Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.12.2019 року у справі №753/8085/19

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 753/8085/19

провадження № 61-22641св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І.

О.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сніжинський Тарас Євгенович,

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АНСУ",

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року в складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У квітні 2019 року представник боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сніжинського Тараса Євгеновича (далі - державний виконавець), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АНСУ" (далі - ТОВ "АНСУ"), що є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит").

На обґрунтування скарги зазначав, що у порушення норм Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець постановою від 11 липня 2018 року поновив виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2/6386/12, виданого Дарницьким районним судом міста Києва від 10 липня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_1 як боржника на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості у загальній сумі 536 212,67 грн та накладено арешт на все її майно і грошові кошти, що знаходяться на її банківських рахунках, відповідно до двох постанов від 11 липня 2018 року.

Указував, що відповідні виконавчі дії були вчинені за відсутності виконавчого листа, дублікат якого було видано Дарницьким районним судом міста Києва лише 06 серпня 2018 року.

У зв'язку з викладеним представник ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати постанови від 11 липня 2018 року про поновлення вчинення виконавчих дій, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника, які винесені державним виконавцем Дарницького відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві у виконавчому провадженні №
39358746.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дарницького районного суду міста Київ від 28 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, у задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що державний виконавець прийняв оскаржувані постанови на виконання наданих йому законом повноважень з метою виконання виконавчого листа суду про стягнення із боржника грошових коштів на користь стягувача. Оскільки рішення суду не виконане, підстав для визнання оскаржуваних постанов такими, що порушують права боржника, немає.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким вимоги її скарги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що державний виконавець не міг вчиняти дій з примусового виконання рішення суду за відсутності у матеріалах виконавчого провадження виконавчого документа (оригіналу/дубліката). На час вчинення оскаржених дій виконавчий лист було втрачено. Постанова про поновлення вчинення виконавчих дій, постанова про арешт майна боржника та постанова про арешт коштів боржника були винесені державним виконавцем до моменту постановлення ухвали суду про видачу дубліката виконавчого документа.

Накладення арешту на нерухоме майно за наявності вилученого та нереалізованого предмета застави (автомобіля), свідчить про порушення процедури примусового виконання рішення суду, яка передбачена законодавством.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року на адресу суду від ТОВ "АНСУ" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1

ТОВ "АНСУ" вважає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Суди встановили, що рішенням Дарницького районного суду міста Київ від 25 лютого 2013 року частково задоволено позов ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2008 року № 33-19/08-А в розмірі 533 593,67 грн та судові витрати в розмірі 3 219,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" про розірвання кредитного договору від 08 серпня 2008 року № 33-19/08-А відмовлено.

На виконання цього рішення 10 липня 2013 року Дарницький районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 2/6386/12 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у загальній сумі 536 812,67 грн.

Постановою державного виконавця Дарницького відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві від 30 вересня 2013 року було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на все майно боржника в межах суми боргу.

У липні 2018 року державний виконавець Дарницького відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві звернувся до суду із поданням про видачу дубліката виконавчого документа.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Київ від 06 серпня 2018 року подання державного виконавця Дарницького відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві задоволено та видано дублікат виконавчого листа.

Постановою державного виконавця Дарницького відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві від 11 липня 2018 року поновлено вчинення виконавчих дій за цим виконавчим провадженням. Як підставу для поновлення виконавчого провадження зазначено, що 26 серпня 2016 року винесено постанову про зупинення виконавчих дій. 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", згідно з яким виключено можливість зупинення виконавчого провадження у зв'язку із розшуком майна боржника.

Постановами державного виконавця Дарницького відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві від 11 липня 2018 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику, та накладено арешт на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках боржника.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Київ від 18 лютого 2019 року замінено стягувача у вказаному виконавчому провадженні ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" правонаступником ТОВ "АНСУ".

Відмовляючи у задоволенні скарги, суди дійшли висновку, що державний виконавець прийняв оскаржувані постанови на виконання наданих відповідно до вимог законодавства з метою виконання виконавчого листа суду про стягнення із боржника грошових коштів на користь стягувача.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Аргументи представника ОСОБА_1 про те, що прийняті державним виконавцем Дарницького відділу ДВС ГТУЮ у м. Києві постанови від 11 липня 2018 року про поновлення виконавчого провадження, про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника, які є предметом оскарження, є незаконними, оскільки вони винесені за відсутності на той час у матеріалах виконавчого провадження виконавчого документа, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Суди встановили, що 10 липня 2013 року Дарницький районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 2/6386/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" заборгованості у загальній сумі 536 812,67 грн. Вказаний виконавчий лист пред'явлено до виконання, а 30 вересня 2013 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.

Із змісту ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 06 серпня 2018 року суди попередніх інстанцій встановили, що вказаний виконавчий лист був втрачений після відкриття виконавчого провадження, а рішення суду про стягнення заборгованості не виконано. Встановивши відповідні обставини, суд задовольнив подання державного виконавця та видав дублікат виконавчого листа.

Відповідно до пункту 17.4 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.

Суди правильно зазначили, що нормами законодавства, які регулюють примусове виконання судового рішення, не передбачено підстав для зупинення чи закінчення виконавчого провадження, яке було відкрите (розпочате) на підставі виконавчого документа, який було втрачено, та повторного відкриття чи поновлення виконавчого провадження після отримання дубліката виконавчого документа.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина 2 статті 2 ЦПК України).

У частині 1 статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених частині 1 статті 11 ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно з частиною 1 статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до частиною 1 статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 68,70-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що "право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 339 ГПК України, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. [..] Разом з тим необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про порушення прав ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", яке апеляційний господарський суд вбачав у законних сподіваннях боржника на вчинення дій щодо нього державним чи приватним виконавцем відповідно до законодавства та погашення заборгованості в порядку черговості її виникнення. Так, виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника (~law30~), а розподіл грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) відповідно до положень ~law31~ здійснюється у встановленій черговості вже після їх стягнення з боржника. Суд апеляційної інстанції не навів правової підстави свого висновку про виконання судових рішень щодо стягнення з боржника коштів саме в порядку черговості виникнення заборгованості та не обґрунтував порушення його прав з огляду на обов'язковість виконання судових рішень".

ОСОБА_1 у скарзі не зазначила, які її права чи свободи порушені оскарженими постановами державного виконавця.

Оскільки рішення суду про стягнення на користь стягувача грошових коштів боржником не виконано та нею не зазначено наявність інших обставин, які є підставою для зупинення або закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документа без виконання, прийняття державним виконавцем постанов від 11 липня 2018 року про поновлення вчинення виконавчих дій, про арешт майна боржника та про арешт грошових коштів не свідчить про порушення прав боржника.

Доводи касаційної скарги про протиправність дій державного виконавця щодо накладення арешту на нерухоме майно за наявності вилученого та нереалізованого предмета застави (автомобіля) є необґрунтованими.

Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Представник скаржника, ототожнюючи накладення арешту на майно боржника із зверненням стягнення на нерухоме майно, помилково вважає, що постанова державного виконавця про арешт нерухомого майна боржника може бути прийнята виключно після реалізації вилученого в боржника рухомого майна. Вилучення у боржника автомобіля, який не реалізовано, не перешкоджає державному виконавцю накласти арешт на об'єкти нерухомого майна, який застосовується на випадок недостатності виручених від реалізації рухомого майна коштів для повного виконання рішення суду і не означає звернення стягнення на арештоване нерухоме майно.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною 3 статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Встановивши, що оскаржені постанови державного виконавця винесені з додержанням вимог Закону "Про виконавче провадження", суди першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив в задоволення скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, їх належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 28 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар