Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №367/4985/18
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №367/4985/18
Постанова КЦС ВП від 14.10.2025 року у справі №367/4985/18
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №367/4985/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 367/4985/18

провадження № 61-1546св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач -Державна іпотечна установа,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за касаційною скаргою Державної іпотечної установи на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року у складі судді Єросової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Журби С. О., Музичко С. Г.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитом у розмірі 1 226 827,25 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 642 649,79 грн; заборгованості за простроченими відсотками - 298 403,79 грн; пені - 202 000,00 грн; інфляційних втрат - 83 773,94 грн.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 24 лютого 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", банк) і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1670pvi-02-06, відповідно до умов якого відповідчу надано кредит у розмірі 80 000,00 дол. США зі сплатою 12,00 % річних строком до 23 лютого 2026 року.

Повернення кредиту забезпечене іпотечним договором від 24 лютого 2006 року № 1358И/0206, укладеним між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1 , та договором поруки від 24 лютого 2006 року №1670/1, укладеним між банком та ОСОБА_2 . У подальшому, 11 лютого 2015 року, між Державною іпотечною установою і банком укладено договір відступлення права вимоги № 17/4-В, на підставі якого Державній іпотечній установі було передано всі права вимоги за кредитним договором, іпотечним договором і договором поруки. ОСОБА_1 неналежно виконувала умови кредитного договору, у зв`язку із чим у неї наявний борг.

Суди розглядали справу неодноразово

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 26 травня 2021 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість у розмірі 1 226 827,35 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Київський апеляційний суд м. Києва постановою від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року змінив в частині розміру стягнення заборгованості. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість у розмірі 483 361,29 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Верховний Суд постановою від 22 березня 2023 року касаційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнив частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 743 466,06 грн скасував, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суд мотивована тим, що суди не врахували, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Суди не встановили, чи виникло у Державної іпотечної установи право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 лютого 2006 року № 1670pvi-02-06, що є необхідним при визначенні розміру заборгованості за відсотками і пенею. Суди не звернули уваги на те, що відсотки за кредитом нараховуються до дня виникнення права на дострокове стягнення заборгованості, не встановили, у якому розмірі позивач нарахував відсотки за кредитом.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 15 квітня 2024 року позов задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором у розмірі 92 456,38 грн, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом у розмірі 30 017,51 грн, 3 % річних у розмірі 10 046,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване неналежним виконанням боржником умов кредитного договору. Суд взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи щодо розміру заборгованості за тілом кредиту, яка проведена з урахуванням недійсності пунктів 4.7 і 7.7 договору щодо комісійних винагород.

Київський апеляційний суд м. Києва постановою від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі Державна іпотечна установа просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Висновок експерта не є обов`язковим і оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі і не має пріоритетного значення у порівнянні з іншими доказами.

Суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи.

Сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором з урахуванням недійсності пунктів 4.7, 7.7 кредитного договору станом на 15 вересня 2015 року становила 564 273,79 грн. Здійснюючи перерахунок заборгованості, позивач керувався умовами договору та законодавством.

Висновок судового експерта за результами проведеної експертизи є помилковим і таким, що не відповідає умовам кредитного договору, тому не може застосовуватись при здійснені перерахунку.

Умови кредитного договору не передбачають можливості конвертації комісійних платежів, які здійснюються в гривні, в доларовий еквівалент. Жодний нормативний документ не містить можливості конвертування комісійних платежів, які здійснюються у гривні, в доларовий еквівалент.

У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Шевченко О. Ю. як представника ОСОБА_1 , мотивований законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Відповідач не спростовує факт порушення договірного зобов`язання та існування заборгованості перед позивачем, однак заперечує її розмір. Висновок експерта від 21 квітня 2023 року за результатами проведення судово-економічної експертизи з урахуванням визнаних судом недійсних умов пунктів кредитного договору є належним підтвердженням розміру заборгованості.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з розрахунком заборгованості за кредитним договором, який проведений судовим експертом.

Державна іпотечна установа набула права вимоги за кредитним договором, а не стягнення визначеної банком суми заборгованості.

У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.

Висновок експерта є належним доказом на підтвердження розміру заборгованості.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31березня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 квітня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 лютого 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1670pri-02-06.

За умовами договору банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 80 000,00 дол. США до 23 лютого 2026 року, процентна ставка 12, 0 % річних, цільове призначення - для придбання квартири АДРЕСА_1 .

01 березня 2007 року, 05 липня 2007 року, 10 грудня 2007 року, 12 березня 2008 року, 29 липня 2014 року та 19 лютого 2015 року між сторонами укладено додаткові угоди щодо розміру ануітетного платежу щодо погашення заборгованості, який в кінцевому результаті становив 417,00 дол. США.

Кошти надані ОСОБА_1 на підставі заяви від 24 лютого 2006 року про надання кредитних коштів у розмірі 80 000,00 доларів США до 23 лютого 2026 року

24 лютого 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 1358И/0206, згідно з яким відповідач передав у заставу квартиру АДРЕСА_1 .

24 лютого 2006 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1670/1.

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки у разі невиконання боржником свого зобов`язання за кредитним договором боржник та поручитель відповідають солідарно перед кредитором як солідарні боржники, а також згідно з пунктом 2.2 поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у т. ч. за основним договором.

11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою і ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір відступлення права вимоги № 17/4-В, за яким первісний кредитор відступив, а новий набув всі права вимоги за цими договорами.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 21 вересня 2021 року у справі № 759/20374/20 задовольнив частково позов ОСОБА_1 до Державної іпотечної установи, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору частково недійсним та зобов`язання вчинити дії. Визнав недійсним з моменту укладення кредитний договір № 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», в частині пунктів 4.7 і 7.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 767, 60 грн, що за курсом НБУ на дату укладення договору становило 152,00 дол. США, та щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 4 040,00 грн, що за курсом НБУ станом на 24 червня 2006 року становить 800,00 дол. США.

Київський апеляційний суд постановою від 16 лютого 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 29 березня 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Державної іпотечної установи про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості скасував і ухвалив нове рішення, яким позов в цій частині задовольнив частково. Зобов`язав Державну іпотечну установу з огляду на недійсність пунктів 4.7 і 7.7 кредитного договору від 24 лютого 2006 року № 1670pvi-02-06 перерахувати заборгованість ОСОБА_1 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості змінив, виклавши їх мотивувальні частини в редакції постанови Верховного Суду.

На виконання вимог постанови Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 759/20374/20 Державна іпотечна установа здійснила перерахунок заборгованості за кредитним договором № 1670pvi-02-06 станом на 31 серпня 2023 року.

Відповідно до перерахунку розмір заборгованості становить 815 195,01 грн, що складається із: суми основного боргу у розмірі 557 055,37 грн прострочених відсотків за користування кредитом, що розраховані за період з 17 вересня 2015 року по 09 серпня 2018 року, у розмірі 149 352,81 грн; компенсаційних платежів (3 %) за період з 10 серпня 2018 року до 31 серпня 2023 року у розмірі 108 786,86грн.

Згідно з висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 21 квітня 2023 року № 3371 за результатами проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі № 367/4985/18 встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором від 24 лютого 2006 року № 1670pvi-02-06 станом на 17 вересня 2015 року становить: заборгованість у валюті кредитного договору у розмірі 5 052,20 дол. США; еквівалент заборгованості у національній валюті України за офіційним курсом НБУ гривні до долара США у розмірі 110 252,13 грн.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України, частинами першої, другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За обставинами цієї справи 24 лютого 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, право вимоги за яким 11 лютого 2015 року банк відступив Державній іпотечній установі.

Встановивши розмір заборгованості відповідача за кредитом з урахуванням недійсності пунктів 4.7 і 7.7 договору, що підтверджується висновком експерта від 21 квітня 2023 року № 3371, врахувавши, що позивач належними доказами цей висновок не спростував, клопотання про призначення судової економічної експертизи не заявляв, висновку експертизи, складеного на власне замовлення, не надав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованість за тілом кредиту,в розмірі, визначеному експертом, прострочених відсотків за користування кредитом (за період з 17 вересня 2015 року до 09 серпня 2018 року) та 3 % річних.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з розрахунками експерта, які на думку скаржника, не відповідають умовам кредитного договору. Однак належних і допустимих доказів на спростування висновків експертизи позивач не надав, а тому наведені доводи колегія суддів відхиляє.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо неправильності розрахунку прострочених відсотків за користування кредитом та 3 % річних.

Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов