Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.04.2019 року у справі №317/4102/17

Постанова

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа №317/4102/17

провадження №61-7875св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особо - Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування,

третя особа - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року у складі судді Сакояна Д. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов мотивовано тим, що з 12 листопада 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Комунарського районного суду м.

Запоріжжя від 13 червня 2016 року. Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач не виконує покладених на нього законом батьківських обов'язків, участі у вихованні дитини, її матеріальному забезпеченні не приймає, з травня 2015 року не проявляє інтересу до спілкування з дитиною, станом на 30 жовтня 2017 року має заборгованість по аліментам у розмірі 9830,67 грн.

Усі питання щодо виховання дитини та її забезпечення усім необхідним вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки з боку відповідача.

Відповідач жодного разу не з'являвся у дошкільному навчальному закладі, батьківські збори не відвідував, з вихователем з приводу виховання доньки не спілкувався, участі у житті групи та дошкільного навчального закладу не приймав, матеріальні витрати, пов'язані із відвіданням донькою навчального закладу не ніс.

Також відповідач не проявляв інтересу до стану здоров'я дитини.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати, як ухиляння від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2019 року, у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачем не доведено обставини стосовно свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, від виховання дитини та свідомого нехтування ним. Відповідач має намір і бажає брати участь у вихованні дитини.

Факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дитини, не може свідчити про свідоме ухилення ним від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дітей на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, позивачем обґрунтовано недостатньо.

Суд врахував, що в силу віку дитини, її проживання з матір'ю, наявності спору між позивачем та відповідачем щодо участі кожного у вихованні дитини, на теперішній час відповідач як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин не може приймати участь у вихованні дитини у достатньому у загальному розумінні для повних сімей обсязі. З 07 липня 2015 року до 28 жовтня 2016 року відповідач знаходився на військовій службі та не міг у повному обсязі виконувати своїх батьківських обов'язків з об'єктивних причин.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов до висновку, що на даний час відсутні підстави для крайнього заходу у вигляді позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки, оскільки, на переконання суду, це може зашкодити інтересам дитини, її подальшому вихованню та утриманню.

При цьому, суд наголосив на необхідності зміни ставлення до виховання дитини з боку відповідача, необхідності прийняття реальної участі саме у вихованні дитини, а не лише її утриманні, оскільки формальне ставлення до виконання батьківських обов'язків є неприпустимим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту його участі у вихованні дитини та його намірів спілкуватися з нею.

Судами порушено норми процесуального права, оскільки прийнято до уваги відзив відповідача на позовну заяву, який поданий з пропуском встановленого для цього строку.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій не повинні були посилатися на докази, які були подані відповідачем з порушенням процесуальних строків, зокрема на довідку від 13 лютого 2017 року, яка була видана Запорізьким об'єднаним міським військовим комісаріатом, а також на довідку від 28 жовтня 2016 року, яка видана військовою частиною польова пошта В3720.

На думку позивача, подання відповідачем відзиву на позовну заяву з додатками поза межами процесуальних строків, які були встановлені судом, є зловживання процесуальними правами, оскільки, нова редакція процесуального кодексу зобов'язує учасників справи подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, які встановлені законом або судом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_2 в особі представника, заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 12 листопада 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2016 року. Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ј частини усіх видів доходу (заробітку), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до досягнення нею повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3.

07 травня 2015 року ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації та звільнений у запас 28 жовтня 2016 року.

У період з 22 грудня 2015 року до 28 лютого 2016 року, з 16 березня 2016 року до 04 липня 2016 року, з 18 липня 2016 року до 25 жовтня 2016 року ОСОБА_2 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Згідно з розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем, відповідач має заборгованість зі сплати аліментів. Разом з тим, з цього розрахунку вбачається, що аліменти на дитину ним сплачуються.

25 квітня 2018 року Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області, як органом опіки та піклування, надано висновок про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

З розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району від 02 березня 2018 року, вбачається, що між батьками виник спір щодо участі у вихованні дитини. Даним розпорядженням ОСОБА_2 встановлено дні побачень з дитиною.

За результатами розгляду звернення ОСОБА_2 щодо неналежного виконання ОСОБА_1 рішення органу опіки та піклування, яким було визначено порядок участі батька у спілкуванні з малолітньою донькою, з ОСОБА_1 проведена відповідна бесіда щодо необхідності виконання розпорядження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у даній справі є позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини 5 статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України).

Під час розгляду справи, суд не встановив підстав і обставин для непогодження з висновком органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд зробив висновок про недостатню участь відповідача у вихованні дочки, проте це не підтверджує винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківських обов'язками та умисного ухилення від їх виконання. В силу віку дитини, її проживання з матір'ю, наявності спору між позивачем та відповідачем щодо участі кожного у вихованні дитини, відповідач як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин не міг приймати участь у вихованні дитини у достатньому у загальному розумінні обсязі. Проте приймає участь у матеріальному утриманні дитини, має наміри приймати участь у її вихованні.

Сплата відповідачем аліментів за рішенням суду, наявність заборгованості по аліментам за певний період не свідчить про ухилення ним від виконання своїх батьківських обов'язків та не доводить винної поведінки останнього. Крім того, під час розгляду справи судами встановлено, що не дивлячись на наявність заборгованості по аліментам, відповідач їх систематично сплачує у розмірі не меншому ніж 50 % від прожиткового мінімуму на дитину.

Установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками і те, що батько дитини бажає спілкуватися з дочкою, брати участь у її вихованні, а між сторонами існує спір щодо участі кожного у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з урахуванням належної оцінки зібраних у справі доказів, в тому числі висновку органу опіки і піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дочки, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому, установивши недостатність участі відповідача у вихованні дочки, суд першої інстанції попередив відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, зокрема прийняття реальної участі саме у вихованні дитини, а не лише у її утриманні, оскільки формальне ставлення до виконання батьківських обов'язків є неприпустимим.

Доводи касаційної скарги про безпідставне прийняття судами попередніх інстанцій до уваги відзиву відповідача та доданих до нього документів не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки подання відповідачем відзиву з порушенням строку, зазначення про нього судом, є процесуальним порушенням, яке не вплинуло на законність прийнятого рішення.

Правильне по суті і законне рішення не може бути скасовано лише з формальних підстав.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, який за положеннями вказаної норми не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська