Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.11.2018 року у справі №715/485/18

Постанова

Іменем України

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 715/485/168

провадження № 61-46101св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Тереблеченська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області,

третя особа - Державний реєстратор Глибоцької районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Тереблеченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів - державний реєстратор Глибоцької державної адміністрації, про визнання приватизації земельної ділянки недійсною, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку і свідоцтва про право власності на нерухоме майно, повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що 25 березня 1993 року рішенням Порубнянської сільської ради № 11 йому було виділено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,50 га в користування, яка розміщена в межах с. Горбівці Глибоцького району. З метою будівництва житлового будинку на цій же земельній ділянці, позивач звернувся до сільської ради із заявою, щоб з цього ж масиву йому виділили частину земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

Рішенням № 17 від 11 травня 1994 року позивачу виділено вказану земельну ділянку за цільовим призначенням - для будівництва житлового будинку площею в 0,15 га.

Таким чином, земельна ділянка поділилась, а саме: 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,35 га для ведення особистого селянського господарства. Факт отримання та користування вказаною земельною ділянкою підтверджується копією погосподарської книги сільської ради с. Тереблече за 1991-1995 роки, з якої вбачається, що в 1995 року у позивача було в особистому користуванні 0,50 га земельної ділянки, яка виділена рішенням виконкому сільської ради від 11 травня 1994 року. В погосподарській книзі за 1995-2000 роки також зазначена площа земельної ділянки в 0,50 га. На підставі рішення сільської ради № 17 від 11 травня 1994 року, з метою будівництва житлового будинку на вказаній земельній ділянці, позивач в 1995 році замовив виготовлення будівельного паспорта з якого вбачається, що архітектором Глибоцького району затверджено проект забудови земельної ділянки, розроблено генплан забудови земельної ділянки та акт виносу в натурі земельної ділянки під індивідуальне будівництво, які є в будівельному паспорті.

Із-за погіршення сімейних обставин, позивач не міг розпочати будівництво житлового будинку, а земельна ділянка залишалась не забудованою та ним оброблялась.

07 липня 2017 року він звернувся до сільської ради с. Тереблече із заявою про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0,35 га для ведення особистого селянського господарства, та 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, як один масив, однак, як вбачається із рішення сільської ради № 86-20/17 від 14 липня 2017 року позивачу відмовлено в приватизації земельної ділянки, оскільки земельна ділянка площею 0,50 га, яка знаходиться між суміжними землекористувачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, і яка була в його користуванні, вже приватизована відповідачем ОСОБА_2.

Підставою для приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,5472 га стали рішення Тереблеченської сільської ради № 307-15/2012 від 04 липня 2012 року та № 381-17/16 від 15 листопада 2012 року. Однак, у вказаних рішеннях сільської ради не має вказаного місця розташування земельної ділянки площею 0,5472 га, яку приватизував відповідач, а лише зазначено, що "в межах населеного пункту". Із рішення Тереблеченської сільської ради № 24-33/2015 від 09 лютого 2015 року вбачається, що до попереднього рішення сільської ради № 381-17/16 від 15 листопада 2012 року внесено зміни щодо виділення у власність земельної ділянки ОСОБА_2, яким відповідачу вже виділено три масиви земельних ділянок, замість двох, які були в попередньому рішенні, а саме: 0,2067 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована в АДРЕСА_1, в межах населеного пункту, 0,5472 га - для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту, 0,2086 га - для ведення особистого селянського господарства також в межах населеного пункту.

Тобто, сільською радою не визначено чітко місцезнаходження земельних ділянок, які надано відповідачеві, їх місце розташування, за винятком площі 0,2067 га, хоч їх позначення місця розташування має бути на карті-схемі земель сільської ради. Вважає, що відповідач за допомогою відповідних працівників сільської ради, отримавши в 2012 році право на приватизацію земельної ділянки (не відомо якої саме, відсутнє місце розташування), вирішив приватизувати саме земельну ділянку відповідача.

Позивач просив суд:

визнати недійсною приватизацію земельної ділянки площею 0,5472 га за кадастровим номером № 7321085400:02:003:0401, яка зареєстрована на ОСОБА_2 в межах с.

Горбівці, Глибоцького району і розміщена між земельними ділянками, що належать - ОСОБА_5 та ОСОБА_4;

скасувати реєстрацію права власності на земельну ділянку під реєстраційним № 622468873210, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка знаходиться в с. Горбівці, Глибоцького району і зареєстрована за ОСОБА_2 (кадастровий номер - № 7321085400:02:003:0401),

визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21 квітня 2015 року - НОМЕР_2;

зобов'язати Державного реєстратора Глибоцької районної державної адміністрації внести відповідні зміни в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно вказаної земельної ділянки кадастровий номер 7321085400:02:003:0401;

зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,5472 га, кадастровий номер №7321085400:02:003:0401 яка знаходиться в межах с. Горбівці, Глибоцького району і розміщена між земельними ділянками ОСОБА_5 та ОСОБА_4;

стягнути із відповідачів на його користь судові витрати.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 травня 2018 року, залишеним без змінпостановою апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження обставин, зазначених в позові та не доведено, що приватизована відповідачем земельна ділянка належить позивачу.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки ОСОБА_2 набуто право на земельну ділянку у порядку встановленому нормами чинного законодавства, підстав для визнання недійсною приватизації земельної ділянки площею 0,5472 га з кадастровим номером 7321085400:02:003:041, скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2018 року та направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що земельна ділянка перебувала і перебуває в його користуванні, він має намір оформити право власності, однак Тереблечанська сільська рада повідомила, що на вказану земельну ділянку оформлено право власності ОСОБА_2, вказавши надумані підстави для оформлення права власності.

Даною земельною ділянкою користується з 1995 по 2015 роки, що підтверджено доказами, які знаходяться в матеріалах справи. Суди приймаючи рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог, допустили порушення конституційних прав та норм визначених Цивільним та Земельними кодексами України.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивований тим, що будівельний паспорт відповідно до статті 126 ЗК України не є документом, що посвідчує право на спірну земельну ділянку. У справі відсутні докази встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), рішення про надання якої було прийнято сільською радою 11 травня 1994 року. В період дії нового Земельного Кодексу України 2002 року, ОСОБА_1 також не набув права на спірну земельну ділянку відповідно до вимог статей 116, 125, 126 ЗК України. ОСОБА_2, в свою чергу, набув право на земельну ділянку у порядку встановленому нормами чинного законодавства та його право власності на спірну земельну ділянку посвідчується свідоцтвом на право власності на земельну ділянку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У листопаді 2018 року матеріали цивільної справи № 715/485/18 надійшли до Верховного Суду та 14 квітня 2020 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням виконкому Порубнянської сільської ради народних депутатів від 25 березня 1993 року позивачу було виділено 0,50 га земельної ділянки категорія господарства-колгоспна.

Рішенням Порубнянської сільської ради від 11 травня 1994 року ОСОБА_1 надано у довічне успадковуване володіння земельну ділянку в розмірі 0,15 га для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Горбівці.

21 вересня 1995 року ОСОБА_1 видано будівельний паспорт на забудову садиби, затверджено проект забудови земельної ділянки та проведено винос земельної ділянки в натурі.

Згідно погосподарського обліку за позивачем з 1995 по 2015 року рахувалася та рахується земельна ділянка площею 0,50 га для ведення особистого селянського господарства, однак, не вбачається, яка саме земельна ділянка була закріплені за позивачем, як і не вказано її місця розташування, оскільки, технічна документація на земельну ділянку позивачем не виготовлялася.

З наданого ОСОБА_1 рішення Порубнянської сільської ради від 11 травня 1994 року на підтвердження правомірності користування земельною ділянкою, вбачається про необхідність отримання позивачем акту на довічне успадковуване володіння землею згідно статті 23 ЗК України.

Оскільки державний акт на довічне успадковуване володіння землею земельною ділянкою в с. Горбівці площею 1500 кв. м. відсутній, позивачем не було реалізовано в повному обсязі рішення Порубнянської сільської ради від 11 травня 1994 року, що призвело до порушення статті 23 ЗК України.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 19 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з рогляду цивільних та кримінальних справвід 22 травня 2017 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Тереблеченської сільради про визнання незаконним та скасування рішення сільради та встановлено, що позивач державний акт на землю не оформив, із заявою про видачу йому державного акта на спірну земельну ділянку не звертався.

Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 за домогосподарством відповідача ОСОБА_2 з 2001 по 2010 року рахувалася земельна ділянка площею 0,35 га з них 0,25 га для обслуговування житлового будинку і споруд і 0,10 га для ведення особистого селянського господарства.

04 липня 2012 року Тереблеченська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області прийняла рішення № 307-15/2012, яким надала дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок загальною площею 0,9625 га, а саме для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,2067 га, для ведення особистого селянського господарства площею 0,7558 га.

Зідно з проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2, на виконання вищевказаного рішення Тереблеченської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 307-15/2012 від 04 липня 2012 року було виготовлено технічну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером undefined.

15 листопада 2012 року Тереблеченська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області рішенням № 381-17/2012 затвердила ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель запасу сільської ради для будівництва та обслуговування житлового будинку 0,2067 га в АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства площею 0,7558 га в межах населеного пункту с. Горбівці, Тереблеченської сільської ради.

09 лютого 2015 року сільською радою прийнято рішення передати ОСОБА_7 відповідно до розробленого проекту землеустрою земельні ділянки загальною площею 0,9625 га в тому числі: 0,2067 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 та 0,5471 га і 0,2086 га для ведення особистого селянського господарства в с. Горобівці.

На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_2 зареєстровано право власності на передані йому земельні ділянки та отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно 21 квітня 2015 року.

За змістом частин 2 і 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

Позивач отримав земельну ділянку в період чинності ЗК України 1990 року.

Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), в редакції 1990 року, яка діяла на час виникнення права користування земельною ділянкою позивача, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

За змістом частини 1 статті 23 ЗК України, в редакції 1990 року, яка діяла на час виникнення права користування земельною ділянкою позивача, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Встановивши, що позивачем не надано будь-яких належних і допустимих доказів виділення спірної земельної ділянки в натурі, встановлення меж земельної ділянки, оформлення технічної документації, а ОСОБА_2 набуто право на земельну ділянку у порядку встановленому нормами чинного законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,409,416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов