Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2018 року у справі №201/11859/17

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 201/11859/17

провадження № 61-39100св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2018 року у складі судді Ходаківського М. П. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 28 листопада 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки набуло у власність будинок, загальною площею 44,20 кв. м, житловою площею 24,10 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 28 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М., зареєстрованого у реєстрі за № 8074.

Після набуття права власності на зазначений житловий будинок, позивач позбавлений можливості отримати доступ до житла у зв`язку з проживанням та реєстрацією у ньому відповідача, який підлягає виселенню зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення.

Посилаючись на наведене, позивач просив виселити ОСОБА_1 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям відповідача з реєстраційного обліку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 05 лютого 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки допускається, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, тоді як позивачем не доведено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , придбано за рахунок кредитних коштів, а також не надано доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 письмової вимоги банку про добровільне звільнення ним зазначеного житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня

2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність доказів отримання відповідачем вимоги банку про звільнення домоволодіння з одночасним зняттям з реєстраційного обліку. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» не надав доказів на підтвердження дійсного проживання ОСОБА_1 у будинку, тоді як сама по собі реєстрація його за зазначеною адресою, не може слугувати доказом проживання у спірному житловому будинку.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», у якій заявник просив скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2018 року і постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що застосовуючи до спірних правовідносин положення частини третьої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) та статті частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тому, що за умовами кредитного договору від 28 серпня 2006 року

№ DNP0GK00000055, ОСОБА_1 отримав кредитні пошти на придбання нерухомості, за рахунок яких і набув у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відсутність доказів на підтвердження отримання відповідачем повідомлення про виселення, не може слугувати обгрунтованою та законною підставою для відмови у задоволенні вимог банку про виселення відповідача у судовому порядку.

Зважаючи на те, що відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа зобов`язана зареєструвати своє місце проживання протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання, тоді як відповідач не надав доказів на підтвердження того, що він фактично не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності проживання відповідача у спірному житловому приміщенні.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами установлено, що 28 серпня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNP0GK00000055, за умовами якого позичальник отримав кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі

12 000,00 доларів США на купівля нерухомості, а також у розмірі

2 045,25 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом 1,00 процентів на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк до 27 серпня 2021 року

Того ж дня, між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку домоволодіння загальною площею 44,20 кв. м, житловою площею 24,10 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу

від 28 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мошковською Н. М., реєстрованого у реєстрі за № 8071.

28 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки прийнято рішення про державну реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на домоволодіння загальною площею 44,20 кв. м, житловою площею 24,10 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

21 червня 2017 року банк направив відповідачу ОСОБА_1 письмову претензію з вимогою добровільно звільнити зазначене домоволодіння у тридцятиденний термін з моменту отримання претензії, з одночасним зняттям з реєстраційного обліку.

Згідно з відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, станом на 28 серпня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов'язання» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом України «Про іпотеку».

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, відповідно до частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», якій кореспондує положення частини третьої статті 109 ЖК Української РСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», частини третьої статті 109 ЖК Української РСР. Зазначене підтверджується також тим, що згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові

від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, відступати від якого колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду не убачає підстав.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суду не звернув увагу на наявні у матеріалах справи копії кредитного договору та договору іпотеки, а також преюдиційні для даної справи обставини, зокрема рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2014 року, ухваленого у справі № 201/2859/14-ц між тими ж сторонами, (що набрало законної сили і є загальнодоступним у Єдиному державному реєстрі судових рішень) встановлено, що домоволодіння загальною площею 44,20 кв. м, житловою площею 24,10 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було придбане за кредитні кошти отримані іпотекодавцем, в іноземній валюті.

Висновки апеляційного суду про те, що позивач не надав до суду доказів на підтвердження проживання відповідача у спірному домоволодіння не грунтуються на достовірно встановлених судом обставинах справи та положеннях статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якої після прибуття до нового місця проживання особа має зареєструвати своє місце проживання, негативні наслідки невідповідності реєстрації місця проживання фактичному місцю проживання несе саме особа, якої стосуються зазначені обставини, а тому покладення апеляційним судом на позивача тягаря доведення обставин проживання відповідача за зареєстрованим місцем проживання є помилковим.

Оскільки спірне домоволодіння було придбане за рахунок кредитних коштів та передане в іпотеку позивачу, а також ураховуючи, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідача з домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , без надання йому іншого постійного жилого приміщення.

Разом з тим, ураховуючи, що 07 червня 2014 року набув чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дія якого поширюється на спірні правовідносини, рішення суду в частині вирішених вимог про виселення відповідача не підлягає виконанню на час дії цього Закону.

Рішення суду про виселення зі спірного домоволодіння відповідача є самостійною підставою для зняття його з реєстраційного обліку за зазначеною адресою, а тому позовні вимоги у цій частині є необгрунтованими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про скасування заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2018 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року, з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову АТ «КБ «ПриватБанк» у частині вирішення вимог про виселення ОСОБА_1 , та про відмову у задоволенні вимог про зняття його з реєстраційного обліку.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи, що касаційна скарга АТ «КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково, сплачений заявником судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг пропорційної задоволеній частині вимог у розмірі 7 200,00 грн (1 600,00 грн + 2400,00 грн + 3200,00 грн) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 29 травня 2018 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстраційного обліку задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_1 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого постійного жилого приміщення.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку відмовити.

Постанова у частині задоволених вимог про виселення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»на відшкодуваннясудового збору сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг пропорційно задоволеній частині позовних вимог 7 200,00 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. І. Усик

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко