Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №940/266/20
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №940/266/20
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №940/266/20

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 940/266/20

провадження № 61-526 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Тетіївського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2022 року у складі судді Косович Т. П. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання довіреності недійсною, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_7 , після смерті якої залишилось спадкове майно у виді квартири АДРЕСА_1 .

Після смерті матері він перебував в тяжкому психологічному та емоційному стані, цілковитому розпачі та розгубленості. Внаслідок вживання алкоголю хворів на психічні та поведінкові розлади, в результаті яких не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Вказував, що 02 серпня 2017 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на пропозицію своєї однокласниці ОСОБА_2 видав на її ім`я та на ім`я ОСОБА_3 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Бурлаченко К. Ф. за реєстраційним номером 379, на ведення його справ по оформленню спадщини на вказану квартиру. Однак ОСОБА_2 , скориставшись його безпорадним станом та змовившись зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_3 , ввела його в оману, оскільки він вважав, що видає довіреність лише на оформлення спадщини після смерті матері, а не на продаж квартири. Відповідачі явно бажали приховати справжні наміри та характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння квартирою, прагнучи завуалювати свій дійсний умисел під допомогу в оформленні спадкових прав.

Приватний нотаріус Бурлаченко К.Ф., посвідчуючи довіреність від 02 серпня 2017 року, не перевірила його цивільну дієздатність, не встановила дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який посвідчується, та не роз`яснила відповідних норм законодавства України, про що свідчить використання шаблону довіреності, в який не внесено законодавчі зміни, оскільки зазначений у ній Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» втратив чинність 01 січня 2011 року.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру, 07 березня 2018 року ОСОБА_2 на підставі довіреності продала квартиру своєму цивільному чоловіку ОСОБА_3 за 49 000 грн.

Вказував, що його волевиявлення на продаж квартири не було, відповідачі діяли недобросовісно, правочин було вчинено на шкоду довірителя, внаслідок зловмисної домовленості відповідачів. Квартира була продана за ціною, в двічі меншою від її експертної оцінки, жодних коштів за її продаж він не отримував.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною довіреність від 02 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Бурлаченко К. Ф. за реєстраційним номером 379; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 07 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Київської області Васалатьєвою О. А. за реєстраційним номером 2-267; застосувати наслідки недійсності правочину, витребувавши у ОСОБА_3 вказану квартиру, та скасувати рішення державного нотаріуса Тетіївської районної державної нотаріальної контори Київської області Васалатьєвої О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 березня 2018 року № 40045032 за ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тетіївського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що на час видачі довіреності 02 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , він мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновком судово-психіатричної експертизи від 29 вересня 2021 року № 118-ц, встановлено лише, що у ОСОБА_1 внаслідок зловживання спиртними напоями станом на час підписання оскаржуваної довіреності була знижена здатність розуміння характеру і фактичного змісту власних дій, керування ними та передбачення їх наслідків, а не повна нездатність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, що давало б підстави для визнання довіреності недійсною з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.

Суди також не вбачали підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 07 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки на підставі довіреності ОСОБА_2 була уповноважена на продаж квартири за ціною, визначеною на її розсуд, позивач отримав від неї кошти за продаж квартири, про що склав розписку, яка в судовому порядку недійсною не визнана, а отже правочин був вчинений в інтересах ОСОБА_1 і його права при цьому порушені не були.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Тетіївського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 465/1217/16-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17, від 05 жовтня 2021 року у справі № 646/8766/18 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 940/266/20 із Тетіївського міськрайонного суду Київської області.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, статей 203, 215, частини першої статті 225 ЦК України.

Вважає, що релевантною судовою практико правовідносин у справі, що переглядається, є саме постанова Верховною Суду від 17 жовтня 2018 року у справі 465/1217/16-ц (провадження № 61-1333св18), у якій колегія суддів дійшла висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлю значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, без застосування оціночного поняття «абсолютна неспроможність».

Судами залишено поза увагою, що жодних підстав для продажи спірної квартири у ОСОБА_1 не було, відповідачі скористались його психічним станом для заволодіння в подальшому квартирою. Поза увагою судів залишилися висновок судово-психіатричного експерта від 20 травня 2020 року № 128 та висновок судово-психіатричної експертизи від 29 вересня 2021 року № 118-ц, якими встановлено, що ОСОБА_1 на час посвідчення довіреності в повній мірі не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суди не надали належної оцінки медичній документації, згідно якої ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю», не врахували звернення до суду лікаря-нарколога Тетіївської центральної районної лікарні ОСОБА_9 про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до Київського обласного психіатрично-наркологічного медичного об`єднання в смт. Глеваха Київської області. Усі ці докази вказують на неадекватну поведінку та вчинки позивача.

Також суди не звернули увагу на те, що продаж спірної квартири вчинено за 49 000 грн, що є вдвічі менше від її ринкової вартості, однак навіть цих грошей позивач не отримував. Наявна в матеріалах справи копія розписки про передачу позивачу грошових коштів в розмірі 60 000 грн не має жодного відношення до продажу спірної квартири, кошти в такій сумі позивач не отримував.

Вважає, що договір купівлі-продажу є недійсним з тих підстав, що усупереч частини третьої статті 238 ЦПК України він укладений між його представниками в їх же інтересах, оскільки квартиру придбав ОСОБА_3 , який є цивільним чоловіком ОСОБА_2 .

Суди безпідставно не задовольнили клопотання позивача про виклик в судове засідання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , не допросили ОСОБА_2 у якості свідка з приводу перебування з відповідачем ОСОБА_3 на час укладення оспорюваних правочинів у фактичних шлюбних відносинах, що, на думку заявника, має суттєве значення для вирішення цієї справи.

Крім того, судом першої інстанції порушено строки розгляду справи, зокрема через безпідставні відкладення розгляду справи у зв`язку із неявками сторони відповідачів. Також вважає, що було порушено порядок при визначенні судді для розгляду справи в апеляційній інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилась спадщина на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі довіреності від 02 серпня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Тетіївського районного нотаріального округу Київської області Бурлаченко К. Ф., реєстровий номер 379, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 або ОСОБА_3 вести його справу по оформленню його спадкових прав на квартиру АДРЕСА_1 та продати цю кватиру за ціною та на умовах на свій розсуд (а. с. 70, т. 1).

Для цього у довіреності надано їм право від імені позивача подавати заяви, документи, довідки у відповідні установи та організації, отримувати довідки, документи, розписуватись за нього, тощо. Довіреність видана терміном на п`ять років і дійсна до 02 серпня 2022 року.

01 лютого 2018 року державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Васалатьєвою О. А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

16 лютого 2018 року на підставі заяви ОСОБА_1 виконавчим комітетом Тетіївської міської ради Київської області останнього знято з реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується карточкою прописки за формою 16 (а. с. 72, т. 1) та копією довідки виконавчого комітету Тетіївської міської ради Київської області від 28 лютого 2020 року № 517 (а. с. 73, т. 1).

07 березня 2018 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Васалатьєвою О. А., реєстраційний номер 2-267 (а. с. 75-77, т. 1).

Пунктом 4 договору купівлі-продажу від 07 березня 2018 року встановлено, що експертна оцінка предмета договору складає 98 180 грн.

У пункті 3 договору купівлі-продажу від 07 березня 2018 року сторони погодили, що продаж квартири вчинено за 49 000 грн. Сторони засвідчили, що вони обізнані про рівень ринкових цін на аналогічне нерухоме майно, за їх розсудом визначена в договорі ціна є справедливою, виваженою і відповідає їх дійсним намірам, є остаточною і зміні не підлягає.

15 березня 2018 року ОСОБА_1 написав розписку про отримання від ОСОБА_2 коштів від продажу його квартири в сумі 60 000 грн (а. с. 147, т. 1).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 лютого 2020 року № 199252180, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 07 березня 2018 року ОСОБА_3 (а. с. 74, т. 1).

Вважаючи, що ОСОБА_2 обманним шляхом, зловживаючи довірою, заволоділа його квартирою, чим заподіяла матеріальний збиток, ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів, на підставі чого Тетіївським ВП Сквирського ВП ГУНП в Київській області 05 березня 2020 року було порушене кримінальне провадження № 12020110300000077 за частиною першою статті 190 КК України, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а. с. 88, т. 1). Розгляд вказаної кримінальної справи триває.

Згідно копії довідки лікаря Тетіївської центральної районної лікарні ОСОБА_9 від 28 лютого 2020 року № 139, ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку у лікаря нарколога з 2011 року в зв`язку з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю (а. с. 67, т. 1).

Ухвалами Тетіївського районного суду Київської області від 01 серпня 2017 року, від 11 серпня 2017 року та від 22 серпня 2017 року відмовлено у відкритті проваджень за заявами лікаря Тетіївської центральної районної лікарні ОСОБА_9 про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до Київського обласного психіатрично-наркологічного медичного об`єднання в смт Глеваха Київської області для проведення курсу лікування.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» від 29 вересня 2021 року № 118-ц, складеного судовими експертами Глубоковою Н. А., Трохманенко Л. М. , Тітовим С. О. , під час підписання довіреності (02 серпня 2017 року) ОСОБА_1 страждав на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності від алкоголю, активна залежність. Враховуючи дані анамнезу, ці розлади на час проведення експертизи є хронічними та стійкими. Ступінь цих розладів у нього під час підписання довіреності (02 серпня 2017 року) був таким, що істотно впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Внаслідок залежності від алкоголю у ОСОБА_1 знизилися інтелектуальні можливості та прогностичні здібності, його мотиваційна сфера та сфера потреб направлена на придбання спиртного, а тому під час підписання довіреності (02 серпня 2017 року) на ім`я ОСОБА_2 він не був здатний повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення та реалізовувати його своїми діями. У ОСОБА_1 під час підписання довіреності (02 серпня 2017 року) на ім`я ОСОБА_2 внаслідок зловживання спиртними напоями був змінений нормальний (фізіологічний) перебіг його когнітивних процесів, мислення та емоційно-вольової і мотиваційної сфери, що знижувало його здатність розуміти характер і фактичний зміст власних дій, керувати ними та передбачати їх наслідки (а. с. 192-198, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Стаття 655 ЦК України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Звертаючись суду з позовом, ОСОБА_1 просив на підставі статті 225 ЦК України визнати недійсною довіреність від 02 серпня 2017 року, видану на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та на підставі статті 232 ЦК України визнати недійсним договір купівлі-продажу від 07 березня 2018 року, вчинений, на його переконання, за відсутності вільного волевиявлення та за зловмисної домовленості його представників.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. При цьому здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї (постанова Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18).

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16).

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 238 ЦК України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, може в будь-який час її скасувати. Припинення повноважень представника відбувається внаслідок одностороннього волевиявлення особи, яку він представляє.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 серпня 2017 року приватним нотаріусом Тетіївського районного нотаріального округу Київської області Бурлаченко К. Ф. посвідчено довіреність за реєстровим № 327, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 або ОСОБА_3 , які діють самостійно, вести його справу по оформленню його спадкових прав на квартиру АДРЕСА_1 та продати цю квартиру за ціною та на умовах на свій розсуд.

Довіреність від 02 серпня 2017 року, яка видана з дотриманням положень статті 245 ЦК України, не була припинена та/або скасована довірителем, а отже, з урахуванням її змісту, наділяла повірених відповідними повноваженнями.

Зокрема, ОСОБА_1 надав повноваження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подавати та отримувати необхідні довідки та документи, заяви, представляти його інтереси в компетентних органах з усіх без винятку питань, повязаних з оформленням спадщини та відчуженням вказаного майна, одержати оформлене на його ім`я свідоцтво про право на спадщину, підписати в нотаріальній конторі договір купівлі-продажу, отримати належні йому гроші, сплачувати необхідні платежі та податки, а також виконувати усі інші дії, пов`язані з цією довіреністю.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Отже довіреність, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є довіреності: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц зазначено, що висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» від 29 вересня 2021 року № 118-ц, складеного судовими експертами Глубоковою Н. А., Трохманенко Л. М. , Тітовим С. О., у ОСОБА_1 внаслідок зловживання спиртними напоями, станом на момент підписання оскаржуваної довіреності від 02 серпня 2017 року, була знижена здатність розуміння характеру і фактичного змісту власних дій, керування ними та передбачення їх наслідків.

Оцінивши висновок судово-психіатричної експертизи у сукупності з іншими доказами у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що вказаний висновок підтверджує лише ту обставину, що в результаті тривалого вживання алкоголю ОСОБА_1 мав знижену здатність до розуміння своїх дій, а не абсолютну неспроможність їх розуміння, на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання довіреності від 02 серпня 2017 року недійсною, оскільки ОСОБА_1 був здатен розуміти значення своїх дій і ним не доведено відсутність волевиявлення на час її посвідчення.

Посилання у касаційній скарзі на те, що матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують тривале зловживання позивачем алкоголю, в результаті чого він не усвідомлював значення своїх дій, є необґрунтованими, оскільки суттєве значення у даному випадку має перебування особи у такому стані саме на момент вчинення правочину, що за обставинами цієї справи не встановлено.

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Необхідними ознаками правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Отже для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявлення повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 22 квітня 2019 року у справ № 623/2518/17, провадження № 61-22897св18, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, провадження № 61-11158св19, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц, провадження № 61-16084св18, від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18, провадження № 61-12793св19, від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20, провадження № 61-18420св20, від 07 грудня 2021 року у справі № 627/79/20, провадження № 61-10427св21.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга

статті 77 ЦПК України).

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07 березня 2018 року, а також наявності у діях ОСОБА_2 зловмисної домовленості зі ОСОБА_3 , як покупцем, на укладення оспорюваного правочину.

При цьому суди належним чином оцінили зміст виданої ОСОБА_1 довіреності, яка на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу була чинною та в подальшому недійсною не визнавались (стаття 204 ЦК України).

Видаючи довіреність, ОСОБА_1 , як повнолітня та дієздатна особа, повинен був розуміти правові наслідки своїх дій та те, що він наділив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в тому числі правом продажу належного йому майна на умовах, визначених повіреними.

При цьому судами правильно враховано, що у даному правочині ОСОБА_3 виступав не як представник позивача, а діяв від власного імені та в своїх інтересах, що не суперечить частині третій статті 238 ЦПК України.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 , будучи представником ОСОБА_1 за дійсною довіреністю від 02 серпня 2017 року, чесно та відкрито виконала свої зобов`язання перед довірителем, здійснивши продаж його нерухомого майна, при цьому діяла виключно в межах наданих їй повноважень.

Ціна продажу квартири за договором визначена за домовленість сторін, що узгоджується з повноваженнями, наданими ОСОБА_1 у довіреності від 02 серпня 2017 року.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Верховний Суд враховує, що доведеність факту вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, полягає у тому, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що контрагент за договором вступив у зловмисну домовленість із представником сторони оспорюваного правочину.

Процесуальний обов`язок доказування покладено саме на позивача (статті 12 81 ЦПК України).

Натомість у справі, що переглядається, недобросовісність ОСОБА_2 та наявність в неї зловмисної домовленості із ОСОБА_3 не була доведена.

Із довіреності від 02 серпня 2017 року убачається, що позивач мав не меті продати квартиру, за що в подальшому отримав грошові кошти і це підтверджується власноручно написаною ним розпискою.

Посилання на те, що розписка про отримання грошових коштів від продажу кватири написана не позивачем, а іншою особою, не підтверджені належними доказами, клопотання про проведення почеркознавчої експертизи відповідного доказу позивач під час розгляду справи не заявляв.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу був вчинений в інтересах ОСОБА_1 і жодним чином йому не на шкоду, оскільки за отримані грошові кошти останній міг придбати собі інше житло.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович