Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.08.2019 року у справі №219/5920/17

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 219/5920/17

провадження № 61-9св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2,

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, на постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., від 02 грудня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах свого сина ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", яке змінило своє найменування на акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що із 09 жовтня 2004 року вона перебувала у шлюбі зі ОСОБА_3. Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1, в них народився син ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 о 00 годині 10 хвилин, під час виконання маневрової роботи з осаджування групи з 15 завантажених вагонів з під'їзної колії на п'яту колію станції Часів Яр, стався нещасний випадок, внаслідок якого був смертельно травмований ОСОБА_3.

Оскільки на момент смерті ОСОБА_3 вона з сином мали право на одержання від нього утримання, посилаючись на положення статей 1187, 1200, 1202 ЦК України, позивач просила стягнути з відповідача, як володільця джерелапідвищеної небезпеки, майнову шкоду в розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.

Крім того, зазначала, що смерть чоловіка для неї та сина є незворотною втратою, що спричиняло, спричиняє і буде спричиняти довготривалі страждання, у зв'язку із чим їм завдана моральна шкода.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд:

- стягнути з відповідача на її користь та на користь її сина у рахунок відшкодування майнової шкоди за період з 01 червня 2014 року по

30 жовтня 2018 року по 6 138,25 грн кожному;

- зобов'язати відповідача сплачувати на її користь щомісячно грошову компенсацію в розмірі 142,75 грн до досягнення її сином чотирнадцяти років, починаючи з 01 листопада 2018 року;

- зобов'язати відповідача сплачувати на її користь та користь її сина щомісяця грошову компенсацію в розмірі 142,75 грн до досягнення ним двадцяти трьох річного віку, починаючи з 01 листопада 2018 року;

- стягнути з відповідача, як володільця джерела підвищеної небезпеки, на її користь та на користь її сина у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю її чоловіка та батька дитини, по 250 000 грн кожному.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області

від 12 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки

від 13 березня 2019 року та додаткового рішення від 13 березня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, у рахунок відшкодування завданої шкоди за період з 06 червня 2014 року по 06 червня 2017 року по 5 139 грн кожному, а всього 10 278 грн.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди по 142,75 грн щомісячно, починаючи з 07 червня

2017 року до досягнення ОСОБА_2 чотирнадцяти років, тобто до

ІНФОРМАЦІЯ_3.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1, як законного представника ОСОБА_2, у рахунок відшкодування шкоди по 142,75 грн щомісячно, починаючи з 07 червня 2017 року та до досягнення ОСОБА_2 вісімнадцяти років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, 200 000 грн - по 100 000 грн кожному.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що завдання позивачу та її сину майнової і моральної шкоди внаслідок смерті чоловіка та батька доведено.

При цьому, врахувавши, що на час розгляду справи майно станції Часів Яр закріплене за АТ "Укрзалізниця" на праві господарського відання, місцевий суд вважав, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, повинна бути відшкодована відповідачем.

Рух справи в судах

Постановою Донецького апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скарги АТ "Українська залізниця" задоволено, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня

2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що АТ "Українська залізниця" не є належним відповідачем по справі, оскільки володільцем джерела підвищеної небезпеки, на час виникнення спірних правовідносин, є ДП "Донецька залізниця", що має статус юридичної особи, та яка відповідно до статті 1187 ЦК України повинна нести відповідальність по відшкодуванню шкоди, завданої позивачу джерелом підвищеної небезпеки.

Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Донецького апеляційного суду від 25 червня 2019 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив із того, що АТ "Укрзалізниця" є належним відповідачем, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову з підстав неналежного суб'єктного складу та не перевірив обґрунтованість рішення суду першої інстанції по суті вирішення спору.

Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду

Постановою Донецького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" задоволено частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду від 12 грудня 2018 року в частині стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах сина ОСОБА_2, у рахунок відшкодування шкоди за період з 06 червня 2014 року по 06 червня 2017 року у сумі 10 278 грн - по 5 139 грн на кожного, та в частині стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, по 142,75 грн щомісячно, починаючи з 07 червня 2017 року до досягненням ОСОБА_2 чотирнадцяти років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3, скасовано, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.

Рішення Артемівського міськрайонного суду від 12 грудня 2018 року у частині стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1, як законного представника ОСОБА_2, у рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, по 142,75
грн щомісячно, починаючи з 07 червня 2017 року до досягнення ОСОБА_2 вісімнадцяти років, тобто до

ІНФОРМАЦІЯ_4, та дати початку стягнення змінено, зазначено розмір відшкодування шкоди в розмірі 123,56 грн щомісячно, починаючи з

06 червня 2017 року, замість 142,75 грн та 07 червня 2017 року.

Рішення Артемівського міськрайонного суду від 12 грудня 2018 року в частині стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах сина ОСОБА_2, у рахунок відшкодування моральної шкоди залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди за попередній період та в частині стягнення матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1, виходив з того, що:

- при поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років із дня смерті годувальника присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами, при цьому позивачу раніше не призначались виплати, з цими вимогами вона звернулась лише в червні 2017 року, а тому відсутні підстави для стягнення майнової шкоди за три роки до звернення з позовом;

- ОСОБА_1 на момент смерті чоловіка працювала вчителем (перебувала у відпустці по догляду за дитиною) та на момент подання позову продовжувала працювати, а тому відсутні підстави для щомісячного відшкодування їй шкоди у зв'язку із здійсненням догляду за дитиною померлого.

Змінюючи рішення першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди на користь неповнолітнього ОСОБА_2, апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції допущено помилку при розрахунку розміру щомісячного відшкодування шкоди та не взято до уваги, що позов подано до суду не 07, а 06 червня 2017 року.

Переглядаючи справу в частині вирішення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції щодо часткового їх задоволення, вказавши, розмір відшкодування моральної шкоди обґрунтовано визначений з врахуванням засад розумності, справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах

неповнолітнього ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах

неповнолітнього ОСОБА_2, подала касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із міськрайонного суду.

У лютому 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 підставами касаційного оскарження зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вважає, що висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення щомісячних платежів на її користь, як дружини загиблого, яка не працювала та здійснювала догляд за дитиною, відповідають висновкам, викладеними в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17.

Вказує, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають не тільки непрацездатні особи, які були на його утриманні, але й особи, які мали на день смерті право на одержання утримання.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що вона на день смерті чоловіка не працювала, оскільки перебувала у декретній відпустці та здійснювала догляд за дитиною померлого, а тому має право на відшкодування шкоди у порядку, передбаченому приписами статті 1200 ЦК України, без застосування строків позовної давності.

Також апеляційний суд не звернув уваги, що відшкодування шкоди присуджується особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, з дня смерті потерпілого, а не з дня звернення до суду.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 о 00 годині 10 хвилин, під час виконання маневрової роботи з осаджування групи з 15 завантажених вагонів з під'їзної колії на п'яту колію станції Часів Яр, стався нещасний випадок, під час якого був смертельно травмований маневровим поїздом ОСОБА_3 - чоловік

ОСОБА_1 та батько ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Комісією ДП "Донецька залізниця" складено акт № 1 службового розслідування обставин нещасного випаду невиробничого характеру на залізничному транспорті України від 29 липня 2005 року.

Згідно вказаного акту ІНФОРМАЦІЯ_2 о 00 годині 10 хвилин на п'ятій колії станції Часів Яр, під час здійснення маневрової роботи з осаджування групи з 15 завантажених вагонів з під'їзної колії на п'яту колію,

ОСОБА_3, у порушення пунктів 2.1,2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, намагався перейти колію у безпосередній близькості від маневрового складу, внаслідок чого стався нещасний випадок, під час якого ОСОБА_3 був смертельно травмований маневровим поїздом.

Відповідно до довідки Артемівського відділення судової медичної експертизи від 01 липня 2005 року на час смерті ОСОБА_3 був тверезий.

Згідно з довідками ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" № 09

від 15 січня 2018 року та № 103 від 28 лютого 2018 року, ОСОБА_3 на день смерті (ІНФОРМАЦІЯ_2) обіймав посаду учня обпалювача на печах дільниці дроблення, помелу, пресування цеху № 4 з виробництва вогнетривів ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат".

За період з червня 2004 року по червень 2005 року йому була нарахована заробітна плата в розмірі: червень 2004 року - 356,23 грн, липень 2004 року - 391,86 грн, серпень 2004 року - 307,39 грн, вересень 2004 року -

367,49 грн, жовтень 2004 року - 507,15 грн, листопад 2004 року -

369,51 грн, грудень 2004 року - 318,67 грн, січень 2005 року - 360,53 грн, лютий 2005 року - 380,88 грн, березень 2005 року - 402,90 грн, квітень

2005 року - 462,63 грн, травень 2005 року - 246,50 грн, червень 2005 року - 667,25 грн.

Відповідно до акту ТОВ "Квартал М Часів Яр" від 10 січня 2018 року

ОСОБА_3 з 16 березня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1. За цією адресою з 16 березня 2005 року по 29 жовтня 2014 року були зареєстровані позивач та її син ОСОБА_2.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 з 01 вересня 2004 року по

23 листопада 2006 року, працювала вчителем початкових класів спеціальної школи-інтернату м. Часів Яр.

Із 01 грудня 2006 року ОСОБА_1 працює в Управлінні праці та соціального захисту населення Артемівської міської ради (на даний час -Бахмутської міської ради).

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податку про суми виплачених доходів та утриманих податків, сформованих

14 вересня 2018 року Бахмутською ОДПІ ГУ ДФС в Донецькій області, позивач отримала в третьому кварталі 2005 року нецільову благодійну допомогу від ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" в розмірі

370,68 грн, та інших доходів за період другий - четвертий квартал 2005 року не отримувала.

Позивач перебуває на обліку в Артемівському (на даний час - Бахмутсько-Лиманському) об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію в разі втрати годувальника

з 01 вересня 2015 року по 31 травня 2023 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами 1 -2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 -2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини 1 статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 1 статті 1200 ЦК України дитині потерпілого шкода відшкодовується до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Другому з подружжя шкода відшкодовується незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років.

Відповідно до частини 2 статті 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Згідно із частиною 1 статті 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.

У розглядуваній справі вимоги ОСОБА_1 зводяться до необхідності стягнення з відповідача невиплаченого матеріального відшкодування для себе та ОСОБА_2 (дружину та сина загиблого) за попередній період і наперед до досягнення сином двадцяти трьох років та відшкодування моральної шкоди.

Судами встановлено, що загиблий, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_1, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син. ОСОБА_3 на момент смерті був працевлаштований.

ОСОБА_1 з 01 вересня 2004 року працювала вчителем початкових класів спеціальної школи-інтернату, але у зв'язку з вагітністю та подальшим народженням дитини, перебувала у соціальній відпустці та у другому -четвертому кварталах 2005 року не отримувала дохід.

Таким чином на момент смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, право на одержання від нього утримання мала дружина ОСОБА_1, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, та малолітній син ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_5.

Отже, відповідно до приписів статті 1200 ЦК України потерпілі

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ІНФОРМАЦІЯ_2 мають право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати годувальника, при цьому ОСОБА_1 має таке право за час перебування у відпустці по догляду за дитиною, але не більше ніж до досягнення дитиною чотирнадцяти років, а ОСОБА_2 до досягнення вісімнадцяти років, або двадцяти трьох років, у разі продовження навчання.

Крім того, у даному випадку зазначені особи також мають право і на відшкодування моральної шкоди завданою смертю чоловіка та батька.

Такі висновки узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 643/20955/13-ц.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1, завданої смертю чоловіка.

ОСОБА_1,06 червня 2017 року звернувшись до суду з цим позовом, просила стягнути матеріальну шкоду за період з 01 червня 2014 року по

30 жовтня 2018 року одноразово та у подальшому відшкодовувати таку шкоду щомісячними платежами з 01 листопада 2018 року до досягнення ОСОБА_2 чотирнадцяти років.

Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 із 01 грудня 2006 року працює в Управлінні праці та соціального захисту населення Артемівської міської ради (Бахмутської міської ради), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у наведеній частині.

Такий висновок є правильним, оскільки із 01 грудня 2006 року відпустка ОСОБА_1 по догляду за дитиною припинена внаслідок працевлаштування.

При цьому ОСОБА_1 заявлені вимоги починаючи з 01 червня 2014 року, тобто після працевлаштування.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

З урахуванням встановлених обставин висновки апеляційного суду не суперечить висновкам Верховного Суду у постанові 18 квітня 2018 року в справі № 165/325/17, на яку посилалась ОСОБА_1.

Щодо відшкодування ОСОБА_2 матеріальної шкоди завданої смертю батька.

Апеляційний суд, погоджуючись із судом першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в цій частині починаючи з дня пред'явлення позову, тобто з 06 червня 2017 року, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 перебував на утриманні померлого та має право на відшкодування шкоди щомісячними платежами до досягнення вісімнадцяти років, за відсутності доказів продовження навчання.

При цьому апеляційним судом обґрунтовано змінено розмір щомісячного відшкодовування із наведенням відповідного розрахунку, з яким погоджується і Верховний Суд.

Разом з тим апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, заявлених в інтересах ОСОБА_2, про стягнення матеріальної шкоди починаючи з 06 червня 2014 року по 06 червня 2017 року, дійшов неправильного висновку про те, що дитина не має права на таке відшкодування.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками, оскільки позовні вимоги в цій частині, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України, не обмежені строком позовної давності, а наведені судом підстави для відмови у їх задоволенні, є помилковими.

Так, пославшись на постанову Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", апеляційний суд не врахував, що вказана постанова та, зокрема наведені в оскарженій постанові апеляційного суду положення пункту 22 (в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 24жовтня 2003 року) містили роз'яснення, щодо застосування чинного на той час законодавства України.

Натомість 01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України та пунктом 3 частини 1 статті 268 ЦК України (на відміну від статті 83 ЦК УРСР, яка діяла на час прийняття Верховним Судом України постанови Пленуму № 9 від 24 жовтня 2003 року) встановлено, що на вимоги про відшкодування шкоди завданої смертю позовна давність не поширюється.

Таким чином апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Проте, судом першої інстанції при визначенні розміру щомісячного відшкодування була допущена помилка, оскільки розмір заробітку загиблого було обраховано не за 12, а за 13 місяців, а тому розмір шкоди, завданої ОСОБА_2, який підлягає стягненню за період із 06 червня

2014 року по 06 червня 2017 року, становить 4 471,56 грн, із розрахунку 124,21
грн * 36 місяців.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при перегляді рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди,

тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в зазначеній частині касаційним судом не переглядається.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині вирішення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_2, за період із 06 червня 2014 року по 06 червня 2017 року апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, а судом першої інстанції допущено помилку при розрахунку розміру відшкодування, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду в цій частині та залишення в силі рішення суду першої інстанції, змінивши розмір вказаного відшкодування.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 415, 416, 418, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, заявлених в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, про стягнення матеріальної шкоди за період з 06 червня 2014 року по 06 червня 2017 року скасувати та залишити в силі в цій частині рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2018 року, виклавши другий абзац резолютивної частини цього рішення в наступній редакції:

"Стягнути з акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_1), яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_2), 4
471,56 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди за період із 06 червня 2014 року по 06 червня 2017 року, завданої ОСОБА_2 смертю батька - ОСОБА_3".

В іншій частині постанову Донецького апеляційного суду від 02 грудня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович