Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 201/1669/21

провадження № 61-7346св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Пашніною Анною Володимирівною, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року в складі судді Демидової С. О. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивував тим, що 07 лютого 2007 року ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 7/в, відповідно до умов якого банк надав йому кредит у сумі 75 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування грошима у розмірі 14 % річних зі строком погашення - до 24 березня 2017 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальник та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» уклали договір іпотеки № 1 від 09 лютого 2007 року. Предметом іпотеки стала належна позивачу на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

13 грудня 2017 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі договору про відступлення прав вимоги набуло право вимоги за зазначеними договорами кредиту та іпотеки.

Набувши статусу нового кредитора, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до державного реєстратора Анненкова М. І. та на підставі приписів договору іпотеки у позасудовому порядку набуло право власності на предмет іпотеки.

Вказує, що 07 лютого 2018 року до позивача звернулися представники ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» з вимогою про виселення.

09 лютого 2018 року позивач отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна, з якої дізнався, що 29 січня 2018 року ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» зареєструвало за собою право власності на кв. АДРЕСА_1 .

У лютому 2018 року позивач звернувся з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», державного реєстратора Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області Анненкова М. І. та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Н. І. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Рішенням від 16 березня 2020 року в справі № 201/1632/18 Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив; визнав протиправним та скасував рішення № 44435464 від 05 грудня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 ; скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності - номер запису про право власності: 29281963 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815 на нерухоме майно за адресою: кв. АДРЕСА_1 . Постановою від 13 жовтня 2020 року Дніпровський апеляційний суд рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2020 року змінив, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

13 березня 2020 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна позивачу стало відомо, що 15 серпня 2019 року на підставі договору купівлі - продажу власником спірної квартири став ОСОБА_2 .

Оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» не мало права відчужувати спірну квартиру, позивач звернувся до суду з указаним позовом та просив:

визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

витребувати від ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 01 листопада 2022 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Постановою від 12 квітня 2023 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди виходили з того, що:

у справі № 201/1632/18 суди встановили, що «звернення стягнення на спірну квартиру як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки ОСОБА_1 надав іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя у позасудовому порядку, яка висловлена в пункті 7.4 іпотечного договору»;

відповідно частини третьої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у зв`язку з чим суди зробили висновок, що квартира вибула з володіння позивача з його волі, на час укладення договору купівлі-продажу 15 серпня 2019 року спірна квартира не перебувала ні під арештом, ні під забороною на відчуження, тому ОСОБА_2 є добросовісним покупцем спірної квартири, який придбав її за 1 005 711 грн. Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Аргументи учасників справи

У травні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивує тим, що:

саме по собі іпотечне застереження, викладене у договорі іпотеки, не свідчить про те, що спірна квартира вибула з власності позивача за його волею. ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири, однак, фактичний перехід до іпотекодержателя (ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням норм закону, що встановлено у справі № 201/1632/18 та без згоди власника майна, а тому права позивача підлягають захисту шляхом витребування спірної квартири на підставі частини першої статті 388 ЦК України з незаконного володіння останнього власника ОСОБА_2 , що призведе до ефективного захисту порушених прав позивача;

суди, врахувавши преюдиційні обставини, встановлені у справі № 201/1632/18 про те, що ОСОБА_1 надав іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя у позасудовому порядку, яка висловлена в пункті 7.4 іпотечного договору, не врахували інші обставини, встановлені при розгляді зазначеної справи, а саме, що запис про право власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на предмет іпотеки є незаконним та підлягає скасуванню, а отже вважається, що нерухоме майно вибуло з власності поза волею позивача;

у справі № 201/1632/18 ОСОБА_1 вживав заходи щодо забезпечення позову та просив накласти арешт на квартиру, проте,суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у задоволенні його заяви про забезпечення позову відмовив, а тому висновок апеляційного суду про те, що на дату укладення договору купівлі-продажу спірної квартири ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» як продавець мало права на вчинення такого правочину є безпідставним;

беручи до уваги наявність судового рішення у справі № 201/1632/18, право власності ОСОБА_1 повинно бути поновлено, але через те, що ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» здійснило наступний продаж квартири, позивач не може виконати рішення суду та відновити своє право власності.

У липні 2023 року ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу позивача, в яких просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказують, що суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Рух справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 травня 2023 року касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою від 29 травня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху; надав для усунення недоліків касаційної скарги строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали

Ухвалою від 03 липня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження повернув особі, яка її подала; в частині інших підстав касаційного оскарження відкрив касаційне провадження у справі; витребував з районного суду справу № 201/1669/21; надав учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

17 липня 2023 року матеріали справи № 201/1669/21 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою від 10 липня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі 03 липня 2023 року Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, що суди при вирішенні справи не застосували висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-95цс13, від 16 серпня 2017 року в справі № 6-54цс17, від 02 березня 2016 року в справі № 6-1356цс16, від 24 червня 2015 року в справі № 6-251цс15, від 21 листопада 2016 року в справі № 1522/25684/12, від 11 червня 2014 року в справі № 6-52цс14, від 24 червня 2015 року в справі № 6-535цс15 та постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року в справі № 206/6702/17, від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2110/15-ц та № 522/2201/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16, від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2201/15-ц, від 30 вересня 2020 року в справі № 645/747/16-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 07 лютого 2007 року ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 7/в, відповідно до умов якого банк надав йому кредит у сумі 75 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування грошима у розмірі 14 % річних зі строком погашення - до 24 березня 2017 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальник та ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» уклали договір іпотеки № 1 від 09 лютого 2007 року. Предметом іпотеки стала належна позивачу на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

13 грудня 2017 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі договору про відступлення прав вимоги набуло право вимоги за зазначеними договорами кредиту та іпотеки.

Набувши статусу нового кредитора, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до державного реєстратора Анненкова М. І. та на підставі приписів договору іпотеки у позасудовому порядку набуло право власності на предмет іпотеки.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09 лютого 2018 року 29 січня 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39401054, державним реєстратором Анненковим М. І. Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області внесено запис про право власності 24572577, у зв`язку з чим власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 стало ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 грудня 2018 року 05 грудня 2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44435464 від 05 грудня 2018 року, приватний нотаріус Заверуха Н. І. вніс запис про право власності № 29281963, у зв`язку з чим власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 стало ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп», підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія та номер 1-3-53 від 09 лютого 2007 року, договір про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором № 1 від 13 грудня 2017 року, повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором №7/в від 15 грудня 2017 року, вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості від 15 грудня 2017 року.

Рішенням від 16 березня 2020 року в справі № 201/1632/18 Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська задовольнив позов ОСОБА_1 ; визнав протиправним та скасував рішення індексний номер: 44435464 від 05 грудня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване приватним нотаріусом Заверуха Н. І.; скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності - номер запису про право власності: 29281963 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815 на нерухоме майно за адресою: кв. АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2019 року ОСОБА_3 (якій належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2018 року) продала, а ОСОБА_2 придбав нерухоме майно за адресою: кв. АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 4 продаж квартир вчинено за 1 005 711 грн, покупець в повному обсязі розрахувався за придбану квартиру, на що вказує пункт 5 договору купівлі-продажу.

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 13 березня 2020 року встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2019 року власником спірної квартири є ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання права власності

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 522/1853/17 (провадження № 61-16916св19) зроблено висновок, що «передбачений статтею 387 ЦК України віндикаційний позов - це вимога про витребування майна з чужого володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника про витребування і повернення майна, при якому позивач повинен доказати факт існування права власності. Незаконне володіння - це володіння без відповідної правової підстави; як незаконне розцінюється і таке володіння, коли особа, набуваючи річ, не знала і не могла знати, що набуває її не від власника (добросовісний набувач)».

У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 , зокрема, про визнання за позивачем права власності на квартиру. Позов мотивував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , яку передав в іпотеку та яка незаконно вибула з його володіння та надалі була відчужена декілька разів. Тому права позивача підлягають захисту шляхом пред`явлення вимоги про витребування квартири, що призводить до ефективного захисту порушених прав позивача. Задоволення вимоги про визнання права власності не відновить порушених прав позивача.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, проте, помилилися в мотивах такої відмови, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. У зв`язку з цим судові рішення у цій частині належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Щодо позовних вимог про витребування квартири

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (частина перша статті 317, частина перша статті 319 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Схожий за змістом висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-95цс13, від 16 серпня 2017 року в справі № 6-54цс17, від 02 березня 2016 року в справі № 6-1356цс16, від 24 червня 2015 року в справі № 6-251цс15, від 21 листопада 2016 року в справі № 1522/25684/12, від 11 червня 2014 року в справі № 6-52цс14, від 24 червня 2015 року в справі № 6-535цс15, на які позивач посилається у касаційній скарзі.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21) зазначено, що «… Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 4648589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 751/2232/19 (провадження № 61-985св20) зазначено: «Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору».

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі № 939/1406/20 (провадження № 61-7214св22) зазначено, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

У справі, яка переглядається:

суди встановили, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2020 року в справі № 201/1632/18 скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на квартиру АДРЕСА_1 . У вказаній справі суди встановили, що перехід права власності до іпотекодержателя (ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп») на предмет іпотеки відбувся без дотримання вимог закону;

суди, застосувавши до спірних правовідносин статтю 82 ЦПК України, помилково зазначили, що судовими рішеннями в справі № 201/1632/18 встановлено, що надання ОСОБА_1 згоди іпотекодержателю на перехід права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку свідчить про вибуття предмета іпотеки з володіння ОСОБА_1 за його волею, адже відповідне застереження в іпотечному договорі є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та саме по собі не є згодою іпотекодержателя на перехід права власності на предмет іпотеки.

з огляду на викладене суди зробили неправильний висновок про те, що наявність іпотечного застереження у договорі іпотеки № 1 від 09 лютого 2007 року свідчить про перехід права власності на спірне майно до іпотекодержателя (ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп») з волі ОСОБА_1 , а тому оскаржені судові рішення у цій частині підлягають зміні, шляхом виключення з мотивувальних частин посилання на зазначені обставини.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).

У постанові від 02 серпня 2023 року в справі № 308/8629/19 (провадження № 61-6019св22) Верховний Суд зазначив, що «при розгляді справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, у зв`язку з чим зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування квартири з чужого незаконного володіння, оскільки витребування квартири АДРЕСА_1 у останнього власника, який є добросовісним набувачем та набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі відплатного договору за 1 005 711 грн, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. У такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, а тому оскаржені судові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування квартири підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного суду від 02 серпня 2023 року в справі № 308/8629/19 (провадження № 61-6019св22) колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду: в частині позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно підлягають зміні, шляхом викладення їх мотивів у редакцій цієї постанови; в частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягають зміні, шляхом виключення з їх мотивувальних частини посилання на те, що іпотечне майно вибуло з володіння позивача з його волі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд змінює оскаржувані судові рішення, але виключно в частині мотивів їх ухвалення, новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Пашніною Анною Володимирівною, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння змінити шляхом виключення з їх мотивувальних частини посилання на те, що іпотечне майно вибуло з володіння позивача з його волі.

Постанова набирає законної силиз моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук