Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №0909/2384/2012

Постанова

Іменем України

15 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 0909/2384/2012

провадження № 61-22123св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Коломийська міська рада Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні та реальний розподіл домоволодіння та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Коломийська міська рада Івано-Франківської області, про припинення права на частку в домоволодінні, виділ частки домоволодіння в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні та реальний розподіл домоволодіння, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 1989 року та договору дарування від 05 січня 2007 року вона є власником 18/40 часток домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідачу ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 1989 року належало 3/40 часток вказаного домоволодіння, а відповідачу ОСОБА_5 на підставі цього ж свідоцтва та рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-франківської області від 03 вересня 2010 року - 19/40 часток зазначеного домоволодіння.

Оскільки частка ОСОБА_4 у спірному домоволодінні є незначною і реальному виділенню не підлягає, ОСОБА_4 ніколи не проживав та не був прописаний в будинку АДРЕСА_1, він має свою сім'ю та проживає в квартирі АДРЕСА_2, тому позивач просила припинити його право на частку у спірному домоволодінні та визнати за нею право власності на цю частку. Крім того, позивач просила провести реальний розподіл вищевказаного спірного домоволодіння між нею і ОСОБА_5 та стягнути з ОСОБА_5 вартість різниці, що утворилася при реальному розподілі домоволодіння.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2012 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_2, дочку ОСОБА_5.

У квітні 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Коломийська міська рада Івано-франківської області, про припинення права на частку в домоволодінні, виділ частки домоволодіння в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою, в обґрунтування якого зіслались на те, що вони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1, а саме: ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15 лютого 2011 року належить 2/5 часток вказаного домоволодіння, а ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 грудня 1989 року належить 3/40 часток цього домоволодіння. Оскільки частка ОСОБА_4, яка складає 3/40 часток домоволодіння, є незначною, не може бути виділена в натурі, ОСОБА_4 в будинку не проживає, тому вважають, що його право на частку в спірному домоволодінні слід припинити, та визнати право на цю частку за ними та ОСОБА_1 по 1/40 частці за кожним. Також просили виділити їм в натурі їх частку домоволодіння та встановити порядок користування земельними ділянками, призначеними для обслуговування спірного домоволодіння.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 15 травня 2013 року позови об'єднані в одне провадження.

У зв'язку зі смертю відповідача ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2014 року до участі у справі в якості його правонаступника залучено ОСОБА_3.

У листопаді 2014 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 подала заяву про зміну позовних вимог, в якій зазначила про те, що її батько ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, і вона, як єдиний спадкоємець, успадкувала його 3/40 частки у спірному домоволодінні. Таким чином їй належить 19/40 частки цього домоволодіння. Також зазначила, що після смерті ОСОБА_4 його 3/40 частки домоволодіння успадкувала його дружина ОСОБА_3. Тому просила припинити право ОСОБА_3 на її 3/40 частки домоволодіння АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на цю частку домоволодіння, виділити їй в натурі 11/20 частки спірного домоволодіння та встановити порядок користування земельними ділянками площею 0,10 га та 0,718 га, що знаходяться в АДРЕСА_1, виділивши їй в користування 11/20 частки кожної з цих земельних ділянок.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2016 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2015 року в частині позову ОСОБА_1 про поділ домоволодіння та в частині позову ОСОБА_2 про виділ частки домоволодіння змінено і проведено реальний поділ домоволодіння АДРЕСА_1 по ІІ варіанту розподілу висновку № 395 судової повторної будівельно-технічної експертизи від 02 червня 2016 року.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яку мотивувала тим, що зазначеним рішенням апеляційного суду їй та ОСОБА_2 відповідно до висновку експерта виділено в користування горище над їхніми приміщеннями, які розташовані нижче за поверховістю, та ухвалено обом влаштувати вихід на горище зі своєї сторони частини житлового будинку.

Відповідно до вищевказаного висновку експерта по ІІ варіанту розподілу вона повинна демонтувати двері між приміщеннями 1-3 і 1-4; закласти дверний проріз цеглою; поштукатурити та пофарбувати стіни; в мезоніні демонтувати двері на горище, закласти проріз; влаштувати сходи на горище з бокового фасаду будинку, пробити двері на горище і встановити двері. Вартість цих робіт згідно висновку експерта становить 7 178,00 грн. Проте, суд не вирішив питання про демонтаж дверей у мезоніні та стягнення вартості робіт по демонтажу дверей і влаштуванню нею окремого входу на горище. Оскільки у резолютивній частині рішення питання про демонтаж дверей з приміщення мезоніну 1-7, яке виділено у власність ОСОБА_2, упущене, вона не може виконати рішення суду в частині користування горищем над своїми приміщеннями, так як ОСОБА_2 чинить їй перешкоди. Крім того, їй не стягнута компенсація робіт по демонтажу дверей та влаштуванню окремого входу на горище в сумі 5 194,00 грн.

Посилаючись на наведене, просила суд ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про необхідність демонтажу нею дверей в мезоніні та їх закладення, та стягнення з ОСОБА_2 на її користь вартості робіт по демонтажу дверей та влаштуванню окремого входу на горище в сумі 5 194,00 грн.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року відмовлено ОСОБА_1 в ухваленні додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні та реальний розподіл домоволодіння та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Коломийська міська рада Івано-Франківської області, про припинення права на частку в домоволодінні, виділ частки домоволодіння в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 має можливість влаштувати вихід на горище, яке знаходиться над її приміщеннями, з бокового фасаду будинку у спосіб, наведений у висновку № 395 судової повторної будівельно-технічної експертизи від 02 червня 2016 року. Судом вирішені всі позовні вимоги ОСОБА_1, а тому підстав для ухвалення додаткового судового рішення немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і ухвалити додаткове рішення по вказаній справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

13 серпня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції у резолютивній частині рішення питання про демонтаж дверей з приміщення мезоніну 1-7, яке виділено у власність ОСОБА_2, упущене, тому ОСОБА_1 не може виконати рішення суду в частині користування горищем над своїми приміщеннями, так як ОСОБА_2 чинить їй перешкоди.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що касаційна скарга є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2016 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2015 року в частині позову ОСОБА_1 про поділ домоволодіння та в частині позову ОСОБА_2 про виділ частки домоволодіння змінено і проведено реальний поділ домоволодіння АДРЕСА_1.

Зокрема, виділено у власність ОСОБА_1 в житловому будинку: підвал І площею 15,8 кв. м вартістю 55 388,00 грн, коридор 1-1 площею 2,3 кв. м вартістю 10 546,00
грн, ванну кімнату 1-10 площею 3,8 кв. м вартістю 17 422,00 грн, кухню 1-2 площею 16,1 кв. м вартістю 73 820,00 грн, кімнату 1-3 площею 26,3 кв. м вартістю 120 558,00 грн, всього на суму 277 734,00 грн.

з господарських будівель: сарай Б площею 20,42 кв. м вартістю 4 730,00 грн, 21/40 воріт і хвіртки вартістю 979,00 грн, 21/40 огорожі № 1-2 вартістю 1 353,00
грн, 21/40 колодязя вартістю 2 494,00 грн на загальну суму 287 290,00 грн (277 734 + 4 730 + 979+1 353+2 494 (грн)), що на 131 099,00 грн (418 389-287 290 (грн)) менше за її частку в грошовому виразі та становить 36/100 від загальної вартості домоволодіння.

Виділено у власність ОСОБА_2 в житловому будинку: коридор 1-6 площею 9,8 кв. м вартістю 44 934,00 грн, ванну кімнату 1-11 площею 3,9 кв. м вартістю 17 882,00
грн, кухню 1-5 площею 12,6 кв. м вартістю 57 772,00 грн, кімнату 1-4 площею 29,8 кв. м вартістю 136 635,00 грн, сходову клітку 1-7 площею 10,0 кв. м на другому поверсі вартістю 42 505,00 грн, кімнату 1-8 площею 16,6 кв. м вартістю 70 558,00
грн, кімнату 1-9 площею 29,7 кв. м вартістю 126 239,00 грн, всього на суму 496
525,00 грн.

з господарських будівель: сарай Б площею 27,66 кв. м вартістю 6 408,00 грн, вбиральню В вартістю 2 313,00 грн, 19/40 воріт і хвіртки вартістю 885,00 грн, 19/40 огорожі № 1-2 вартістю 1 225,00 грн, 19/40 колодязя вартістю 2 256,00 грн на загальну суму 509 612,00 грн (496 525 + 6 408 + 2 313 + 885 + 1 225 +2 256 (грн)), що на 131 099,00 грн (509 612-378 543 (грн)) більше її частки в грошовому виразі та становить 64/100 від загальної вартості домоволодіння.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виділено в користування горище над їхніми приміщеннями, які розташовані нижче за поверховістю та зобов'язано обох влаштувати вихід на горище зі своєї сторони частини житлового будинку.

Зобов'язано ОСОБА_2 провести наступні переобладнання, вартість яких складає 2

814,00 грн, а саме: демонтувати двері та замурувати дверний проріз з приміщення 1-4 у приміщення 1-3, поштукатурити місце демонтування дверей та пофарбувати стіни приміщення 1-4 водними сумішами.

Зобов'язано ОСОБА_1 провести наступні переобладнання, вартість яких складає 1
982,00 грн, а саме: поштукатурити місце демонтування дверей у приміщенні 1-3 та пофарбувати стіни приміщення 1-3 водними сумішами.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за відхилення від ідеальних часток у домоволодінні АДРЕСА_1 грошову компенсацію в розмірі 131 099,00 грн, з яких 128
738,00 грн стягнуто із розрахункового рахунку № НОМЕР_1 Апеляційного суду Івано-Франківської області, що були внесені ОСОБА_2 відповідно до квитанцій від 25 березня 2016 року № 0.0.526845716.1 та від 02 вересня 2016 року № 34, згідно яких платіж призначався як частка майна за позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, провадження № 22-ц/779/1707/2015.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Як вбачається з висновку № 395 судової повторної будівельно-технічної експертизи від 02 червня 2016 року, горище між співвласниками розділене порівну і влаштована цегляна стінка (т. 3 а. с. 26,27). У житловому будинку на АДРЕСА_1 на даний час співвласник частки 19/40 (ОСОБА_2) має вихід на горище над приміщеннями, які знаходяться в мезоніні. Вихід на горище співвласнику 21/40 (ОСОБА_1) можливо влаштувати з бокового фасаду будинку. Для цього необхідно влаштувати сходи, виконати проріз в стіні для встановлення дверей. Роботи, які необхідно виконати ОСОБА_1 наведені в кошторисі і вартість їх складає 4 008,00
грн.

В мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2016 року зазначено, що горище між співвласниками поділене порівну і влаштована цегляна стінка. ОСОБА_2 має вихід на горище будинку над приміщеннями, які знаходяться в мезоніні.

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що ОСОБА_1 при потребі може влаштувати вихід на горище з бокового фасаду будинку. Для цього їй необхідно влаштувати сходи, виконати проріз в стіні для встановлення дверного блоку. Такий поділ горища будинку визначений по двох варіантах поділу будинку. Роботи, які необхідно виконати ОСОБА_1 наведені в кошторисі висновку експертизи від 02 червня 2016 року № 395 і вартість їх складає 4 008,00 грн.

Згідно резолютивної частини рішення, судом вирішено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виділити в користування горище над їхніми приміщеннями, які розташовані нижче за поверховістю та обом влаштувати вихід на горище зі своєї сторони частини житлового будинку.

Отже, враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 має можливість влаштувати вихід на горище, яке знаходиться над її приміщеннями, з бокового фасаду будинку у спосіб, наведений у висновку № 395 судової повторної будівельно-технічної експертизи від 02 червня 2016 року.

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що суд вирішив усі позовні вимоги ОСОБА_1, а тому підстав для ухвалення додаткового судового рішення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська