Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.07.2018 року у справі №202/2506/17

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 202/2506/17-ц

провадження № 61-35277св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті",

треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна, Індустріальний відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2017 року в складі судді Зосименко С. Г. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року в складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті"), треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Г. В., Індустріальний відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Індустріальний ВДВС Дніпропетровського МУЮ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставне майно - автомобіль VW, модель GTI, рік випуску - 2013, який належить йому на праві власності. Вважав, що виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки відсутня безспірність заборгованості та нотаріус не пересвідчилась у повідомленні заставодавця про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання.

Посилаючись на те, що вказаний виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства та з урахуванням викладеного, ОСОБА_1, просив суд визнати виконавчий напис від 31 травня 2016 року № 1133, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що виконавчий напис, оскаржуваний позивачем, вчинено у відповідності до вимог чинного законодавства і він не може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню з підстав, зазначених позивачем.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було дотримано повноти та всебічності при з'ясуванні обставин справи, а також не було об'єктивно та безпосередньо досліджено інших обставин та доказів, що мають значення для вирішення цієї справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У вересні 2018 року та у жовтні 2018 року ТОВ "Порше Мобіліті" подало до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначило, що судові рішення є законними і обґрунтованими.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

Судом встановлено, що 02 вересня 2014 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 50012403 на суму 340 032 грн, еквівалент 25
760 доларів США, а також додатковий кредит у розмірі 136 437,85 грн, еквівалент 10 336,20 доларів США зі сплатою 10,50% на рік за користування кредитом. Строк повернення кредиту - 15 вересня 2019 року.

На забезпечення виконання зобов'язання за цим договором 09 вересня 2016 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір застави автотранспортного засобу № 50012403. Предметом застави є автомобіль VW, модель GTI, рік випуску - 2013, НОМЕР_1, який належить на праві власності позивачу. За цим договором застава забезпечує вимоги заставодержателя щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати пені за прострочку повернення кредиту та процентів, а також сплати штрафу за нецільове використання кредиту, відшкодування збитків та витрат, викликаних порушенням кредитного договору.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, виникла заборгованість станом на 16 грудня 2015 року у розмірі 584 145,77 грн, з яких: 516 139,37 грн - сума кредиту до повернення, 68 006,40 грн - штраф у розмір 20% від суми кредиту.

31 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. на договорі застави автотранспортного засобу № 50012403 від 09 вересня 2014 року було вчинено виконавчий напис за № 1133.

Нотаріусу при вчинені виконавчого напису було надано кредитний договір № 50012403 від 02 вересня 2014 року, загальні умови кредитування, договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каліушко І. А. 23 травня 2006 року за реєстровим № 530, розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 16 грудня 2015 року, рахунки-фактури за 2015 рік, вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 16 грудня 2015 року та доказ надсилання даної вимоги боржнику - опис вкладення цінного листа від 16 грудня 2015 року. Дані документи підтверджували безспірність заборгованості позивача та можливість вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

Також встановлено, що 21 грудня 2015 року ТОВ "Порше мобіліті" надсилало ОСОБА_1 цінним листом за адресою, вказаною в кредитному договорі вимогу щодо дострокового повернення кредиту та сплату заборгованості, однак конверт повернувся відправнику за закінченням терміну зберігання (т.1 а. с.141-144).

Встановивши зазначені обставини, суди, керуючись статтею 590 ЦК України, статтею 87 Закону України "Про нотаріат ", статтею 2 Закону України "Про заставу", статтями 20,27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 31 січня 1992 року "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні", Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, вважали, що виконавчий напис, оскаржуваний позивачем, вчинено у відповідності до вимог чинного законодавства і він не може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню з підстав, зазначених позивачем.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною 1 статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2,3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини.

Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19).

Встановивши факт надіслання банком ОСОБА_1 вимогу позичальника за вихідним номером 50012403 від 16 грудня 2015 року про негайне повернення заборгованості за кредитним договором, суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 не отримано вимоги про усунення порушень договору, що давало б можливість боржнику усунути наявні порушення, а відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Зазначене свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення заставодавця.

Вказане також узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) (пункт 52 вказаної постанови).

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам закону, вони підлягають скасуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому колегія суддів ухвалює нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено та постановлено нове рішення про задоволення позову, то з відповідача ТОВ "Порше Мобіліті" на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір, який останнє сплатило за подання позовної заяви у розмірі 1600,00 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 704,00 грн, та за подання касаційної скарги у розмірі 1280,00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями, в загальному розмірі 3584,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна, Індустріальний відділ державної виконавчої служби м. Дніпропетровська міжрегіонального управління юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Семенової Ганни Володимирівни від 31 травня 2016 року № 1133 таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у сумі 3584,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнанні нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун