Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.12.2019 року у справі №677/70/19

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 677/70/19

провадження № 61-22080св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач-відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач-позивач - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 липня 2019 року у складі судді Вознюка Р. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т.

О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 рокуАкціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт (далі - Генеральна угода) від 21 березня 2016 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 771,77 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Банк зазначає, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з Умовами та Правилами і Тарифами Банку складає між нею та банком кредитний договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Банк свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, тоді як відповідач допустила прострочення сплати чергових платежів, процентів та комісії. Станом на 13 грудня 2018 року кредитна заборгованість ОСОБА_1 становить 55 468,06 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 20 115,63 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 9 945,32 грн, заборгованість за пенею та комісією - 24 138,60 грн, штраф відповідно до пункту
2.2 Генеральної угоди - 1 268,51 грн.

Таким чином, банк просив стягнути на його користь вказані суми з ОСОБА_1, а також судові витрати у розмірі 1 921,00 грн.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про встановлення нікчемності правочину.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на безпідставність тверджень банку, що вона своїм підписом у заяві підтвердила, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими банком Умовами та Правилами, Тарифами складають між ними кредитний договір. Анкета-заява була підписана нею заздалегідь до укладення Генеральної угоди - 04 березня 2011 року, стосується правовідносин з надання банківських послуг зі здійснення за допомогою платіжного інструменту готівкових та безготівкових розрахунків у національній валюті України. Вона не містить звернення до банку про надання їй у користування кредитних коштів, а також відомостей, що кредитні кошти можуть бути надані в майбутньому. У тексті анкети-заяви відсутні будь-які домовленості сторін про укладення в майбутньому будь-яких договорів і угод, у тому числі Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карток.

Тому анкета-заява від 04 березня 2011 року та Генеральна угода від 21 березня 2016 року не складають і не можуть складати між нею та банком кредитного договору.

Зазначає, що правочин, зовнішньою формою якого є Генеральна угода, є недійсним у зв'язку з нікчемністю з наступних підстав. Генеральна угода підписана ОСОБА_1 власноруч. Однак, зі сторони банку його представником головою правління ПриватБанку Дубілетом А. В. власноруч угода не підписана, натомість використано факсимільне відтворення підпису, а відбиток печатки відтворено механічним способом. Про використання такого способу підписання зазначено у пункті 1.8.

Генеральної угоди.

Всупереч частини 3 статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) жодної угоди, письмової згоди сторін на використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, між нею та банком, в особі Голови правління Дубілета А. В., не укладалось, тому Генеральна угода зі сторони банку не підписана. За таких обставин банком не дотримано вимоги частини 2 статті 207 ЦК України щодо письмової форми правочину. Відтак, правочин є нікчемним через недотримання письмової форми.

Таким чином, ОСОБА_1 просила суд встановити, що Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт від 21 березня 2016 року, укладена між нею та банком, є нікчемною.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено; встановлено нікчемність Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання кредитних карт від 21 березня 2016 року, що укладена між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 про встановлення нікчемності правочину, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги щодо письмової форми правочину не дотримані, оскільки не відповідають статті 207 ЦК України. Так без письмової згоди сторін на використання факсиміле, в якій відображені зразки такого факсимільного відтворення підпису, Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт від 21 березня 2016 року не може вважатись такою, що містить підписи обох сторін.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки Генеральна угода є нікчемною, а АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути заборгованість саме на підставі цієї угоди, то вимоги банку про стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк",посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов банку, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що сторонами погоджено, що при укладенні генеральної угоди банк використовує факсимільне відтворення підпису голови правління банку, а також відтворення відбитку печатки банку технічними друкованими пристроями. Отже сторони дотримали вимог щодо письмової форми правочину відповідно до статті 207 ЦК України. З вимогами про розірвання договору, незгодою з умовами угоди позичальник не звертався. Зазначає, що позичальник користувалася коштами банку та частково виконала зобов'язання за кредитним договором.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу банку залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки рішення є законними, а доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 21 березня 2016 ОСОБА_1 підписала текст Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт.

Зі сторони ПАТ КБ "ПриватБанк" використано факсимільне відтворення підпису Голови Правління ПАТ КБ "ПриватБанк" Дубілета О. В., а також відтворено відбиток печатки ПАТ КБ "ПриватБанк" технічними друкованими засобами. Підписання документа саме у такий спосіб визнали обидві сторони, крім того, про це зазначено у пункті 1.8. Генеральної угоди.

За текстом преамбули Генеральної угоди вона укладена з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором від 30 січня 2014 року № SAMDN51000136494256 (за текстом Генеральної угоди - Договір 1). Згідно із пунктами 1.1.1,1.1.2 цієї угоди сторони домовилися стосовно Договору 1: зменшити розмір заборгованості, яка виникла в період з дати надання позичальнику кредиту, а саме: проценти на 508,32 грн, комісію на 73,12
грн, пеню на 0,0 грн, штраф на 687,07 грн. Заборгованість за Договором 1 з дати підписання Генеральної угоди складає 21 931,80 грн.

Відповідно до пунктів 1.5-1.7. підписання цієї Генеральної угоди не є рішенням банку про анулювання заборгованості позичальника. Всі інші умови Договорів, котрі не суперечать розділу "Реструктуризація заборгованості" цієї Генеральної угоди, залишаються незмінними. Ця Генеральна угода в частині розділу "1.Реструктуризація заборгованості" діє в межах строку дії Договору 1.

Згідно із пунктом 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 20 771,78 грн на строк 36 місяців з 21 березня 2016 року по 31 березня 2019 року шляхом встановлення кредитної лінії на споживчі цілі в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплаті відсотків в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у встановлені у заяві, Умовах та Правилах строки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами 1 -2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 -2 статті 215 ЦК України, зокрема, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Якщо письмова форма не дотримана, то такий кредитний договір є нікчемним.

Вимоги до письмової форми правочину встановлені у статті 207 ЦК України. Так, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частини 2 -3 статті 207 ЦК України).

Отже, використання факсимільного відтворення підпису на договорі можливе лише за умов: якщо для конкретного випадку це прямо передбачено законом чи іншим актом цивільного законодавства, або існує письмова згода сторін на використання факсиміле, в якій відображені зразки такого факсимільного відтворення підпису.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що банк не висловив чітких аргументів і не навів жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала свою письмову згоду на використання банком факсимільного відтворення підпису, як того вимагає положення частини 3 статті 207 ЦК України.

Аналогічний спір з приводу використання факсимільного відтворення підпису розглядав Верховний Суд (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 у справі № 752/10447/17-ц).

Без такої згоди Генеральна угода не може вважатись такою, що містить підписи обох сторін, вимоги щодо письмової форми правочину не дотримані, тому Генеральна угода є нікчемною.

У зв'язку з викладеним суди дійшли висновків про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1.

Оскільки Генеральна угода є нікчемною, а банк просив стягнути заборгованість саме на підставі цієї угоди, то його вимоги задоволенню не підлягають.

З тексту Генеральної угоди, зокрема, з преамбули та розділу 1 "Реструктуризація заборгованості", вбачається, що ця угода є за своєю суттю додатковим договором до кредитного договору від 30 січня 2014 року № SAMDN51000136494256 і становить з ним єдине ціле. Зобов'язання за додатковим договором є похідними від основного зобов'язання. Тому Генеральна угода не може вважатись договором, на підставі якого виникають кредитні зобов'язання, а є лише угодою, якою могли би бути змінені кредитні зобов'язання у разі, якщо би такі зобов'язання виникли на підставі кредитного договору від 30 січня 2014 року № SAMDN51000136494256.

ОСОБА_1 заперечувала укладення будь-яких кредитних договорів із банком. На підтвердження існування основного зобов'язання банком не надано до суду оригіналу кредитного договору від 30 січня 2014 року № SAMDN51000136494256, а надано лише копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 04 березня 2011 року, розрахунок заборгованості та виписки із рахунку за період з 01 березня 2016 року по 14 червня 2019 року без зазначення повного номеру основної картки і рахунку.

Анкета-заява містить лише персональні дані ОСОБА_1 та її підпис, однак у розділі щодо конкретного виду отримуваних банківських послуг відмітка відсутня. У розділі про бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою відомості також відсутні.

Суди обгрунтовано виходили з того, що розрахунок заборгованості сам по собі не підтверджує факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів і укладення кредитного договору, чи отримання кредитної картки.

Банком не надано до суду підписаних ОСОБА_1. Умов та Правил надання банківських послуг. Умови та Правила надання банківських послуг, на які він посилається, як на умови кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджено, що саме з такими Умовами була ознайомлена ОСОБА_1.

Отже, надані АТ КБ "ПриватБанк" документи не свідчать про існування між сторонами кредитних зобов'язань. Жодних належних та допустимих доказів факту підписання ОСОБА_1 кредитного договору, надання їй кредиту у готівковій чи безготівковій формі, отримання кредитної картки та відкриття карткового рахунку, а також факту користування нею кредитними коштами АТ КБ "ПриватБанк" не надало.

Відповідно, перевірити розмір нарахованої суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим. Доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 справа № 700/3902/15-ц, від 06 червня 2018 справа № 364/594/17, від 10 травня 2018 справа № 357/16301/15-ц, від 03 квітня 2019 справа № 221/5089/16-ц.

У касаційній скарзі банк посилається на те, що сторонами погоджено те, що при укладенні генеральної угоди банк використовує факсимільне відтворення підпису голови правління банку, а також відтворення відбитку печатки банку технічними друкованими пристроями. Отже сторони дотримали вимог щодо письмової форми правочину відповідно до статті 207 ЦК України. З вимогами про розірвання договору, незгодою з умовами угоди позичальник не звертався.

Вказані доводи суд відхиляє, оскільки підставою зустрічного позову ОСОБА_1 вказувала саме недодержання вимоги закону щодо письмової форми правочину.

Банк зазначає, що позичальник користувалася коштами банку та частково виконала зобов'язання за кредитним договором.

Суди установили, що розрахунок, на який посилається банк, проведено починаючи з 21 березня 2016 року. З зазначеного розрахунку не вбачається, що ОСОБА_1 за цей період користувалась коштами банку.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 04 липня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов