Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.03.2019 року у справі №201/3305/17

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 201/3305/17

провадження № 61-2779св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу, коштів і витрат,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму вкладу в розмірі 21 000 дол. США, 18 389,41 дол. США відсотків за банківським вкладом за весь час користування банком його грошовими коштами, 346,68 дол. США 3 % річних, всього 39 736,09 дол. США, що становить еквівалент 1 080 050,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір та позивачем внесені грошові кошти для розміщення на депозитних вкладах на загальну суму 21 000 доларів США, а саме: рахунок № НОМЕР_1 за договором від 03 листопада 2009 року № SAMDN01000708208490 - 21 000 доларів США під 12,5 % річних, сторонами також укладалася додаткова угода до цього договору.

На виконання умов договору, після його підписання, позивач вніс вклад на рахунок, відкритий у відповідача, окремо було відкрито інший рахунок для зарахування вказаних коштів, на підтвердження чого до позову додана копія відповідного договору, квитанцій, платіжних доручень. Вказаний договір, згідно з умовами зазначеними у відповідному розділі, укладались на строк 180 днів та був пролонгований.

Після закінчення строку дії договору на неодноразові звернення позивача до ПАТ КБ «Приватбанк», останній не виконав належним чином свої зобов`язання щодо повернення належних позивачу вкладу разом із нарахованими відсотками, посилаючись на неіснуючі обставини, що нібито унеможливлюють повернення позивачу суми вкладу, разом із нарахованими відсотками.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 05 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Стягнув з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 суми банківського вкладу разом з нарахованими відсотками за договором від 03 листопада 2009 року № SAMDN01000708208490, а саме: 21 000 дол. США - вклад, 18 389,41 дол. США - відсотки за банківським вкладом за весь період користування банком коштами, починаючи з 03 листопада 2009 року до 15 листопада 2016 року, 346,68 дол. США - 3 % річних, всього 39 736,09 дол. США, що становить еквівалент 1 080 050,77 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано невиконанням банком умов договору банківського вкладу щодо повернення позивачу грошових коштів з нарахованими відсотками.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 січня 2019 року рішення

Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надавши належну оцінку наданим позивачем доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами укладені договори про депозитні вклади, на виконання яких позивач вніс грошові кошти на депозитні рахунки банку, однак відповідач не виконав умов укладених договорів.На спростування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» жодних письмових доказів не надав, а також не надав докази, що кошти та проценти за договором банківського вкладу позивачу було повернуто. Наведені відповідачем у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву та пояснення на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 04 лютого 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач, як сторона у справі, зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення спірних правовідносин між сторонами на підставі договору та невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторін.

Позивачем невірно розраховані відсотки та неправомірно задоволені вимоги в цій частині у повному обсязі, оскільки відповідно до розрахунку наданого позивачем застосовано розрахунок відсотків за період з 03 листопада 2009 року по 15 листопада 2016 року по 12,5 % річних, незважаючи на те, що відповідно до умов укладеного договору нарахування процентів на суму вкладу починається з з першого робочого дня, наступного за днем надходження грошових коштів до банку. Виплата сум нарахованих процентів здійснюється банком у строки, визначені періодами нарахування процентів, клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15:00 першого робочого дня, наступного за датою оформлення договору за цілу кількість періодів нарахування, що пройшли з моменту укладення договору.

Діяльність відокремлених підрозділів Філії «Кримське Регіональне Управління ПАТ КБ «ПриватБанк» припинено саме 15 травня 2014 року, а тому не вбачається підстав для повторного нарахування та виплати відсотків за період з 03 листопада 2009 року по 15 травня 2014 року. Позивач не надав доказів неотримання відсотків за період з 2009 року по 2014 рік.

Розрахунок слід було здійснювати з 16 травня 2014 року по 15 листопада 2016 року за ставкою 12,5 % річних, що становить 910 днів (21 000 дол. США х 12,5 % х 910 днів : 366 дні = 6 526,63 дол. США).

Незрозуміла також правова підстава стягнення з відповідача 3 % річних, якщо позивач просить стягнути відсотки з дати оформлення договорів по дату звернення з позовом до суду, то, які тоді підстави нараховувати за статтею 625 ЦК України 3 % річних. Три проценти річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами.

Проте, суди не перевірили розрахунок позивача, який здійснений із суми 39 389,41 доларів США (депозит + відсотки), а мало б розраховано виходячи виключно із тіла депозиту.

Позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат понесених за надання правової допомоги у розмірі 6 000 грн, а також судового збору у розмірі 3 654,00 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивач до матеріалів справи не додав ані розрахунку наданих послуг у сфері права, ані копії квитанції про сплату наданих послуг.

15 січня 2020 року до Верховного Суду надійшли відзив та пояснення адвоката Верби А. П. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивовані відсутністю правових підстав для скасування оскаржуваних банком судових рішень.

Відмовляючи повернути грошові кошти, які належать на праві власності позивачу, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації.

Аргументи касаційної скарги банку про неправильний розподіл судових витрат також є неспроможними в силу норм ЦПК України та правових позицій Верховного Суду.

Наведені банком доводи спростовуються матеріалами справи та усталеною практикою Верховного Суду і Верховного Суду України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

18 червня 2019 року справа надійшла Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

03 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SAMDN01000708208490 (вклад «Стандарт» з щомісячною виплатою) на виконання умов якого позивач вніс грошові кошти для розміщення на депозитних вкладах на загальну суму 21 000 дол. США під 12,5 % річних.

Вказаний договір згідно з його умовами зазначеними у відповідному розділі, укладався на строк 180 днів та містить пункт про автоматичну пролонгацію його дії на тих же самих умовах, якщо на час пролонгації для даного типу договорів не буде встановлена інша процентна ставка, про що банк зобов`язаний письмово повідомити свого клієнта. Договір укладено і він почав виконуватися.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає

задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про доведеність позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі укладеного між сторонами договору, за умовами якого позивач вніс грошові кошти на депозит за ним, що підтверджується відповідною квитанцією, є обґрунтованим.

Враховуючи, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими, та достатніми доказами, що не заперечується відповідачем, а грошові кошти за договором банківського вкладу (сума депозиту разом із нарахованими відсотками в межах дії договору) позивачу на його вимогу не виплачені, суди дійшли правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку.

Аргументи касаційної скарги у цій частині висновків судів не спростовують.

Однак не можна погодитися із розміром нарахованих судами процентів на вклад за договором, з огляду на таке.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Так, пунктом 2 договору передбачено, що нарахування процентів за вкладом починається з першого робочого дня, який слідує за днем надходження грошових коштів до банку, і проводиться за кожен календарний день ураховуючи кількість днів в році за ставкою, зазначеною в пункті 1 цього договору (12,5 %).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції здійснив розрахунок процентів не надавши оцінки умовам укладеного між сторонами договору та нарахував проценти за вкладом з дня його укладення - 03 листопада 2009 року, а не з наступного дня - 04 листопада 2009 року.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги банку в цій частині та приходить до висновку про зменшення відсотків нарахованих за депозитом з 18 389,41 дол. США до 18 382,22 дол. США (розмір відсотків за період з 04 листопада 2009 року по 03 травня 2010 року складає 1 294,52 дол. США (21 000 дол. США *0,125 : 365 *180 днів).

Аргументи касаційної скарги про те, що відсутні правові підстави для повторного нарахування та виплати відсотків за період з 03 листопада 2009 року по 15 травня 2014 року, оскільки позивач не надав доказів неотримання ним відсотків за вказаний період на увагу не заслуговують, так як саме на відповідача покладено обов`язок спростувати такі доводи позивача, в той час як банк не надав доказів виплати позивачу процентів нарахованих на депозит за вказаний період.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

15 листопада 2016 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до банку із заявою про відмову від автоматичного продовження (пролонгації) вкладу на новий термін та повернення суми вкладу та нарахованих за ним відсотків на рахунок вказаний у договорі банківського вкладу. Вимога ОСОБА_1 банком не задоволена.

Враховуючи вказане, суди зробили обґрунтований висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних від прострочених сум за договором за період з 15 листопада 2016 року по 02 березня 2017 року.

Однак, ураховуючи зменшення розміру нарахованих відсотків за вказаним договором, підлягає і зменшенню 3 % річних з 346,68 дол. США до 346,35 дол. США (21 000 дол. США +18 382,22 дол. США) * 0,03 : 365 *107).

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід задовольнити частково, ухвалені у цій справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині позову ОСОБА_1 до до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення відсотків за депозитним договором та 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України змінити, стягнути з банку на користь позивача відсотки за договором № SAMDN01000708208490 у розмірі 18 382,22 дол. США та 3 % річних у розмірі 346,35 дол. США. Судові рішення в частині стягнення 21 000 дол. США тіла депозиту залишити без змін.

Щодо витрат на правову допомогу у справі

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 79 ЦПК України, в чинній на час звернення позивача з позовом редакції, до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи належать витрати на правову допомогу.

Згідно із частинами першою та другою статті 84 ЦПК України, в чинній на час звернення позивача з позовом редакції, витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Позивач окрім договору на правову допомогу не надав жодних доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, тому відсутні і правові підстави для їх відшкодування.

З огляду на викладене аргументи касаційної скарги банку в указаній частині знайшли своє підтвердження в ході касаційного перегляду справи.

Щодо судового збору у справі

Оскільки касаційна скарга АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає задоволенню частково, то розмір сплаченого судового збору за подання позовної заяви підлягає стягненню з банку на користь держави пропорційно задоволеним вимогам у сумі 3 653,27 грн (розмір заявлених вимог - 39 736,09 (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 39 728,57 (99,98 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом - 3 654 грн (3 654 : 100 % х 99,98 % = 3 653,27 грн); судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг АТ КБ «ПРИВАТБАНК» із урахуванням пропорційно задоволених позовних вимог, у розмірі 1,10 грн (5 481 грн : 100 % * 0,02 %) та 1,46 грн (7 308 грн : 100 % * 0,02 %), відповідно, слід компенсувати за рахунок держави, оскільки позивач відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про стягнення відсотків за договором депозиту, 3 % річних та судового збору змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 за договором від 03 листопада 2009 року № SАМDN01000708208490 відсотки за цим банківським вкладом за період з 04 листопада 2009 року по 15 листопада 2016 року в розмірі 18 382,22 дол. США (вісімнадцять тисяч триста вісімдесят два долари США 22 центи) та 3 % річних у розмірі 346,35 дол. США (триста сорок шість доларів 35 центів).

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь держави 3 653,27 грн (три тисячі шістсот п`ятдесят три гривні 27 коп.) судового збору.

Компенсувати Акціонерному товариству Комерційному банку «ПРИВАТБАНК» судовий збір у сумі 2,56 грн (дві гривні 56 коп.), сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати, відмовити в задоволенні вимог в цій частині

РішенняЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині стягнення тіла депозиту в розмірі 21 000 дол. США залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило