Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №369/7355/21
Постанова КЦС ВП від 13.09.2023 року у справі №369/7355/21

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 369/7355/21

провадження № 61-992св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича на постанову Київського апеляційного суду

від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б.,

Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , в якому, враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача 1 531 189,52 грн, з яких:

1 250 750,00 грн - основна сума заборгованості, 92 315,63 грн - 3 % річних, 188 123,89 грн - сума індексу інфляції за весь час прострочення; також просив стягнути і нарахувати 3 % річних від простроченої суми та суму індексу інфляції за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13 грудня 2018 року він передав ОСОБА_2 у борг (позику) грошові кошти в сумі

1 250 750,00 грн. Відповідач письмово зобов`язався перед позивачем повернути вказані кошти в строк до 01 лютого 2019 року, проте станом на момент подання позовної заяви свої зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мацко М. А. подав письмову заяву, в якій заперечував заявлені вимоги, посилаючись на те, що 13 грудня 2018 року дійсно була вчинена розписка про нібито отримання відповідачем від позивача грошей у зазначеній сумі. Поряд з цим цього ж дня була укладена розписка також від імені ОСОБА_3 про отримання в позику такої ж суми і на такий самий строк. Фактично між сторонами виникли відносини зі спільної діяльності інвестування грошових коштів в компанію NEW BRAND ASSOCIATES LIMITED (London) з метою реалізації контракту від 26 жовтня 2018 року за № 26/10-2018, укладеного із SIA «GLOBAL TRADE DEVELOPMENT CO» (Riga, Latvia).

Вказаний правочин вважав удаваним, оскільки насправді сторони мали на меті спільну діяльність відповідно до положень частини першої статті

1130 ЦК України, проте в подальшому позивач відмовився від спільного проекту та вимагав повернення грошей.

Зазначав, що підтвердженням мети отриманих грошей відповідачем від позивача є листування між сторонами електронною поштою. Також вважав за необхідне допитати як свідка іншого позичальника - ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 14 лютого 2022 року у складі судді Янченка А. В. позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 250 750,00 грн основного боргу, 92 315,63 грн 3 % річних, 188 123,89 грн інфляційних втрат та 11 350,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення позивачу коштів у сумі 1 250 750,00 грн, а тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення боргу, 92 315,63 грн 3 % річних за період з 01 лютого

2019 року по 18 липня 2021 року та 188 123,89 грн інфляційних втрат за період з лютого 2019 року по червень 2021 року відповідно до статті 625 ЦК України.

Судом відхилено посилання представника відповідача на удаваність правочину (розписки) та виникнення відносин зі спільної діяльності в інвестуванні грошових коштів з метою реалізації контракту від 26 жовтня 2018 року за № 26/10-2018, оскільки сторони не є сторонами вказаного контракту та у ньому відсутні будь-які положення про те, що позивач має надати відповідачу певні кошти для здійснення оплати за контрактом.

Враховуючи, що частина десята статті 265 ЦПК України не визначає можливість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, у розумінні статті 625 ЦК України (на відміну від процентів у розумінні статті 536 ЦК України та пені у розумінні статті 549 ЦК України), суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми та суми індексу інфляції за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 14 лютого 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 250 750,00 грн основного боргу, 92 315,63 грн 3 % річних, 188 123,89 грн інфляційних втрат та 11 350,00 грн судового збору.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми боргу, 3% річних та інфляційних втрат відповідно до вимог статті 625 ЦК України, а також в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду (частина десята статті 265 ЦПК України).

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що зробивши правильні висновки в мотивувальній частині, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_1 повністю, вказана помилка не може бути виправлена шляхом зміни оскаржуваного рішення, а тому рішення районного суду підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Касьяненка Д. Л. на постанову Київського апеляційного суду

від 17 листопада 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Касьяненко Д. Л., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував правову природу відносин, які склалися між сторонами, не врахував, що між сторонами виникли правовідносини із договору про спільну діяльність, а не із договору позики грошових коштів.

Вважає, що суд першої інстанції належним чином не забезпечив його право на доступ до правосуддя, не вжив заходи всебічного, об`єктивного та незалежного розгляду справи, не надав можливість забезпечити явку свідка до суду, відхилив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Судами не враховано, що сторонами було досягнуто згоди про спільну діяльність, яка зафіксована в електронних листах, якими сторони спілкувались між собою.

Також зазначає, що розписка від 13 грудня 2018 року, копія якої наявна у матеріалах справи, не відповідає оригіналу, який був написаний ним при досягненні домовленості про спільну інвестиційну діяльність, оскільки містить ознаки підробки, а саме виправлення (підчистка, правлення) частини тексту та внесення (дописка) недостовірної інформації, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про визнання договору позики (розписки) недійсним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_1 - адвокат Скотинюк Я. А. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Апеляційним судом належним чином досліджені наявні в матеріалах справи докази та надано їм відповідну правову оцінку. Практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є сталою і абсолютно жодних підстав для відступу від неї не існує.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно наявної в матеріалах справи розписки від 13 грудня 2018 року ОСОБА_2 отримав від

ОСОБА_1 в борг суму коштів у розмірі 1 250 750,00 грн, що еквівалентно

39 270,00 євро по курсу 31,85 грн за 1 євро, які зобов`язався повернути в строк до 01 лютого 2019 року. У розписці зазначено, що ОСОБА_2 написав розписку власноручно.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, грошові кошти позивачу не повернуті.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідача 1 531 189,52 грн, з яких: 1 250 750,00 грн - основна сума заборгованості, 92 315,63 грн - 3 % річних, 188 123,89 грн - сума індексу інфляції за весь час прострочення; також просив стягнути і нарахувати 3 % річних від простроченої суми та суму індексу інфляції за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач зазначав, що незважаючи на підписання розписки про отримання від позивача грошових коштів в позику між сторонами фактично виникли відносини зі спільної діяльності у інвестуванні грошових коштів в компанію NEW BRAND ASSOCIATES LIMITED з метою реалізації контракту від 26 жовтня 2018 року за № 26/10-2018 укладеного із SIA «GLOBAL TRADE DEVELOPMENT CO.».

На підтвердження вказаних обставин надав роздруківки листування між сторонами електронною поштою з приводу питань організації ведення спільного бізнесу та копію контракту № 26/10-2018 від 26 жовтня 2018 року, укладеного між NEW BRAND ASSOCIATES LIMITED та SIA «GLOBAL TRADE DEVELOPMENT CO.».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження

№ 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14,

від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15) та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив і в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Суд апеляційної інстанції за участі представників сторін по справі в судовому засіданні оглянув оригінал розписки від 13 грудня 2018 року, копія якою позивачем була долучена до позовної заяви.

Зміст власноручно написаної розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у ОСОБА_2 зобов`язання їх повернути.

При цьому, апеляційний суд врахував, що в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 брав участь в розгляді справи через повноважного представника - адвоката Мацко М. А. і визнавав факт укладення і підписання розписки від 13 грудня 2018 року, отримання за нею грошей, пояснивши їх цільове призначення - інвестуванні грошових коштів в реалізацію контракту від 26 жовтня 2018 року № 26/10-2018, укладеного між компанією NEW BRAND ASSOCIATES LIMITED та SIA «GLOBAL TRADE DEVELOPMENT CO.».

При цьому, суд враховує, що вказаний договір в силу дії презумпції правомірності правочинів є дійсним.

Інших доводів і заперечень, клопотань про призначення технічної, почеркознавчої експертизи в суді першої інстанції у цій справі відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Мацко М. А. не зазначали і не заявляли.

Відхиляючи доводи представника відповідача про те, що між сторонами було вчинено удаваний правочин, а саме договір позики у вигляді розписки

від 13 грудня 2018 року було вчинено для приховання іншого правочину - договору про спільну діяльність у інвестуванні грошових коштів в реалізацію контракту від 26 жовтня 2018 року № 26/10-2018, укладеного між компанією NEW BRAND ASSOCIATES LIMITED та SIA «GLOBAL TRADE DEVELOPMENT CO.», апеляційний суд правильно зазначив, що у розписці від 13 грудня 2018 року не міститься умов про отримання відповідачем коштів в борг на виконання умов вказаного контракту. Крім того, позивач та відповідач не є сторонами контракту від 26 жовтня 2018 року за № 26/10-2018 та у ньому відсутні будь-які положення про те, що позивач має надати відповідачу певні кошти для здійснення оплати за контрактом.

Також апеляційним судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача про те, що свідок ОСОБА_3 може підтвердити удаваність правочину щодо укладення договору позики від 13 грудня 2018 року, оскільки відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним.

З огляду на вказане вище у сукупності суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції належним чином не забезпечив право відповідача на доступ до правосуддя, не вжив заходи всебічного, об`єктивного та незалежного розгляду справи, не надав можливість забезпечити явку свідка до суду, відхилив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, оскільки такі є необґрунтованими та висновків суду про наявність підстав для стягнення боргу з відповідача не спростовують.

Текст вказаної розписки містить однозначні відомості про те, що

ОСОБА_2 позичає, тобто бере у позику із зобов`язанням повернення, а не отримує на іншій підставі, гроші у ОСОБА_1 у сумі 1 250 750,00 грн, що еквівалентно 39 270,00 Євро.

Доказів повернення суми боргу відповідачем матеріали справи не містять.

Отже, оскільки строк повернення позики за розпискою закінчився 01 лютого 2019 року, а відповідач ОСОБА_2 свого зобов`язання за договором позики не виконав і не повернув позивачу борг, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми боргу за договором позики від 13 грудня 2018 року у сумі 1 250 750,00 грн.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що судова практика щодо застосування норм статей 1047 1049 ЦК України є усталеною.

Апеляційним судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня

2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі

№ 604/1038/16, і підстав для відступу від них суд касаційної інстанції не вбачає.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з боржника відповідно до вимог статті 625 ЦК України, оскільки права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стаття 625 ЦК Українивизначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня

2018 року у справі № 758/1303/15-ц).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з повернення заборгованості за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК Україниу визначеному судом розмірі та за вказаний період.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення до моменту виконання рішення суду(частина десята статті 265 ЦПК України), то як вбачається з касаційної скарги, рішення апеляційного суду в цій частині не оскаржується, а тому на предмет законності й обґрунтованості в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Касьяненка Дмитра Леонідовича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович