Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.09.2018 року у справі №588/225/18

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 588/225/18

провадження № 61-42470св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Печинська сільська рада Тростянецького району Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 травня 2018 року у складі судді Щербаченко М. В. та постанову Апеляційного суду Сумської області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О.

Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Печини, Тростянецького району Сумської області помер ОСОБА_2. На момент своєї смерті ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, хоча фактично, з 1990 року проживав постійно разом з ним за його адресою реєстрації: АДРЕСА_2, оскільки, за станом свого здоров'я, потребував догляду через похилий вік, який він надавав ОСОБА_2 до смерті.

Вказував, що поховав ОСОБА_2 за свій рахунок та вступив у володіння жилим будинком з господарськими будівлями та спорудами, який належав померлому, та користується ним до цього часу, доглядає за його станом. На випадок своєї смерті ОСОБА_2 заповіту не залишив, спадщину після його смерті ніхто не прийняв, оскільки родичів у померлого не було.

ОСОБА_2 на праві власності володів земельною часткою (паєм) колективного сільськогосподарського акціонерно-пайового товариства закритого типу (далі - САПТЗТ) "Зоря", площею 4,16 умовних кадастрових гектарів, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії СМ № 009825, реєстраційний номер 247, виданим на підставі розпорядження Тростянецької районної державної адміністрації від 22 березня 1996 року № 168.

У зв'язку з тим, що у нього відсутній сертифікат на право на земельну частку (пай), приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу Гребіник О. Д. відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті ОСОБА_2 та роз'яснив процедуру вирішення питання у судовому порядку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: встановити факт, що він проживав однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини з ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у с. Печини, Тростянецького району Сумської області; визнати за ним право власності на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства САПТЗТ "Зоря", площею 4,16 умовних кадастрових гектарів, яка належала спадкодавцю - ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), серії СМ № 009825, реєстраційний номер 247, виданий на підставі розпорядження Тростянецької районної державної адміністрації від 22 березня 1996 року № 168 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Печини, Тростянецького району Сумської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 31 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Установлено факт, що ОСОБА_1 проживав однією сім'єю з ОСОБА_2 не менше ніж п'ять років до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у судовому засіданні доведено той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не менше п'яти років до смерті останнього були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, які ґрунтувались на турботі позивача за самотньою особою похилого віку, тобто проживали однією сім'єю.

Разом з тим, вимоги позивача у частині визнання права власності в порядку спадкування суд вважав необґрунтованими тому, що правила Книги шостої ЦК України "Спадкове право" не може бути застосовано до спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки до цих правовідносин застосовуються положення ЦК Української РСР.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 11 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 травня 2018 року у частині задоволених вимог скасовано і ухвалено щодо цих вимог нове судове рішення.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до спірних правовідносин положення статей 1261, 1262, 1263, 1264, 1265 ЦК України не застосовуються, а тому вимога позивача про визнання за ним у порядку спадкування права на земельну частку (пай), яке за сертифікатом, серії СМ № 009825, виданого на підставі рішення Тростянецької районної державної адміністрації від 22 березня 1996 року № 168, належало ОСОБА_2, задоволенню не підлягає.

Крім того, суд апеляційної інстанції вирішив вийти за межі апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасувати рішення районного суду в частині визнання факту, що має юридичне значення, оскільки, у зв'язку із тим, що встановлення факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини з ОСОБА_2 не має для позивача юридичних наслідків тому, що норми ЦК Української РСР не передбачали відповідних спадкоємців.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності та постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми ЦК України, оскільки пунктом 5 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності Цивільного кодексу України.

Вважає, що суд апеляційної інстанції належно не обґрунтував своє рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності, не відхилив кожен аргумент апеляційної скарги та не навів належних доводів, чому погодився з рішення суду першої інстанції в цій частині.

Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції незаконно вийшов за межі вимог апеляційної скарги, оскільки учасники процесу не оскаржували рішення районного суду в частині визнання факту, що має юридичне значення.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року у складі судді Журавель В. І. відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Печини, Тростянецького району Сумської області.

З огляду на довідку від 12 лютого 2018 року № 64, видану виконавчим комітетом Печинської сільської ради Тростянецького району Сумської області за даними погосподарської книги № 3 за 1991-1995 роки ОСОБА_1 проживав у АДРЕСА_5 по сусідству з померлим ОСОБА_2, який проживав на АДРЕСА_6.

Відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай), серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 на підставі рішення Тростянецької райдержадміністрації від 22 березня 1996 року № 168 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності САПТЗТ "Зоря" розміром 4,16 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі.

З інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 51967113 від 18 травня 2018 року слідує, що після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкова справа не заведена.

Приватний нотаріус Тростянецького районного нотаріального округу Гребіник О. Д. постановою від 15 лютого 2018 року відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 у зв'язку із тим, що в документах для оформлення спадщини відсутні документи, які підтверджують родинні відносини між власником паю ОСОБА_2 та ОСОБА_1

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Судові рішення судів першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Обґрунтовуючи свої позовні вимог в частині визнання права власності в порядку спадкування, ОСОБА_1 вважав, що є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 на підставі статті 1264 ЦК України, оскільки вони проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

За положенням частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 01 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільним кодексом України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як частина 2 статті 1220 ЦК України, так і стаття 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною п'ятою Прикінцевих та перехідних положень передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності Цивільного кодексу України.

Отже, за змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у вказаній частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно врахував вказаний правовий висновок Верховного Суду України, вказавши, що правила книги шостої ЦК України "Спадкове право" не може бути застосовано до спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки до цих правовідносин застосовуються положення ЦК Української РСР, обґрунтовано відмовивши у задоволенні його позову у відповідній частині, оскільки ЦК Української РСР не визначав спадкоємцем особу, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Доводи касаційної скарги проте, що суди дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми ЦК України, є безпідставними та спростовуються вказаним правовим висновком Верховного Суду України. Доводів щодо відступлення від вказаного правового висновку заявником не наведено. Не вбачає таких підстав і колегія суддів.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції не повинен був враховувати вказаний правовий висновок Верховного Суду України, оскільки, на його думку, у тій справі було встановлено інші обставини справи, не заслуговують на увагу, оскільки Верховним Судом України у вказаній справі було роз'яснено спірне питання щодо застосування норм ЦК України та ЦК Української РСР до спадкових правовідносин при тих, чи інших обставинах, та було зазначено, що у разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року. При цьому, часом відкриття спадщини є день смерті особи, як за частиною 2 статті 1220 ЦК України, так і за статтею 525 ЦК Української РСР.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд належно не обґрунтував своє рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності, не відхилив кожен аргумент апеляційної скарги та не навів належних доводів, чому погодився з рішенням суду першої інстанції в цій частині, оскільки вважає, що апеляційний суд встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення у вказаній частині, а також відповів на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі "Проніна проти України").

Не заслуговують на увагу й доводи заявника про те, що апеляційний суд незаконно вийшов за межі апеляційної скарги, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 5 статті 367 ЦПК України якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі

Згідно з положеннями статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Можуть бути встановлені такі факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення

Апеляційний суд правильно вказав, що заявляючи вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини з ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач мотивував свої вимоги тим, що встановлення даного факту має для нього юридичне значення, оскільки на підставі вимог статті 1264 ЦК України він, як спадкоємець четвертої черги, зможе успадкувати майно ОСОБА_2 за законом.

Але під час розгляду справи судами правильно встановлено, що положення статті 1264 ЦК України не поширюються на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2. До цих спадкових правовідносин застосовуються положення ЦК Української РСР, зокрема щодо кола спадкоємців за законом, а такої черги спадкоємців за законом, до якої відносить себе позивач, ЦК Української РСР не передбачав.

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлення факту проживання однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини з ОСОБА_2 не має для позивача жодних юридичних наслідків, тому визнання такого факту у порядку статті 315 ЦПК України є необґрунтованим.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, у незміненій після апеляційного перегляду частині, без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 травня 2018 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Апеляційного суду Сумської області від 11 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк