Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.08.2019 року у справі №501/754/17

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 501/754/17

провадження № 61-14717св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А.

С., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2018 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, уточнивши який, просив поділити спільно нажите майно у вигляді грошових коштів у розмірі 4 730 931,39 грн, набутих за час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 2 365 465,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 31 липня 2004 року по 13 березня 2012 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23 червня 2016 року та рішенням Одеського апеляційного суду від 30 березня 2017 року встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 13 березня 2012 року по 30 квітня 2015 року. В зазначений період відповідач ОСОБА_2 отримувала від позивача ОСОБА_1 всю його заробітну плату на свої розрахункові рахунки у загальному розмірі 189 803,37 дол. США, що складає 5 088 628,00 грн (за курсом Національного банку України станом на 18 квітня 2017 року), що встановлено рішенням суду. У зв'язку з викладеним, позивач просив суд поділити в рівних частках його заробітну плату за час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, за відрахуванням 49
200,00 грн - аліменти на утримання дитини; 501 150,00 грн - різниця виплаченої трикімнатної квартири № 65 та двокімнатної квартири АДРЕСА_2, та 102 388,40 грн - сплачені аліменти матері.

Заперечуючи проти вимог позову, відповідач послалась на те, що кошти, які є предметом позову, були витрачені разом з позивачем в період їхнього спільного проживання однією сім'єю з 2012 року по 30 квітня 2015 року на потреби сім'ї, в тому числі на інвестування квартири, сплату аліментів матері позивача, їжу, одяг, лікування, розваги тощо. На час припинення спільного проживання сторін однією сім'єю на рахунках залишилося лише 2 076,45 дол. США, які підлягають поділу.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Поділено спільно нажите майно у вигляді грошей, в розмірі 4 730 931,39 грн, за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 365 465,70 грн. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, підлягає поділу між позивачем та відповідачем, оскільки вказане майно було набуте в період шлюбу, за рахунок спільних коштів подружжя та в його інтересах, а позивач має право на половину такого майна.

При цьому суд зауважив, що розподіл грошових коштів необхідно провести за поданою заявою про збільшення позовних вимог, який є найбільш прийнятним для обох сторін, оскільки інших доказів для проведення поділу спірного майна в вигляді грошових коштів і застосування інших варіантів поділу всупереч принципу змагальності відповідачем не надано.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли, і закон, який їх регулює.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з неї на користь позивача 1 038,22 дол. США в національній валюті України за курсом Національного банку України на день здійснення розрахунків, як половину спільно нажитого майна подружжя; розподілити судові витрати у справі пропорційно задоволеним позовним вимогам; відмовити в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1. Також у касаційній скарзі заявник виклала клопотання про зупинення виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що на час припинення проживання сторін однією сім'єю (30 квітня 2015 року) сторонами вже було витрачені зазначені позивачем грошові кошти на спільні потреби, за виключенням 2 076,45 дол. США, які залишились на її банківському рахунку після 30 квітня 2015 року, і що саме ці грошові кошти підлягають розподілу;

- проігнорували, що позивач не надав доказів того, що спірні грошові кошти були витрачені відповідачем не в інтересах сім'ї;

- не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 641/4986/16-ц.

У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому заявник, не погоджуючись з доводами касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Штелик С. П.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження, витребувано із Іллічівського міського суду Одеської області матеріали справи № 501/754/17, надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 05 вересня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У вересні 2019 року матеріали справи № 501/754/17 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2020 року № 3100/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати Висоцької В. С. у зв'язку з обранням судді ОСОБА_4 до Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 та матеріали справи № 501/754/17 призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року справу № 501/754/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі-Закон № 460-IX).

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law29~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law30~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law31~.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 подана до Верховного Суду у липні 2019 року, то вона підлягає розгляду у порядку визначеному в ЦПК України в редакції до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скаргиОСОБА_2, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 31 липня 2004 року по 13 березня 2012 року сторони перебували в шлюбі, що підтверджується рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 березня 2012 року у справі № 5101/524/2012.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 23 червня 2016 року у справі № 501/2612/15-ц та рішенням Одеського апеляційного суду від 30 березня 2017 року у справі № 22-ц/785/1612/17 встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 13 березня 2012 року по 30 квітня 2015 року.

Згідно з паспортом моряка, ОСОБА_1 перебував за межами держави Україна, працюючи на іноземних суднах, у такі періоди: з 28 лютого 2012 року по 26 липня 2012 року; з 16 вересня 2012 року по 05 березня 2013 року; з 30 червня 2013 року по 20 грудня 2013 року; з 04 січня 2014 року по 23 жовтня 2014 року; з 12 грудня 2014 року по 30 квітня 2015 року.

У зазначені періоди відповідач ОСОБА_2 отримувала від позивача ОСОБА_1 всю його заробітну плату на свої розрахункові рахунки: № НОМЕР_1 в АКБ "Порто-Франко" та № НОМЕР_2 в банку "Південний", на загальну суму 189 803,37 дол. США, еквівалент 5 088 628,00 грн (за курсом Національного банку України на 18 квітня 2017 року, 100,00 дол. США = 26,81 грн).

Звертаючись до суду із позовом, позивач просив поділити спільно нажите майно у вигляді грошових коштів у розмірі 4 730 931,39 грн, набуте за час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу (за вирахування їх спільних витрат) та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 2 365 465,70 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірне майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, підлягає поділу між позивачем та відповідачем, оскільки вказане майно було набуто в період шлюбу, за рахунок спільних коштів подружжя та в його інтересах, а позивач має право на половину такого майна.

Із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд погодитись не може з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен установити факт перебування у подружжя майна, набутого ним у шлюбі, яке підлягає поділу.

Відповідно до положень частини 1 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з вимогами статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною 1 статті 63, частиною 1 статті 65 СК України.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За змістом наведених норм, факт використання спільних коштів не в інтересах сім'ї повинен бути доведеним відповідними доказами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 отримала за період з 30 березня 2012 року по 30 квітня 2015 року від ОСОБА_1 на свої розрахункові рахунки всього 189 803,37 дол. США, що складає 5 088 628,00 грн (за курсом Національного банку України на 18 квітня 2017 року, 100,00 дол. США = 26,81 грн), заробітної плати позивача ОСОБА_1.

У своїх позивних вимогах ОСОБА_1 урахував факт спільних витрат на придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_3, вартість якої складає 389 358,21 грн, та яка за рішенням суду вже поділена між сторонами; також були відраховані гроші, які сплачені ОСОБА_5 як аліменти, за період з 13 березня 2012 року по 30 квітня 2015 року, що складає 102 388,40 грн. Та вважав, що між сторонами судом має бути поділена сума коштів 4 730 931,39 грн (5 222 678,00 грн - 389 358,21 грн - 102
388,40 грн).

Разом з тим, заперечуючи проти вимог позову (а. с. 59,78,99), відповідач послалась на те, що кошти, які є предметом позову, були витрачені разом з позивачем в період спільного їх проживання однією сім'єю з 2012 року по 30 квітня 2015 року на потреби сім'ї, в тому числі на інвестування квартири, сплату аліментів матері позивача, їжу, одяг, лікування, розваги тощо. На час припинення спільного проживання сторін однієї сім'єю на рахунках залишилося лише 2 076,45 дол. США, які підлягають поділу.

У процесі розгляду позивач наведених у запереченнях відповідача обставин не спростував; не надав беззаперечних доказів наявності у відповідача коштів у сумі 4 730 931,39 грн на момент завершення спільного проживання сторін (30 квітня 2015 року); не підтвердив використання відповідачем частини спірних коштів в особистих цілях (не в інтересах сім'ї) та її обов'язок компенсувати витрачені кошти позивачу.

Таким чином, позивач не спростував презумпцію спільності майна (60 СК України) та принцип використання майна в інтересах подружжя (65 СК України), хоча за обставин цієї справи такий обов'язок покладено саме на нього.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули, не встановили фактичний розмірі спільного нажитого майна, що підлягає поділу між сторонами справи, не перевірили обґрунтованість заперечень відповідача, а тому дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки суди не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то відповідно до статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги), керуючись принципом процесуальної економії, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене, дослідити усі наявні у справі докази, встановити залишок коштів спільного сумісного майна сторін на момент завершення спільного проживання, надати оцінку запереченням відповідача щодо використання більшої частини спірного майна в інтересах сім'ї, розглянути заявлені позивачем вимоги відповідно до норм чинного законодавства України та ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В.

Яремко