. США; та компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб «Skoda Octavia», 2008 року випуску, сірого кольору, номер кузова VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер

НОМЕР_5 , у розмірі 4 250,00 дол. США; присудити грошову компенсацію

у розмірі 1/2 частини коштів з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на користь ОСОБА_1 , які були на банківських рахунках в АТ «УкрСиббанк» в період з 14 листопада 2008 року до 18 березня 2019 року, у розмірі 125 529,95 дол. США та 1 925 096,99 грн; присудити грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини коштів з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на користь позивача, які були на банківських рахунках в ПАТ «Родовід Банк» в період шлюбу з 14 листопада 2008 року до 18 березня 2019 року, у розмірі

340 966,04 грн; присудити грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини коштів

з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на користь позивача, які знаходились на банківських рахунках

в АТ «Ощадбанк» в період шлюбу з 14 листопада 2008 року до 18 березня

2019 року, у розмірі 63 835,59 грн; присудити грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини коштів з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на користь позивача, які знаходились на банківських рахунках в АТ КБ «ПриватБанк» в період шлюбу з 14 листопада 2008 року до 18 березня 2019 року, у розмірі 15 000,00 грн; присудити грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини коштів з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на користь позивача, які надавались ОСОБА_2 у вигляді позики невідомим стороннім особам

(з урахуванням відсотків) у період шлюбу з 14 листопада 2008 року до

18 березня 2019 року, у розмірі: грошові кошти за договором процентної ставки позики від 10 січня 2015 року № 1 у розмірі 80 000,00 грн; грошові кошти за договором процентної ставки від 15 січня 2015 року № 1 у розмірі

68 000,00 грн; грошові кошти за договором позики від 07 квітня 2015 року

№ 07/04-15 у розмірі 110 000,00 грн; грошові кошти за договором позики від 22 травня 2015 року у розмірі 75 000,00 грн; грошові кошти за договором позики від 14 квітня 2017 року у розмірі 90 000,00 грн; присудити

ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 1/2 частини коштів з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на користь ОСОБА_1 згідно з договором № 180216/1 на поставку вертикальних та горизонтальних сенсорних систем 42 та 55 від 18 лютого 2016 року у період шлюбу з 14 листопада 2008 року до 18 березня 2019 року у розмірі

3 835,00 дол. США.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що 14 листопада

2008 року сторони уклали шлюб. Сторони проживали спільно до жовтня

2018 року. За час шлюбу сторони набули квартиру

АДРЕСА_1 ; автомобіль «Toyota Highlander», 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер

НОМЕР_3 ; автомобіль «Skoda Octavia», 2008 року випуску, сірого кольору, номер кузова VIN НОМЕР_4 .

ОСОБА_5 вказував, що повну вартість квартири виплатив виключно за рахунок коштів, що належали йому особисто до укладення шлюбу.

Зазначав, що частки сторін у спірних автомобілях є рівними. ОСОБА_2 не погоджується на виплату ОСОБА_1 будь-якої компенсації за її частку

в автомобілях «Toyota Highlander» та «Skoda Octavia».

ОСОБА_2 просив визнати об`єктом спільної власності таке майно: автомобіль «Toyota Highlander», 2011 року випуску, об`єм двигуна 3456 куб. см, чорного кольору, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; автомобіль «Skoda Octavia», 2008 року випуску, об`єм двигуна 1595 куб. см, сірого кольору, номер кузова VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 ; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності: 1/2 ідеальної частки автомобіля «Toyota Highlander», 2011 року випуску, об`єм двигуна 3456 куб. см, чорного кольору, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; 1/2 ідеальної частки автомобіля «Skoda Octavia», 2008 року випуску, об`єм двигуна 1595 куб. см, сірого кольору, номер кузова,

VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 ; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності: 1/2 ідеальної частки автомобіля «Toyota Highlander», 2011 року випуску, об`єм двигуна 3456 куб. см, чорного кольору, номер кузова

VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; 1/2 ідеальної частки автомобіля «Skoda Octavia», 2008 року випуску, об`єм двигуна 1595 куб. см, сірого кольору, номер кузова, VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 ; визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортні засоби: «Toyota Highlander», VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , транспортний засіб «Skoda Octavia»,

VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

У задоволенні іншої частин позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано об`єктом спільної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 таке майно: автомобіль «Toyota Highlander», 2011 року випуску, об`єм двигуна

3456 куб. см, чорного кольору, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; автомобіль «Skoda Octavia», 2008 року випуску, об`єм двигуна 1595 куб. см, сірого кольору, номер кузова,

VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності: 1/2 ідеальної частки автомобіля «Toyota Highlander», 2011 року випуску, об`єм двигуна 3456 куб. см, чорного кольору, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; 1/2 ідеальної частки автомобіля «Skoda Octavia», 2008 року випуску, об`єм двигуна

1595 куб. см, сірого кольору, номер кузова VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності: 1/2 ідеальної частки автомобіля «Toyota Highlander», 2011 року випуску, об`єм двигуна 3456 куб. см, чорного кольору, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ;

1/2 ідеальної частки автомобіля «Skoda Octavia», 2008 року випуску, об`єм двигуна 1595 куб. см, сірого кольору, номер кузова, VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 115,9 кв. м.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання сторін з червня 2007 року до 14 листопада 2008 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що надані до суду нотаріально посвідчені заяви позивача та відповідача щодо проживання сторін суд не бере до уваги, оскільки нотаріус посвідчує підпис на заяві, а не обставини, які необхідно було підтвердити чи спростувати стороні. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона позивача не довела, що вона

з відповідачем постійно спільно проживали до укладення шлюбу, мали спільний бюджет, спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто немає підтвердження реальності сімейних відносин. Також суд не взяв до уваги факт, на який вказувала позивачка, що доказом проживання однією сім`єю є те, що вона завагітніла до реєстрації шлюбу.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання квартири АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що договір № 16-366/ФБ366 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» житлового будинку та кошти на придбання квартири були внесені ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Сама по собі реєстрація права власності на квартиру після укладення шлюбу сторін не свідчить про те, що квартира придбана під час перебування сторін

у шлюбі та є спільним майном подружжя.

Визнаючи спірні автомобілі спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що вказані автомобілі були придбані під час шлюбу. Врахувавши, що спірні транспортні засоби не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання ідеальних часток подружжя

в цьому майні без його реального поділу і залишив майно у їх спільній частковій власності.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 членом автогаражного кооперативу «Озерний», передання їй на праві постійного користування та розпорядження 1/2 частини двоповерхового гаражного боксу № НОМЕР_1 на території автогаражного кооперативу «Озерний» за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив

з відсутності доказів того, що спірний гараж № НОМЕР_1 було придбано сторонами в період шлюбу або внесено за нього пай, тобто що це нерухоме майно

є спільною сумісною власністю. Окрім того, суд взяв до уваги, що

ОСОБА_1 з 2010 року вже є членом АГК «Озерний».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про присудження грошової компенсації у розмірі 1/2 частини коштів з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на користь ОСОБА_1 , які знаходились на банківських рахунках та були надані відповідачем в позику, суд першої інстанції виходив з недоведеності посилань позивачки на те, що кошти, які були на рахунках, знімались відповідачем без відома ОСОБА_1 та були використані (під час шлюбу) не в інтересах сім`ї. Суд також зазначив про недоведеність ОСОБА_1 факту неповернення коштів за договорами позики під час перебування у шлюбі. Позивачка також не довела, що такі кошти були використані відповідачем не на користь сім`ї.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 стягнено 4 220,13 грн судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

09 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравинська Ю. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі і відмовити

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили всі доводи заявника, що призвело до винесення хибного рішення щодо встановлення факту проживання однієї сім?єю без реєстрації шлюбу та поділу нерухомого майна. Суди не взяли до уваги надані аудіозаписи телефонних розмов і товарні чеки. Відбулось неправильне встановлення обставин за фотодоказами, які свідчать про фактичні сімейні відносини сторін. Щодо спірної квартири заявник вказує, що вона була набута

у період шлюбу, а тому є об?єктом спільної сумісної власності подружжя. Гаражний бокс НОМЕР_1 фактично придбаний подружжям, а тому є спільним майном. Суди не встановили порядку набуття прав на участь бути членом гаражного кооперативу. Суди неправомірно відмовили ОСОБА_1

у присудженні грошової компенсації замість її 1/2 частки у спільній сумісній власності на автомобілі та визнали за сторонами по 1/2 ідеальної частки спірних автомобілів. Вказує, що автомобіль «Toyota Highlander» 07 серпня 2018 року був відчужений на користь сина відповідача від попереднього шлюбу. ОСОБА_2 не надав доказів того, що кошти на банківських рахунках були його особистими та використовувалися в інтересах сім?ї. Матеріали справи не містять доказів того, що надані відповідачем кошти

у вигляді позики іншим особам були особистими коштами ОСОБА_2 та використані в інтересах подружжя або повернені в сім`ю. Вказує, що дата створення додаткової угоди № 1 до договору, якою розірвано договір поставки від 18 лютого 2016 року № 180216/1, є значно пізнішою ніж визначена цією додатковою угодою.

Аргументи інших учасників справи

03 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Некляєв Ю. Г. засобами електронного зв?язку (через електронну пошту) подав до Верховного Суду відзив (аналогічний відзив подано засобами поштового зв?язку 03 квітня 2023 року), у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Додаткові аргументи інших учасників справи

07 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравинська Ю. В. засобами електронного зв?язку (через підсистему «Електроний суд») подала до Верховного Суду клопотання (аналогічне клопотання подано засобами поштового зв?язку 07 квітня 2023 року) щодо відзиву на касаційну скаргу,

у якому просить відзив ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року представнику ОСОБА_1 - адвокату Кравинській Ю. В. поновлено строк на касаційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду м. Києва.

16 лютого 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу та аргументи, наведені у клопотання проти відзиву, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

18 січня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Конгрес Ріал Істейт Фінанси» і ОСОБА_2 укладено договір № 16-366/ФБ366 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» житлового будинку за будівельною адресою:

АДРЕСА_4 .

Відповідно до квитанції від 18 січня 2008 року № 442240 ОСОБА_2 за вказаним договором здійснив оплату на суму 812 120,00 грн.

Відповідно до акта приймання-передачі квартири від 15 вересня 2008 року

АТ ХК «Київміськбуд» побудувало та передає, а інвестор ОСОБА_2 сплатив 100 % вартості та приймає квартиру

АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності від 15 грудня 2008 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2

14 листопада 2008 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3

з 13 березня 2009 року дотепер.

21 квітня 2015 року придбано автомобіль марки «Toyota Highlander», 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 .

28 квітня 2017 року придбано автомобіль марки «Skoda Octavia»,

2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 .

07 серпня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу «Toyota Highlander», 2011 року випуску, VIN: НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Відповідно до листа Регіонального сервісного центру в м. Києві від 04 квітня 2019 року № 31/26-199оз транспортний засіб «Toyota Highlander», 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 07 серпня 2018 року був перереєстрований на нового власника ОСОБА_6 та на цей час належить йому. Також станом на 04 квітня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстрований автомобіль «Skoda Octavia», 2008 року випуску,

VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Як видно з листа АГК «Озерний» від 27 січня 2021 року № 27.01/1

ОСОБА_2 був прийнятий в члени АГК «Озерний» на підставі рішення АГК «Озерний» від 25 березня 2008 року та отримав у користування земельну ділянку площею 26 кв. м під будівництво гаражного боксу. На цій ділянці розташований гаражний бокс № НОМЕР_1 . З моменту прийняття ОСОБА_2

в члени кооперативу він своєчасно сплачує внески. Відсутні будь-які документи або відомості про оформлення технічного паспорта на гаражний бокс № НОМЕР_1 , право приватної власності на цей об`єкт не оформлено.

ОСОБА_1 в 2010 році була прийнята в члени АГК «Озерний» на підставі рішення АГК «Озерний» та отримала у користування земельну ділянку площею 24 кв. м під будівництво гаражного боксу. На цій ділянці розміщений гаражний бокс № НОМЕР_7 . Починаючи з 2010 року ОСОБА_1 сплачує членські внески на правах члена кооперативу за користування гаражним боксом

№ НОМЕР_7 . Станом на 27 жовтня 2021 року має заборгованість зі сплати членських внесків у розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до виписок з особового рахунка 06 травня 2011 року рахунки

в Ощадному банку України закрито.

Відповідно до листа АТ «УкрСиббанк» від 18 грудня 2019 року № 57-3/14/20 станом на 20 липня 2018 року на рахунку № НОМЕР_8 (єдиний відкритий рахунок) залишку коштів немає, всі рахунки на ім`я ОСОБА_2 були закриті до 20 липня 2018 року. Станом на 20 лютого 2019 року немає відкритих рахунків на ім`я ОСОБА_2

18 лютого 2016 року між ОСОБА_4 (постачальник) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір поставки № 180216/1, за умовами якого постачальник зобов?язується поставити, а покупець прийняти й оплатити згідно з умовами цього договору продукцію, а саме інтерактивну сенсорну систему.

Додатковою угодою № 1 від 22 лютого 2016 року до договору поставки

№ 180216/1 ОСОБА_4 і ОСОБА_2 розірвали договір поставки

№ 180216/1 з моменту підписання цієї додаткової угоди. Підписанням цієї додаткової угоди сторони підтвердили, що постачальник не передав,

а покупець не оплачував товарів, передбачених специфікацією до договору поставки № 180216/1. Сторони претензій один до одного не мають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Щодо вимоги про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі,

а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статей 12 13 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від

03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року

у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від

27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року

у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від

15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від

11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року

у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року

у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі

№ 361/4744/19.

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік

у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка,

з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також зазначити, що згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року

у справі № 466/3769/16-ц).

Вирішуючи заявлену в межах цієї справи позовну вимогу про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з червня 2007 року до

ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов висновку про відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивачки.

Посилання ОСОБА_1 на факт її вагітності до укладення шлюбу

є безпідставним, оскільки сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (див. постанову Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження

№ 61-46210св18)).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

За таких обставинах суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині встановлення факту її проживання

з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу

у заявлений період.

Щодо вимоги про визнання квартири спільним майном подружжя та її поділ

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Норми статті 60 СК України визначають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Вказана позиція є сталою у практиці Верховного Суду.

Установивши, що ОСОБА_1 не довела факту проживання

з ОСОБА_2 однієї сім?єю без реєстрації шлюбу у період з червня

2007 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову в позові ОСОБА_1 в цій частині, тому що вона не довела поширення на спірну квартиру правового режиму спільного сумісного майна, оскільки за обставин цієї справи спірна квартира набута ОСОБА_2 до шлюбу.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання її членом автогаражного кооперативу «Озерний», передання їй на праві постійного користування та розпорядження 1/2 частини двоповерхового гаражного боксу № НОМЕР_1

Установивши, що ОСОБА_1 не надала жодних належних та достатніх доказів, які були б підставою для задоволення позовної вимоги про передання їй на праві постійного користування та розпорядження 1/2 частини двоповерхового гаражного боксу № НОМЕР_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову

у задоволенні цієї вимоги.

Вимога про визнання ОСОБА_1 членом автогаражного кооперативу «Озерний» суперечить факту прийняття її в члени АГК «Озерний» в 2010 році,

а отже, така позовна вимога є безпідставною.

Крім того, апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині, правильно вважав, що посилання позивача на те, що

ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні двоповерховим гаражним боксом № НОМЕР_1 , є припущеннями, які не ґрунтуються на жодних належних та достатніх доказах.

Доводи заявника про те, що незалучення третьої особи автогаражного кооперативу «Озерний» до участі у справі не дало можливості позивачці довести свої доводи, є безпідставними, оскільки пояснення представника автогаражного кооперативу «Озерний» не можуть бути належними доказами того, що спірний гараж № НОМЕР_1 набуто сторонами або внесено за нього пай

в період шлюбу, за відсутності будь-яких інших належних та допустимих доказів, які підтверджували б ці обставини.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про присудження грошової компенсації

у розмірі 1/2 частини вкладів які були на банківських рахунках та були надані ОСОБА_2 в позику з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на користь ОСОБА_1 .

Згідно з частиною другою статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого

з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина третя статті 61 СК України) та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном (стаття 63 СК України).

В постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі № 203/284/17 зроблено висновок, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.

Установивши, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що грошові кошти, які перебували на рахунках, знімались відповідачем без відома ОСОБА_1 та були використані (під час шлюбу) не в інтересах сім`ї, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову

в цій частині.

Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність ОСОБА_1 факту неповернення коштів за договорами позики під час перебування у шлюбі, оскільки позивачка не довела, що такі кошти були використані відповідачем не на користь сім`ї.

Щодо вимоги про присудження ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 1/2 частини коштів згідно договору поставки № 180216/1, з можливим урахуванням цієї частки при розподілі спільного майна подружжя на її користь

Із матеріалів справи відомо, що 18 лютого 2016 року між ОСОБА_4 (постачальник) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір поставки

№ 180216/1, за умовами якого постачальник зобов?язується поставити,

а покупець прийняти й оплатити згідно з умовами цього договору продукцію, а саме інтерактивну сенсорну систему.

Додатковою угодою № 1 від 22 лютого 2016 року до договору поставки

№ 180216/1 ОСОБА_4 і ОСОБА_2 розірвали договір поставки

№ 180216/1 з моменту підписання цієї додаткової угоди. Підписанням цієї додаткової угоди сторони підтвердили, що постачальник не передавав,

а покупець не оплачував товарів передбачених специфікацією до договору поставки № 180216/1. Сторони претензій один до одного не мають.

Установивши, що договір поставки № 180216/1 було розірвано 22 лютого 2016 року та відсутній факт передання коштів за цим договором,

суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову

в задоволенні цієї позовної вимоги.

Щодо вимог ОСОБА_1 і зустрічних вимог ОСОБА_2 про поділ спірних автомобілів

Факт того, що автомобіль «Toyota Highlander», 2011 року випуску, чорного кольору, номер кузова VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер

НОМЕР_3 , та автомобіль Skoda Octavia», 2008 року випуску, сірого кольору, номер кузова, VIN НОМЕР_4 , реєстраційний номер

НОМЕР_5 , є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, не оскаржується.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 , крім іншого, також просила присудити їй грошову компенсацію замість її частки

у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб «Toyota Highlander»

у розмірі 13 150,00 дол. США; та компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб «Skoda Octavia» у розмірі

4 250,00 дол. США.

Звертаючись до суду із зустрічними позовними вимогами, ОСОБА_2 , крім іншого, також просив в порядку поділу майна подружжя визнати за

ним на праві спільної часткової власності: 1/2 ідеальну частку автомобіля «Toyota Highlander»; та 1/2 ідеальну частку автомобіля «Skoda Octavia»;

в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності: 1/2 ідеальну частку автомобіля «Toyota Highlander»;

1/2 ідеальну частку автомобіля «Skoda Octavia».

Визнаючи спірні автомобілі спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що вказані автомобілі були придбані під час шлюбу. Врахувавши, що спірні транспортні засоби не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд дійшов висновку про визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишив майно у їх спільній частковій власності. При цьому апеляційний суд врахував, що ні позивачка, ні відповідач не здійснили попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Проте колегія суддів не може погодитися із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється

у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абзаци перший частини другої статті 364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння

і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Метою позивачки є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є, зокрема, неподільні речі: автомобіль «Toyota Highlander»

і автомобіль «Skoda Octavia».

Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.

Якщо за позовом одного із подружжя суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у неподільному майні, таке судове рішення не буде ефективним для захисту відповідних прав та інтересів.

Схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження

№ 14-182цс21).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок про те, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 у позовних вимогах просила присудити їй грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на спірні транспортні засоби.

Тобто, враховуючи характер заявлених ОСОБА_1 вимог, підстав для внесення нею відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду не було, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним

у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження

№ 14-182цс21).

Таким чином, вирішуючи спір у цій частині, апеляційний суд наведеного не врахував та дійшов неправильного висновку про визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишення його

у спільній частковій власності сторін, оскільки залишення неподільної речі

у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій

і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації.

В цьому випадку судове рішення породжує стан невизначеності

у відносинах позивача з відповідачем і вимагатиме від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту, що є неприпустимим.

Разом з тим, як відомо з матеріалів справи, 07 серпня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу «Toyota Highlander», 2011 року випуску

VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Тобто станом на час ухвалення рішення у справі власником спірного автомобіля «Toyota Highlander», 2011 року випуску VIN НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , поділ якого здійснив суд, є ОСОБА_6 .

Відступаючи від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від

18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження

№ 61-9018сво18) дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У разі коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Тобто у разі відчуження відповідачем спірного автомобіля на користь третьої особи, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача 1/2 частини його вартості, визначеної на час розгляду справи, а не визнання права власності на 1/2 його частини, оскільки поділу підлягає майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, або ж кошти, які були отримані в результаті відчуження майна без згоди іншого співвласника.

З огляду на наведене постанова Київського апеляційного суду від

21 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільних сумісних автомобілів та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільних сумісних автомобілів підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення.

Оскільки апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, не надав оцінки всім зібраним

у справі доказам, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, то судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ автомобілів та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ автомобілів підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від

14 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від

21 листопада 2022 року слід залишити без змін.

Щодо заявлених клопотань

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Кравинська Ю. В. просить також покласти на ОСОБА_2 судові витрати, понесені

ОСОБА_1 на правничу допомогу, у розмірі 62 184,00 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 39 645,00 грн.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Оскільки касаційний суд нове рішення не ухвалював, оскаржувані судові рішення не змінював, а лише передав справу в частині на новий апеляційний розгляд, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишив без змін, розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 у зв?язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції Верховний Суд не здійснює.

04 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Некляєв Ю. Г. подав до Верховного Суду заяву, у якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у справі

№ 759/14906/18 в розмірі 63 592,10 грн.

До заяви додано договір про надання правової допомоги від 29 березня

2023 року № 4258/01-2023, укладений між Адвокатським об?єднанням «Юридична фірма «Астерс» і ОСОБА_2 ; довідку від 03 квітня 2023 року щодо погодинних ставок фахівців Адвокатського об?єднання «Юридична фірма «Астерс»; звіт про надані юридичні послуги та понесені витрати від

03 квітня 2023 року; рахунок від 03 квітня 2023 року № 04.23-001.4258.

Відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення

з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Верховний Суд, оцінюючи вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам, поданим представником ОСОБА_2 , дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, не надано належних і допустимих доказів: акта прийому-передачі наданих послуг та квитанції, або іншого документа, який би підтверджував фактичну сплату грошових коштів у сумі 63 592,10 грн за надання професійної правничої допомоги.

Додані до заяви договір про надання правової допомоги від 29 березня

2023 року № 4258/01-2023; довідка від 03 квітня 2023 року щодо погодинних ставок фахівців Адвокатського об?єднання «Юридична фірма «Астерс»; звіт про надані юридичні послуги та понесені витрати від 03 квітня 2023 року; рахунок від 03 квітня 2023 року № 04.23-001.4258 не підтверджують факту сплати ОСОБА_2 коштів у сумі 63 592,10 грн та прийняття ним виконаних робіт, а тому в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Некляєва Ю. Г. про стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 141 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравинської Юлії Вікторівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ автомобілів, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ автомобілів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суд апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від

14 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від

21 листопада 2022 року залишити без змін.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Некляєва Юрія Геннадійовича про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов