Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.01.2020 року у справі №713/523/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 713/523/17

провадження № 61-29417св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану його представником Сокуренком Євгенієм Сергійовичем, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017, ухвалене у складі судді Кириляк А. Ю., та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Перепелюк І. Б., Яремка В. В., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначило, що 22 грудня 2006 року ОСОБА_1 складено заяву позичальника № CVGORX22250033, відповідно до якої останній отримав кредит у розмірі 1 854,50 грн зі сплатою 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом строком на один рік.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», Тарифами складає кредитно-заставний договір.

Пунктом 5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») за порушення позичальником строків платежів будь-яких із грошових зобов`язань, передбачених договором, більш, ніж на 30 днів, позичальник сплачує штрафи (фіксовану частину та проценту складову).

Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконав.

Станом на 15 березня 2017 заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 84 333,34 грн з яких: 1 856,60 грн - заборгованість за кредитом, 2 1948,79 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 356,04 грн - заборгованість за комісією, 6 0173,91 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Позивач зазначає, що відповідно до рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2012 року з відповідача на користь позивача стягнено 28 395,91 грн за цим же кредитним договором. Позивач виключив з суми стягнення за цим позовом суму, стягнену за вказаним рішенням суду, та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 55 937,43 грн як різницю між наявною заборгованістю та вже стягненою за рішенням суду і штраф у розмірі 3 296,87 грн (фіксована частина та процентна складова відповідно 500 грн та 2 796,87 грн). Загальний розмірі заборгованості, що заявлений до стягнення позивачем, становить 59 234,30 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, заборгованість існує, однак позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду, оскільки строк договору кредитування закінчився 21 грудня 2007 року та, враховуючи п`ятирічний строк позовної давності, визначений Умовами надання споживчого кредиту, позивач мав право звернутись до суду за стягненням заборгованості до 21 грудня 2012 року. Станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (березень 2017 року) позовна давність, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем, спливла.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення, рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначення початку перебігу позовної давності за кредитним договором від 22 грудня 2006 року № CVGORX22250033 та її спливом на момент звернення до суду; також вказав, що відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували положення статей 549 та 1048 ЦК України та помилково застосували наслідки спливу позовної давності до вимог банка про стягнення процентів та неустойки, оскільки такі нараховуються до моменту повного виконання боржником своїх зобов`язань щомісяця (проценти) та щоденно (неустойка), і позовна давність за такими вимогами має обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Позиція інших учасників справи

Заперечення від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, подану позивачем, до суду касаційної інстанції не надходили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 9 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 грудня 2006 року між АК КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № CVGORX22250033 шляхом підписання останнім заяви позичальника, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 854,50 грн зі сплатою 12% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 21 грудня 2007 року.

Відповідно до підписаної заяви вказаний кредитний договір складається із заяви позичальника ОСОБА_1 та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).

Апеляційним судом встановлено, що в Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) підпис відповідача відсутній, що виключає зміну тривалості позовної давності.

Судами також встановлено, що відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим станом на 15 березня 2017 року заборгованість становить 84 333,34 грн, яка складається з 1 854,50 грн заборгованості за кредитом, 21 948,79 грн заборгованості за процентами, 356,04 грн заборгованості з комісії за користування кредитом, 60 173,91 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Вказана сума заборгованості позивачем зменшена на 28 395,91 грн, стягнених рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2012 року, і різниця склала 55 937,43 грн, а також до заборгованості нарахували штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн та 2 796,87 грн (фіксована частина та процентна складова відповідно).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується відповідачем, що банком надані кредитні кошти ОСОБА_1 у розмірі, встановленому договором, а саме 1 854,50 грн.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за вказаним кредитним договором відповідно до рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2012 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 стягнено на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 28 395,91 грн.

Зі змісту вказаного рішення судами встановлено, що сума стягненої заборгованості, розрахованої станом на 6 лютого 2012 року, складається з: 1 854,50 грн заборгованості за кредитом, 10 429,39 грн заборгованості за процентами, 356,04 грн заборгованості з комісії за користування кредитом, 13 927,50 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а також штрафів відповідно до п. 5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (500 грн штрафу як фіксованої частини і 1 328,38 грн як процентної складової).

Враховуючи, що за кредитним договором, строк якого закінчився, з відповідача вже стягнено за рішенням суду суму основної заборгованості, суму процентів, нарахованих за користування кредитом, та неустойку за порушення таких зобов`язань, позов, що пред`явлений у цій справі, містить вимоги про стягнення процентів, нарахованих після 6 грудня 2012 року, та неустойки, нарахованої також після 6 грудня 2012 року, за порушення виконання зобов`язань.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умовами договору сторони погодили щомісячну сплату процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 12 місяців, тобто до 21 грудня 2007 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування (до 21 грудня 2007 року) відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця. Починаючи з 22 грудня 2007 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки суду касаційної інстанції відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

З огляду на наведене, нараховані позивачем проценти за користування кредитом після закінчення строку дії кредитного договору, заявлені до стягнення у цій справі, необґрунтовані.

Відносно нарахованої та заявленої до стягнення неустойки, касаційний суд зазначає.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією за своєю правовою природою, володіє акцесорним характером, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, нарахована позивачем неустойка (пеня та штраф, визначені договором) за користування кредитом після закінчення строку дії кредитного договору, та заявлена до стягнення у цій справі, є також необґрунтованою.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи такий інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні позову є правильною, але мотивування такої спливом позовної давності помилкове.

Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, однак вказали неналежні мотиви та підстави для такої відмови, судові рішення підлягають зміні у їх мотивувальних частинах.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну судових рішень у їх мотивувальних частинах, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

У інших частинах рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. М. Русинчук М. Ю. Тітов