Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2021 року у справі №306/612/20
Постанова КЦС ВП від 12.04.2022 року у справі №306/612/20

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 306/612/20

провадження № 61-14169св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кондора Р. Ю., Бисага Т. Ю.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: встановити безоплатно на строк протягом одного року з дня набрання рішенням законної сили земельний сервітут через земельну ділянку у дворогосподарстві відповідачів шириною 50 см, починаючи від суміжної межі між дворогосподарствами № 4 та № 2 довжиною 27,80 м від початку центральної вулиці до кінця надвірних будівель і споруд, належних до житлового будинку АДРЕСА_1 , на право влаштування будівельних риштувань для проведення утеплення і оздоблення тильної (задньої) стіни будинку АДРЕСА_1 , улаштування шаблону та водостічних труб; зобов`язати відповідачів та членів їх сім`ї не чинити перешкод у влаштуванні будівельних риштувань для проведення утеплення тильної (задньої) стіни будинку АДРЕСА_1 , улаштування шаблону та водостічних труб; зобов`язати відповідачів не чинити перешкоди у встановленні огорожі по межі суміжних земельних ділянок.

Позов мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 з належними до нього надвірними будівлями і спорудами та власником земельної ділянки, на якій розташований будинок. Власниками суміжної земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , є відповідачі.

У зв`язку з проведенням ремонту належного їй будинку виникла необхідність в утепленні стіни будинку, встановлення водостічної труби, встановлення шаблону зі сторони відповідачів. За відсутності утеплення стін та шаблону, в холодну пору року відбувається тепловтрата, відсутність водостічних труб призводить до відмокання цоколя будинку та зумовлює його руйнацію, виникнення грибка.

На неодноразові звернення до відповідачів з проханням надати доступ та можливість провести роботи з утеплення, штукатурки та фарбування тильної сторони будинку, встановлення шаблону, водостічних труб та снігозатримувачів відповідачі відмовляють.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2020 року у справі № 306/2154/19, яке набрало законної сили, встановлено земельний сервітут на право влаштування будівельних риштувань для проведення утеплення тильної сторони будинку АДРЕСА_1 у дворогосподарстві відповідачів розміром 50 см вздовж стіни будинку довжиною 18,41 м.

Проте під час розгляду справи в суді була відсутня технічна документація на будинок з господарськими будівлями та спорудами, відповідно до якої загальна довжина житлового будинку становить 27,80 м. Відповідачі перешкоджали у проведенні робіт з утеплення будинку в повному обсязі, мотивуючи тим, що земельний сервітут за рішенням суду був встановлений лише на 18,41 м.

У зв`язку з наведеним позивач звернулася до суду з позовом про встановлення безоплатного строкового сервітуту на загальну довжину будинку 27,80 м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2020 року у складі судді Ганчак Л. Ф. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено строковий земельний сервітут на період - протягом одного року з дня набрання рішенням у цій справі законної сили - через земельну ділянку у дворогосподарстві ОСОБА_2 , ОСОБА_3 шириною 50 см, починаючи від суміжної межі між дворогосподарствами № 4 та № 2 довжиною 27,80 м від початку центральної вулиці до кінця надвірних будівель і споруд, належних до житлового будинку АДРЕСА_1 , на право влаштування будівельних риштувань для проведення утеплення і оздоблення тильної (задньої) стіни будинку АДРЕСА_1 , улаштування шаблону та водостічних труб.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та членів їх сім`ї не чинити перешкоди у влаштуванні будівельних риштувань для проведення утеплення тильної (задньої) стіни будинку АДРЕСА_1 , улаштування шаблону та водостічних труб.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 681,60 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що статтею 99 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено встановлення земельного сервітуту для влаштування риштувань для проведення робіт та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо кінцевого розміру оплати за встановлення сервітуту, суд першої інстанції дійшов висновку, що проведення ремонтних робіт в найкоротші строки відповідає інтересам позивача. Проте відповідачі не надали жодних доказів щодо обґрунтування розміру заявлених матеріальних претензій, пов`язаних із встановленням земельного сервітуту, а тому, зокрема питання відшкодування збитків, може вирішуватись сторонами окремо від цього позову за строками виконання робіт згідно із зазначеним рішенням суду.

За таких обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги в частині встановлення безоплатного земельного сервітуту.

У зв`язку із задоволенням позовної вимоги щодо встановлення земельного сервітуту суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідачів та членів їх родини не чинити позивачу перешкоди.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як власники земельної ділянки не можуть бути примушені всупереч їхній волі до укладення безкоштовного земельного сервітуту, якщо вони проти цього заперечують, а ОСОБА_1 не запропонувала їм оплату за такий сервітут, оскільки це призведе до протиправного обмеження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у здійсненні ними свого права власності.

Дійшовши висновку про необхідність встановлення строкового земельного сервітуту, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідачі заперечують проти повторного безкоштовного встановлення сервітуту, та не забезпечив баланс інтересів кожної сторони у даних правовідносинах.

Суд першої інстанції всупереч вимог процесуальних норм зобов`язав не чинити перешкоди у здійсненні ремонтних робіт, крім відповідачів, також і осіб (членів сім`ї відповідачів), які не брали участі у розгляді даної справи.

Крім того, судом залишено поза увагою, що клопотання представника позивача про уточнення позовної вимоги подано після закриття підготовчого провадження у зазначеній справі. Суд першої інстанції не постановляв ухвали з цього питання, а отже відсутні підстави стверджувати, що у справі мали місце уточнення позовної вимоги. За таких обставин розгляду і вирішенню підлягали вимоги в тих межах, які зазначено в позовній заяві, а саме вимога про встановлення безоплатного строкового земельного сервітуту на період з 15 вересня по 15 грудня 2020 року.

Оскільки станом на 05 березня 2021 року, день ухвалення рішення суду, позовна вимога про встановлення безоплатного строкового земельного сервітуту на період з 15 вересня по 15 грудня 2020 року втратила свою актуальність за спливом часу, то така позовна вимога також підлягає відхиленню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що згідно зі статтею 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Саме на вказану норму посилався і суд апеляційної інстанції, проте не врахував, що на жодні пропозиції позивача відповідачі не погоджувалися.

Встановлення на даху снігозатримувачів (про що суди попередніх інстанцій взагалі залишили поза увагою), встановлення водостічних труб, утеплення стіни неможливо здійснити без встановлення будівельних риштувань на висоті більше 5-ти метрів на земельній ділянці шириною 50 см і саме тому виникла потреба у додаткових 50 см земельної ділянки відповідачів, тобто загальна площа сервітуту складає - 139 кв. м.

Саме затягування розгляду справи відповідачами вже після закриття підготовчого провадження і зумовило пропуск строку встановлення сервітуту, що викликало необхідність звернення до суду із заявою про встановлення реальних строків для встановлення сервітуту із урахуванням апеляційного та можливого касаційного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою норми ЗК України щодо добросусідства та доводи позивача про неможливість задовольнити свої потреби на проведення зазначених у позові робіт у інший спосіб, аніж шляхом встановлення земельного сервітуту щодо земельної ділянки відповідачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення, залишив поза увагою доводи позивача про неможливість виконання зазначених робіт в інший спосіб, крім встановлення земельного сервітуту. Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про скасування рішення суду першої інстанції, не зазначив, яким іншим чином можуть бути виконані зазначені роботи зі встановлення водостічних труб, снігозатримувачів, утеплення стіни тощо.

Суд апеляційної інстанції не перевірив обставин, які б могли свідчити, що встановлення безоплатного земельного сервітуту щодо земельної ділянки відповідачів площею 139 кв. м, на термін не більше 5-ти днів (така кількість часу необхідна для виконання зазначених робіт за сприятливих погодних умов) буде надмірно обтяжливим для відповідачів.

Зважаючи, що відповідачі добровільно не погоджуються на встановлення земельного сервітуту для встановлення риштувань на їх земельній ділянці шириною 50 см від межі земельної ділянки та по довжині усього житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами - 27,80 м, у той же час інших можливостей провести зазначені ремонтні роботи будинку позивач не має, а тому наявні підстави для встановлення сервітуту судом.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції не забезпечив збереження та дотримання балансу інтересів сторін.

Як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник посилається на застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 539/1427/16-ц (провадження № 61-4381св18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданий адвокатом Лишенко Н. С. на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Вказаний відзив колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, зокрема не містить доказів надсилання його копій та доданих до нього документів позивачу.

Належним та допустимим доказом надсилання іншому учаснику справи копії відзиву на касаційну скаргу з додатками може вважатися розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) з надіслання адресату листа з описом вкладення, поданий в оригіналі або в належній чином засвідченій копії.

Надіслання копії відзиву на касаційну скаргу з доданими до нього документами, в тому числі з клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу, іншим учасникам справи листом з описом вкладення є обов`язком заявника, а не суду касаційної інстанції.

Заявник не надав до суду опису вкладення, який би підтверджував направлення позивачу копії відзиву з додатками. Оригінал розрахункового документа про оплату наданих послуг поштового зв`язку або належним чином завірена його копія до відзиву не надана.

Сама по собі фотокопія квитанцій, направлена суду після подання відзиву, у яких містяться розбіжності у масі відправлень (на адресу ОСОБА_1 - 0,020 кг, на адресу суду - 0,056 кг), без опису вкладення, не підтверджує виконання вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України та з такої квитанції неможливо встановити наявність у поштовому відправленні на адресу позивача саме відзиву, який мав бути надісланий відправником, разом з усіма доданими до нього документами, в тому числі клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 з належними до нього надвірними будівлями і спорудами та власником земельної ділянки на якій розташований будинок.

Власниками суміжної земельної ділянки розташованої на АДРЕСА_1 , є відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2020 року у справі № 306/2154/19 встановлено земельний сервітут на право влаштування будівельних риштувань для проведення утеплення тильної сторони будинку АДРЕСА_1 у дворогосподарстві відповідачів розміром 50 см вздовж стіни будинку - 18,41 м на період з 01 лютого 2020 року по 31 березня 2020 року.

У зв`язку з проведенням ремонту належного позивачу будинку виникла необхідність в утепленні стіни будинку, встановленні водостічної труби, встановлення шаблону зі сторони відповідачів.

Між сторонами існує спір щодо встановлення сервітуту по всій довжині будинку з господарськими будівлями і спорудами, у зв`язку з чим позивач за вирішенням цього питання звернулася до суду з позовом про встановлення такого сервітуту безоплатно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 98 ЗК Україниправо земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельний сервітут здійснюється способом найменш обтяжливим для власника земельної ділянки.

Статтею 99 ЗК Українивизначено види права земельного сервітуту. Перелік, зазначений в даній статті, не є вичерпним.

Згідно з частиною першою статті 99 ЗК Українивимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

За правилами статті 401 ЦК Україниправо користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Положеннями статті 403 ЦК Українипередбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, а збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК Україниі цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

З аналізу наведених положень цивільного і земельного законодавства України можна дійти висновку, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 484/690/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15-ц.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_1 не ініціювала питання встановлення оплатного сервітуту перед ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зокрема, ОСОБА_1 не зверталася до відповідачів із пропозицією про укладення договору про встановлення оплатного сервітуту на конкретно визначених умовах та у спосіб, який був би найменш обтяжливим для власників земельної ділянки, щодо якої його запропоновано встановити. Під час розгляду справи позивач не обґрунтувала необхідність встановлення саме безоплатного сервітуту, проти установлення якого заперечували відповідачі, та неможливість встановлення сервітуту на платній основі. За матеріалами справи та установленими судами обставинами відповідачі заперечували проти встановлення саме безоплатного сервітуту, наполягаючи на можливості його установлення за плату. Разом з тим позивач пред`явив позов про встановлення саме безоплатного сервітуту, доказів відхилення відповідачами пропозиції щодо укладення договору суду першої та апеляційної інстанції не надано.

При цьому колегія суддів не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі на договір про встановлення земельного сервітуту на платній основі від 19 листопада 2020 року, повернутий їй адвокатом відповідачів без погодження та підпису, оскільки цей доказ не був предметом оцінки під час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанції, обставини направлення вказаної угоди відповідачам судами не встановлювались і не оцінювались. Крім того, вказаний договір датований 19 листопада 2020 року, а з позовом про встановлення безоплатного сервітуту позивач звернулась до суду у травні 2020 року.

У силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для встановлення безоплатного сервітуту і відмовив у задоволенні позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк