Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.08.2023 року у справі №210/3330/20
Постанова КЦС ВП від 15.08.2023 року у справі №210/3330/20

Постанова

Іменем України

15 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 210/3330/20

провадження № 61-3973св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У черні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.

В обґрунтування позову вказала, що з 03 червня 2006 року до 13 жовтня 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , від якого вони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час перебування у шлюбі, 29 лютого 2008 року між банком та її чоловіком ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому 17 500 доларів США, за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % на рік, з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2013 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 29 лютого 2008 року між нею, ОСОБА_6 та банком були укладені договори поруки.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2012 року з боржника ОСОБА_4 , з неї та поручителя ОСОБА_6 у солідарному порядку було стягнуто заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 30 501 дол. США. Рішення набрало законної сили, перебуває на виконанні, з неї утримується заборгованість.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року ОСОБА_4 було оголошено померлим.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 отримала його матір ОСОБА_2 та його син ОСОБА_7 .

Посилаючись на норми частини третьої статті 559 ЦК України та те, що у кредитному зобов`язанні змінився боржник ( ОСОБА_2 як спадкоємець ОСОБА_4 ), а у договорі поруки за № 1/084- МК/2 від 29 лютого 2008 року, укладеному між нею та банком, відсутні умови щодо відповідальності першого за нового боржника, позивач просила суд визнати припиненим цей договір поруки.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано припиненим договір поруки від 29 лютого 2008 року № 1/084- МК/2, укладений між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк», яким забезпечувалося виконання зобов`язань померлого ОСОБА_4 за кредитним договором від 29 лютого 2008 року № 1/084- МК між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зобов`язання за договором поруки нерозривно пов`язані з особою боржника, а тому в силу статей 553 554 ЦК України неможливо поручитися за виконання зобов`язання боржника, цивільна правоздатність якого на момент укладення оспорюваного договору поруки припинилася у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_4 , що свідчить про те, що оспорюваний договір поруки не відповідає вимогам закону.

У зв`язку з укладенням оспорюваного договору поруки позивач як спадкоємець померлого позичальника була позбавлена можливості самостійно узгодити з кредитором умови, порядок та строки погашення заборгованості за кредитним договором, і така угода призводить до збільшення зобов`язань спадкодавця (заборгованість боржника визначена у безспірній фіксованій сумі, без урахування вартості спадкового майна, отриманого позивачем), а тому укладенням оспорюваного договору поруки порушуються майнові права позивача ОСОБА_3 .

У правовідносинах за кредитним договором № 1/084- МК від 28 лютого 2008 року після 08 листопада 2019 року відсутній боржник (позичальник), що є наслідком припинення зобов`язань за цим договором, а відтак є підставою для визнання припиненим й договору поруки.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у разі, якщо кредитор за життя позичальника реалізував своє право вимоги до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких порука припиняється, тому відсутні правові підстави для висновку, що порука припинилася у зв`язку з подальшою заміною боржника у порядку спадкування.

У разі, якщо у поручителя виник обов`язок з погашення заборгованості за кредитним договором до смерті позичальника, то відсутні правові підстави стверджувати, що порука припинилася відповідно до правил частини першої статті 523 ЦК України, оскільки можливі умови припинення поруки настали після виникнення обов`язку з погашення заборгованості, а отже поручитель не може бути звільнений від відповідальності у зв`язку з подальшою смертю позичальника та відсутністю згоди поручителя відповідати за зобов`язаннями спадкоємця боржника.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання договору поруки припиненим, оскільки ще до визнання боржника померлим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , в якій просила оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року в справі № 6-206цс15.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку з укладенням оспорюваного договору поруки, позивач позбавлена можливості самостійно узгодити з кредитором та спадкоємцями померлого позичальника умови, порядок та строки погашення заборгованості за кредитним договором.

Договір поруки від 29 лютого 2008 року не містить положень про надання згоди відповідати за будь-якого нового боржника за кредитним договором від 28 лютого 2008 року, що призводить до збільшення зобов`язань спадкодавця (заборгованість боржника визначена у безспірній фіксованій сумі, без урахування вартості спадкового майна, отриманого позивачем), а тому укладенням оспорюваного договору поруки порушуються майнові права позивача ОСОБА_3 .

У правовідносинах за цим кредитним договором після 08 листопада 2019 року відсутній боржник (позичальник), наслідком чого є припинення зобов`язань за цим договором, а також припинення поруки.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 04 травня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2022 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що аргументи позивача зводяться до намагання уникнути виконання судового рішення про стягнення із неї кредитної заборгованості та узятих за договором зобов'язань.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 570/3891/14 (провадження № 14-44цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 03 червня 2006 року до 13 жовтня 2010 року позивач ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , від якого вони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час перебування у шлюбі, 29 лютого 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому 17 500 доларів США, за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % на рік, з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2013 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 29 лютого 2008 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та банком були укладені договори поруки.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2012 року (справа № 411/3973/12) з боржника ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_6 у солідарному порядку у повному обсязі достроково було стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 30 501 дол. США. Рішення набрало законної сили, перебуває на виконанні, з ОСОБА_3 утримується заборгованість.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року (справа № 211/3355/16-ц) ОСОБА_4 було оголошено померлим.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 отримала його матір ОСОБА_2 та його син ОСОБА_7 .

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2020 року (справа № 211/2042/19) припинено право спільної часткової власності на 1/8 частину домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 , та частину земельної ділянки, що знаходиться за цією ж адресою, за неповнолітнім ОСОБА_8 , в інтересах якого діяв його законний представник мати ОСОБА_9 , та визнано право власності на вказане майно за ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 , в інтересах якого діяла його законний представник мати ОСОБА_9 , компенсацію вартості вказаного майна в розмірі 33 566 грн.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.

У справі, що переглядається, після оголошення боржника за кредитним договором № 1/084- МК від 29 лютого 2008 року - ОСОБА_4 померлим спадкоємцями є його матір ОСОБА_2 та син ОСОБА_10 .

Вказане, на переконання позивача ОСОБА_3 як поручителя за зобов`язанням ОСОБА_4 , дає підстави для висновку для застосування до спірних правовідносин правил частини третьої статті 559 ЦК України та припинення договору поруки у зв`язку із відсутністю згоди поручителя на заміну боржника новими боржниками.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку (частина перша статті 546 ЦК України, частина перша статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини третьої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Частина третя статті 559 ЦК України, підкреслюючи ознаку фідуціарності договору поруки, регламентує, що переведення боргу призводить до припинення поруки, якщо тільки поручитель не поручився за нового боржника. Іншими словами, існує презумпція припинення поруки у разі укладення договору про переведення боргу між попереднім боржником, зобов`язання якого забезпечене порукою, та новим боржником. Для збереження поруки необхідно, щоб поручитель дав згоду забезпечувати зобов`язання за участю нового боржника у формі відповідного попереднього застереження у договорі поруки або у окремій заяві про це, зробленій пізніше - до, під час дії або після укладення договору про переведення боргу.

Відповідно до положень статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У справі, що переглядається, встановлено, що боржник ОСОБА_4 за свого життя умови кредитного договору від 29 лютого 2008 року не виконував, у зв'язку із чим у 2012 році кредитор звернувся до суду про дострокове стягнення заборгованості з нього та поручителя.

Установивши, що кредитор за життя позичальника ОСОБА_4 реалізував своє право вимоги до поручителя ОСОБА_3 (звернувся з відповідним позовом до суду, за результатами розгляду якого ухвалено рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2012 року (справа № 411/3973/12) про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя) до настання умов, за яких порука припиняється, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною третьою статті 559 ЦК України, для припинення поруки у зв`язку із заміною боржника у зобов`язанні та відсутністю згоди поручителя на заміну боржника новим боржником.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 524/3203/16-ц (провадження № 61-544 св18).

У матеріалах справи відсутні дані про виконання судового рішення, ухваленого за наслідком розгляду вказаного позову. Водночас позивач ОСОБА_3 зазначає, що його виконання триває. Отже, припинення поруки внаслідок належного виконання зобов`язання не відбулось, що спростовує доводи касаційної скарги про припинення поруки внаслідок припинення забезпеченого нею зобов`язання.

Доводи касаційної скарги про те, що на неї як на поручителя може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором після оголошення померлим ОСОБА_4 лише за наявності її згоди як поручителя відповідати за новими боржниками є слушними, вони відповідають сталій судовій практиці.

Так у постанові від 04 липня 2023 року в справі № 570/3891/14, до розгляду якої було зупинено провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вказала про відсутність підстав для відступлення від сталої судової практики щодо поширення положень частини першої статті 523 ЦК України на випадки заміни боржника при спадкуванні.

Разом з тим за обставин цієї справи наявність чи відсутність згоди поручителя відповідати за нового боржника значення не має, оскільки за життя попереднього боржника ОСОБА_4 , за виконання яким свого обов'язку перед банком поручалась ОСОБА_3 , кредитор реалізував своє право вимоги до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду, який був задоволений - достроково у повному обсязі стягнуто кредитну заборгованість із позичальника та поручителя).

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

При цьому безпідставними є посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року в справі № 6-206цс15, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі, що є предметом перегляду, кредитор за життя позичальника реалізував своє право вимоги до поручителя (звернувся з відповідним позовом до суду) до настання умов, за яких порука припиняється, тоді як у наданій для порівняння справі такі обставини не були установлені судами.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович