Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №490/5834/19
Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №490/5834/19

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 490/5834/19

провадження № 61-3460св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рієлтіс плюс»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2021 року у складі судді Саламатіна О. В., постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2023 року та додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Лівінського І. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»), Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Рієлтіс плюс» (далі - ТОВ «Рієлтіс плюс») про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що 27 березня 2008 року між Акціонерним товариством «Імексбанк» (далі - АТ «Імексбанк») та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 954/КЛ/2008, за яким вона отримала 320 982 Євро зі сплатою 14,0 % річних у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з кінцевим терміном повернення - 25 березня 2011 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку АТ «Імексбанк» нежитлові приміщення, загальною площею 545,6 кв.м у АДРЕСА_1 , заставною вартістю 5 000 000 грн, ринковою вартістю 12 815 080 грн.

Договором від 19 серпня 2011 року, укладеним між тими ж сторонами, внесено зміни до договору іпотеки в частині: ліміту невідновлювальної кредитної лінії - 320 000 Євро; кінцевого терміну повернення кредиту до - 25 червня 2016 року; розміру відсоткової ставки - 14,5 % та зміни загальної площі та складу приміщення предмета іпотеки - до 1 060,2 кв.м у складі кафе з літнім майданчиком.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, ФГВФО) від 27 травня 2015 року № 105 розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк».

21 листопада 2016 року рішенням Фонду визначено активи банку, що підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні), до яких увійшла заборгованість за її кредитом у розмірі 7 182 368,72 грн, початкова вартість продажу - 4 530 507,74 грн.

17 лютого 2017 року відбулися електронні торги з продажу права вимоги за її кредитним договором. Переможцем торгів визнано ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Електроні торги оформлені протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-02-02-000006-с від 17 лютого 2017 року. Ціна продажу зазначена - 3 687 365,00 грн.

24 лютого 2017 року між АТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду Матвієнка А. А. та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» був укладений договір відступлення права вимоги за договором кредитної лінії від 27 березня 2008 року з урахуванням всіх змін та доповнень до нього на умовах, визначених цим основним договором.

Позивач також зазначала, що в той же день був укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 27 березня 2008 року, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» набуває всіх прав нового іпотекодержателя за умовами договору іпотеки.

21 квітня 2017 року на вказані у договорі іпотеки приміщення за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Риженко О. С. зареєстровано право власності за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» на підставі договору іпотеки з відповідними змінами.

Позивач вважає такі дії незаконними та такими, що не відповідають вимогам статті 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 5.5.1 договору іпотеки № 1769 від 27 березня 2008 року, оскільки при укладенні договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 27 березня 2008 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» не виконало обов`язкові вимоги договору іпотеки, не представивши обґрунтовану експертну оцінку предмета іпотеки, тоді як умовами договору іпотеки передбачено, що у разі набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки, при цьому ціна придбання визначається шляхом експертної оцінки предмета іпотеки на день придбання.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на нежитлове приміщення кафе з літнім майданчиком загальною площею 1060,2 кв.м, яке розташоване у АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 20078895, рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34877076 від 21 квітня 2017 року та витребувати з володіння ТОВ «Рієлтіс Плюс» вказані нежитлові приміщення на користь ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Центральний районний суд міста Миколаєва своїм рішенням від 10 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачкою не доведено наявності підстав для скасування державної реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» права власності на спірні нежитлові приміщення, тому не підлягають задоволенню і вимоги про витребування вказаного майна з володіння ТОВ «Рієлтіс Плюс» на користь ОСОБА_1 .

В рішеннях судів вказано, що відповідно до наведених умов укладеного між сторонами іпотечного договору вбачається, що сторони дійшли згоди про те, що у разі набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки (якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані), іпотекодержатель набуває право на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно із застереженням в іпотечному договорі. При цьому ціною придбання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки є ціна, визначена шляхом експертної оцінки предмета іпотеки на день придбання.

Також суди вказали, що на момент прийняття ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» предмета іпотеки у свою власність, останнім було виконано вимоги щодо визначення ціни придбання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки шляхом експертної оцінки предмета іпотеки на день придбання. На підтвердження вказаних обставин ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» був наданий витяг зі звіту про оцінку майна від 19 квітня 2017 року, яким була встановлена вартість предмета іпотеки у розмірі 3 936 000 грн. (т.1, а.с. 185-186).

В рішеннях судів також вказано, що усі інші необхідні документи, передбачені пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, іпотекодержателем були надані державному реєстратору при зверненні до нього для вчинення реєстрації права власності, та на виконання вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» та умов спірного договору іпотеки (пункт 5.5.1) для визначення ціни придбання, за якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність, була проведена його експертна оцінка на день придбання.

Миколаївський апеляційний суд додатковою постановою від 13 лютого 2023 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про ухвалення додаткового рішення задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 10 000 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Задовольняючи заяву про стягнення судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що до закінчення судових дебатів у справі у суді апеляційної інстанції адвокат Подорожній А. С. зробив заяву про компенсацію судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесення ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції адвокатом Подорожнім А. С. 22 червня 2022 року до апеляційного суду разом з відзивом на апеляційну скаргу було надано: акт наданих послуг за договором від 27 грудня 2017 року з описом наданих послуг та їх вартості на загальну суму 10 000 грн, рахунок-фактура від 22 червня 2022 року № 22/06 на оплату послуг за договором про надання правової допомоги на загальну суму 10 000 грн, копія прибуткового касового ордера від 22 червня 2022 року № 22/06 про сплату ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» адвокату Подорожньому А. С. 10 000 грн.

Адвокат Подорожній А. С. приймав участь в судових засіданнях 23 червня 2022 року, 04 серпня 2022 року, 16 січня 2023 року і 30 січня 2023 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи «Відеоконференцзв`язок» (vkz.court.gov.ua), загальною тривалістю 69 хвилин.

Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду не надходило.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та додаткову постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), зокрема, вказує на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц (провадження № 61?41382св18), від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 18 травня 2022 року у справі № 487/5843/17 (провадження № 61-5308св21).

Заявниця зазначає, що апеляційним судом залишено поза увагою те, що спірним договором іпотеки та положенням чинного законодавства визначено, що при передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки необхідним є встановлення вартості предмета іпотеки на момент такого набуття та надання зазначеної оцінки державному реєстратору.

Вказує, що оцінка майна була здійснена шляхом застосування порівняльного методу, без виходу на місце його знаходження і без огляду майна, тому вартість майна, визначена таким методом, не відповідає дійсній ринковій вартості.

Також зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги експертного висновку, проведеного Одеським інститутом судових експертиз, відповідно до якого вартість спірного майна на момент реєстрації права власності складала 7 900 000 грн, а також експертного висновку Миколаївського науково?дослідного експертно-криміналістичного центру № 109 від 22 лютого 2021 року, згідно з яким вартість спірного об`єкта нерухомості визначено у розмірі 31 598 000 грн.

Посилається також на те, що висновок судів попередніх інстанцій про те, що обставини щодо оцінки майна не входять до предмета доказування у межах позову у цій справі, а іпотекодавець може оспорювати оцінку майна при розгляді його вимог щодо відшкодування різниці між вартістю майна та розміром забезпечених іпотекою вимог, є помилковими.

У червні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Рієлтіс плюс» надіслали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаються на необґрунтованість її доводів, просять залишити її без задоволення, а рішення судів - без змін.

Також у відзиві, поданому адвокатом Подорожнім А. С. в інтересах відповідачів, останні просять стягнути з позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Зазначили, що докази на підтвердження понесених судових витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 10 травня 2023 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 31 липня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на праві власності належали нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_1 , які складаються з нежитлових приміщень загальною площею 1060,2 кв.м в житловому будинку літ. «А-2» з літнім майданчиком.

27 березня 2008 року між АТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 954/КЛ/2008, за яким остання отримала 320 982 Євро зі сплатою 14,5 % річних у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з цільовим призначенням - ремонт та реконструкція нежитлового приміщення. Кінцевий термін повернення - 25 березня 2011 року.

В той же день з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором № 954/КЛ/2008 між АТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку АТ «Імексбанк» нежитлові приміщення, загальною площею 545,6 кв.м у АДРЕСА_1 , заставною вартістю 5 000 000 грн, ринковою вартістю 12 815 080 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстровим номером № 1769. Договором від 19 серпня 2011 року, укладеним між тими ж сторонами, посвідченим приватним нотаріусом за реєстровим № 1312, внесено зміни до договору іпотеки в частині кінцевого терміну повернення кредиту, який продовжено до 25 червня 2016 року, та зміни загальної площі та складу приміщення предмета іпотеки до 1060,2 кв.м у складі кафе з літнім майданчиком. Інші умови договору іпотеки не змінюються і є обов`язковими для сторін.

Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 21 травня 2015 року № 330 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано АТ «Імексбанк».

Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» розпочато процедуру ліквідації АТ «Імексбанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Імексбанк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 листопада 2016 року № 2519 «Про затвердження умов продажу активів АТ «Імексбанк» визначено активи банку, що підлягають продажу на відкритих торгах (аукціоні), а саме - права вимоги за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, в тому числі кредитний договір від 27 березня 2008 року № 954/КЛ/2008, позичальник - ОСОБА_1 , заборгованість за кредитом - 7 182 368,72 грн, початкова вартість продажу - 4 530 507,74 грн.

17 лютого 2017 року відбулися електронні торги з продажу права вимоги за кредитним договором № 954/КЛ/2008. Переможцем торгів визнано ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Електронні торги оформлені протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-02-02-000016-с від 17 лютого 2017 року. Ціна продажу - 3 687 365 грн.

24 лютого 2017 року між АТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи Фонду та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» був укладений договір № 48 про відступлення права вимоги, відповідно до якого за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів від 17 лютого 2017 року, банк відступає новому кредитору належні йому права вимоги, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальника, включаючи вимоги до його правонаступників, до яких перейшли обов`язки позичальника, за договором кредитної лінії № 954/КЛ/2008 від 27 березня 2008 року зі змінами та доповненнями. Сторони домовилися, що відступлення банком новому кредитору прав вимоги за договором іпотеки від 27 березня 2008 року відбувається за окремим нотаріально посвідченим договором.

24 лютого 2017 року між АТ «Імексбанк» в особі уповноваженої особи ФГВФО та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» був укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 27 березня 2008 року, укладеним між АТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 , за яким ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» набуває всіх прав нового іпотекодержателя за умовами договору іпотеки. Договір набуває чинності з дня підписання його сторонами. Актом прийому-передачі до договору № 48 про відступлення права вимоги від 24 лютого 2017 року банк передав новому кредитору матеріали кредитної справи та судової справи.

21 квітня 2017 року на підставі договору іпотеки № 1770/47 від 27 березня 2008 року зі змінами від 19 серпня 2011 року, укладеного між АТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 , що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, що знаходяться в АДРЕСА_1 , була проведена державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно за новим іпотекодержателем - ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», номер запису про право власності: 20078895, рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34877076 від 21 квітня 2017 року, підставою виникнення права власності заначено договір іпотеки № 1770/47 від 27 березня 2008 року зі змінами від 19 серпня 2011 року, вимога щодо дострокового погашення заборгованості серія та номер 0103/5 від 01 березня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та вимога щодо дострокового погашення заборгованості серія та номер 0103/3 від 01 березня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н. І., за реєстровим номером № 300, ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» продало нежитлові приміщення, що знаходяться в АДРЕСА_1 , ТОВ «Рієлтіс плюс», у зв`язку із чим з 27 квітня 2017 року право власності на спірне майно зареєстроване за ТОВ «Рієлтіс плюс».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду частково не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

У справі, що переглядається, спірне майно було відчужене ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь ТОВ «Рієлтіс плюс», тоді як захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 27 березня 2008 року між АТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 954/КЛ/2008, за яким вона отримала 320 982 Євро зі сплатою 14,0 % річних у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з кінцевим терміном повернення - 25 березня 2011 року.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Того ж дня з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку АТ «Імексбанк» нежитлові приміщення, загальною площею 545,6 кв.м у АДРЕСА_1 , заставною вартістю 5 000 000 грн, ринковою вартістю 12 815 080 грн.

Договором від 19 серпня 2011 року, укладеним між тими ж сторонами, внесено зміни до договору іпотеки в частині: ліміту невідновлювальної кредитної лінії - 320 000 Євро; кінцевого терміну повернення кредиту - до 25 червня 2016 року; розміру відсоткової ставки в розмірі 14,5 % та зміни загальної площі та складу приміщення предмета іпотеки - до 1 060,2 кв.м у складі кафе з літнім майданчиком.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

За змістом частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 3.1.4 укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Імексбанк» договору іпотеки від 27 березня 2008 року у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до розділу 5 цього договору та за рахунок отриманих від реалізації предмета іпотеки коштів переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки.

У відповідності до пункту 5.1 договору іпотеки іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса або у позасудовому порядку продає від свого імені предмет іпотеки чи приймає предмет іпотеки у свою власність.

Пунктом 5.5.1 договору іпотеки передбачено, що за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися наступним чином: у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки (якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані) іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки. Ціна придбання визначається шляхом експертної оцінки предмета іпотеки на день придбання. Рішення про прийняття у власність предмета іпотеки приймається іпотекодержателем одноособово. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі?продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Іпотека зберігає силу у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається переведення іпотекодавцем боргу за кредитним договором на іншу особу. Відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за кредитним договором. Відступлення прав іпотекодержателя за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку (якщо така реєстрація буде проведена), іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором і права вимоги за кредитним договором (пункт 8.6 договору іпотеки).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що «умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначила, що «якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача».

Судами встановлено, що ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» набуло всіх прав нового іпотекодержателя за умовами договору іпотеки від 27 березня 2008 року.

Підставою звернення до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій шляхом набуття права власності на іпотечне майно ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» було вказано існування заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 257 465,08 Євро.

Також суд бере до уваги обставини справи № 490/3505/17 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Імексбанк», ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп», Центру з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ «Рієлтіс плюс» про визнання недійсними результатів аукціону в електронній формі з реалізації активів АТ «Імексбанк», які оформлені протоколом електронних торгів від 17 лютого 2017 року шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором № 954/КЛ/2008 від 27 березня 2008 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу вимоги від 24 лютого 2017 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» та АТ «Імексбанк»; визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 24 лютого 2017 року; скасування державної реєстрації права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» на нежитлові приміщення кафе з літнім майданчиком загальною площею 1 060,2 кв.м на АДРЕСА_1 .

Так, у вказаній справі № 490/3505/17 постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 жовтня 2018 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно було скасовано та постановлено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Постановою суду було встановлено дотримання ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення на адресу реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та місцезнаходження іпотечного майна вимог щодо дострокового погашення заборгованості, в яких боржника повідомлено про укладення договору про відступлення права вимоги № 48 від 24 лютого 2017 року, його умови, наявний розмір заборгованості та зазначено про вимогу виконати в повному обсязі свої зобов`язання перед ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» у зазначеному розмірі, в разі невиконання яких буде звернено стягнення на заставне майно. За таких умов ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінасгруп» набуло право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, що знаходяться в АДРЕСА_1 , згідно із застереженням в іпотечному договорі.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон № 1952-IV).

Частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (стаття 10 Закону № 1952-IV).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 1952-IV формування заяв у сфері державної реєстрації прав та/або їх реєстрація проводиться у базі даних заяв. Під час прийняття заяви в паперовій формі обов`язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення державної реєстрації прав. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування оригіналів та копій документів, що пред`являються заявником для проведення державної реєстрації прав з подальшим розміщенням їх у Державному реєстрі прав. У базі даних заяв реєструються рішення судів про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав.

Згідно з частинами першою-третьою статті 17 Закону № 1952-IV реєстраційна справа формується у паперовій формі після відкриття розділу на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та зберігається протягом всього часу існування об`єкта. Реєстраційна справа у паперовій формі включає документи, на підставі яких вносилися відомості до Державного реєстру прав, а також інші документи, отримані та сформовані під час проведення державної реєстрації, що розміщуються у порядку їх надходження і нумеруються. Реєстраційній справі у паперовій формі присвоюється реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна. Реєстраційна справа в електронній формі складається з документів, сформованих за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав та електронних копій документів, поданих або сканованих за заявами у сфері державної реєстрації прав. Реєстраційна справа в електронній формі зберігається в Державному реєстрі речових прав.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення реєстрації права власності, Порядок № 1127).

Згідно з пунктом 40 Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону № 1952-IV та цим Порядком.

Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину (пункт 57 Порядку № 1127).

Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У наведених правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Такі правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14?501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що на момент прийняття ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» предмета іпотеки у свою власність, останнім державному реєстратору було надано усі необхідні документи, передбачені пунктом 61 Порядку № 1127, та на виконання вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» та умов спірного договору іпотеки (пункт 5.5.1) для визначення ціни придбання, за якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність, була проведена експертна оцінка предмета іпотеки на день придбання.

На підтвердження вказаних обставин ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» був наданий витяг зі звіту про оцінку майна від 19 квітня 2017 року, яким була встановлена вартість предмета іпотеки у розмірі 3 936 000 грн. (т.1, а.с. 185-186).

В постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 372/548/20 (провадження № 61-10404св22) вказано, що «частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності; у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) акцентувала на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. При цьому непогодження оцінки предмета іпотеки з власником майна не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, оскільки основною підставою для скасування такого рішення є відсутність такої оцінки».

Таким чином, на час прийняття 21 квітня 2017 року оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на виконання вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» та умов спірного договору іпотеки для визначення ціни придбання, за якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність, була проведена експертна оцінка предмета іпотеки на день придбання.

При цьому, перелік необхідних документів для державної реєстрації права власності, передбачений пунктом 61 Порядку № 1127, в його редакції на час реєстрації іпотекодержателем за собою права власності, є вичерпним, та не передбачав надання іпотекодержателем звіту про оцінку предмета іпотеки.

Отже, в цій справі оцінку вартості предмета іпотеки було проведено відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, і зазначена оцінка була чинною на момент переходу права власності до іпотекодержателя.

Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку звіту про оцінку майна від 19 квітня 2017 року, ідентифікатор за Єдиною базою даних звітів про оцінку майна 1786906_19042017_ZV200170419-016, виконаного фізичною особою?підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), згідно з яким вартість нежитлового приміщення кафе з літнім майданчиком, загальною площею 1060,2 кв.м, у АДРЕСА_1 , складала 3 936 000 грн.

Зокрема, судами надано оцінку застосованому в звіті ФОП ОСОБА_2 від 19 квітня 2017 року методу визначення вартості нерухомого майна.

Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Статтею 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Зі змісту звіту про оцінку майна, проведеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 , слідує, що в процесі роботи експертом були використані документи і матеріали, що були надані замовником, зокрема договір про внесення змін до договору іпотеки, технічний паспорт, використана інформація із засобів масової інформації, мережі інтернет та оцінка була проведена методом аналогів продажу, який є більш достовірним при розрахунку вартості, оскільки в ньому використано дані, отримані на відкритому ринку. При цьому експертом зазначено, що метод витрат та дохідний метод ним не використовувався в зв`язку з меншою достовірністю результатів при застосуванні цього підходу.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що вказаний звіт про оцінку спірного майна є достатньо обґрунтованим та відповідає нормативно-правовим актам з оцінки майна.

Колегія суддів також погоджується з висновками оскаржуваних судових рішень, що погодження з іпотекодавцем вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності на момент реєстрації права власності на предмет іпотеки, ані Законом України «Про іпотеку», ані укладеним з ОСОБА_1 договором іпотеки не було передбачено.

В іпотечному договорі сторони дійшли згоди щодо ринкової вартості предмета іпотеки, визначеної шляхом незалежної оцінку предмета іпотеки на час укладення цього договору, а також щодо заставної вартості предмета іпотеки (пукти 1.5, 1.6 договору іпотеки).

Відповідно до умов пункту 5.5.1 спірного договору іпотеки сторони дійшли згоди, що ціна придбання предмета іпотеки визначається шляхом його експертної оцінки на момент придбання. Рішення про прийняття предмета іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням останнього.

Таким чином, сторони у іпотечному договорі однозначно визначили, що у разі набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки за ціною, визначеною шляхом експертної оцінки предмета іпотеки на день придбання.

Щодо позовної вимоги про витребування майна, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскільки така вимога є похідною від вимоги про скасування рішення щодо реєстрації права власності на спірне майно за іпотекодержателем, яка не підлягає задоволенню, то не має підстав для задоволення вимоги про витребування майна.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, судами правильно визначено характер спірних правовідносин, повно та всебічно досліджено наявні у справі докази і надано їм належну оцінку, правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено справедливі, законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, не можуть бути прийняті до уваги доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц (провадження № 61?41382св18), від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 18 травня 2022 року у справі № 487/5843/17 (провадження № 61-5308св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306 1224/16-ц зазначено, що «...Також пунктом 1.2 договору наступної іпотеки визначено, що ринкова вартість предмета іпотеки - об`єкта незавершеного будівництвом житлового будинку, згідно зі звітом оціночної діяльності становить 2 870 925,00 грн, а згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Комунальним унітарним підприємством «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» від 30 жовтня 2007 року інвентаризаційна вартість майна - 8 715 417 грн.

Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що спірний предмет іпотеки повністю добудовано та він має 100 % готовності. Оцінка предмета іпотеки на момент набуття права власності за іпотекодержателем та визначення його ринкової вартості у розмірі 2 563 480,20 грн є значно нижчою, ніж на момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки, коли готовність житлового будинку становила 95,9 %».

Натомість у справі, що переглядається, предметом іпотеки є нежитлове приміщення кафе з літнім майданчиком, загальною площею 1060,2 кв. м, у АДРЕСА_1 , тобто, об`єкт нерухомості, який на момент укладення іпотечного договору вже було збудовано та прийнято в експлуатацію, даних щодо зміни його технічних характеристик (добудов, зміни призначення тощо) на момент реєстрації права власності за іпотекодержателем не було, а доказів протилежного сторонами не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, міститься висновок про те, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та має бути проведена на момент такого набуття.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила, зокрема з того, що оцінка майна предмета іпотеки на момент переходу права власності взагалі не проводилась.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 917/2101/17, якою залишено без змін постанову апеляційного суду, вказано загальний висновок про істотність обставини ціни набуття права власності на предмет іпотеки при зверненні іпотекодержателем стягнення на іпотечне майно у позасудовий спосіб. Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19. При чому, у вказаній справі Верховний Суд виходив з того, що «апеляційний суд відхилив як такий, що не спростовує висновків звіту про оцінку від 17 лютого 2017 року, наданий позивачем висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 24 квітня 2017 року №13835/5572, за якою ринкова вартість предмета іпотеки складає 7 482 400 грн, з посиланням на те, що вказана експертиза була проведена через два місяця після проведення оцінки майна, а також вже після переходу права власності на майно, а за матеріалами справи неможливо встановити, чи відбувалися зміни зі спірним майном у вказаний проміжок часу….суд апеляційної інстанції, надавши оцінку представленим доказам та доводам учасників справи в сукупності за правилами статті 86 ГПК України, у тому числі дослідивши звіт про оцінку майна від 17 лютого 2017 року на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, а також мотивовано відхиливши висновок експертизи від 24 квітня 2017 року (пункти 32, 33 Постанови), дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушень вимог законодавства та умов іпотечного договору при набутті відповідачем права власності на предмет іпотеки за ціною 2 500 002,73 грн, визначеною експертним звітом про оцінку майна від 17 лютого 2017 року № 001-17022017».

В постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15 Верховний Суд, розглядаючи спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, та залишаючи без змін постанову апеляційного суду, виходив з того, що «у пункті 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону № 1952-IV та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора під час її проведення, і ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги дійшов висновку, що дії ОСОБА_2 щодо визначення вартості предмету іпотеки, перед набуттям у власність предмету іпотеки повністю відповідали вимогам Закону України «Про іпотеку». Посилання позивача на те, що вартість предмета іпотеки під час позасудового звернення стягнення, повинна узгоджуватись між сторонами є помилковими.»

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 487/5843/17 розглядався спір про визнання незаконним набуття права власності на іпотечне майно, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності. У вказаній постанові, залишаючи без змін постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Екопік-Україна» про скасування рішення державного реєстратора, колегія суддів виходила, зокрема, з того, що «у звіті про оцінку майна датою оцінки зазначено 02 березня 2015 року, а періодом складення звіту 02-17 березня 2015 року, тоді як ТОВ «Екопік-Україна» звернулося до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції 26 лютого 2015 року». Отже, ці обставини свідчать про те, що на час державної реєстрації права власності ТОВ «Екопік-Україна» на предмет іпотеки звіт про оцінку вартості предмета іпотеки не було проведено.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Інші доводи касаційної скарги щодо порушення порядку реєстрації права власності на іпотечне майно у зв`язку з неналежним повідомленням іпотекодавця про бажання іпотекодержателя зареєструвати за собою право власності на вказане майно, колегія суддів не бере до уваги, оскільки ці обставини не є підставам позову у справі, що переглядається. Фактично доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Вказані обставини були підставою позову у справі № 490/3505/17, такі обставини мають преюдиційне значення і додатковому доказуванню не підлягають.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата виснувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, посилання в касаційній скарзі ОСОБА_1 на правові позиції, які висловлені у вищевказаних постановах, є безпідставними, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини та інші підстави позову, що, у свою чергу, призводить до іншого матеріально-правового регулювання спірних відносин.

Колегія суддів також не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не надано оцінки іншим експертним висновкам, оскільки такі висновки були предметом дослідження й оцінки місцевим та апеляційним судами, що також спростовується матеріалами справи.

Так, доводи касаційної скарги про те, що вартість предмета іпотеки, визначена висновками Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21-3493 від 30 листопада 2021 року та Миколаївського науково?дослідного експертно-криміналістичного центру № 109 від 22 лютого 2021 року є більшою, ніж зазначено у звіті про оцінку майна від 19 квітня 2017 року, виконаного ФОП ОСОБА_2 , не може бути належним доказом вартості спірного об`єкта нерухомості станом на 19 квітня 2017 року, оскільки такі висновки зроблені не на час реєстрації предмета іпотеки.

Отже, позивач не спростувала належними та допустимими доказами того, що на час реєстрації предмета іпотеки його вартість була іншою, відмінною від тієї, яка зазначена у звіті про оцінку майна від 19 квітня 2017 року.

Доводи заявника зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, зокрема, вартості об`єкта оцінки.

Судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що за обставинами цієї справи, оцінку майна, право власності на яке набуває іпотекодержатель, було здійснено, але іпотекодавця не задовольняє ринкова вартість об`єкта оцінки.

Щодо позовних вимог, пред`явлених ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (державного реєстратора)

Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, однак не може погодитися з мотивами такої відмови з огляду на таке.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою позивача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20 (провадження № 12-83гс21) зазначено, що «спір у позивача є саме з банком чи іншою особою-набувачем майна, що було у заставі (іпотеці) банку, а не з приватним нотаріусом, який виконував функції державного реєстратора. … з огляду на те, що приватний нотаріус (державний реєстратор) є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, у позові до нього слід відмовити саме із цієї підстави».

У справі, що переглядається, зміст і характер правовідносин між учасниками справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 виник з відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» з приводу порушення права власності позивача на спірне нерухоме майно внаслідок реєстрації за названим відповідачем такого права, яке в подальшому відчужене на користь ТОВ «Рієлтіс плюс».

Однак, відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора - Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради через їх недоведеність, судами попередніх інстанцій не враховано зазначеного. Отже, у задоволенні вимог до державного реєстратора слід відмовити у зв`язку з пред`явленням їх до неналежного відповідача, тобто з інших правових підстав.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішенні Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2021 року, постанові Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2023 року та додатковій постанові Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі на ці судові рішення, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів по суті вирішення спору не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Щодо оскарження додаткової постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року

Додаткове рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього.

Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження додаткової постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, понесених у суді апеляційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про зміну вказаної постанови лише щодо мотивів її прийняття в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, а в іншій частині - залишенню без змін, тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування додаткової постанови Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року.

Щодо клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Рієлтіс плюс» про поновлення строку на подання відзиву

У відзиві на касаційну скаргу, паданому ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Рієлтіс плюс», заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, посилаючись на те, що у зв`язку із введенням воєнного стану на території України у встановлений судом строк подати відзив з об`єктивних, незалежних від сторони відповідача причин, не вдалося. Зокрема, посилаються на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копією касаційної скарги передали своєму представнику - адвокату Подорожньому А. С. лише 07 червня 2023 року.

Верховний Суд, дослідивши клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, зробив висновок, що у його задоволенні потрібно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини сьомої статті 394 ЦПК України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, в якій вирішує питання про витребування матеріалів справи. Копія такої ухвали надсилається скаржнику та учасникам справи, яким додаються копії касаційної скарги та доданих до неї документів.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Статтею 120 ЦПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно зі статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Верховний Суд в оцінці доводів про наявність поважних причин пропуску процесуального строку на подання відзиву ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Рієлтіс плюс» на касаційну скаргу ОСОБА_1 враховує таке.

Статтею 44 ЦПК України передбачено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до повідомлення про доставлення електронного листа, наявного у матеріалах касаційного провадження, ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» копію ухвали про відкриття касаційного провадження від 10 травня 2023 року отримало у свій «Електронний кабінет» 24 травня 2023 року.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ТОВ «Рієлтіс плюс» копію ухвали про відкриття касаційного провадження від 10 травня 2023 року отримало 23 травня 2023 року.

Враховуючи, що копії процесуальних документів відповідачі отримали 23 та 24 травня 2023 року, в ухвалі про відкриття касаційного провадження Суд визначив десятиденний строк для направлення відзиву на касаційну скаргу, тож останнім днем для його подання було 02 та 05 червня 2023 року. Проте, відповідачі, в інтересах яких діє адвокат Подорожній А. С., із відзивом на касаційну скаргу звернулися лише 13 червня 2023 року, тобто з пропуском встановленого судом строку на подання відзиву.

Відповідачі з моменту отримання копії ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження, оцінюючи свої можливості та розуміючи, що не зможуть своєчасно подати відзив, мали процесуальне право звернутися до Верховного Суду з клопотанням про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу, проте не скористалися цим правом. Тож Суд не визнає наведені причини пропуску строку на подання відзиву поважними та вважає за потрібне відмовити у задоволенні клопотання.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належно використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

За наведених обставин Верховний Суд зробив висновок про невстановлення правових підстав для поновлення ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Рієлтіс плюс» строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

За правилами частин першої та другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, зазначений відзив не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає залишенню без розгляду.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду змінені тільки в частині наведених судами попередніх інстанцій мотивів для відмови в задоволенні позовних вимог до державного реєстратора, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині (в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Рієлтіс плюс») рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, а також додаткову постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Керуючись статтями 126 394 395 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рієлтіс плюс» на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 грудня 2021 року, постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2023 року, а також додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук