Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.07.2018 року у справі №750/11412/17

Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 750/11412/17

провадження № 61-39386св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: Деснянська районна у м. Чернігові рада, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2018 року у складі судді Рахманкулової І. П. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом до Деснянської районної у м. Чернігові ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на житло, свідоцтв про право на спадщину.

Позовна заява мотивована тим, що станом на 23 лютого 2006 року вона постійно та безперервно проживала у квартирі АДРЕСА_1 разом зі своїм батьком, починаючи з 2001 року.

Вказувала, що батько ввів її в оману, вказавши, що у неї немає права на приватизацію вказаної квартири, оскільки вона, нібито, у повному обсязі використала таке право під час приватизації іншої квартири. Батько схилив її шляхом обману та психологічного примусу до написання завідомо нікчемної заяви про відмову від претензій щодо приватизації ним квартири одноособово.

Зазначала, що її було неправомірно позбавлено можливості реалізувати право на приватизацію квартири внаслідок неправомірних дій її батька, а також ігнорування норм законодавства України органом приватизації - Деснянською районною у м. Чернігові радою.

Вважала, що вказана квартира була незаконно успадкована ОСОБА_6 (1/6 частина за законом) та ОСОБА_7 (5/6 частина за заповітом) після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд: визнати недійсним розпорядження виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради від 22 лютого 2006 року № 242 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_8; визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане ОСОБА_8 виконкомом Деснянської районної у м. Чернігові ради від 23 лютого 2006 року на підставі розпорядження (наказу) виконавчого комітету від 22 лютого 2006 року № 242; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_7 на 5/6 часток квартири та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_6 на 1/6 частку спірної квартири.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 2 000 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством, проте позивач виявила бажання щодо здійснення приватизації спірної квартири її батьком одноособово, про що нею особисто було подано відповідну заяву до органу приватизації. Доказів введення її в оману чи здійснення примусу позивач до суду не надала.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2018 року- без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Апеляційний суд вказав, що 07 лютого 2006 року ОСОБА_4 було подано заяву на ім'я голови виконкому Деснянської районної у м. Чернігові ради про те, що вона не буде мати претензій до приватизації квартири батьком без її участі, що є її волевиявленням, так як своє право на приватизацію вона використала за адресою: АДРЕСА_2 у 1994 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, тому відсутні підстави для задоволення заявлених нею вимог.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну правову оцінку доказам у справі в їх сукупності, не врахувавши, що ОСОБА_4 не використала у повному обсязі свого права на приватизацію державного житлового фонду з розрахунку санітарної норми у 21 квадратний метр площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю, тому мала право на участь у приватизації спірної квартири.

Суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановивши, що батько позивача застосував до неї психологічний примус при написанні заяви щодо відсутності претензій на одноособову приватизацію квартири.

Вказує, що ОСОБА_7 не було подано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, безпідставно стягнув з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу.

У серпні 2018 року ОСОБА_7 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на безпідставність доводів позивача, оскільки ні він, ні померлий ОСОБА_8 не чинили їй перешкод у реалізації нею суб'єктивного права на приватизацію, а суди дійшли правильних висновків про те, що вона у 2006 році добровільно не використала свого права на приватизацію квартири, подавши відповідну заяву до органу приватизації. Вважає, що касаційна скарга зводиться до власного тлумачення ОСОБА_4 норм права та переоцінки доказів.

У серпні 2018 року ОСОБА_9 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому погоджується з доводами скарги, вважаючи їх обґрунтованими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що 07 лютого 2006 року ОСОБА_4 було подано заяву на ім'я голови виконкому Деснянської районної у м. Чернігові ради про те, що вона не буде мати претензій до приватизації квартири батьком без її участі, так як своє право на приватизацію вона використала за адресою: АДРЕСА_2 у 1994 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про наявність у неї волевиявлення щодо здійснення приватизації батьком одноособово та правильно відмовив у задоволенні її позовних вимог.

Апеляційний суд вірно вказав, що доводи позивача про недослідження належним чином копії довідки Чернігівського обласного управління Державного ощадного банку України від 27 січня 2006 року № 355 у частині використання нею житлових чеків, не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції така довідка досліджувалась та зі змісту вбачається, що видано її булосаме ОСОБА_4 Питання використання позивачем житлових чеків, з урахуванням волевиявлення останньої щодо здійснення приватизації батьком одноособово, жодним чином не впливає на законність приватизації спірної квартири.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що ОСОБА_8 ввів її в оману чи застосовував психологічний примус, що призвело до написання нею заяви до органу приватизації про згоду на приватизацію квартири батьком без її участі, є безпідставними, оскільки належними та допустими доказами позивачем доведені не були, що є її процесуальним обов'язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). За життя батька ОСОБА_4 до правоохоронних органів не зверталася.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, оскільки, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, стягнення вказаної суми судових витрат було здійснено судом першої інстанції з урахуванням категорії складності справи, відповідно до положень частин четвертої та п'ятої статті 137 ЦПК України та на підставі документально підтверджених витрат відповідача.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником позивача норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк