Історія справи

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 618/81/17

провадження № 61-19572св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Довгаль А. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому просила поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, виділити їй та визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

На обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що з 05 вересня 2013 року до 29 березня 2016 року вона з ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбу, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_6

За час шлюбу ними придбано майно, у тому числі й житловий будинок АДРЕСА_1, право власності на який було зареєстровано за відповідачем.

Посилаючись на те, що спірне житлове приміщення придбано під час шлюбу за спільні кошти подружжя та жодних домовленостей щодо його поділу між ними не досягнуто, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дворічанського районного суду Харківської області від 21 березня 2017 року у складі судді Буніна Є. О. у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, шо спірний будинок придбано за особисті кошти відповідача, а тому він не є спільною сумісною власністю подружжя і не підлягає поділу між сторонами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 21 березня 2017 року та ухвалено нове про задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за кожним право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, який зареєстрований за ОСОБА_5

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і їх частки у цьому майні є рівними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_5 звернувся з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, статті 60 СК України, і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 618/81/17 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу на надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Апеляційний суд установив, що з 05 вересня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі рішення Дворічанського районного суду Харківської області від 29 березня 2016 року, та у якому народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час шлюбу за договором купівлі-продажу від 25 грудня 2013 року сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 вартістю 25 000,00 грн, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_5

Правочин вчинено за згодою дружини покупця ОСОБА_5 на підставі її заяви, посвідченої Дворічанською державною нотаріальної контори Харківської області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_4 посилалась на те, що спірний житловий будинок придбаний під час перебування її у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, тому є спільним майном подружжя.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 зазначав, що будинок придбаний за час шлюбу, але за його особисті кошти, надані йому близькими родичами. Позивач коштів на його придбання не надавала.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідно до вимог статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), встановивши, що спірний будинок придбаний за договором купівлі-продажу та проведено його державну реєстрацію у період шлюбу сторін, дійшов обґрунтованого висновку про те, що він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу порівну з виділенням у власність по Ѕ частині кожному.

Відповідач не спростував презумпції спільності майна, набутого у шлюбі, та не довів, що спірний житловий будинок придбаний за його особисті кошти, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом).

Аргументи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться лише до оцінки доказів, зокрема, показань свідків, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх обґрунтовано спростував.

Згідно з положеннями статті 400 ЦПК України оцінка доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат