Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.10.2019 року у справі №361/4800/17

Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 361/4800/17

провадження № 61-18086св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2019 року у складі судді Селезньової Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2012 року між ним і ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 4856, за умовами якого він передав у борг останньому кошти у розмірі 400 000,00 грн, що за курсом Національного банку України становило 50 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути у строк до 13 серпня 2014 року. У пункті 3 вказаного договору сторони погодили, що повернення боргу повинно бути здійснено готівкою у м. Києві, про що буде свідчити його заява про факт повного розрахунку.

Вказував, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики не виконав, позику не повернув, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики від 30 серпня 2012 року у розмірі 400 000,00 грн та відповідно до частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних у розмірі 35 704,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 375 112,56 грн, а всього 810 816,67 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , у листопаді 2017 року ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов про припинення зобов`язання за договором позики, зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 05 липня 2006 року між акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 50 000,00 дол. США, розмір якого у подальшому було збільшено до 100 000,00 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 07 липня 2006 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого він взяв на себе зобов`язання перед кредитором відповідати за зобов`язаннями боржника ОСОБА_1 .

У подальшому він на виконання вищевказаних договір, з метою уникнення виникнення штрафних санкцій, неодноразово виконував зобов`язання ОСОБА_1 перед кредитором, а саме: за період з 24 квітня 2009 року до 13 серпня 2012 року він, як поручитель, сплатив в якості погашення процентів за користування кредитом - 249 321,93 грн, в якості погашення тіла кредиту - 694 792,14 грн та амортизаційного дисконту - 1 976,99 грн.

З урахуванням вказаного між сторонами виникли однорідні зустрічні грошові вимоги, а саме: він має до ОСОБА_1 грошову вимогу на суму 946 091,06 грн, яка виникла у зв`язку з виконання ним як поручителем зобов`язань боржника ОСОБА_1 перед кредитором; ОСОБА_1 має до нього грошову вимогу на суму 810 816,67 грн, яка виникла на підставі договору позики від 13 серпня 2012 року.

На підставі вказаного ОСОБА_2 просив суд припинити зобов`язання перед ОСОБА_1 , які виникли з договору позики від 13 серпня 2012 року, у зв`язку із проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли у зв`язку з виконанням ОСОБА_2 як поручителем зобов`язань боржника ОСОБА_1 перед кредитором за кредитним договором від 05 липня 2006 року у межах суми 810 816,67 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 13 серпня 2012 року у розмірі 400 000,00 грн, три проценти річних у розмірі за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 35 704,11 грн, інфляційні втрати у розмірі 375 112,56 грн та судові витрати у розмірі 8 000,00 грн, а всього 818 816,67 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суду першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за договором позики не виконано, суд стягнув з позичальника заборгованість за цим договором. Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, то позивач відповідно до частини другої статті 625 ЦК України має право на отримання суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Розглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог і на підставі поданих сторонами доказів, суд першої інстанції не встановив підстав для зарахування зустрічних однорідних грошових зобов`язань, тому відсутні підстави для припинення грошового зобов`язання відповідача, яке виникло у нього перед позивачем за договором позики, шляхом зарахування зустрічних таких вимог. Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржувалося, тому в апеляційному порядку у цій частині не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати і ухвалити у цій частині нове судові рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити.

Судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України у цій частині в касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 жовтня2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 13 серпня 2012 року, оскільки цей правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, отже він в силу положень статті 234 ЦК України є фіктивним.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 серпня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 4856, за умовами якого ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 кошти у розмірі 400 000,00 грн, що за курсом Національного банку України становило 50 000,00 дол. США, які останній зобов`язався повернути у строк до 13 серпня 2014 року. У пункті 3 вказаного договору сторони погодили, що повернення боргу повинно бути здійснено готівкою у м. Києві, про що буде свідчити його заява про факт повного розрахунку.

Станом на серпень 2017 року ОСОБА_2 отриману позику в установлений строк не повернув, тому ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 30 серпня 2012 року у розмірі 400 000,00 грн та відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних у розмірі 35 704,11 грн та інфляційних втрат у розмірі 375 112,56 грн, а всього 810 816,67 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 і від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Таким чином, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргового зобов`язання.

У частині другій статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про задоволення позову і стягнення з відповідача суми позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Крім того, судом враховано, що пред`явлення ОСОБА_2 зустрічного позову про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог свідчить про визнання ним факту укладення цього правочину і отримання за ним грошових коштів.

При цьому доводи касаційної скарги про фіктивність договору позики є безпідставними, оскільки згідно з частиною другою статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним, однак таких вимог ОСОБА_2 до суду пред`явлено не було, а відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині, що було предметом касаційного перегляду, - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян