Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №136/220/18

Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 136/220/18

провадження № 61-1259св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке",

представник відповідача - Семибратова Тетяна Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, у складі судді Стадника С. І., від 27 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Медвецького С. К., від 13 грудня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" (далі -

ТОВ "Прилуцьке") про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,0491 га, кадастровий номер 0522284000:04:000:0068, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. У травні 2017 року він дізнався про те, що 16 вересня 2014 року нібито між ним та ТОВ "Прилуцьке" було укладено договір оренди належної йому земельної ділянки, терміном на 5 років, зареєстрований 19 січня

2015 державним реєстратором Липовецького районного управління юстиції Вінницької області за № 8423153. Вказував, що зазначений договір він не підписував, його волевиявлення на укладення цього правочину відсутнє, доручень з даного приводу він нікому не давав, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 3,0491 га, кадастровий номер 0522284000:04:000:0068, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, укладений між ним та ТОВ "Прилуцьке", зареєстрований 19 січня 2015 року, номер запису 8423153.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 16 вересня 2014 року, який укладено між ОСОБА_1 та

ТОВ "Прилуцьке" про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0491 га, кадастровий номер 0522284000:04:000:0068, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди землі є недійсним у зв'язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладання, оскільки він вказаного договору не підписував, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 грудня2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Прилуцьке" залишено без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 29 листопада 2018 року без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом умежах строку позовної давності, оскільки дізнався про існування спірного договору оренди землі у травні 2017 року після отримання від відповідача матеріалів реєстраційної справи. Відповідачем не доведено, що виплата орендної плати здійснювалась ним за спірним правочином.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ТОВ "Прилуцьке" просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач не мав жодних об'єктивних перешкод довідатися про наявність договору оренди землі з часу його укладення, як власник земельної ділянки міг і повинен був довідатися про порушення своїх прав, оскільки частина 1 статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав. Судами неповно встановлено фактичні обставини справи, не надано належної правової оцінки іншим доказам і обставинам, крім висновку судової почеркознавчої експертизи, якими підтверджено отримання позивачем орендної плати за спірну земельну ділянку з 2014 року.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

08 травня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,0491 га (кадастровий номер 0522284000:04:000:0068), яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, згідно з державним актом серії ВН № 202715 про право власності на земельну ділянку від 17 квітня 2006 року.

16 вересня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ "Прилуцьке" договір оренди землі, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. На підставі зазначеного договору 19 січня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Прилуцьке" було зареєстровано право оренди земельної ділянки, кадастровий номер undefined, строком на 5 років.

Відповідно до висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 07 серпня 2017 року № 3485/3486/18-21 підпис у графі "Орендодавець" оспорюваного договору оренди землі від 16 вересня 2014 року виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою, шляхом наслідування його підпису.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Згідно з частиною 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки судом встановлено відсутність волевиявлення позивача на укладання спірного договору оренди землі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним при обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено, вважала, що правовідносини виникли з інших підстав.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

Судами встановлено, що позивачу стало відомо про існування оспорюваного договору оренди землі у травні 2017 року після отримання з ТОВ "Прилуцьке" матеріалів реєстраційної справи.

Оскільки за встановлених судами фактичних обставин справи, ОСОБА_1 до травня 2017 року не знав по існування письмового договору оренди землі і вважав, що земельна ділянка використовується за усною домовленістю, то факт такої обізнаності і є початком перебігу строку позовної давності.

Таким чином строк позовної давності позивач не пропустив.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що перебіг строку позовної давності починається з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто про укладення договору від його імені.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачу було відомо про існування оспорюваного договору, оскільки позивач отримував орендну плату за користування землею, суди попередніх інстанції обґрунтовано визнали такими, що не свідчать про пропуск позовної давності. При цьому, вказані обставини не спростовують факт відсутності вільного волевиявлення

ОСОБА_1 на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені, оскільки безспірно доведено, що підпис у договорі виконаний не ОСОБА_1.

Оскільки підставами позову ОСОБА_1 було непідписання спірного договору оренди землі, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, тобто про факт укладення з відповідачем письмового договору оренди землі на тих умовах, що зазначені у цьому договорі.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що правовідносини за договором оренди землі між сторонами у встановленому законом порядку не виникали, а перебіг строку позовної давності почався з часу, коли позивачу стало відомо про існування такого договору, тобто з травня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

З огляду на зазначене, заява ТОВ "Прилуцьке" про зупинення дії оскаржених судових рішень, яка надійшла до Верховного Суду, задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 27 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 грудня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович