Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №345/1160/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 345/1160/23

провадження № 61-10403св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Калуської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Калуської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки

за касаційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року керівник Калуської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним державний акт від 29 листопада 2012 року серії ЯМ № 671555 на право власності на земельну ділянку площею 0,1126 га, виданий ОСОБА_1 , та витребувати у відповідача земельну ділянку площею 0,1126 га, кадастровий номер 2622885201:01:002:0184, що розташована в с. Пійло Калуської територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що Калуська окружна прокуратура підтримувала публічне обвинувачення у кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12017090170000767 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні умисних дій, які полягали у зловживанні службовим становищем, в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної чи юридичної особи використанні свого службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотної шкоди, а також у вчиненні умисних дій, які виразилися у складанні і видачі завідомо неправдивих документів, тобто у службовому підробленні.

ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

Внаслідок зловживання службовим становищем та службового підроблення сільським головою Пійлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області ОСОБА_2 виписки з рішення Пійлівської сільської ради від 11 березня 1999 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» і видачі на її підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 671555, ОСОБА_1 було неправомірно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1126 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Пійло Калуського району, а територіальній громаді в особі Пійлівської сільської ради, правонаступником якої є Калуська міська рада, завдано шкоду на суму 71 794,00 грн.

З огляду на презумпцію невинуватості, до постановлення Калуським міськрайонним судом ухвали від 05 травня 2022 року прокурор не мав підстав стверджувати про факт незаконності передання земельної ділянки ОСОБА_1 , що, у свою чергу, унеможливлювало звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Тільки після винесення остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні прокуратура поінформувала Калуську міську раду про наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів у суді. Проте Калуська міська рада упродовж тривалого часу не вжила заходів для самостійного звернення до суду, проявивши таким чином бездіяльність, тому у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків міською радою у прокурора виникла необхідність подання до суду позовної заяви.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 18 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що прокурор звернувся до суду з цим позовом з пропуском позовної давності, а це, з огляду на заяву відповідача про застосування наслідків її спливу, є підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначено, що Калуська окружна прокуратура дізналася чи могла дізнатися про порушення інтересів держави ще з 2017 року, при внесенні відомостей до ЄРДР за ознаками кримінальних правопорушень, була наділена повноваженнями для звернення до суду з метою їх захисту, протягом тривалого періоду часу їй було відомо про бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо захисту інтересів територіальної громади. Наведені прокурором причини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними і такими, що не свідчать про переривання позовної давності.

Суди розглядали справу неодноразово.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 04 грудня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишив без задоволення. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 14 лютого 2024 року касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнив частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав недійсним державний акт від 29 листопада 2012 року, серії ЯМ № 671555 на право власності на земельну ділянку площею 0, 1126 га, виданий ОСОБА_1 . В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку всупереч вимогам закону, на підставі підробленого рішення органу місцевого самоврядування та отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку на підставі не існуючого рішення Пійлівської сільської ради. При цьому суд встановив, що право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 не зареєстроване. З огляду на це суд вважав, що задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку призведе до відновлення порушеного права Калуської міської ради як власника земельної ділянки. Водночас суд вважав, що вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки не підлягають задоволенню, оскільки вона виділена відповідачу на підставі рішення Пійлівської сільської ради від 11 березня 1999 року в користування, вказане рішення не скасоване, а вимоги про скасування цього рішення прокурор не заявляв.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача на користь Калуської міської ради спірної земельної ділянки та в цій частині ухвалити нове рішення, яким цю позовну вимогу задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 та постановах Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача права користування спірною земельної ділянкою. При цьому апеляційний суд, усупереч волі власника (Калуської міської ради), без належної правової підстави фактично наділив ОСОБА_1 правом користування спірною земельною ділянкою.

Також скарга містить доводи про те, що апеляційний суд задовольнив лише одну позовну вимогу про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності, що не призвело до фактичного поновлення порушених інтересів держави в особі Калуської міської ради, адже спірна земельна ділянка не була повернута органу місцевого самоврядування як законному власнику.

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Булавинець М. М. подав відзив на касаційну скаргу, доводи якого зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду в частині задоволених вимог позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Пійлівської сільської ради Калуського району від 11 березня 1999 року, ОСОБА_1 , серед інших, виділено земельну ділянку в розмірі 0,10 га в урочищі «За бригадою» в с. Пійло, дозволено на ній будівництво житлових будинків та господарських.

З рішення Пійлівської сільської ради від 08 листопада 1999 року відомо, що ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку безоплатно для ведення с/г виробництва. У зв`язку з тим що немає можливості видати державний акт на право власності, видано план як тимчасовий документ.

Згідно з обвинувальним актом, затвердженим прокурором 14 квітня 2022 року у кримінальному проваджені за 12017090170000767, ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні умисних дій, які полягалиу зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної чи юридичної особи, використанні свого службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяло істотної шкоди, а також у вчиненні умисних дій, які виразились у складанні і видачі завідомо неправдивих документів, тобто у службовому підробленні. Зокрема, внаслідок зловживання службовим становищем сільським головою ОСОБА_2. Неправомірно надано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1126 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Пійло. ОСОБА_2 склав та видав завідомо неправдивий документ, який особисто підписав та скріпив підпис гербовою печаткою сільської ради, - виписку із рішення Пійлівської сільської ради від 11 березня 1999 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» куди вніс неправдиві відомості щодо передання у власність ОСОБА_1 закріпленої за ним земельної ділянки площею 0,1126 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Пійло. Знаючи, що рішення Пійлівської сільської ради від 14 червня 2012 року про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1126 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Пійло Калуського району у приватну власність не існує, ОСОБА_2 підписав та скріпив гербовою печаткою державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 671555, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 2622885201:01:002:0184.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2022 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито. Судове рішення набрало законної сили 12 травня 2022 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду у цій справі оскаржена тільки в частині вимог позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, а тому переглядається лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено у зв`язку з незаконним, на думку прокурора, заволодінням земельною ділянкою фізичною особою. При цьому прокурор зазначив, що рішення органу місцевого самоврядування про передання у власність є підробленим, а тому виданий відповідачу державний акт підлягає визнанню недійсним, а спірна земельна ділянка - витребуванню з чужого незаконного володіння.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Відповідно до частини першої, пунктів 2, 3 частини четвертої статті 6 ЗК України 1990 року (був чинним на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 7 ЗК України ЗК України 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Відповідно до частин першої, другої статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Статтею 22 ЗК України 1990 року було визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

У цій справі апеляційний суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 набув у приватну власність земельну ділянку з порушенням закону, на підставі підробленого рішення органу місцевого самоврядування, та отримав державний акт серії ЯМ № 671555 на право власності на земельну ділянку площею 0,1126 га, кадастровий номер 2622885201:002:0184, що розташована в с. Пійло, на підставі неіснуючого рішення Пійлівської сільської ради.

Ураховуючи, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, а суд встановив відсутність такого рішення представницького органу територіальної громади села Пійло Калуської району як власника земельної ділянки, вказане свідчить про порушення визначеного законом порядку набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.

Водночас суд встановив, що спірна земельна ділянка згідно з рішенням 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Пійлівської сільської ради від 11 березня 1999 року виділена ОСОБА_1 і на ній дозволено будівництво житлового будинку та господарських споруд.

Тобто вказана земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача з 1999 року на підставі рішення органу місцевого самоврядування. Рішення Пійлівської сільської ради від 11 березня 1999 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га в урочищі «За бригадою» є чинним.

Право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 не зареєстроване.

Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, який видано ОСОБА_1 , призведе до відновлення порушеного права Калуської міської ради як власника земельної ділянки. Водночас апеляційний суд вважав, що вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки не підлягають задоволенню, оскільки спірна земельна ділянка виділена відповідачу на підставі рішення Пійлівської сільської ради 11 березня 1999 року, це рішення не скасоване, а вимог про скасування вказаного рішення прокурор не заявляв.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння не підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що спірна земельна ділянка надана відповідачу в строкове користування, строк якого сплинув і не продовжувався, є безпідставними, оскільки апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка виділена ОСОБА_1 на підставі рішення Пійлівської сільської ради 11 березня 1999 року для будівництва житлового будинку та господарських споруд. Водночас, згідно зі статтею 6 ЗК України 1990 року земельні ділянки для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) передавалися у власність громадян.

Тобто, саме по собі некоректне посилання апеляційного суду на те, що спірна земельна ділянка передана відповідачу у користування не свідчить про помилковість висновків апеляційного суду про відмову в задоволенні вимог про витребування спірної земельної ділянки.

Таким чином, аргументи касаційної скарги прокурора в цій частині є частково обґрунтованими. Проте окремі недоліки оскаржуваного судового рішення не вплинули на правильність правового результату вирішення справи, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення справи та відповідний правовий результат не впливають.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 червня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов