Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №377/354/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 377/354/22

провадження № 61-2483св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Сердюка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ? Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Глухенький Сергій Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року у складі колегії суддів Музичко С. Г., Болотова Є. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог за первісним та за зустрічним позовами та заяви про забезпечення позову

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, про визначення місця проживання дітей.

Первісний позов мотивовано тим, що сторони з 19 липня 2014 року до 14 вересня 2021 року перебували в шлюбі, під час шлюбу у сторін народилося дві дочки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До серпня 2021 року сторони проживали разом з дітьми за адресою:

АДРЕСА_1 . У серпні 2021 року шлюбні відносини між сторонами припинилися і ОСОБА_1 разом із дочками переїхала до квартири АДРЕСА_2 .

27 серпня 2021 року ОСОБА_3 зарахована до 1 класу Славутицького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області.

ОСОБА_4 24 листопада 2021 року прийнята до закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 5 «Джерельце» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області.

Позивачка за первісним позовом вказувала, що намагання налагодити сімейні стосунки до позитивного результату не призвели та у квітні 2022 року сторони посварилися, внаслідок чого ОСОБА_2 застосував до позивачки фізичну силу.

Після сварки ОСОБА_2 залишив проживати дочок разом із ним. З цього приводу позивачка зверталася до органів поліції, за допомогою яких ОСОБА_4 почала проживати разом із матір`ю, однак старша дочка залишилась проживати з батьком.

Позивачка вказувала, що відсутність формального визначення місця проживання дітей призводить до неможливості спокійного розвитку малолітніх дітей. Діти стають свідками конфліктних ситуацій у зв`язку з тим, що батьки дітей не дійшли згоди хто з ким із батьків буде проживати.

На підставі викладеного позивачка за первісним позовом просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою фактичного проживання матері: АДРЕСА_3 .

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування а особі Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Зустрічний позов мотивовано тим, що постійні сварки, різні погляди на життя, зловживання ОСОБА_1 спиртними напоями та відсутність бажання повертатися до здорового способу життя призвели до відсутності взаємопорозуміння між сторонами та як наслідок - до припинення шлюбних стосунків. Зазначав, що відповідачка за зустрічним позовом ухиляється від виховання дітей, свідомо нехтуючи своїми батьківськими обов`язками.

У свою чергу ОСОБА_2 фізично здоровий, офіційно працює, має стабільний дохід і постійне місце проживання. За місцем роботи і проживання характеризується позитивно. Переконаний, що у дітей існує дуже міцний емоційний зв`язок з батьком.

Звертає увагу, що рішення батька про самостійне виховання дітей є виваженим та свідомим, подальше проживання дітей разом з матір`ю вважає неможливим та таким, що суперечить інтересам дітей.

На підставі наведеного позивач за зустрічним позовом просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_2 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року зустрічний позов прийнято до розгляду разом із первісним позовом.

У травні 2024 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення зустрічного позову та просив визначити місце та час спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком

ОСОБА_2 таким чином:

? у навчальний період щотижня протягом місяця з 18 год хв кожної п`ятниці до 20 год кожної неділі;

? у період канікул щотижня у будні дні з 10 год кожної середи до 10 год кожної суботи; щомісячно у вихідні дні: з 10 год кожної першої суботи до 20 год кожної першої неділі та, коли випадає, з 10 год кожної п`ятої суботи до 20 год кожної п`ятої неділі;

? зобов`язати ОСОБА_1 передавати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьку

ОСОБА_2 за місцем його проживання (перебування) згідно з визначеним судом графіком спілкування.

Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що позивач за зустрічним позовом неодноразово намагався спілкуватися із спільними дітьми колишнього подружжя, але позивачка за первісним позовом не дає можливості батьку спілкуватися з дочками, чим порушує його право на вільне спілкування з дітьми.

Звертав увагу, що справа розглядається з вересня 2022 року, у справі змінювався склад суду, призначена експертиза, також мають бути допитані більше 8 свідків, наслідком чого став більш тривалий час розгляду справи, що може потягнути за собою втрату емоційного зв`язку дітей з батьком, що натепер починає проявлятися.

Вказував, що позивачу за зустрічним позовом рідко надавалася змога спілкуватися з дітьми. Спілкування відбувалося в коридорі біля вхідних дверей, а двері на міжповерхові сходи закривалися матір`ю дітей або бабусею і навіть сам час спілкування з дітьми завжди обмежувався.

Останнім часом позивач за зустрічним позовом не допускався до дітей, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит за результатами виклику працівників поліції після порушення прав батька, а саме не допуску до спілкування з дітьми.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Визначено місце та час спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 :

? у навчальний період щотижня протягом місяця з 18 год кожної п`ятниці до 20 год кожної неділі;

? у період канікул щотижня у будні дні з 10 год кожної середи до 10 год кожної суботи; щомісячно у вихідні дні: з 10 год кожної першої суботи до 20 год кожної першої неділі та, коли випадає, з 10 год кожної п`ятої суботи до 20 год кожної п`ятої неділі;

? зобов`язано ОСОБА_1 передавати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьку

ОСОБА_2 за місцем його проживання (перебування) згідно з визначеним судом графіком спілкування.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про забезпечення позову, керувався тим, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дітей проживає окремо від них, також має право на особисте спілкування з ними, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і таке спілкування відбувається саме в інтересах дітей.

Місцевий суд вважав, що визначені зустрічі батька з дітьми згідно з графіком будуть підтримувати зв`язок із батьком та водночас не будуть порушувати права матері на спілкування з дітьми.

Порівнявши негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (визначення місця проживання дітей та часу спілкування з малолітніми дітьми), з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрата емоційного зв`язку між батьком та дітьми внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу), з урахуванням законного інтересу, за захистом якого заявник звернувся до суду, суд першої інстанції вважав, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати ОСОБА_2 , є співмірними із заявленими ним вимогами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , оскаржила її до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , задоволено частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16 травня 2024 року змінено в частині визначення місця та часу спілкування батька з дітьми.

Визначено місце та час спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 у такий спосіб:

? у навчальний період щомісячно у вихідні дні: з 10 год кожної першої суботи до 20 год кожної першої неділі;

? у період канікул щомісячно у вихідні дні з 10 год кожної першої суботи до 20 год кожної першої неділі та, коли випадає, з 10 год кожної п`ятої суботи до 20 год кожної п`ятої неділі.

В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи графік побачень дітей з батьком, суд апеляційної інстанції врахував, що визначений судом першої інстанції графік зустрічей батька з дітьми за місцем його проживання буде утрудненим для виконання дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з огляду на їх малолітній вік та з урахуванням того, що місцем проживання батька натепер є м. Київ, що знаходиться на значній відстані від місця проживання дітей у м. Славутич Київської області.

Зважаючи на звичний для дітей режим навчальних заходів та відпочинку, та з огляду на обставини того, що менша дочка ОСОБА_6 відвідує дитячі програми розвитку у закладі дошкільної освіти, спрямовані на забезпечення найкращих інтересів дитини, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо того, що запропонований графік може негативно вплинути на розвиток дітей та буде порушувати встановлений розпорядок дня.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 лютого 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Глухенький С. О., через підсистему «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року, у якій представник заявника, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року і залишити в силі ухвалу Дніпровського апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2024 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник заявника посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах

у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2018 року у справі № 686/14512/17 (провадження № 61-7540св18) та від 04 вересня 2020 року у справі № 264/3435/18 (провадження № 61-7352св20) та постанові Великої Палати Верховного Суду

від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Апеляційний суд, змінюючи ухвалу суду першої інстанції в частині визначення місця та часу спілкування батька з дітьми, надав можливість батьку спілкуватися з ними лише 1 раз на місяць протягом 36 годин на тиждень.

У постанові від 04 вересня 2020 року у справі № 264/3435/18-ц Верховний Суд дійшов висновку, що з 168 годин на тиждень суд першої інстанції надав батьку на спілкування з дітьми 47 годин і такий порядок є цілком достатнім для того, щоб забезпечити нормальні життєві умови для дітей. Тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не забезпечує баланс прав та інтересів як батьків, так і самих дітей.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б могли свідчити про те, що спілкування обох дітей з батьком може негативно вплинути на інтереси обох дітей, натомість вказує, що висновок апеляційного суду про необхідність відвідування дитячого садочку молодшою дочкою не підтверджується доказами. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції обмежив час спілкування батька із старшою дочкою, взявши до уваги обставини, які стосуються молодшої дочки.

Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою дані про особу матері, яка зловживає спиртними напоями, та не надав належної оцінки доказам перебування матері у безпорадному стані, що становить загрозу життю та здоров`ю дітей.

Провадження у суді касаційної інстанції

13 березня 2025 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.

У березні 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 13 травня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Грушицький А. І., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 377/354/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, про визначення місця проживання дітей, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, про визначення місця проживання дітей.

У травні 2024 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення зустрічного позову та просив визначити місце та час спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком

ОСОБА_2 таким чином: у навчальний період щотижня протягом місяця з 18 год кожної п`ятниці до 20 год кожної неділі; у період канікул, тощо щотижня у будні дні з 10 год кожної середи до 10 год кожної суботи; щомісячно у вихідні дні: з 10 год кожної першої суботи до 20 год кожної першої неділі та, коли випадає, з 10 год кожної п`ятої суботи до 20 год кожної п`ятої неділі; зобов`язати ОСОБА_1 передавати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьку ОСОБА_2 за місцем його проживання (перебування) згідно визначеного судом графіку спілкування.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовні норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14, пункти 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) суть висновків зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Конвенції - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється.

Згідно з практикою ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, пункт 100; від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, пункт 76).

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахувавши підстави та предмет позову, а також встановивши наявність обставин, які позбавляють позивачу за зустрічним позовом можливості вільно спілкуватися з малолітніми дітьми, з урахуванням права батька на особисте спілкування з доньками, дійшов обґрунтованого висновку, що запропоновані ОСОБА_2 заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними із позовними вимогами, зустрічі батька з дітьми будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків між ними і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дітей, що в свою чергу може усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення ефективної реалізації всіх прав, проголошених у цій Конвенції, усебічний розвиток дитини, оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини передбачає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити.

У цій справі місцевий суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, мотивував своє рішення тим, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дітей, також має право на особисте спілкування з ними, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і таке спілкування відбувається саме в інтересах дітей.

Апеляційний суд, змінюючи ухвалу місцевого суду та змінюючи графік побачень батька з малолітніми дітьми, керувався тим, що визначений судом першої інстанції графік зустрічей батька з дітьми за місцем його проживання буде утрудненим для виконання дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з огляду на їх малолітній вік та з урахуванням того, що місцем проживання батька натепер є м. Київ, що знаходиться на значній відстані від місця проживання дітей у м. Славутич Київської області.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що відстань між місцем проживання батька та дітей має значення під час визначення місця та часу спілкування дітей разом із тим з батьків, який проживає окремо.

Так, у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 752/13587/20 (провадження № 61-2036св23) Верховний Суд погодився з визначеним апеляційним судом графіком побачень у частині зобов`язання ОСОБА_2 передавати у місті Черкаси малолітню ОСОБА_3 матері кожної першої та третьої суботи кожного місяця з 10 год до 15 год, а зустрічі проводити в присутності батька. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, з урахуванням інтересів дитини правильно звернув увагу на необхідність зміни графіка спілкування матері з дочкою, яка проживає в іншому населеному пункті та для якої такий графік має бути зручним.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 357/14099/23 (провадження № 61-8469св24) зазначено, що: «суд першої інстанції, вказавши, що зустрічі дитини з матір`ю мають відбуватися за місцем проживання останньої у місті Білій Церкві Київської області, не врахував фактичне місце проживання дитини разом із батьком у селищі Лиманка Одеського району Одеської області. Зазначене місце зустрічей суперечитиме інтересам дитини, яка буде вимушена кожні два тижні їздити з селища Лиманки до міста Білої Церкви та у зворотному напрямку. Місце зустрічей за місцем проживання матері безумовно впливатиме на звичний ритм життя дитини і буде очевидно незручним для останньої. Тому таке визначення місця зустрічей матері з дочкою не можна вважати таким, що відповідає якнайкращим інтересам дитини. Врахувавши відповідні обставини, апеляційний суд правильно виснував, що ці зустрічі мають відбуватися за місцем проживання дитини».

Також у цій постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що дитина за віком (10 років) має відвідувати школу, тобто приділяти час навчанню та спілкуванню з учителями й учнями. Батьки дитини проживають у населених пунктах, розташованих у різних областях України, відстань між якими складає понад 400 кілометрів. У випадку необхідності доставляти дитину що два тижні до матері в іншу область для початку їхніх зустрічей о 14 год, слід буде вирушати у дорогу в п`ятницю вранці, тобто пропускаючи у цей день навчання. Так само у разі, якщо зустрічі з матір`ю за місцем проживання останньої триватимуть до 18 год неділі, дочка що два тижні повертатиметься до місця її теперішнього проживання пізно ввечері того дня, що з огляду на частоту може впливати на режим навчання та відпочинку дитини. Тому такі заходи забезпечення позову не відповідатимуть найкращим інтересам дитини.

У справі, яка переглядається, встановлено, що мати разом із малолітніми дітьми проживає у місті Славутич Київської області, батько - у місті Києві, що складає відстань близько 200 км.

Визначений апеляційним судом час побачень з дітьми у навчальний період щомісячно у вихідні дні, а саме з 10 год кожної першої суботи до 20 год кожної першої неділі, не суперечить інтересам дітей, не відриває від звичайних занять та відпочинку.

Водночас встановлення графіка побачень батька з дітьми з 18 год кожної п`ятниці буде суперечити інтересам малолітніх дітей, оскільки слід врахувати відстань, яку дітям необхідно подолати до міста Києва, а тому малолітні діти будуть обмежені у достатньому часі для відпочинку та по приїзду до міста Києва будуть вимушені відпочивати, що загалом не вплине на проведений час батька з дочками.

Також колегія суддів погоджується із встановленням графіка побачень у період канікул, тощо: щомісячно у вихідні дні: з 10 год кожної першої суботи до 20 год кожної першої неділі та, коли випадає, з 10 год кожної п`ятої суботи до 20 год кожної п`ятої неділі, яким враховано звичний для дітей режим навчальних заходів та відпочинку.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно врахував, що менша дочка ОСОБА_6 відвідує дитячі програми розвитку у закладі дошкільної освіти, спрямовані на забезпечення найкращих інтересів дитини, а тому встановлення додаткового графіка період канікул з 10 год кожної середи для дитини, яка відвідує дошкільні заняття у дитячому садочку, не відповідає інтересам дитини.

Також колегія суддів не вважає за можливе встановлення окремого графіка для старшої дочки ОСОБА_8 з 10 год кожної середи у період канікул, а для молодшої дочки - іншого дня, з урахуванням графіка її занять, оскільки батьку разом зі старшою дочкою необхідно проїхати загалом 400 км дороги для організації такої зустрічі, що в свою чергу не відповідатиме інтересам старшої дитини.

Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року

у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2018 року у справі № 686/14512/17 (провадження № 61-7540св18)

та від 04 вересня 2020 року у справі № 264/3435/18 (провадження № 61-7352св20), оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) розглядалося питання про забезпечення позову у справі за позовом про стягнення коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Фастівський завод органічних рідин».

У справі 686/14512/17 (провадження № 61-7540св18) та у справі № 264/3435/18-ц (провадження № 61-7352св20) питання забезпечення позову Верховним Судом не вирішувалося.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Глухенький С. О., на постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду, зводяться до незгоди з постановою суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів.

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Глухенький Сергій Олександрович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. Сердюк

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк