Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №490/437/20

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 490/437/20

провадження № 61-18316св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, Державна архітектурно-будівельної інспекція у Миколаївській області, Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 ,

третя особа на стороні позивачки, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Єленич Оксана Володимирівна, ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Пономаренко Валентина Юріївна, та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2020 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів Локтіонової О. В. Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (далі - Управління), Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (далі - Інспекція), Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (далі - Департамент), ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивачки, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

У вересні 2018 року на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 розпочав будівництво житлового будинку із порушенням будівельних норм та правил, а саме без врахування необхідності додержання норм інсоляції належної їй квартири, що підтверджено висновками експертів.

На підставі її звернень було скасовано дозвільні документи на початок будівництва та зупинено дію будівельного паспорта.

Зазначала, що відновлення її прав можливо лише шляхом знесення або перепланування будинку ОСОБА_2 , на чому наголошували експерти у своїх висновках.

Однак ОСОБА_2 , порушуючи будівельні норми, продовжував будівельні роботи, нехтуючи її правами, а згодом отримав новий будівельний паспорт, ввів будинок в експлуатацію та зареєстрував право власності на нього.

Посилаючись на те, що будинок ОСОБА_2 побудований з порушенням будівельних норм, позивачка просила:

визнати протиправними дії Інспекції та скасувати (анулювати) повідомлення про початок будівельних робіт від 20 вересня 2019 року № МК 061192630344, видане Інспекцією ОСОБА_2 на об`єкт «Будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 »;

визнати протиправними дії Управління та скасувати (анулювати) декларацію про готовність до експлуатації об`єкта від 21 листопада 2019 року № 141193251012, видану Управлінням ОСОБА_2 на об`єкт «Будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 »;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, індексний номер 49966076 від 02 грудня 2019 року, та зобов`язати державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Департаменту внести відповідні зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, позов задоволено частково.

Скасовано (анульовано) повідомлення про початок будівельних робіт від 20 вересня 2019 року № МК 061192630344, видане Інспекцією ОСОБА_2 на об`єкт «Будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 ».

Скасовано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта від 21 листопада 2019 року № 141193251012, видану Управлінням ОСОБА_2 на об`єкт «Будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 ».

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Черкановського С. І. від 02 грудня 2019 року, індексний номер 49966076.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачка довела порушення її прав на безпечне володіння, користування та розпоряджання майном, оскільки під час будівництва будинку на АДРЕСА_2 були порушені будівельні норми та правила, в тому числі шляхом набуття ОСОБА_2 права власності на цей об`єкт на підставі реєстрації оспорюваних декларації та повідомлення, тому скасування цих документів є належним способом захисту порушених прав позивачки, яке призведе до їх поновлення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Єленич О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статтю 39-1 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VІ), частину третю статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», пункти 40, 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127, та порушено норми процесуального права, а саме: статті 89 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення та станом на час розгляду апеляційним судом скарги ОСОБА_2 право власності на збудований об`єкт нерухомості було зареєстровано, тому повідомлення про початок будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації вичерпали свою дію фактом виконання.

Проте суди не враховували вимоги Закону № 3038-VІ та, відступивши від висновків Верховного Суду, ухвалили рішення про скасування повідомлення про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Навіть при скасуванні документів, на підставі яких здійснено введення об`єкта в експлуатацію та реєстрацію права власності, відповідач є власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані під час будівництва (створення майна), які на рівні з правами позивачки також є об`єктом захисту (охороняється законом).

Майно створювалося за наявності чинних дозвільних документів, тому об`єкт не може вважатися самочинним.

Із створенням об`єкта скаржник набув також майнові права на нього.

Судами не враховано вартість (цінність) майна відповідача ОСОБА_2 , на шкоду якому задовольняється позов.

Крім того, судом апеляційної інстанції не встановлено на підставі належних доказів, до яких істотних наслідків для позивачки призведе відмова у задоволенні її вимог, та не оцінено адекватності та необхідності застосованої міри втручання з урахуванням наслідків для відповідача, чи є виправданим таке втручання.

Позивачкою не було надано доказів порушення як ОСОБА_2 , так і державним реєстратором Черкановським С. І. вимог законодавства України під час здійснення державним реєстратором реєстраційних дій та прийняття рішення про державну реєстрацію прав від 02 грудня 2019 року № 49966076.

Судами не досліджувалося дотримання реєстратором порядку проведення реєстраційних дій, не надавалась оцінка його діям, а скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відбулося виключно як наслідок від похідної позовної вимоги про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Суд апеляційної інстанції, цитуючи висновки будівельно-технічної експертизи від 21 серпня 2019 року № 115-106 та висновки додаткової експертизи від 10 жовтня 2019 року № 115-106/1, не перевірив чинність нормативно-правових актів, в порушенні яких його звинувачують. Розрахунок інсоляції базується на нечинних нормативно-правових актах, що повністю нівелює його доказову силу. Посилання на такі самі нечинні нормативно-правові акти містяться й у висновках експертизи.

29 вересня 2021 року в засіданні суду апеляційної інстанції за результатами розгляду відзиву на апеляційну скаргу представника позивачки - ОСОБА_6 судом долучено до матеріалів справи додані до відзиву документи, проте документи, хоча і були датовані 2019 роком, але з невідомих причин під час розгляду справи у суді першої інстанції вони надані не були.

Водночас відзив на апеляційну скаргу не містить жодних клопотань про залучення документів у межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, а також не містить жодних обґрунтувань від позивачки щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 522/6069/14-а, Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 640/10134/19, від 09 червня 2021 року у справі № 826/2123/18, від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20, від 10 вересня 2021 року у справі № 826/7605/18, від 12 травня 2020 року у справі № 813/847/16, від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 08 липня 2021 року у справі № 160/674/19, Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 819/1849/13-а.

У листопаді 2021 року ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Пономаренко В. Ю., звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було встановлено, досліджено та надано належної правової оцінки обставинам справи, не враховано інтересів осіб, які зареєстровані та проживають в спірному житловому будинку, зокрема права на житло малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а також не було залучено до участі у справі ОСОБА_4 , як дружину відповідача та співвласника збудованого житлового будинку, і їх малолітніх дітей, оскільки рішення суду стосується їхніх прав, інтересів та обов`язків.

Ухвалюючи рішення у справі, суди першої та апеляційної інстанцій порушили порядок ухвалення рішень та ухвалили рішення без залучення органу опіки та піклування, в результаті чого таке рішення вплинуло на законні права та інтереси заявника та її дітей.

Твердження позивачки про наявність плісняви в дитячій кімнаті помешкання, що знаходиться на АДРЕСА_3 , не підтверджується в оскаржуваному рішенні жодним доказом.

Крім того, обстеження стану житлових будинків повинно відбуватись відповідно до норм Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 року № 189 (далі - Положення) Житлового кодексу України. Проте акт комісійного розгляду звернення, який датований 09 квітня 2019 року, складений не відповідно до норм Положення та не є документом, який засвідчує факт обстеження стану житлового будинку.

Зазначений акт не містить ні висновків, ні рекомендацій, однак в акті міститься посилання на розрахунок інсоляції та жодним чином не порушується питання наявності плісняви.

Суди попередніх інстанцій не дослідили причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача ОСОБА_2 та появою плісняви у квартирі позивачки, оскільки така пліснява може бути наслідком дій позивачки, зокрема недбалого використання приміщень, зниження температури стіни.

Також судом першої інстанції не було досліджено, чи взагалі позивачка має право на звернення до суду з відповідним позовом, оскільки, виходячи з норм статті 39-1 Закону № 3038-VІ, суб`єктом звернення до суду з вимогою про скасування декларації може виступали лише відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Отже, позовні вимоги позивачки є формою втручання в дискреційні повноваження Управління та Інспекції.

Право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 було набуте ОСОБА_2 в результаті проведення державними органами законодавчих процедур, тому відповідальність за такі дії не може покладатися на відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , її сім`ю та малолітніх дітей, які розраховували на належність та легітимність таких процедур, на можливості надалі вільно жити та користуватись своїм житлом, відповідно до наданих Конституцією України прав, свобод та гарантій.

У відзиві на апеляційну скаргу від 09 серпня 2021 року представником позивачки ОСОБА_6 подано документи, проте вони датовані 2019 роком. Під час розгляду справи у суді першої інстанції з невідомих причин вони надані не були.

Водночас відзив на апеляційну скаргу не містить жодних клопотань про залучення документів у межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, а також не містить жодних обґрунтувань від позивачки щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Судові рішення оскаржуються з підстав недослідження зібраних у справі доказів; розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; необґрунтованого відхилення клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів.

У листопаді 2021 року Управління звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що ненормативні правові акти суб`єкта владних повноважень, враховуючи також і наявність делегованих повноважень, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені таким суб`єктом після їх виконання.

Отже, не можна скасувати документ, який за своїм правовим статусом є «не чинним».

Єдиною підставою для скасування повідомлення та декларації було б встановлення факту здійснення за адресою: АДРЕСА_2 будівництва без належно затвердженого паспорта. Проте будівельний паспорт від 09 вересня 2019 року, на підставі якого здійснювались будівельні роботи за адресою: АДРЕСА_2 , є чинним, не оскаржується та у встановленому законом порядку не скасований.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20, від 11 листопада 2020 року у справі № 640/10134/19, від 14 березня 2018 року у справі № 814/1914/16, від 26 червня 2018 року у справі № 82620445/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 695/3442/17, від 09 червня 2018 року у справі № 826/2123/18, від 14 липня 2021 року у справі № 757/920/20-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, від 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17, від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 640/11869/20, від 01 жовтня 2019 року у справі № 826/9967/18, від 20 січня 2021 року у справі № 420/1674/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 640/20369/18; відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Єленич О. В., та ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Пономаренко В. Ю., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Управління на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 2017 року придбав земельну ділянку площею 0,0468 га на АДРЕСА_2 , яка має кадастровий номер 4810137200:09:047:0008, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 89-90).

27 серпня 2019 року він звернувся до Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради із заявою про видачу будівельного паспорта (внесення змін до будівельного паспорта) на АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 83).

09 вересня 2019 року йому видано будівельний паспорт на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 15-1725), в якому передбачені такі містобудівні та планувальні вимоги та обмеження: допустима висота будівлі - 8,5 м; відстані від об`єкта, який проєктується, до червоних ліній та ліній регулювання забудови - 32,5 м; мінімально допустимі відстані від об`єкта, який проєктується, до меж земельної ділянки - 1 м; мінімально допустимі відстані від об`єкта, який проєктується, до існуючих будинків та споруд згідно з ДБН Б2.212:2018 (ДБН 360-92*) - не менше 6,4 м; тип огорожі згідно з ДБН Б2.2-12:2018 (ДБН 360-92*) - бетонна, кам`яна, цегляна, металева, сітка рабиця, дерев`яна, профнастил, кована; інші вимоги та обмеження використання земельної ділянки (т. 1, а. с. 80-81).

11 вересня 2019 року ОСОБА_2 підписав зобов`язання замовника, де серед іншого, зобов`язався здійснювати забудову і благоустрій земельної ділянки відповідно до будівельного паспорта та проєктної документації (у разі наявності) з додержанням законодавства, будівельних норм, державних стандартів та правил; у разі виникнення в процесі будівництва необхідності внесення змін до будівельного паспорта звернутися із заявою до спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури, який видав будівельний паспорт. Також його попереджено про персональну відповідальність за порушення вимог будівельного паспорта (т. 1, а. с. 82).

01 жовтня 2019 року заступник начальника Управління звернувся до Інспекції з листом, у якому зазначив, що Управлінням було здійснено реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт на АДРЕСА_2 від 20 вересня 2019 року № МК 061192630344.

За результатами розгляду даних будівельного паспорта від 09 вересня 2019 року № 15-1725 встановлено, що Управлінням допущено помилки в його оформлені, а саме на схемі забудови земельної ділянки відсутня прив`язка житлового будинку, який проєктується, до існуючих будівель та споруд, які розташовані на суміжних ділянках, а також розміщення житлового будинку, що проєктується, виконано без урахування інсоляції і освітленості приміщень існуючих будинків відповідно до норм та протипожежних вимог (пункт 6.1.20 ДБН Б2.2-12:2018 «Планування і забудова територій»), чим порушено пункт 2.3 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки від 05 липня 2011 року № 103 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25 лютого 2013 року №66) (т. 1, а. с. 154).

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2003 року. Зазначена квартира є двокімнатною загальною площею 46,90 кв. м, житловою площею 30,30 кв. м. Одна з кімнат має площу 19,4 кв. м, а друга кімната - 10,9 кв. м (т.1 а.с.21-22).

Згідно з розрахунком інсоляції квартири, здійсненим у 2019 році ТОВ «Н.проект-Тайм», одна з кімнат квартири, яка виходить на південний схід, має недостатню інсоляцію у зв`язку з будівництвом поруч будинку, де розташована квартира двоповерхового житлового будинку (т. 1, а. с. 35, т. 2, а. с. 69-71).

З висновку ТОВ «Центр судових інженерно-технічних експертиз та архітектури» від 11 березня 2021 року випливає, що в цілому у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 нормативна тривалість інсоляції забезпечена з урахуванням двоповерхового житлового будинку, який будується на суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 .

В описово-мотивувальній частині висновку спеціалісти зазначили, що не мали доступу до квартири, але використовували вихідні дані надані замовником ОСОБА_2 та обміри з боку фасадів.

За результатами візуально-інструментального обстеження ними встановлено, що віконний проріз житлової кімнати № НОМЕР_1 орієнтований на двоповерховий житловий будинок на АДРЕСА_2 .

Без урахування затінюючого впливу двоповерхового індивідуального житлового будинку, який будується за адресою: АДРЕСА_2 , у розрахунковій точці № 2 віконного прорізу житлової кімнати № 5 квартири АДРЕСА_1 нормативна тривалість інсоляції забезпечена; з урахуванням затінюючого впливу двоповерхового індивідуального житлового будинку, який будується за адресою: АДРЕСА_2 , у розрахунковій точці № 2 віконного прорізу житлової кімнати № 5 квартири АДРЕСА_1 нормативна тривалість інсоляції не забезпечена (т. 2, а. с. 10-41).

З висновку будівельно-технічної експертизи від 21 серпня 2019 року

№ 115-106 та висновку додаткової експертизи від 10 жовтня 2019 року

№ 115-106/1 випливає, що судовими експертами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановлено, що у будівництві двоповерхового житлового будинку на АДРЕСА_2 було допущено порушення державних будівельних норм України, а саме: пункти 3.25, 3.37 ДБН 360-92* «Планування та забудова міських і сільських поселень»; пункти 14.9.2, 15.2

ДБН Б2.2-12:2018 «Планування і забудова територій»; пункти 3.1, 3.4, 3.10 ДБН В2.2-15:2005 «Житлові будинки. Загальні положення»; пункти 4.6, 4.8 ДержСанПіН 173-96 «Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів».

Відстань між стінами квартир АДРЕСА_1 та двоповерховим житловим будинком АДРЕСА_2 становить 2,5 м, хоча мінімальна відстань має бути не менше ніж 6,0 м.

Усунення існуючих порушень без знесення або перепланування житлового будинку на АДРЕСА_2 є неможливою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз вказаної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Законом, який визначає правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є, зокрема Закон № 3038-VI.

Статтею 9 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» визначено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом № 3038-VI.

Статтею 1 Закону № 3038-VI передбачено, що замовник - це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно до статті 4 Закону № 3038-VI об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 34 Закону № 3038-VI замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 3038-VI право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Згідно з частиною першої статті 39 Закону № 3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації можлива виключно після завершення будівництва.

Відповідно до частини третьої статті 34 Закону № 3038-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, веде єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів. Внесення даних до реєстру з присвоєнням реєстраційного номера здійснюється на підставі інформації, наданої органами державного архітектурно-будівельного контролю, протягом одного робочого дня з дня її отримання.

Згідно з частиною десятою статті 39 Закону № 3038-VI замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону № 3038-VI у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

Таким чином, реєстрація декларації може бути скасована у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту наведення у ній недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 15 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (далі - Порядок № 466), у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання наведених у надісланому повідомленні недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягає скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до абзаців сьомого та восьмого пункту 22 Порядку № 466, у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до наведених норм права виключною підставою для скасування права на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення та декларації про початок будівництва, є встановлений факт здійснення самочинного будівництва, зокрема, якщо: 1) будівництво здійснюється на земельній ділянці, що невідведена для цієї мети; 2) будівництво здійснюється за відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) будівництво здійснюється за відсутності затвердженого проекту або будівельного паспорта; 4) скасовано містобудівні умови та обмеження. При цьому, виявлені недостовірні дані, зазначені у деклараціях про початок виконання будівельних робіт або про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, повинні відповідати одній із зазначених умов, які дають підстави вважити об`єкт самочинним будівництвом.

Наявність даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації, однак може бути підставою для притягнення винних осіб до відповідальності іншого характеру.

Аналогічні підходи до застосування зазначених вище актів законодавства викладені, зокрема, Верховним Судом у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 814/1914/16, від 26 червня 2018 року у справі № 826/20445/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 695/3442/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 826/9275/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 522/6212/17, від 22 січня 2019 року у справі № 826/17907/17.

Згідно зі статтею 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

У пункті 39 постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 420/1674/19 міститься правовий висновок, згідно з яким зі змісту положень статті 41 Закону № 3038-VI та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553), випливає, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, заходи, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт.

Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва.

За правилами статті 26 Закону № 3038-VI завершальним етапом будівництва об`єкта містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

З огляду на викладене, реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення позивачем дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт.

Отже, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 01 жовтня 2019 року № 826/9967/18, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, від 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17, від 09 червня 2021 року у справі № 826/2123/18, від 18 червня 2021 року у справі № 420/3572/19.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина друга статті 16 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення.

Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України способу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов`язків сторін за статтею 11 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження

№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_2 02 грудня 2019 року, земельна ділянка була відведена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Верховний Суд зазначає, що після реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, у разі наявності всіх визначених законом підстав вважати об`єкт самочинним будівництвом відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України, Департамент ДАБК зобов`язаний звернутися з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта (об`єктів) у порядку, встановленому законом.

Водночас позивачка, яка вважає, що самочинним будівництвом порушено її права, може самостійно звернутися з таким позовом.

Тобто ефективним способом захисту за вказаних обставин є пред`явлення позову про знесення самочинного будівництва або про зобов`язанням провести відповідну перебудову у разі, якщо буде доведено, що спірний об`єкт має ознаки самочинного будівництва.

Отже, задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій вказаних приписів та висновків не врахували та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для скасування (анулювання) повідомлення про початок будівельних робіт від 20 вересня 2019 року № МК 061192630344, видане Інспекцією ОСОБА_2 на об`єкт «Будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 », скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 21 листопада 2019 року № 141193251012, видану Управлінням ОСОБА_2 на об`єкт «Будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 » та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Черкановського С. І. від 02 грудня 2019 року, індексний номер 49966076.

Таким чином, неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судами обставин, а тому доводи касаційних скарг про те, що повідомлення про початок будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації вичерпали свою дію, заслуговують на увагу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновкупро задоволення касаційних скарг, зокрема, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову необхідно відмовити.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційних скарг ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Єленич О. В., Гончарової Т. О., від імені якої діє адвокат Пономаренко В. Ю., та Управління, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням нового рішення про відмову у позові, то з позивачки на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підлягає стягненню сплачений ними за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі по 8 828,41 грн кожному ((7 567,20 грн + 10 089,62 грн)/2), а на користь Управління підлягає стягненню сплачений ним за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 5 044,80 грн.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Єленич Оксана Володимирівна, ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Пономаренко Валентина Юріївна, та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивачки, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору у розмірі по 8 828,41 грн кожному.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 044,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко