Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №279/8399/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 279/8399/23

провадження № 61-3515св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року у складі судді Недашківської Л. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2025 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М., і ухвалив таку постанову

Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування

1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності.

2. На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що

з 26 липня 2003 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано на підставі рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року.

3. Під час перебування у шлюбі, а саме 12 квітня 2007 року, ними за спільні кошти була придбана квартира

АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену квартиру було зареєстровано за відповідачкою.

4. Посилаючись на презумпцію спільної сумісної власності подружжя та принцип рівності часток у праві власності на придбане у період шлюбу майно, ОСОБА_1 просив суд:визнати за ним право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 ; право власності ОСОБА_2 на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 припинити; право спільної сумісної власності його та ОСОБА_2 на зазначену квартиру припинити.

5. У січні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності, у якому просила суд: визнати квартиру загальною площею

44 кв. м, житловою площею 30,2 кв. м, розташовану за адресою:

кв. АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 ; поділити її між ними, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини квартири; залишити у її власності 2/3 частки квартири.

6. На обґрунтування підставі для відступу від принципу рівності часток у придбаному у період шлюбі нерухомому майні ОСОБА_2 посилалася на те, що вказана квартира була придбана за 59 000,00 грн, з яких 3 000,00 грн вона, як покупець, сплатила до підписання цього договору, а решту - 56 000,00 грн зобов`язалася сплатити та сплатила продавцю за рахунок кредиту протягом п`яти банківських днів.

7. У липні 2007 року вона уклала з Київською міською філією

АКБ «Укрсоцбанк» кредитний договір, за умовами якого банк надав їй кредит у сумі 56 000,00 грн для купівлі спірної квартири. 16 листопада 2009 року вона повністю погасила тіло кредиту у сумі 56 000,00 грн та сплатила проценти за користуванням кредитом у сумі 22 268,32 грн, а всього оплатила 78 268,32 грн.

8. Посилалася на те, що погашення кредиту було здійснено за рахунок коштів, які їй подарувала її мама ОСОБА_3 . Так 31 березня 2007 року вона одержала під розписку грошові кошти в сумі 4 000,00 дол. США, а 05 жовтня 2009 року - грошові кошти в сумі 5 000,00 грн. Повернення зазначених грошових коштів її мати

ОСОБА_3 не вимагала. Крім того, для погашення кредиту банку вона отримувала у позику грошові кошти від своєї сестри ОСОБА_4 , а саме: відповідно до письмової розписки від 16 листопада 2009 року на суму 700 дол. США та 2 000 євро, які вона повернула ОСОБА_4 відповідно до письмової розписки від 12 листопада 2011 року.

9. Вважала, що спірна квартира була придбана значною мірою за її особисті кошти, ОСОБА_1 майже не приймав будь-якої фінансової участі у її придбанні. Крім того, підставами розірвання шлюбу між ними, зокрема, було те, що відповідач за зустрічним позовом припинив ведення спільного господарства з нею, не приймав участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_5 , який є інвалідом з дитинства, ухилявся від участі в утриманні дитини, зловживав алкогольними напоями та не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї. Зазначене стало причиною для її звернення до суду із заявою про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини.

10. Також зазначала, що їх неповнолітній син зареєстрований та проживає разом з нею у спірній квартирі, має статус дитини з інвалідністю. Вона є пенсіонером та інвалідом III групи загального захворювання. Отриманої пенсії недостатньо для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

11. Посилалася на те, що поділ квартири в натурі на самостійні ізольовані частки є неможливим.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

12. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

13. Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .

14. Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 .

15. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

16. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності відмовлено.

17. Визначено строком дії заходу забезпечення позову, застосованого ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 грудня 2023 року, дев`яносто днів з дня набрання рішенням законної сили.

18. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що придбана сторонами в період шлюбу квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає поділу між ними виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні. Судом ураховано, що договір купівлі-продажу квартири від 12 квітня 2007 року укладений за згодою іншого з подружжя, а отримані відповідачкою грошові кошти від її родичів були спрямовані на погашення кредиту, оформленого нею у період перебування в шлюбі та в інтересах сім`ї. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції

19. Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 липня

2024 року залишено без змін.

20. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя, набутим за час зареєстрованого шлюбу і за спільні кошти сторін, а тому підлягає поділу між ними у рівних частинах. Презумпція спільності права власності подружжя на нерухоме майно не спростована. Підстав для відступу від рівності часток подружжя при поділі майнане встановлено. Зауважено, що сам факт проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2 , стягнення з батька ОСОБА_1 аліментів в примусовому порядку, наявність обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 не є безумовними підставами для збільшення розміру частки відповідачки у спільному майні. Належних та достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що розмір аліментів, стягнутих з позивача на утримання сина, недостатній для забезпечення його фізичного, духовного розвитку та лікування, ОСОБА_2 не надала.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. 14 березня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення її зустрічних позовних вимог.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 755/12930/17, від 23 лютого 2022 року у справі № 496/1069/18, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20, від 14 лютого 2024 року у справі № 752/18272/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що кредит, отриманий для купівлі квартири, погашався нею в основному за рахунок коштів, які їй надала її мати ОСОБА_3 у дар, що не заперечував позивач, а також коштів, які їй надала у позику її сестра ОСОБА_4 . Водночас, ОСОБА_1 майже не приймав фінансової участі у придбанні спірної квартири, ухилявся від участі в утриманні неповнолітнього сина, який є дитиною з інвалідністю, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, зловживав алкогольними напоями, вчиняв домашнє насильство.

24. Вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки поданим нею на обґрунтування зустрічного позову доказам наявності підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 70 Сімейного кодексу України, для відступу від засади рівності часток подружжя у спільному сумісному майні. Акцентує увагу на неврахуванні судами того, що вона є інвалідом ІІІ групи, їх неповнолітній син, який зареєстрований і проживає у спірній квартирі, а також знаходиться на її утриманні, є дитиною з інвалідністю. Аліменти з ОСОБА_1 стягуються у примусовому порядку, суми аліментів недостатньо для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування, але після ухвалення оскаржуваного рішення останній звільнився з роботи, що, на її думку, вплине на розмір отриманих нею аліментів.

25. Крім того, вважає, що при поділі спільної сумісної власності судам необхідно було встановити та врахувати те, яке значення для кожної із сторін має спірне майно, враховуючи обставини його набуття та використання.

26. Додатково посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при обрахунку необхідної до сплати суми судового збору, не врахування наявності підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», для звільнення її від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Крім того вважає, що судом першої інстанції порушено процедуру прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним, постановлено відповідну ухвалу одноособово, а не у належному складі суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

28. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарженнярішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 279/8399/23, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

29. 29 квітня 2024 року матеріали цивільної справи № 279/8399/23 надійшли на адресу Верховного Суду.

30. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

31. 05 травня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Волков С. М., через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги просив суд відмовити у її задоволенні.

32. На обґрунтування доводів відзиву на касаційну скаргу зазначив, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують придбання спірної квартири у період шлюбу та за спільні кошти сторін. Акцентує увагу на тому, що саме він ніс витрати, пов`язані з купівлею спірної квартири, віддавав борги ОСОБА_2 , сплачував платежі за кредитним договором, з огляду на те, що саме його дохід становив їх спільний сімейний бюджет.

33. Посилається на те, що він неодноразово просив відповідачку надати йому можливість проживати разом із сином, піклуватися про нього та утримувати його, однак ОСОБА_2 чинить йому у цьому перешкоди. Доказів наявності підстав для відступу від засади рівності часток подружжя у спільному сумісному майні ОСОБА_2 не надала.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 липня 2003 року, який було розірвано рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року.

35. Відповідно до договору купівлі-продажу від 12 квітня 2007 року ОСОБА_2 придбала квартиру

АДРЕСА_1 .

36. Згідно з умовами зазначеного договору, до відома продавця покупцем доведена інформація про те, що на момент придбання зазначеного нерухомого майна покупець перебуває в шлюбі і згода подружжя на його придбання посвідчена нотаріально (заява чоловіка від 12 квітня 2007 року).

37. 13 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено договір кредиту №283/1-115, за умовами якого позичальниця отримала грошові кошти в сумі 56 000,00 грн для придбання трикімнатної квартири загальною площею 42,1 кв. м, жилою площею 28,5 кв. м, що знаходиться за адресою:

кв. АДРЕСА_1 .

38. Відповідно до договору поруки № 8 від 13 квітня 2007 року, укладеного між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є поручителем за кредитним договорі №283/1-115 від 13 квітня 2007 року.

39. Згідно з довідкою № 422994 до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 31 травня 2023 року, ОСОБА_2 встановлена третя група інвалідності.

40. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 16 травня 2022 року, син сторін ОСОБА_5 має інвалідність з дитинства.

41. 02 червня 2023 відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2, відповідно до якого з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 травня 2023 року.

Позиція Верховного Суду

42. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

43. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

44. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

45. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

46. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

47. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

48. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

49. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

50. Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

51. Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

52. Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

53. Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

54. У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

55. В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 викладено правовий висновок, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме: подружжям, що є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як тим з подружжя, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

56. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності.

57. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

58. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

59. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим з подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

60. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

61. Встановивши, що спірна квартира була набута сторонами під час зареєстрованого шлюбу на підставі договору купівлі продажу, укладеному за нотаріально посвідченої згоди позивача, а відповідачкою ОСОБА_2 презумпція спільності права власності подружжя не спростована, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя.

62. З огляду на доводи та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ОСОБА_2 фактично не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності.

63. Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

64. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 надав роз'яснення щодо підстав для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно. Зокрема, зазначено, що обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

65. В якості негативних обставин (частина друга статті 70 СК України) законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний їх перелік (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя.

66. Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей) чи рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним з батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним з батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

67. За наявності позитивних обставин (частина третя статті 70 СК України) суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки у праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначені аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

68. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

69. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

70. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

71. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

72. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спільна дитина сторін проживає разом з відповідачкою, з позивача на підставі судового наказу

від 01 червня 2023 року у справі № 279/3110/23 здійснюється стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх доходів щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Заборгованість зі сплати аліментів згідно із зазначеним вище виконавчим документом відсутня (а.с. 18, Т. 2).

73. Надавши обґрунтовану правову оцінку поданим ОСОБА_2 доказам на підтвердження наявності обставин для відступу від засад рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя у їх сукупності, з урахуванням принципу балансу вірогідностей, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про недоведеність відповідачкою підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, для збільшення її частки у праві спільної сумісної власності подружжя.

74. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_2 не довела належними, достатніми та допустимими доказами того, що ОСОБА_1 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено про відсутність належного обґрунтування того, що розмір стягнутих з позивача аліментів на утримання їх спільного сина є недостатнім для забезпечення його фізичного, духовного розвитку та лікування. Позивачкою не вказано які саме потреби виникають у сина та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені або необхідні витрати. Посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 звільнився з роботи після ухвалення судом першої інстанції судового рішення, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, яким встановлено, що 04 вересня 2024 року ОСОБА_1 відповідно до наказу №906/к був прийнятий на роботу слюсарем з експлуатації та ремонту підземних газопроводів 4 розряду Житомирської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України».

75. З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій належним чином визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли мотивованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

76. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

77. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

78. Крім того, з огляду на зміст заявлених ОСОБА_2 зустрічних вимог, зокрема щодо визнання спірної квартири спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 , безпідставними є посилання касаційної скарги на неналежну оцінку поданих відповідачкою доказів щодо купівлі такого нерухомого майна в основному за її особисті кошти.

79. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

80. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема в частині розміру сплаченого позивачем у суді першої інстанції та відповідачкою у суді апеляційної інстанції судового збору, є необґрунтованими.

81. Про помилковість посилання заявниці на звільнення її від сплати судового збору у справі, що переглядається в касаційному порядку, відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також належний до сплати розмір судового збору було роз`яснено в ухвалі Верховного Суду від 26 березня 2025 року. Право відповідачки на подання зустрічного позову та його спільний розгляд з первісним позовом було забезпечено судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви.

82. З урахуванням наведеного, посилання заявниці на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

83. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

84. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

85. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи та наданої правової оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

86. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі

№ 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі

№ 910/8115/19(910/13492/21)).

87. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

88. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

89. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

90. Беручи до уваги те, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, відсутні правові підстави для відшкодування понесених нею судових витрат у суді касаційної інстанції чи зміни проведеного судами попередніх інстанцій розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 02 липня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 27 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович