Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.11.2018 року у справі №755/6081/17

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 755/6081/17

провадження № 61-29621 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року у складі судді

Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 05 листопада

2007 року між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 700 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, із сплатою 36 процентів річних, на строк, що відповідає строку дії картки.

Внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 31 березня 2017 року становила 54 471, 36 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3 432,45 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 45 129, 79 грн; пеня та комісія - 3 077, 15; штраф - (фіксована складова) - 250, 00 грн; штраф (процентна складова) - 2 581,97 грн

Посилаючись на наведене, просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 471, 36 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року відкрито провадження у зазначеній справі.

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, 20 червня

2017 року ОСОБА_4 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: для сплати судового збору, а також подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням причин поновлення цього строку та наданням доказів на підтвердження їх поважності.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою

ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від

12 травня 2014 року на підставі частини третьої статті 297 ЦПК України, у редакції 2004 року, у зв'язку з тим, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги, та не подав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 вдруге подав апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України, у редакції 2004 року.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за поданою ним апеляційною скаргою, суд обмежив його право на судовий захист, навмисно повернув апеляційну скаргу через складність справи або власні суб'єктивні переконання.

У листопаді до суду касаційної інстанції надійшли заперечення ПАТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу, мотивовані тим, що ОСОБА_4 не звернувся до апеляційного суду із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку, а відтак суд правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження. Крім того, зазначив, що касаційна скарга є необгрунтованою та не містить будь яких доводів щодо незаконності оскаржуваної ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

25 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана ухвала

апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК цього Кодексу і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали, особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від

12 травня 2018 року, апеляційний суд правильно застосував положення частини третьої статті 297 ЦПК України та обгрунтовано виходив з того, що апеляційну скаргу подано з пропуском строку на апеляційне оскарження, заявник не усунув недоліки апеляційної скарги та не подав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що апеляційний суд обмежив право заявника на судовий захист є необгрунтованими, оскільки апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі діяв відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України, в межах наданих йому повноважень. ОСОБА_4 отримавши ухвалу апеляційного суду, про залишення апеляційної скарги без руху, не звернувся до суду із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, натомість повторно подавав апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року, аналогічного змісту.

Відповідно до частини третьої статті 27 ЦПК України, у редакції 2004 року, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» суд зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенціївправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд навмисно відмовив у відкритті провадження через складність справи або через суб'єктивні переконання є його власними припущеннями, і не підтверджені належними доказами.

Ураховуючи наведене, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник