Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2021 року у справі №487/989/20

Постанова

Іменем України

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 487/989/20

провадження № 61-9785св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державна установа "Держгідрографія",

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 лютого 2021 року у складі судді Гаврасієнка В. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О.

В., Ямкової О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Держгідрографія" про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позов до ДУ "Держгідрографія" про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що з 02 серпня 2010 року працював у відповідача на посаді провідного інженера групи експлуатації плавзасобів, а з серпня 2019 року на посаді провідного інженера служби флоту.

Наказом начальника ДУ "Держгідрографія" від 24 жовтня 2019 року № 177 внесені зміни до структури та штатного розпису філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії", а саме зі служби флоту виключено посаду провідного інженера. Відповідний наказ було прийнято також виконуючим обов'язки філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії" 25 жовтня 2019 року за №
172.

01 листопада 2019 року відбулось засідання комісії з визначення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, яка прийняла рішення, що він такого права не має.

Повідомленням роботодавця від 21 листопада 2019 року позивача проінформовано, що посаду провідного інженера буде скорочено з 03 лютого 2020 року.

Наказом виконуючого обов'язки начальника філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії" від 31 січня 2020 року № 26-к його звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки профспілковим комітетом не було надано згоди на його звільнення, не враховано переваги за кваліфікаційною ознакою порівняно із іншим працівником, звільнення проведено раніше ніж була скорочена посада, позивач просив про задоволення його вимог.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а звільнення позивача з роботи було здійснено роботодавцем у відповідності з вимогами КЗпП України, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Заводського районного суду міста Миколаєва.

15 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясували обставини справи та дослідили докази. Заявник зазначає, що відповідач незаконно звільнив його із займаної посади.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2019 року в справі № 487/2727/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ДУ "Держгідрографія" засобами поштового зв'язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 з 02 серпня 2010 року працював у філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії" на посаді провідного інженера групи експлуатації плавзасобів, а з 14 серпня 2019 року на посаді провідного інженера служби флоту (т. 1 а. с. 9,50).

Наказом начальника ДУ "Держгідрографія" від 24 жовтня 2019 року № 177 прийнято рішення про внесення з 03 лютого 2020 року змін до структури та штатного розпису філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії" згідно яких зі служби флоту виключається одна з двох посад провідного інженера (т. 1 а. с. 10,11).

25 жовтня 2019 року відповідний наказ було прийнято також виконуючим обов'язки філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії" за № 172 (т. 1 а. с. 12,13).

01 листопада 2019 року відбулось засідання комісії філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії" з визначення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, яка прийняла рішення, що ОСОБА_1 такого права не має (т. 1 а. с. 138-140).

07 листопада 2019 року профспілковий комітет первинної профспілкової організації філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії", членом якої був позивач, надав згоду на розірвання трудового договору у зв'язку із скороченням штату (т. 1 а. с. 85,86).

04 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про вихід із первинної профспілкової організації філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії", яка надійшла до профспілкового органу 08 листопада 2019 року (т. 1 а. с. 87,90).

08 листопада 2019 року роботодавець дізнавшись, що позивач став членом первинної профспілкової організації ДУ "Держгідрографія" профспілки робітників морського транспорту України звернувся до цього профспілкового органу з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем у зв'язку із скороченням штату, який 11 січня 2020 року прийняв рішення про відмову в наданні такої згоди (т. 1 а. с. 21-27).

З 22 січня 2020 року до 30 січня 2020 року ОСОБА_1 перебував у відпустці (т. 1 а. с. 68).

Повідомленням роботодавця від 21 листопада 2019 року, з яким ОСОБА_1 ознайомився 25 листопада 2019 року, поінформовано, що посаду провідного інженера буде скорочено з 03 лютого 2020 року, у зв'язку з чим йому були запропоновані всі наявні в установі вакантні посади (т. 1 а. с. 14-20).

Також роботодавець пропонував вакантні посади ОСОБА_1 28 листопада 2019 року, 16 грудня 2019 року, 15 січня 2020 року (т. 1 а. с. 65-67).

Від запропонованих вакантних посад ОСОБА_1 відмовився.

Наказом виконуючого обов'язки начальника філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії" від 31 січня 2020 року № 26-к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП (скорочення штату працівників) (т. 1 а. с. 69).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною 7 статті 43 КЗпП України та частиною 6 статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Таким чином, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (статті 8 Конституції України, статті 3 ЦК України, статей 2, 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

При цьому висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15 та постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 500/4406/19.

Суди попередніх інстанцій установили, що відмова первинної профспілкової організації ДУ "Держгідрографія" в наданні згоди на розірвання трудового договору є необґрунтованою, так як не було взято до уваги, що скорочення штату обумовлювалось змінами в організації виробництва і праці, профспілковий комітет первинної профспілкової організації філії ДУ "Держгідрографія" "Миколаївський район Держгідрографії", членом якого позивач був раніше, завчасно повідомлявся про майбутні скорочення та надав згоду на таке звільнення.

Враховуючи викладене, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки відповідач своєчасно повідомив позивача про наступне вивільнення і вжив заходів, спрямованих на його працевлаштування, дотримавшись вимог статті 49 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівників, в той час як рішення первинної профспілкової організації ДУ "Держгідрографія" про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 є необґрунтованим.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 лютого 2021 року в справі № 214/7688/18, від 02 червня 2021 року в справі № 210/1419/18.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 201/6689/19 (провадження № 61-5965св20).

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2019 року в справі № 487/2727/17, є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у вказаній справі не є подібними до обставин даної справи, в зв'язку з чим матеріальне правове регулювання спірних правовідносин є різним.

У справі № 487/2727/17 роботодавець не звертався до профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди на звільнення працівника.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 18 лютого 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко