Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2021 року у справі №369/5589/19

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 369/5589/19

провадження № 61-5097св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: державний реєстратор комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Євко Володимир Володимирович, акціонерне товариство "Альфа-Банк",

представник АТ "Альфа-Банк" - Луньова Анна Геннадіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Ящук Т. І.,від 23 лютого 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до державного реєстратора комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" (далі - КП "Агенція адміністративних послуг") Євко В. В., акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") про визнання дій держаного реєстратора незаконними та визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 18 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Унікредит Банк" (далі - ТзОВ "Унікредит Банк"), правонаступником якого є АТ "Укрсоцбанк", та нею укладено договір про іпотечний кредит. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня між банком та нею укладено іпотечний договір.

ОСОБА_1 вказувала, що 18 квітня 2019 року вона отримала інформаційну довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, згідно з якою власником квартири, що знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_1, є АТ "Укрсоцбанк". Підставою внесення запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є рішення державного реєстратора КП "Агенція адміністративних послуг" Євка В. В. від 15 лютого 2019 року. Підставою виникнення права власності зазначено іпотечний договір від 18 березня 2008 року.

ОСОБА_1 вважала, що перехід права власності на належну їй квартиру відбувся без правових підстав, оскільки реєстрація права власності на предмет іпотеки здійснена з порушенням Закону України "Про іпотеку". Законодавство, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу права власності на підставі застереження в іпотечному договорі. У неї відсутній договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Крім того, право власності на квартиру набуто АТ "Укрсоцбанк" в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Вона не надавала згоди на відчуження спірної квартири. Внесення запису про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ "Укрсоцбанк" до державного реєстру вчинено за відсутності рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки запис датований 12 лютого 2019 року, а саме рішення 15 лютого 2019 року. Вважала, що дії відповідача грубо порушують законні права та інтереси неповнолітніх дітей, які проживають та зареєстровані у вищезазначеній квартирі, що є предметом іпотеки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Ковальчук Л. М., від 09 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотекодержатель зареєстрував в односторонньому порядку право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у відповідності до умов договору іпотеки та статті 37 Закону України "Про іпотеку". Оскільки відповідач зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2, положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на спірні правовідносини не поширюються.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора

КП "Агенція адміністративних послуг" Євка В. В., індексний номер: 45545950, від 15 лютого 2019 року, згідно з яким внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк".

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при відсутності у матеріалах справи відомостей про отримання боржником письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, враховуючи те, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, вважається, що при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем було порушено вимоги закону. Позасудова передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя здійснюється лише у добровільному порядку за згодою сторін.

Не перевіривши наявності невиконаного зобов'язання, його розміру, направлення вимоги про усунення порушень, факту проведення та узгодження оцінки іпотечного майна, суд першої інстанції помилково виходив з того, що реєстрація права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем відбувалася у відповідності з вимогами Закону України "Про іпотеку". Також суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок суду першої інстанції про непоширення на правовідносини сторін норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" базується на припущеннях.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

26 березня 2021 року до Верховного Суду АТ "Альфа-Банк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду

від 23 лютого 2021 року і залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2020 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення

АТ "Альфа-Банк" зазначило неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 727/10081/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 201/6214/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 520/4984/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 711/5575/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 755/21962/15, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі 906/516/19, від 23 червня 2020 року у справі 905/633/19, від 23 червня 2020 року № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19 (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Заявник посилається на те, що для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. АТ "Альфа-Банк" вважає, що апеляційним судом не дотримано вимоги законодавства щодо обов'язкового встановлення наявності усіх умов застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Заявник також посилається на те, що позивачкою обрано неефективний (неналежний) спосіб захисту своїх прав.

АТ "Альфа-Банк" стверджує, що дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за кредитором є законними, кредитором було надано державному реєстратору повний перелік документів, необхідних для проведення державної реєстрації. При укладенні договору іпотеки права неповнолітніх дітей порушені не були, вони не були власниками квартири та не користувалися нерухомістю, яка передавалася в іпотеку, не були зареєстровані за адресою предмета іпотеки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ "Альфа-Банк" була здійснена без достатніх на те, правових підстав, з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку ". Право власності було набуто АТ "Альфа-Банк" в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Внесення запису про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ "Альфа-Банк" до державного реєстру було здійснено за відсутності рішення про державну реєстрацію права. При вирішенні спору апеляційним судом правильно встановлено фактичні обставини справи та зроблено обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильного по суті висновку апеляційного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 березня 2008 року між ТзОВ "Унікредит Банк" та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого позичальнику надано кошти у сумі 73 000
доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, цього ж дня між сторонами укладено іпотечний договір № MRTG-000000012061/S.

Відповідно до пункту 9.1 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому законодавством України, в тому числі статтею 37 Закону України "Про іпотеку", та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому законодавством України.

У відповідності до пункту 9.2 вказаного договору іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 9.3 цього договору за рішенням іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватися в позасудовому порядку: шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов. У випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець цим договором підтверджує свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. При цьому різниця між вартістю предмета іпотеки (визначеною на підставі експертної оцінки предмета іпотеки та/або на підставі зафіксованої в цьому договорі оцінки предмета іпотеки сторонами) та фактичною сумою заборгованості іпотекодавця перед іпотекодержателем на дату прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про придбання предмета іпотеки у власність підлягає до відшкодування іпотекодавцю. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 164026936 право власності на іпотечне майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_1, зареєстровано за АТ "Укрсоцбанк". Підставою внесення запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є рішення державного реєстратора КП "Агенція адміністративних послуг" Євка В. В. від 15 лютого 2019 року. Підставою виникнення права власності зазначено іпотечний договір від 18 березня 2008 року.

АТ "Укрсоцбанк" реорганізовано, правонаступником цього банку є АТ "Альфа-Банк".

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (Статтею 1054 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про іпотеку ".

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом частини першої, другої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, на нотаріуса як на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов'язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У наведених правових нормах визначено перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Підпунктом 1 пункту 1 Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває

в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує

140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Законом України "Про іпотеку" передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що на спірну квартиру АДРЕСА_1, не може бути примусово звернуто стягнення під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом визнання за АТ "Альфа-Банк" права власності на предмет іпотеки.

Апеляційним судом надано належну оцінку реєстрації місця проживання позивачки, враховано, що сама по собі реєстрація місця проживання за певною адресою не свідчить ні про наявність у власності позивачки іншого житлового приміщення, ні про те, що вона постійно користується тим приміщенням, про реєстрацію місця проживання в якому міститься відмітка у паспорті. Відмітка у паспорті про місце реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, була проставлена 06 квітня 1998 року, тоді як представник позивачки стверджував, що позивачка була знята з реєстрації за вказаною адресою 19 червня 2009 року, про що міститься відмітка у паспорті позивачки.

Крім того, апеляційний суд виходив із відсутності належних та достатніх доказів на підтвердження повідомлення боржника (іпотекодавця) про необхідність усунення порушення зобов'язань та про наслідки такого неусунення - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) дійшла висновку про те, що недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця є доведення до його відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Окрім того, апеляційним судом встановлено відсутність доказів узгодження оцінки предмета іпотеки на час набуття його у власність іпотекодержателем.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції, враховуючи зміст позовних вимог, правильно визначені підстави для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при вирішення спору між сторонами договірних відносин щодо порушення прав.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції у частині вирішення спору між сторонами договірних відносин не суперечать висновками, викладеним у зазначених заявником постановах.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В той же час спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Отже позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивачка визначила співвідповідачем.

Державний реєстратор, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З огляду на те, що позивачка заявила позов до неналежного співвідповідача - державного реєстратора КП "Агенція адміністративних послуг" Євка В. В., висновки апеляційного суду про задоволення позову до нього є помилковим. В іншій частині постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Євка Володимира Володимировича про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовити.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович