Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.02.2022 року у справі №760/15291/20

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 760/15291/20

провадження № 61-18709св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління освіти Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації,

третя особа - спеціалізована школа ІІ-ІІІ ступенів № 153 з поглибленим вивченням англійської мови міста Києва,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління освіти Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа - спеціалізована школа ІІ-ІІІ ступенів

№ 153 з поглибленим вивченням англійської мови міста Києва (далі - спеціалізована школа ІІ-ІІІ ступенів № 153), про визнання незаконним та скасування рішення атестаційної комісії, визнання незаконним та скасування наказу щодо затвердження результатів атестації в частині, що стосується позивача, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі контракту працював на посаді директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159.

22 квітня 2020 року атестаційною комісією відповідача було проведено атестацію, за наслідками якої прийнято рішення про те, що він не відповідає займаній посаді директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159.

Надалі відповідач видав наказ від 03 червня 2020 року № 206 к, яким позивача звільнено з посади директора школи з 04 червня 2020 року на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою за результатами атестації невідповідністю займаній посаді.

Вказував, що 22 квітня 2020 року відповідачем проведено атестацію позивача не з метою стимулювання цілеспрямованого безперервного підвищення рівня професійної компетенції позивача, росту його професійної майстерності, розвитку творчої ініціативи, підвищення престижу і авторитету, забезпечення ефективності навчально-виховного процесу, а з метою подальшого звільнення позивача, оскільки з боку відповідача мало місце упереджене ставлення до ОСОБА_1 та незаконне притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Висновки відповідачів суперечать принципам атестації щодо об`єктивності та системності оцінювання, а також іншим положенням законодавства України,

є необ`єктивними, необґрунтованими та безпідставними.

Представник позивача просив:

визнати незаконним та скасувати рішення атестаційної комісії Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22 квітня 2020 року, яким ОСОБА_1 визнаний таким, що не відповідає займаній посаді директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів

№ 159, яке оформлене атестаційним листом атестаційної комісії Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22 квітня 2020 року щодо ОСОБА_1 ;

визнати незаконним та скасувати пункт 3 наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 квітня 2020 року № 73 «Про результати атестації керівників закладів освіти міста Києва у 2019-2020 навчальному році», в якому визначено визнати ОСОБА_1 , директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 таким, що не відповідає займаній посаді;

визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 червня 2020 року № 206 к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва»;

поновити ОСОБА_1 на посаді директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159;

стягнути з Управління освіти Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 21 651,75 грн;

стягнути з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Управління освіти Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади директора спеціалізованої школи

ІІ-ІІІ ступенів № 159 відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України

з 04 червня 2020 року на 10 червня 2020 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм законодавства. Доказів того, що позивач пройшов відповідну атестацію та міг бути призначений на посаду педагога, чи іншу вакантну посаду, ОСОБА_1 суду не надано, як і доказів спричинення позивачу моральних страждань.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вказав, що позивач 22 квітня 2020 року брав участь у засіданні атестаційної комісії. Будь-яких доказів того, що позивач був позбавлений можливості надати пояснення під час атестації, подати необхідні матеріали до атестаційних комісій засобами електронного та/або поштового зв`язку ним не надано.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що суд позбавлений можливості перевіряти та оцінювати інформацію та обставини, які зазначені у характеристиці Управління освіти Солом`янської районної місті Києві державної адміністрації, оскільки ця характеристика є документом, у якому надана оцінка відповідною особою (органом) за наслідками діяльності ОСОБА_1 на займаній посаді та на виконання ним його службових обов`язків, що передбачена в переліку документів в межах проведеної атестації.

Суд в межах своїх повноважень під час розгляду даної справи позбавлений права перевіряти підстави та доводи комісії під час прийняття рішення, яким ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, оскільки прийняття рішення про відповідність (невідповідність) керівника займаній посаді належить до дискреційних повноважень атестаційної комісії за наслідками проведення засідання атестаційної комісії.

Позивач працював на посаді директора спеціалізованої школи на підставі контракту, а тому в силу спеціального статусу та процедури звільнення позивача, правові підстави для пропонування переведення останнього на іншу роботу на підставі частини другої статті 40 КЗпП України у відповідачів були відсутні та ОСОБА_1 не міг перебувати на посаді директора до закінчення дії контракту, а тому підлягав звільненню.

Позивача звільнено з 04 червня 2020 року. Водночас ОСОБА_1 у період

з 04 червня 2020 року до 09 червня 2020 року був тимчасового непрацездатний,

що підтверджується листком непрацездатності серії АДШ № 254413.

Ураховуючи те, що звільнення позивача відбулося у період його тимчасової непрацездатності, що суперечить нормі частини третьої статті 40 КЗпП України, права позивача підлягають поновленню шляхом зміни дати звільнення та визначення датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, тобто 10 червня 2020 року.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

під час розгляду справи суди не встановлювали того, що у позивача недостатня кваліфікація для виконання роботи на посаді директора школи, а він

не може виконувати посадові обов`язки директора школи внаслідок недостатньої кваліфікації чи компетенції (компетентностей), внаслідок недостатніх знань, вмінь, навичок, результатів навчання;

при звільнені позивача відповідач був зобов`язаний здійснити переведення позивача на іншу роботу за його згодою, однак не виконав цього обов`язку;

порушення у роботі працівника, які не є наслідком недостатності у такого працівника кваліфікації для виконання посадових обов`язків, не можуть бути підставою для звільнення працівника на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України. Невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків працівника, які не пов`язані з недостатністю кваліфікації працівника, не можуть бути підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України;

суди попередніх інстанцій не врахували, що під час атестації працівника встановлюється його кваліфікаційний рівень, а не винні свідомі порушення у роботі працівника, які не пов`язані з недостатністю у нього кваліфікації. Під час проведення атестації 22 квітня 2020 року атестаційна комісія не встановлювала кваліфікацію позивача, не перевіряла компетентності (результати навчання), необхідні для роботи на посаді директора школи, не перевіряла знання позивача

і здобуті ним під час навчання навички чи його досвід. В атестаційному листі від

22 квітня 2020 року підставою для прийняття рішення атестаційною комісією рішення про визнання позивача таким, що не відповідає займаній посаді директора школи стали начебто порушення у роботі позивача, які не пов`язані з недостатністю його кваліфікації;

суди попередніх інстанцій не взято до уваги, що в матеріалах справи містяться докази того, що позивач пройшов атестацію та міг бути призначений на посаду педагога;

спірна атестація позивача проведена із порушенням процедури та норм чинного законодавства України.

У грудні 2021 року від Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Департамент просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

звільнення ОСОБА_1 із займаної посади директора школи не позбавило його права на працю, оскільки він працює на посаді вчителя цього ж закладу освіти. Вимоги до такої посади відрізняються від вимог до посади директора школи. Про винятковість значення для ОСОБА_1 звільнення із посади директора є лише його бажання займати посаду директора, жодних об`єктивних показників, що свідчили б про неправильність дій атестаційної комісії скаржник не навів;

позивач брав участь у засіданні атестаційної комісії, надавав свої пояснення,

порядок проведення атестації позивача дотримано, його право на участь у роботі атестаційної колегії - забезпечено. Позивач не надав доказів порушення атестаційною комісією процедури атестації;

враховуючи спеціальний статус та процедуру звільнення позивача, правові підстави для пропозицій для його переведення на іншу роботу на підставі частини другої статті 40 КЗпП України у відповідачів були відсутні. При цьому ОСОБА_1 не міг перебувати на посаді директора до закінчення дії контракту;

У січні 2022 року від Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли письмові пояснення, в яких відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення судів - без змін.

У письмових поясненнях вказано, що:

з наступного дня після дня звільнення з посади директора школи

ОСОБА_1 працює і отримує заробітну плату, тому його трудові права не порушені. Більше того скаржник здійснив конклюдентні дії, своєю поведінкою підтвердив прийняття іншої посади/роботи в тому ж навчальному закладі та отримує оплату праці за виконану роботу;

повноваження атестаційної комісії є дискреційними, тому можливість втручання у діяльність атестаційної комісії є обмеженою, а рішення приймається комісією на власний розсуд.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від22 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 листопада 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі

№ 753/5610/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 335/7435/18, від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі

№ 221/3871/15-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 553/1875/16-ц, від

09 жовтня 2019 року у справі № 622/36/15-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 149/702/16-ц, а також вказано, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини справи

Наказом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 червня 2016 року № 356 к продовжено термін дії контракту з ОСОБА_1 , директором спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва, з 02 липня 2016 року до 01 липня 2021 року.

Наказом Управління освіти Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 01 липня 2016 року № 435-к продовжено термін дії контракту ОСОБА_1 , директору спеціалізованої школи № 159, на цій посаді з 02 липня 2016 року до 01 липня 2021 року.

23 червня 2016 року між Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та

ОСОБА_1 укладено контракт про призначення на посаду директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва з 02 липня 2016 року до 01 липня 2021 року.

Наказом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 червня 2020 року № 206 к було звільнено ОСОБА_1 з посади директора спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва з 04 червня 2020 року відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до змісту вказаного наказу підставою для звільнення позивача став протокол атестаційної комісії ІІІ рівня Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з атестації керівників закладів дошкільної, загальної середньої освіти та позашкільної освіти від 22 квітня 2020 року № 2.

Згідно з вказаним протоколом № 2 атестаційною комісією було вирішено, що директор спеціалізованої школи ІІ-ІІІ ступенів № 159 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді. Наказом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23 квітня 2020 року № 73 позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

У статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

У частині першій, другій статті 26 Закону України «Про загальну середню освіту» встановлено, що трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Керівник закладу загальної середньої освіти призначається на посаду та звільняється з посади рішенням засновника (засновників) закладу або уповноваженого ним (ними) органу.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про загальну середню освіту» атестація педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності є обов`язковою і здійснюється, як правило, один раз на п`ять років відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.

Відповідно до частин першої- четвертої статті 50 Закону України «Про освіту» атестація педагогічних працівників - це система заходів, спрямованих на всебічне та комплексне оцінювання педагогічної діяльності педагогічних працівників. Атестація педагогічних працівників може бути черговою або позачерговою. Педагогічний працівник проходить чергову атестацію не менше одного разу на п`ять років, крім випадків, передбачених законодавством. За результатами атестації визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, присвоюються або підтверджуються кваліфікаційні категорії, присвоюються педагогічні звання. Перелік категорій і педагогічних звань педагогічних працівників визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення атестаційної комісії може бути підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 753/5610/17 (провадження № 61-1144св19) зазначено, що «суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов`язків, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 335/7435/18 (провадження № 61-13862св19) вказано, що «згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк,

а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці. Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає звільнення з підстав, зазначених

у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. При розгляді справ про звільнення за пунктом

2 частини першої статті 40 КЗпП України, суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я.».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 622/36/15-ц (провадження № 61-21190св18) зазначено, що «суд може визнати правильним припинення трудового договору на підставі пункту 2 частини другої статті 40 КЗпП України у тому разі, якщо встановить, що звільнення проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації може бути визнана за результатами атестації працівника. Висновок атестаційної комісії про кваліфікацію працівника є одним із доказів його відповідності займаній посаді чи виконуваній роботі і підлягає перевірці та оцінці у сукупності з іншими доказами. Неякісне виконання роботи або неналежне виконання функціональних обов`язків можуть вважатися виявленою невідповідністю займаній посаді тільки у разі, якщо вони викликані недостатньою кваліфікацією та за відсутності вини працівника в неналежному виконанні посадових обов`язків. Також варто враховувати, що у разі, якщо працівник був прийнятий на роботу без наявності документа про освіту, передбаченого кваліфікаційними вимогами, він не може бути звільнений з роботи через відсутність такого документа за пунктом 2 частини другої статті 40 КЗпП України, тому що роботодавцю про цю невідповідність було відомо і раніше - при прийнятті працівника на роботу».

У справі, що переглядається:

суди не врахували, що саме по собі рішення атестаційної комісії не може бути достатньою підставою для звільнення позивача з посади директора школи. Необхідно встановлювати фактичні дані, які б свідчили, що через недостатню кваліфікацію позивач не може виконувати належним чином покладені на нього трудові обов`язки;

суди попередніх інстанцій помилково вважали, що суд не має повноважень втручатись у дискреційні повноваження атестаційної комісії та надавати оцінку прийнятому рішенню атестаційної комісії, яким позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді, оскільки висновок атестаційної комісії є одним із доказів його відповідності / невідповідності займаній посаді. Цей доказ підлягає перевірці та оцінці разом з іншими доказами у справі;

суди попередніх інстанцій не перевіряли чи пропонувалась позивачу інша робота, помилково вважаючи, що встановлене частиною другою статті 40 КЗпП України правило допустимості звільнення працівника на підставі пункту 2 частини першої статті 40 цього Кодексу лише у разі неможливості переведення цього працівника за його згодою на іншу роботу, не поширюється на позивача, який займав посаду директора школи, оскільки він є спеціальним суб`єктом.

З огляду на викладені порушення норм матеріального і процесуального права суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Щодо клопотання про Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про закриття касаційного провадження

У грудні 2021 року від Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) разом з відзивом на касаційну скаргу надійшло клопотання про закриття касаційного провадження.

Клопотання Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про закриття касаційного провадження у цій справі мотивовано тим, що:

справа є малозначною;

виключних випадків, за яких судові рішення в малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, позивач не вказав;

наведені у касаційній скарзі висновки щодо питання застосування норми права, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач, не є подібними, оскільки зроблені у відмінних (інших) правовідносинах.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд касаційної інстанції переглядаючи у касаційному порядку судові рішення перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті 400 ЦПК України), підстава (підстави) відкриття касаційного провадження зазначаються в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої, частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Cуд першої інстанції справу № 760/15291/20 малозначною не визнавав.

Питання щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених статтею 389 ЦПК України, за касаційною скаргою ОСОБА_1 вирішувалося судом на стадії відкриття касаційного провадження за вказаною скаргою.

У статті 396 ЦПК України передбачено підстави для закриття касаційного провадження.

Аналіз клопотання Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)про закриття провадження у справі свідчить про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі, передбачених у статті 396 ЦПК України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені рішення судів попередніх інстанцій - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року скасувати,

справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук