Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.10.2025 року у справі №369/12644/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 369/12644/20

провадження № 61-972св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та Гроші»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Траєкторія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право та Гроші», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», про визнання договірних зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту такими, що виконувались належним чином, визнання вимоги щодо сплати заборгованості такою, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору поруки, визнання недійсними заміни кредитора та зміни іпотекодержателя за договорами, відновлення становища, що існувало до порушення прав,

за касаційною скаргою адвоката Мінченка Володимира Миколайовича як представника ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2023 року у складі судді Ковальчук Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати договірні зобов`язання ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредитування від 14 вересня 2017 року № КД-Ф60 такими, що виконуються належним чином; визнати вимогу щодо сплати заборгованості від 03 липня 2020 року № 03/07.20, подану від імені ТОВ «ЮК «Право та гроші» на користь ТОВ «Траєкторія», такою, що не підлягає виконанню; визнати недійсним договір поруки від 14 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Траєкторія»; визнати недійсними заміну кредитора за договором про надання фінансового кредитування від 14 вересня 2017 року № КД-Ф60 та зміну іпотекодержателя за договором іпотеки від 14 вересня 2020 року з ТОВ «ФК «Фактор Груп» на ТОВ «Траєкторія» і ТОВ «ЮК «Право на гроші» та відновити становище, що існувало до порушення права ОСОБА_1 .

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 14 вересня 2017 року між ним і ТОВ «ФК «Фактор Груп» укладено договір про надання фінансового кредиту № КД-Ф60 на суму 609 000,00 грн, строком дії до 14 вересня 2032 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 11,2 %.

Крім того, 14 вересня 2017 року між ним і ТОВ «ФК «Фактор Груп» укладено договір іпотеки майнових прав на закріплений за ОСОБА_1 (іпотекодавцем за договором іпотеки) об`єкт інвестування: кв. 167/1 на 14 поверсі в Об`єкті будівництва «IV черга будівництва в житловому комплексі за будівельною адресою: АДРЕСА_1 » з відповідними технічними характеристиками, що після завершення будівництва стає окремим майном.

Також 14 вересня 2017 року між ним, ТОВ «ФК «Фактор Груп» і ТОВ «Траєкторія» укладено договір поруки, згідно з яким ТОВ «Траєкторія» виступає поручителем перед ТОВ «ФК «Фактор Груп» у разі невиконання позичальником, своїх зобов`язань за договором № КД-Ф60 про надання фінансового кредиту від 14 вересня 2017 року в частині повернення суми отриманого кредиту та відсотків, за користуванням ним, а також сплати штрафних санкцій.

03 липня 2020 року позивач отримав вимогу від ТОВ «ЮК «Право та гроші» щодо сплати коштів у розмірі 515 579,92 грн на користь ТОВ «Траєкторія», яке згідно з договору поруки є поручителем за договором про надання фінансового кредиту КД-Ф60 від 14 вересня 2017 року, укладеного між ТОВ «ФК «Фактор Груп» і ОСОБА_1 .

У вимозі зазначено, що 02 грудня 2019 року ТОВ «Траєкторія» (поручитель) отримало Вимогу № 02Д2.-2 від ТОВ «ФК «Фактор Груп», в якій повідомлено, що у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 умов договору іпотеки (майнових прав) від 14 вересня 2017 року ТОВ «ФК «Фактор Груп» вимагає дострокового погашення кредиту.

Позивач вважає, що дії відповідачів порушують принцип добросовісності, товариства здійснюють нечесну підприємницьку діяльність, спрямовану на незаконне заволодіння квартирою, належною позивачу, штучно і безпідставно створили конфліктну ситуацію, в результаті чого відбулася заміна кредитора в зобов`язанні. Позивач не вчиняв жодних дій, які могли б трактуватися як істотне порушення умов кредитного та іпотечного договорів і слугувати підставою дострокового припинення договору фінансового кредитування та стягнення з позивача недосплаченої суми за кредитом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 05 червня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Позивач не довів порушення його прав та інтересів укладанням договору поруки, не довів, що зміст спірного правочину суперечить чинному законодавству або сторони спірного правочину під час його укладення не додержали вимог, встановлених законодавством.

ТОВ «ЮК «Право та гроші» правомірно стало новим кредитором ОСОБА_1 , тому підстав для визнання заміни кредитора у зобов`язанні недійсною немає.

Вимоги про визнання заборгованості такою, що не підлягає виконанню та відновлення попереднього становища є похідними від заявлених вимог про визнання недійсним договору та заміни кредитора у зобов`язанні, підстав для їх задоволення немає.

Київський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Вимога про дострокове повернення кредиту висунута поручителю у зв`язку з невиконанням умов іпотечного договору. Сама по собі вимога не є правочином чи виконавчим документом і не тягне за собою правових наслідків, тому застосування такого способу захисту як визнання вимоги, такою, що не підлягає виконанню, не відповідає належному способу захисту порушеного права.

Укладення договору поруки без дозволу та відома боржника не суперечить нормам ЦК України, і ця обставина, сама по собі не може бути підставою для визнання недійсним договору поруки. Договір поруки не породжує у боржника нових прав та обов`язків, при його укладенні було дотримано вимоги статей 203 215 ЦК України.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі адвокат Мінченко В. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - щодо наявності двох договорів поруки та двох безпідставних вимог з боку відповідача ТОВ «ЮК «Право та Гроші» на дострокове погашення кредиту, яке всупереч статті 626 ЦК України безпосередньо впливає на права та обов`язки позивача (боржника), зазначав про наявність зловмисної домовленості між відповідачами та третьою особою, що є підставою визнання такого договору (договорів) поруки недійсним.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_1 своєчасно і в повному обсязі здійснював оплату за основним кредитним договором.

Відповідачі не надали доказів дострокового погашення кредиту у розмірі 562 608,71 грн, які сплачені на користь ТОВ «ФК Фактор Груп». Суди не встановили, хто з поручителів є новим кредитором позивача. Відсутність порушення умов договору кредиту виключає будь-яку можливість вважати, що саме ТОВ « ЮК «Право та гроші» є новим належним кредитором.

Позивач для належного виконання пункту 1.3 договору іпотеки від 14 вересня 2017 року видав довіреність від 14 вересня 2017 року на ТОВ «Внутрішня виконавча служба». На момент видання довіреності об`єкт нерухомості вже було введено в експлуатацію. Сам факт видання довіреності від 14 вересня 2017 року передбачав можливість довірителя діяти від імені позивача для належного оформлення нерухомого майна без участі позичальника.

Суди не встановили і не з`ясували, що пункт 1.3 договору іпотеки, пункт 1.5 договору кредиту не містять умов щодо терміну, впродовж якого позивач мав укласти новий договір іпотеки, після того як об`єкт інвестування стане окремим нерухомим майном.

ТОВ «Внутрішня виконавча служба», діючи спільно та в інтересах ТОВ «ФК «Фактор груп» і ТОВ «ЮК «Право на гроші», у період з 2017 року до 2019 року не виконало своїх повноважень щодо представлення інтересів позивача в оформленні права власності на нерухоме майно.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 вересня 2017 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Фактор Груп» і ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № КД-Ф60.

Також 14 вересня 2017 року між ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Фактор Груп» і ТОВ «Траєкторія» укладено договір поруки.

03 жовтня 2017 року з метою виконання позичальником зобов`язання з повернення коштів та відсотків за користування ними між ТОВ «ФК «Фактор Груп» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (майнових прав), за яким позичальник передав в іпотеку майнові права на закріплений за ним об`єкт інвестування: квартиру 167/1 на 14 поверсі в Об`єкті будівництва - IV черга будівництва в житловому комплексі за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.3 договору іпотеки (майнових прав) після того, як об`єкт інвестування внаслідок завершення будівництва стане окремим нерухомим майном, сторони оформлять договір іпотеки на новостворене нерухоме майно (квартиру) на умовах, визначених цим договором, якщо вони не домовилися про інше. Для цього іпотекодавець видає вказаній іпотекодержателем особі довіреність на вчинення всіх необхідних дій, включаючи оформлення правовстановлюючих документів, укладення договору іпотеки тощо.

У пункті 1.5 договору про надання фінансового кредиту № КД-Ф60 від 14 вересня 2017 року, зокрема, встановлено, що укладання цього договору (фінансового кредиту) пов`язано з необхідністю отримання позичальником додаткових чи супутніх послуг третіх осіб відповідно до договору страхування, договору іпотеки, договору поруки, договору про надання послуг, довіреності у разі, якщо вони необхідні для укладення договору про споживчий кредит.

За умовами пункту 4.2.5 кредитного договору позичальник зобов`язується укласти договори, зазначені у пункті 1.5 цього договору, а також договір з кредитодавцем щодо забезпечення виконання зобов`язання позичальником перед кредитодавцем за цим договором, якщо забезпечення зобов`язання підлягає оформленню окремим договором.

Згідно з пунктом 5.1.4 кредитного договору у разі несплати позичальником суми кредиту та нарахованих процентів у строки, передбачені цим договором, кредитодавець має право на звернення стягнення на заставлене майно або примусове списання суми заборгованості з поточного або інших рахунків позичальника відповідно до законодавства, а також звернутися до третіх осіб з вимогою виконати обов`язки позичальника за цим договором.

На виконання укладених з ТОВ «ФК «Фактор Груп» договорів, позивач 14 вересня 2017 року видав довіреність на ТОВ «Внутрішня виконавча служба» для здійснення державної реєстрації новоствореного об`єкта інвестування та подальшого укладення з ТОВ «ФК «Фактор Груп» договору іпотеки квартири.

Згідно з умовами укладених між позивачем і ТОВ «ФК «Фактор Груп» договорів, та виданої довіреності, тільки ТОВ «Внутрішня виконавча служба» мало право здійснювати оформлення права власності на новостворений об`єкт інвестування на ім`я позивача та від його імені укладати договір іпотеки на новостворений об`єкт.

Об`єкт будівництва - IV черга будівництва в житловому комплексі за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , введений в експлуатацію 28 березня 2017 року (декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до I-III категорії складності, від 28 березня 2017 року № КС 143170871108).

28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 (витяг від 06 грудня 2019 року № 191856910).

17 квітня 2019 року ТОВ «ФК «Фактор Груп», керуючись пунктом 5.1.3 договору про надання фінансового кредиту, направило позичальнику вимогу № 17/04-В2 з проханням достроково повернути кредит, сплатити проценти за його користування, неустойку (пеню), інші витрати або укласти додатковий договір № 1 до договору про надання фінансового кредиту від 14 вересня 2017 року № КД-Ф60 та укласти додатковий договір № 1 до договору іпотеки. Одночасно кредитор роз`яснив позичальнику своє право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, що передбачено статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Вимога направлена у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 порушив договірні зобов`язання, термін виконання вимоги від 25 лютого 2019 року № 25/02-В2.

ОСОБА_1 отримав вимогу 20 квітня 2019 року (повідомлення про вручення поштового відправлення № 0306210981537).

29 листопада 2019 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» і ТОВ «ЮК «Право та Гроші» укладено договір поруки № 29/11-п на забезпечення договору про надання фінансового від 14 вересня 2017 року № КД-Ф60, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Фактор Груп».

Відповідно до умов договору поруки поручитель несе відповідальність перед кредитором у разі невиконання позичальником своїх зобов`язань, як солідарний боржник в однаковому обсязі з позичальником всім своїм майном, грошовими коштами, майновими правами.

Відповідно до пункту 3.1 договору поруки у разі невиконання позичальником в установлені кредитним договором строки зобов`язань, передбачених кредитним договором, кредитор зобов`язаний направити поручителю письмове повідомлення, яким довести до відома поручителя факт недотримання позичальником вимог кредитного договору.

Відповідно до пункту 3.6 договору поруки у випадку виконання поручителем своїх зобов`язань, передбачених пунктом 2.1, 3.3 цього договору, до поручителя, згідно з положеннями статей 514 556 ЦК України переходять всі права кредитора, які виникли за кредитним договором.

02 грудня 2019 року кредитор «ФК «Фактор Груп» направив вимогу № 02.12-1 до ТОВ «ЮК «Право та Гроші» про дострокове погашення заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором.

Аналогічну вимогу ТОВ «ФК «Фактор Груп» направило на адресу поручителя ТОВ «Траєкторія».

На виконання договору поруки поручитель сплатив кредитору грошові кошти у розмірі 562 608,71 грн у якості повного погашення заборгованості позичальника.

ТОВ «Фактор Груп» передало ТОВ «ЮК «Право та Гроші» оригінали документів (кредитний договір, договір іпотеки, договір поруки тощо).

У відповіді ТОВ «Внутрішня виконавча служба» від 13 жовтня 2022 року вказано, що ОСОБА_1 до представника ТОВ «Внутрішня виконавча служба» з вимогами здійснити реєстрацію права власності та укласти від його імені договір іпотеки на новостворену квартиру не звертався і необхідні для підписання документи (оригінал довіреності від 14 вересня 2017 року, правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_3 , не передавав, що унеможливлювало підписання договору іпотеки між кредитором та представником ТОВ «Внутрішня виконавча служба» без участі позичальника.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України порукою є договір за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За правилом статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Про те, що виконання обов`язку боржника поручителем є підставою для заміни кредитора у зобов`язанні, також зазначено у статті 512 ЦК України.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди встановили, що 14 вересня 2017 року між ТОВ «ФК «Фактор Груп» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, поручителями за виконання його є ТОВ «Траєкторія» і ТОВ «ЮК «Право та Гроші». Також з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено договір іпотеки (майнових прав), за яким позичальник передав в іпотеку майнові права на закріплений ним об`єкт інвестування: квартиру АДРЕСА_4 .

Умовами кредитного договору і договору іпотеки, укладених між позивачем і ТОВ «ФК «Фактор Груп», встановлено обов`язок позивача укласти новий договір іпотеки на новостворене нерухоме майно (квартиру) після того, як об`єкт інвестування внаслідок завершення будівництва стане окремим нерухомим майном. Цих умов позивач не виконав.

ТОВ «ЮК «Право та Гроші» стало новим іпотекодержателем ОСОБА_1 відповідно до договору іпотеки від 14 вересня 2017 року.

Встановивши, що відповідачі визнають обставини належного виконання позивачем зобов`язань зі здійснення щомісячних платежів за графіком у період з жовтня 2017 року до жовтня 2019 року, вимога про дострокове повернення кредиту була пред`явлена з підстав порушення умов договору іпотеки, а не договору кредиту, і така вимога не є правочином чи виконавчим документом суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту від 14 вересня 2017 року № КД-Ф60 таким, що виконується належним чином, та про визнання вимоги від 03 липня 2020 року № 03/07.20 року такою, що не підлягає виконанню.

Також суди правильно відмовили у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору поруки, адже сама по собі заявлена позивачем обставина про те, що цей договір укладено без згоди позичальника, не може бути підставою для визнання його недійсним. При цьому суди врахували, що оспорюваний договір поруки не впливає на обсяг та характер зобов`язань за договором фінансового кредиту, не змінює розміру заборгованості позичальника за кредитним договором, не породжує у боржника нових прав та обов`язків, та при його укладенні було дотримано норм статей 203 215 ЦК України

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі не надали доказів дострокового погашення кредиту у розмірі 562 608,71 грн, які сплачені на користь ТОВ «ФК Фактор Груп», на увагу не заслуговують, оскільки суди попередніх інстанцій встановили виконання поручителем зобов`язання боржника перед кредитором у зазначеному розмірі та передачу ТОВ «ЮК «Право та Гроші» оригіналів документів (кредитний договір, договір іпотеки, договір поруки тощо), що відповідно до статті 556 ЦК України підтверджує належне виконання поручителем забезпеченого порукою зобов`язання.

Аргументи касаційної скарги про те, що на момент укладення кредитного та іпотечного договорів об`єкт інвестування був уведений в експлуатацію та позивач 14 вересня 2019 року видав довіреність на ТОВ «Внутрішня виконавча служба» висновків судів також не спростовують, оскільки такі обставини на обов`язок позивача укласти новий договір іпотеки не впливають. Після оформлення позичальником правовстановлювальних документів на квартиру зазначена квартира стала окремим нерухомим майном, і за умовами кредитного договору та договору іпотеки (майнових прав) від 14 вересня 2017 року, сторони мали укласти новий (окремий) договір на новостворене нерухоме майно (квартиру) за участю ТОВ «Внутрішня виконавча служба» .

Твердження скаржника про зловмисну домовленість між кредитором і поручителем є недоведеними та ґрунтуються на припущеннях.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Порушень норм матеріального права та норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Мінченка Володимира Миколайовича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов