Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 761/32982/21

провадження № 61-11315св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють від свого імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року у складі судді Романишеної І. П. та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулікової С. В., Олійника В. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року позивачі звернулись з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначили, що 08 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб, після реєстрації якого дружина змінила прізвище на ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась донька - ОСОБА_3 .

У 2020 році ОСОБА_2 . Київським міським головою видано Сертифікат на отримання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . На підставі цього 11 червня 2020 року Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією ОСОБА_2 на сім`ю з трьох чоловік видано Ордер № 6358 на право зайняття відповідного службового жилого приміщення з трьох кімнат житловою площею 31,80 кв. м. Ордер видано на підставі розпорядження Голови районної державної адміністрації від 09 червня 2020 року №285.

В червні 2020 року позивачі були зареєстровані за вказаною адресою, родиною Тригуб систематично сплачуються комунальні платежі.

На підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 березня 2021 року № 113 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 виключено з числа службових. Надалі спірна квартира була приватизована ОСОБА_3 .

Однак, в спірній квартирі проживає відповідач разом з іншими особами, які не є членами родини позивачів, та не пов`язані з позивачами будь-яким спільним побутом. На вимоги позивачів про звільнення квартири не реагують, що стало підставою звернення до суду на захист порушених прав.

На підставі викладеного позивачі просили:

усунути перешкоди в користуванні належною позивачу ОСОБА_3 на праві приватної власності, а позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві користування квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва 03 листопада 2022 року позов ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, - задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні належною ОСОБА_3 на праві приватної власності, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві користування квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не є членом сім`ї власника житла, є сторонньою людиною для позивачів, угоди між ними щодо використання спірної квартири не укладалося. Жодних правових підстав для проживання відповідача у спірній квартирі судом не встановлено. Відповідач має право користування іншим житлом за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою.Судом перевірено посилання представника позивача на те, що ОСОБА_4 притягалась до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства за адресою: АДРЕСА_3 , та встановлено, що дійсно в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься постанова Шевченківського районного суду міста Києва № 761/34976/21 від 23 листопада 2021 року, якою ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства психологічного характеру відносно дочки за адресою: АДРЕСА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року змінено в частині суми стягнення судового збору, викладено третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908 грн.

Суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності порушення з боку відповідачки прав позивачів на користування та розпорядження майном, оскільки відповідачка не є членом сім`ї позивачів, в матеріалах справи відсутні правові підстави, які б давали можливість проживати відповідачці разом з позивачами у спірній квартирі.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачі не надали суду належні та допустимі докази, які вказували б на порушення їх прав, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Так, зареєстрованим місцем проживання позивачів є квартира за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується копіями паспортів які були додані позивачами до позовної заяви. Разом з тим, як вірно встановив суд першої інстанції, та з чим погоджується суд апеляційної інстанції матеріали справи не містять доказів того, що відповідач проживає у спірній квартирі на законних підставах. Сам факт звернення власника до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні власністю, свідчить про наявність таких перешкод.

Водночас з інформації наданої Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС України в м. Києві та Київській області вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 . Отже відповідач має у користуванні житло. А тому позовні вимоги є обґрунтованими та законними.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції відмовляючи у встановленні додаткового строку для подання відзиву у справі та залишення відзиву на позовну заяву без розгляду порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції відхиляє, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 02 грудня 2021 справа № 761/32982/21 було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, встановлено відповідачу строк для подання зустрічної позовної заяви в термін для подання відзиву, а саме протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження по справі. Вказану ухвалу відповідачка отримала 15 лютого 2022 року, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням.

22 вересня 2022 року до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву, з якого зокрема вбачається, що відповідачка у серпні 2022 року скористалась своїм правом на отримання правової допомоги та звернулась до Правобережного київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яким 24 серпня 2022 року було видано доручення № 04-0007390 адвокату Ніколенку Є. А. на здійснення представництва інтересів відповідачки у Шевченківському районному суду міста Києва у справі № 761/32982/21.

Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про визнання поважними причин пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, оскільки з моменту отримання відповідачкою копії ухвали про відкриття позовного провадження та копії позовної заяви до моменту подання відзиву пройшло більше 6 місяців, обставин відсутності можливості своєчасно скористатись своїм правом на отримання правової допомоги судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не була розглянута зустрічна позовна заява відповідачки, оскільки ні в матеріалах справи ні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ні у розпорядженні відповідачки відсутні ухвала про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним, або про повернення чи залишення зустрічного позову без руху, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року, якою відмовлено в клопотанні про поновлення строку на подання зустрічного позову та зустрічну позовну заяву повернуто позивачу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу за відсутності відповідачки, хоча стороною відповідача було подано до суду першої інстанції клопотання про відкладення судового розгляду справи, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки дані порушення норм процесуального права не є у відповідності з вимогами статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення суду й не призвели до неправильного вирішення справи. Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначає, що дані права на участь в судовому засіданні відповідачки чи її представника були відновлені в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції за власною ініціативою збирав докази у справі, оскільки стороною позивачів не було долучено до матеріалів справи постанови Шевченківського районного суду м. Києва відносно відповідачки за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого статтею 173-2 КУпАП, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки суд не позбавлений можливості перевіряти посилання учасників судового процесу на певні обставини, в тому числі і шляхом перевірки інформації з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, які є загальнодоступними.

Суд прийняв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції неправильно нарахував суму судового збору, що підлягає до стягнення з відповідачки, оскільки за звернення до суду з позовом позивачами був сплачений судовий збір у розмірі 908 грн, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року, проте в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції стягнув з відповідачки судовий збір у розмірі 992,40 грн, що становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року, а не 908 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка звернулась з касаційною скаргою

У липні 2023 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_7 , в якій просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

суди застосували положення статті 391 ЦК України та статті 156 ЖК України без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 320/1384/17-ц та від 04 серпня 2021 року у справі №157/648/20, оскільки відповідач не була та не є членом сім`ї позивачів;

суди не звернули уваги, що матеріали справи не містять доказів порушення прав позивачів;

суд першої інстанції безпідставно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для подання відзиву та залишив його без розгляду та не врахував, що представник відповідача - адвокат Ніколенко Є. А. ознайомився зі справою лише 12 вересня 2022 року та вже 22 вересня 2022 року подав відзив, крім того в контексті судової практики повномасштабна військова агресія та військовий стан є поважною причиною для поновлення процесуальних строків або встановлення додаткових строків для вчинення процесуальних дій;

суд першої інстанції не прийняв процесуального рішення з приводу поданої відповідачем зустрічної позовної заяви, предмет якої взаємопов`язаний з первісним позовом, їх спільний розгляд є доцільним;

суд першої інстанції протиправно відмовив в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, хибно зазначивши про повторне клопотання, в той час як представник відповідача вперше звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи;

суди зробили помилковий висновок про проживання відповідача у спірному приміщенні на підставі надпису на зворотному повідомленні про отримання поштового відправлення та не звернули уваги, що вчинений підпис не відповідає особистому підпису відповідача;

суди не звернули уваги, що виселення з житла можливо за умов, що таке втручання у право на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, не перевірили належними та допустимими доказами чи є у відповідача інше житло, оскільки факт реєстрації за певною адресою не свідчить про право власності чи інше право на вказане житло.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року залишено без розгляду.

Відкрито касаційне провадження та витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/32982/21.

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про зупинення виконання судових рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.

У серпні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 24 квітня 2024 року № 584/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якому справу передано судді Дундар І. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 серпня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 320/1384/17-ц, від 04 серпня 2021 року у справі № 157/648/20, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб 08 жовтня 2005 року. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_6 .

У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 .

У 2020 році ОСОБА_2 . Київським міським головою видано Сертифікат на отримання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

11 червня 2020 року позивачам Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією виданий ордер № 6358, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 , який працює в КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району у м. Києві", сім`я якого складається з 3-х осіб, на час роботи на посаді надається службове приміщення з трьох кімнат житловою площею 31,80 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 . Вказаний ордер було видано на підставі розпорядження голови державної адміністрації від 09 червня 2020 року № 285.

Згідно розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 березня 2021 року № 113 вказане житлове приміщення було виключено з числа житлових приміщень організацій, підприємств та установ.

21 квітня 2021 року Відділом (органом) приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на підставі розпорядження органу приватизації від 21 квітня 2021 року №3887 видано свідоцтво про право власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_3 .

Отже, вищезазначена квартира приватизована та на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за вказаною адресою, сплачують комунальні платежі.

ОСОБА_4 притягалась до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі постанови Шевченківського районного суду міста Києва № 761/34976/21 від 23 листопада 2021 року, якою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства психологічного характеру відносно дочки.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

За змістом частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «встановивши, що квартира, яка є предметом спору, була житлом заявниці за змістом статті 8 Конвенції, суд повинен визначити, чи мало місце втручання в її право на повагу до свого житла органів державної влади. Уряд стверджував, що заявниця мала подати скаргу на міліціонерів, які замкнули спірну квартиру і не впускали її всередину, в порядку, передбаченому для подання скарг на дії та рішення посадових осіб органів влади. Суд тлумачить цю заяву як визнання того, що особи, які здійснили виселення заявниці, діяли як державні посадові особи. Виселення заявниці з спірної квартири державними посадовими особами представляло собою втручання в її право на повагу до житла з боку органів державної влади. Для того, щоб визначити, чи було це втручання необхідним, як цього вимагає пункт 2 статті 8, суд насамперед повинен розглянути питання про те, чи було воно «передбачено законом» (див. Gillow v. The United Kingdom, § 48). Стаття 90 Житлового кодексу допускає виселення лише з підстав, встановлених законом, і тільки в судовому порядку. Така норма встановлює важливу процесуальну гарантію проти свавільного виселення і її формулювання не допускає винятків. Уряд погодився з тим, що в справі заявниці мав дотримуватися порядок, передбачений статтею 90 Житлового кодексу, навіть при тому, що її проживання не було юридично оформлено. Суд не вбачає підстав не погодитися з цим висновком. Не можливо виділити будь-які обставини, які могли б виправдати в даному випадку відступ від звичайного порядку виселення і досить поспішний перерозподіл права на користування цією квартирою на користь співробітника міліції лише через сім днів після смерті попереднього наймача. Звідси випливає, що втручання в цій справі не може розглядатися як «передбачене законом» згідно з пунктом 2 статті 8 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції. У світлі цього висновку, у Суду немає необхідності вирішувати питання про те, чи було це втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї з цілей, перелічених в пункті 2 статті 8 (PROKOPOVICH v. RUSSIA, № 58255/00, § 40 - 45, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначено, що:

«Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві».

Встановивши, що відповідач без достатніх правових підстав проживає в спірній квартирі, чим порушує права позивачів на використання житла для власного проживання, застосовувала домашнє насильство у спірній квартирі, у відповідача наявне інше житло, оцінивши виселення на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не застосували правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 320/1384/17-ц та від 04 серпня 2021 року у справі №157/648/20 безпідставні, оскільки зазначені висновки зроблені за різних фактичних обставин.

Посилання в касаційній скарзі на безпідставну відмову відповідачу у задоволенні клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для подання відзиву та неприйняття процесуального рішення з приводу зустрічного позову спростовується матеріалами справи.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року відкрито провадження у даній цивільній справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті на 09 лютого 2022 року об 11-30 год, встановлено відповідачу строк п`ятнадцять днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, протягом якого він має право подати відзив на позовну заяву та роз`яснено право на пред`явлення зустрічного позову в строк для подання відзиву;

копія ухвали про відкриття провадження, яка була направлена за місцем реєстрації відповідача - АДРЕСА_2 повернулась з поштовою відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та була отримана 15 лютого особисто ОСОБА_4 за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_3 , про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (арк. спр.38, 39);

22 вересня 2022 року відповідач подала зустрічну позовну заяву з клопотанням про поновлення процесуального строку для її подачі та відзив, в якому викладене клопотання про визнання поважними причин пропуску для його подачі, а саме те, що її адвокат вступив у справу та ознайомився з матеріалами лише 12 вересня 2022 року;

ухваламиШевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2022 року відмовлено в клопотанні про поновлення строку для подання зустрічного позову, зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 повернуто позивачу (арк. спр. 101-104) та відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про визнання поважними причин пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву та продовження процесуального строку на його подання, відзив ОСОБА_4 залишено без розгляду (арк. спр. 107-109);

отже суд першої інстанції вирішив заявлені клопотання відповідно до вимог ЦПК України, порушення норм процесуального права не допустив.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції протиправно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, хибно зазначивши про те, що клопотання подається повторно, в той час як представник відповідача вперше звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи.

31 жовтня 2022 року представник відповідача подав до суду клопотання про визнання поважними причин неприбуття в судове засідання відповідача ОСОБА_4 та її представника - адвоката Ніколенка Є. А. та відкладення розгляду справи, мотивуючи це необхідністю прийняти участь у іншому судовому процесі, розгляд якого був призначений раніше.

Матеріали справи свідчать, що провадження у справі було відкрито 02 грудня 2021 року, 09 серпня та 25 серпня 2022 року відповідач зверталась з клопотаннями щодо відкладення розгляду справи, 22 вересня 2022 року розгляд справи відкладено в зв`язку з неявкою сторін. Отже суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко