Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.08.2019 року у справі №201/194/19

Постанова

Іменем України

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 201/194/19

провадження № 61-15140св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2019 року в складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі його Дніпропетровської філії (далі - ПАТ "Укртелеком") про визнання неправомірними дій щодо тривалої відсутності телефонного зв'язку та послуг доступу до мережі інтернет, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що він з 1985 року мешкає у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1. За весь час проживання користувався міським телефоном за номером НОМЕР_1, сплачував за послуги телефонного зв'язку. Цей номер первісно був оформлений на матір дружини ОСОБА_2. Пізніше, у квітні 1998 року позивач встановив ще один телефон з номером НОМЕР_2, а його син ОСОБА_3 підключив послугу доступу до мережі Інтернет і його сім'я користувалася послугами відповідача, як Інтернет-провайдера, по телефонній лінії за номером НОМЕР_1. У 2017 році якість послуг телефонного зв'язку та доступу до мережі Інтернет погіршилася. З 04 вересня 2017 року послуги телефонного зв'язку за обома номерами та доступу до мережі Інтернет не надаються. На чисельні звернення позивача повідомлено, що на лінії у підземному кабелі наявні несправність, які скоро будуть усунені у 5-тиденний термін, але на момент звернення із цим позовом послуги не відновлені. Позивач вважав, що відповідачем порушені умови договору, а також завдано йому моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 50 000,00 грн і по 100,00 грн за кожен день, починаючи з 09 січня 2019 року та до винесення рішення судом.

У зв'язку з чим, з урахуванням уточнень і доповнень, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо тривалої відсутності телефонного зв'язку та послуг Інтернету, зобов'язати відновити послуги, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн і по 100,00 грн за кожен наступний день, починаючи з дня подання позову і до винесення рішення судом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати у справі у розмірі 1
536,80 грн віднесено на рахунок держави.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що послуги телефонного зв'язку не надавались відповідачем у зв'язку з наявною заборгованістю позивача станом на серпень 2017 року, а пізніше у лютому 2019 року через викрадення лінійних споруд, що виключає відповідальність оператора перед абонентом, передбаченої Законом України "Про телекомунікації".

Також суд першої інстанції виходив із того, що оскільки договір про надання послуг доступу до мережі Інтернет укладав не позивач, а його син - ОСОБА_3, і позивач не надав суду цей договір, ані жодних відомостей про дату його укладення, то суд позбавлений можливості визначити характер спірних правовідносин, що існують між сторонами, або ж визначити правосуб'єктність сторін у даному спорі.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відсутні порушення прав позивача з вини відповідача, то й відсутні підстави й для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 14 березня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відновити телефонний зв'язок за номером НОМЕР_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким зобов'язано ПАТ "Укртелеком" відновити телефонний зв'язок за номером НОМЕР_2, який встановлений за адресою: АДРЕСА_1. У іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2019 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відновити телефонний зв'язок за номером 46-43-76 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про те, що надання послуг телефонного зв'язку хоча і припинено не з вини ПАТ "Укртелеком", але відповідач має обов'язок, відповідно до умов укладеного між сторонами спору договору, забезпечувати абоненту безперебійне та якісне надання послуг телефонного зв'язку. А позивач, як споживач вказаних послуг, має право на отримання послуг телефонного зв'язку.

Також апеляційний суд зазначив, що посилання суду першої інстанції на наявність у позивача абонентської заборгованості в розмірі 19,46 грн не може слугувати підставою для відмови в задоволенні вимог у вказаній вище частині позову, оскільки вона не є суттєвою. Поновлення телефонного зв'язку, про який було відомо було відповідачу, про що свідчать матеріали справи, є його обов'язком.

Відмова в поновленні є крайньою мірою і можлива лише за наявності умов, передбачених договором.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2019 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні його позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволенняйого позовних вимог в повному обсязі.

Також заявник просить винести окремі ухвали стосовно суддів: Ткаченко Н. В., Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В. для притягнення їх до дисциплінарної і кримінальної відповідальності за статтею 375 Кримінального кодексу України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не розглянули справу всебічно, повно, об'єктивно, безпристрасно, неупереджено, справедливо, гласно і публічно;

- не врахували, що в матеріалах справи є відзив відповідача, в якому останній визнав факт не надання послуг електрозв'язку по обох телефонних номерах, якими користувався позивач, з вересня 2017 року до цього часу;

- помилково вважали, що причиною припинення надання послуг відповідачем могла бути заборгованість позивача за послуги електрозв'язку;

- не надали належну оцінку тому, що договори про надання послуг електрозв'язку та про надання доступу до мережі Інтернет укладалися в інтересах сім'ї позивача, а тому немає правового значення хто саме із членів сім'ї звертається до суду із вимогою про зобов'язання виконання умов цих договорів;

- проігнорували те, що відповідно до Правил, за якими працює відповідач, він повинен відновити телефонний зв'язок споживачу цієї послуги протягом 5-ти днів з моменту припинення, але протиправно не робить цього уже 2 роки;

- зазначили відповідачем у справі ПАТ "Укртелеком", хоча позовні вимоги заявлені позивачем до Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком";

- порушили право заявника на доступ до суду, оскільки безпідставно розглянули справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін;

- не звернули увагу на те, що моральна шкода завдана заявнику саме довготривалим не відновленням відповідачем послуг телефонного зв'язку.

У жовтні 2019 року ПАТ "Укртелеком" в особі його Дніпропетровської філії, засобами поштового зв'язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції у цій справі.

Постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відновити телефонний зв'язок за номером ІНФОРМАЦІЯ_1 не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У серпні 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Кривцовій Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадженняу малозначній справі з підстав, передбачених підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) за вищезазначеною касаційною скаргоюОСОБА_1, витребувано матеріали справи № 201/194/19 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У жовтні 2019 року матеріали справи № 201/194/19 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року № 322/0/226-20 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Кривцової Г. В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 201/194/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2020 року матеріали справи № 201/194/19 та касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law33~).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law34~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law35~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law36~.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана до Верховного Суду у серпні 2019 року, то вона підлягає розгляду у порядку, визначеному в ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 23 грудня 1998 року.

Протягом усього часу проживання у цій квартирі (з 1985 року) позивач користується міським телефоном за номером НОМЕР_1, що оформленим на матір його дружини - ОСОБА_2, та сплачує за послуги телефонного зв'язку.

Син позивача ОСОБА_3 підключив послугу доступу до мережі Інтернет по телефонній лінії з номером НОМЕР_1, яка надавалася відповідачем, як Інтернет-провайдером.

У квітні 1998 року позивач встановив у згаданій квартирі ще один телефон з номером НОМЕР_2.

10 квітня 1998 року позивач уклав з Обласним підприємством електронного зв'язку "Дніпротелеком" договір № 77111 про надання послуг електронного зв'язку за номером НОМЕР_2 (далі - Договір).

Відповідно до пунктів 3.1.3.6 розділу ІII указаного Договору плата за користування телефонною мережею включає в себе абонентну плату та плату за послуги, які надаються по телефону і визначені у додатку до договору. Про зміну тарифів виконавець повідомляє додатково в засобах масової інформації. Абонентна плата та плата за послуги електрозв'язку вноситься абонентом (фізичною особою) в десятиденний термін після одержання рахунку, але не пізніше 20 числа наступного місяця після повного разрахункового періоду (з 1-го числа по останнє число поточного місяця).

Плата за послуги електрозв'язку вноситься абонентом (юридичною особою) щомісячно, до 20-го числа поточного місяця, попередню їх оплату в розмірі не менше суми наданих послуг попереднього розрахункового періоду з наступним перерахунком (до 10-го числа наступного місяця), виходячи з фактично наданих послуг в розрахунковий період. Припинення надання послуг та розрив договору не звільняє споживача від оплати заборгованості.

Розділом ІV Договору обумовлена відповідальність виконавця. Так, згідно з пунктом 4.1.1 договору у разі невиконання пунктів 2.1.2,2.1.4 усунення пошкоджень з порушенням контрольного терміну (5 діб з моменту звернення споживача до виконавця) абонентна плата за весь час пошкодження не нараховується. Крім цього, виконавець при звернені споживача сплачує штраф шляхом перерахування абонементної плати в розмірі 25% добової абонентної плати за кожну добу перевищення контрольного терміну, але не більш як за три місяці.

Згідно з пунктом 4.2. Договору припинення надання послуг абонентам не звільняє їх від оплати заборгованості.

Пунктами 7.3. - 7.4 Договору обумовлено, що споживач має право розірвати даний договір при невиконанні умов договору виконавця або при відсутності потреби у послугах. Про це він зобов'язаний повідомити виконавця письмово не пізніше ніж за один місяць. Якщо від споживача не надійде вимоги про перегляд договору у зв'язку з закінченням строку дії, вважається, що договір пролонгований ще на один такий строк (п'ять років).

Правонаступником Обласного підприємства електронного зв'язку "Дніпротелеком" є відповідач ПАТ "Укртелеком".

Підписавши договір про надання послуг електрозв'язку, який є договором приєднання і може змінюватися надавачем послуг в односторонньому порядку, продовжуючи користуватися цими послугами, позивач погодився з тими умовами і правилами надання послуг, які знаходяться на веб-сайті Укртелекому: http//www. ukrtelekom. ua, тарифами на ці послуги, а також, зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах і порядку надання телекомунікаційних послуг ПАТ "Укртелеком" (далі - Умови).

У 2017 року якість послуг із надання електрозв'язку та інтернету до квартири позивача погіршилась.

З наданої відповідачем копії витягу з авторизованої системи розрахунків, вбачається, що у період з травня 2017 року по серпень 2017 року ОСОБА_1 не нараховувалась абонентська плата з червня 2017 року (згідно з пунктом 5.15.

Умов), а протягом трьох місяців (з червня по серпень 2017 року) відповідачем нараховувався штраф на користь абонента у розмірі 25 % добової абонентної плати шляхом перерахунку нарахувань (відповідно до пункту 7.7.3. Умов). Проте й після перерахунку в автоматичному режимі за абонентом ОСОБА_1 станом на серпень 2017 року була наявна на рахунку 071 несплачена заборгованість за попередній період роботи телефону з номером НОМЕР_2 на загальну суму 19,46 грн.

Позивачем не представлено суду доказів здійснення оплати за послуги зв'язку за указаний період взагалі, а станом на червень 2018 року заборгованість погашена лише за рахунок зарахування штрафів на користь абонента.

З обігової картки абонента ОСОБА_1 вбачається, що останнє звернення позивача і відповідь на нього зафіксовані авторизованою системою оператора 04 вересня 2017 року. Останнє відновлення зв'язку здійснено 15 лютого 2019 року, а вже 21 лютого 2019 року авторизованою системою оператора зафіксовано викрадення кабелю невідомими особами (Акт від 21 лютого 2019 року № 77).

Також судом встановлено, що після 21 вересня 2019 року позивач не звертався до Укртелекому письмово чи усно із заявою про відновлення послуг зв'язку.

Нормативно-правове обґрунтування

Отже, між сторонами справи існують договірні правовідносини з надання та отримання послуг телекомунікаційного зв'язку, які регулюються умовами договору, нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Законом України "Про звернення громадян", Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про телекомунікації", Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 та іншими нормативно правовими актами.

Відповідно частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини третьої статті 10 Законів України "Про захист прав споживачів" у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про телекомунікації" визначено, що абонент, це споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі; абонентна плата, це фіксований платіж, який може встановлювати оператор телекомунікацій для абонента за доступ на постійній основі до своєї телекомунікаційної мережі незалежно від факту отримання послуг.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на своєчасне і якісне одержання телекомунікаційних послуг та відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання чи неналежного виконання оператором, провайдером телекомунікацій обов'язків, передбачених договором із споживачем чи законодавством.

Частиною 2 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" обумовлений порядок надання та отримання телекомунікаційних послуг, зокрема умовами надання телекомунікаційних послуг є: укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації; оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

Відповідно до частини 1 статті 68 Закону України "Про телекомунікації" розрахунки за телекомунікаційні послуги здійснюються на умовах договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером телекомунікацій та споживачем або без договору за готівкову оплату чи за допомогою карток тощо в разі одержання споживачем замовленої за передоплатою (авансованої) послуги за тарифами, затвердженими згідно із законодавством.

Пунктом 6 частини 1 статті 40 Закону України "Про телекомунікації" передбачено, що оператор, провайдер телекомунікацій несе перед споживачами за ненадання або неналежне надання телекомунікаційних послуг таку майнову відповідальність: у разі неусунення протягом однієї доби із зафіксованого моменту подання абонентом заявки щодо пошкодження телекомунікаційної мережі, яке унеможливило доступ споживача до послуги або знизило до неприпустимих значень показники якості телекомунікаційної послуги, абонентна плата за весь період пошкодження не нараховується, а оператор телекомунікацій у разі неусунення пошкодження протягом п'яти діб із зафіксованого моменту подання абонентом відповідної заявки сплачує споживачу штраф у розмірі 25 відсотків добової абонентної плати за кожну добу перевищення цього терміну, але не більше ніж за три місяці.

Підпунктом 27 пункту 35 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 (далі - Правила), закріплено, що споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право на несплату абонентної плати за весь час пошкодження телекомунікаційних мереж та технічних засобів, що призвело до скорочення переліку послуг у разі порушення оператором, провайдером граничних строків усунення пошкодження та виникло не з вини споживачів, з дати реєстрації оператором, провайдером відповідної заяви (усної чи письмової).

Згідно з підпунктами 12-13 пункту 35 Правил споживачі під час замовлення та/або отримання послуг мають право, зокрема, на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання чи неналежного виконання оператором, провайдером обов'язків, передбачених договором чи законодавством та на оскарження неправомірних дій оператора, провайдера шляхом звернення до суду та уповноважених державних органів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 54 Правил оператор, провайдер може скорочувати надання послуг з власної ініціативи в разі виконання ремонтних робіт з усунення пошкодження телекомунікаційних мереж, технічних засобів телекомунікацій, профілактичних, планових ремонтних або інших робіт, виконання яких унеможливлює надання послуг.

Згідно з пунктом 54 Правил скорочення переліку послуг здійснюється до усунення причин, що призвели до цього, на строк, визначений договором та законодавством.

У разі скорочення переліку послуг у випадках, передбачених підпунктами 3 і 4 цього пункту, абонентна плата не нараховується.

Пунктом 40 Правил і пунктом 7.7.3 Умов визначено, що у разі не виконання або неналежного виконання Укртелекомом своїх зобов'язань за Договором та цими Умовами Укртелеком несе відповідальність у розмірі штрафних санкцій на користь Абонента, визначених пунктом 40 Правил та статті 40 Закону України "Про телекомунікації".

Частиною 2 статті 40 Закону України "Про телекомунікації" і пункту 7.3 Умов обумовлено, що оператори не несуть майнової відповідальності перед споживачами телекомунікаційних послуг за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань з надання телекомунікаційних послуг унаслідок викрадення чи пошкодження зловмисниками лінійних та станційних споруд, що використовуються оператором телекомунікацій.

Пунктом 5.15 Умов установлено, що у разі, коли Абонент отримував Послуги неповний розрахунковий період, абонентна/щомісячна плата нараховується за фактичний час отримання Абонентом Послуги, крім випадку припинення надання Послуги Укртелекомом за наявності заборгованості з оплати Послуг.

Згідно з положеннями частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За таких обставин, при вирішенні спору щодо відшкодування моральної шкоди суд обов'язково повинен з'ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого у нескасованій частині рішення погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що послуги телефонного зв'язку не надавались відповідачем у зв'язку з наявною заборгованістю позивача станом на серпень 2017 року, а пізніше у лютому 2019 року через викрадення лінійних споруд, тому відповідальність оператора перед абонентом, передбаченої Законом України "Про телекомунікації" виключається.

Також суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки договір про надання послуг доступу до мережі Інтернет укладав не позивач, а його син - ОСОБА_3 і позивач не надав суду цей договір, ані жодних відомостей про дату його укладення, то суд позбавлений можливості визначити характер спірних правовідносин, що існують між сторонами, або ж визначити правосуб'єктність сторін у даному спорі.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки відсутні порушення прав позивача з вини відповідача, то й відсутні підстави й для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відновити телефонний зв'язок за номером 46-43-76 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що надання послуг телефонного зв'язку хоча і припинено не з вини ПАТ "Укртелеком", але відповідач має обов'язок, відповідно до умов укладеного між сторонами спору договору, забезпечувати абоненту безперебійне та якісне надання послуг телефонного зв'язку. А позивач, як споживач вказаних послуг, має право на отримання послуг телефонного зв'язку.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково зазначили відповідачем у цій справі ПАТ "Укртелеком", оскільки позовні вимоги позивачем заявлені до Дніпропетровської філії ПАТ "Укртелеком", Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з інформацією, що наявна у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, юридичною особою є ПАТ "Укртелеком ", а Дніпропетровська філія ПАТ "Укртелеком" є лише його структурним підрозділом, яка представляє цю юридичну особу в межах прав, зазначених в Положенні про цю філію.

Тому, зазначення судами у якості відповідача у цій справі ПАТ "Укртелеком" є цілком законним та обґрунтованим.

Аргументи касаційної скарги про те, що договори про надання послуг електрозв'язку та про надання доступу до мережі Інтернет укладалися в інтересах сім'ї позивача, а тому немає правового значення хто саме із членів сім'ї звертається до суду із вимогою про зобов'язання виконання умов цих договорів, зводяться до неправильного тлумачення заявником чинних норм законодавства України.

Як вище зазначено у цій постанові, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про телекомунікації" абонент - це споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі.

частини 1 статті 1 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що саме споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на своєчасне і якісне одержання телекомунікаційних послуг та відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання чи неналежного виконання оператором, провайдером телекомунікацій обов'язків, передбачених договором із споживачем чи законодавством.

Отже, правом на звернення до суду із позовом про визнання неправомірними дій щодо тривалої відсутності телефонного зв'язку та послуг доступу до мережі інтернет, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди щодо конкретного договору може лише абонент (споживач таких послуг) за вказаним договором.

Доводи касаційної скарги про те, що порушили право заявника на доступ до суду, оскільки безпідставно розглянули справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, є необґрунтованими з огляду на таке.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Відповідно до частин 4 та 6 статті 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 1 статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи що виникають з трудових правовідносин.

Враховуючи, що дана справа за своєю складністю, предметом спору та ціною позову є малозначною, а позивачем не обґрунтовано у судах першої та апеляційної інстанцій протилежного, то суди правильно розглядали справу в порядку спрощеного позовного провадження і це жодним чином не свідчить про порушення прав заявника на доступ до суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, що їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування вказаних судових рішень, в оскаржуваній частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції чинній, станом на дату подання касаційної скарги).

Щодо клопотання заявника про постановлення окремих ухвал

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить Верховний Суд винести окремі ухвали щодо суддів: Ткаченко Н. В., Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В. для притягнення їх до дисциплінарної і кримінальної відповідальності за статтею 375 Кримінального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.

Враховуючи, що Верховний Суд у процесі перегляду цієї справи не встановив порушень, які б слугували достатньою підставою для постановлення окремої ухвали щодо суддів: Ткаченко Н. В., Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., то клопотання позивача про постановлення окремих ухвал задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремих ухвал відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 14 березня 2019 року у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик