Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №646/1916/18

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 646/1916/18

провадження № 61-9517св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Смородська Наталія Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду

м. Харкова від 22 листопада 2018 року у складі судді Єжова В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Бурлака І. В., Бровченка І. О., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Смородська Н.

А., про визнання недійсним договору дарування.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

30 січня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір дарування зазначеної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смородською Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 70.

Вказувала на те, що укладенню нею оспорюваного правочину передував тяжкий збіг обставин об'єктивного характеру, зокрема проведення обшуку у належній їй квартирі на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 23 січня 2018 року з накладенням надалі арешту на майно виявлене та вилучене у ході обшуку, що спричинило для неї значне потрясіння, наслідком чого стала госпіталізація до Комунального закладу охорони здоров'я "Харківська міська клінічна лікарня № 7" (далі - КЗОЗ "Харківська міська клінічна лікарня № 7") з діагнозом "Ішемічний інсульт (лакунарний) у вертебро-базилярному басейні з лівобічним геміпарезом мозочково- атактичним синдромом. Дисциркуляторна гіпертонічна і атеросклеротична енцефалопатія 2 ступеню, дисметаболічна енцефалопатія. Гіпертонічна хвороба 2 ступеню. Церебральний атеросклероз".

Під час зазначених подій її тяжким становищем скористалася донька ОСОБА_3, яка при ввела її в оману щодо можливої конфіскації квартири, та вмовила вчинити правочин дарування нерухомого майна на користь онуки ОСОБА_2

Квартира, яка була предметом договору дарування є її єдиним житлом, фактично сторони зазначеного правочину не мали наміру змінити правовий режим спірної квартири, у якій продовжують проживати і після його укладення, а тому він є фіктивним. Про фіктивність оспорюваного договору свідчить і той факт, що у 2006 році вона склала заповіт, яким заповіла квартиру АДРЕСА_1, що також підтверджує те, що вона не мала наміру подарувати її ОСОБА_2.

Крім того, унаслідок укладення зазначеного правочину, вона опинилася у вкрай невигідному становищі, оскільки цілком залежить від відповідача, у разі погіршення стосунків з якою може взагалі залишитися без житла, у той час як визнання недійсним договору дарування не погіршить майнового стану

ОСОБА_2, з огляду на його безоплатний характер та, що сторони продовжать проживати у спірній квартирі.

Посилаючись на те, що на момент вчинення оспорюваного правочину її волевиявлення не було вільним, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смогородською Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 70, та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 30 січня 2018 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смогородською Н. А., зареєстрований у реєстрі за № 70.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини проведення обшуку у належній ОСОБА_1 квартирі, що супроводжувалися моральним тиском на неї з боку доньки ОСОБА_3, яка переконала її у реальності можливого безоплатного вилучення (конфіскації) квартири за наслідками розслідування кримінального провадження, у ході якого був проведений обшук, були для неї проявом тяжких обставин, під впливом яких, вона на вкрай невигідних умовах, до яких слід віднести позбавлення права власності на єдине житло, цілковиту залежність її права на користування житлом після укладення оспорюваного правочину від ОСОБА_2 та вірогідність залишитися без житла, з огляду на негативні стосунки, що склалися між нею та відповідачем, відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь онуки ОСОБА_2. Ураховуючи, що після укладення оспорюваного правочину, позивач продовжила проживати у спірній квартирі, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір дарування вчинено без наміру створення правових наслідків, що свідчить про його фіктивність. Визнаючи недійсним оспорюваний договір та повертаючи сторін до попереднього правового становища, суд виходив з того, що зазначене не погіршує майнового становища ОСОБА_2, з огляду на безоплатний характер правочину та, що сторони продовжать проживати у спірній квартирі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Червонозаводського районного суду м.

Харкова від 22 листопада 2018 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду на визнання недійсним оспорюваного договору з підстав його вчинення під впливом обману, та його фіктивності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смогородською Н. А., з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, у зв'язку з доведеністю вчинення його ОСОБА_1 під впливом тяжких для неї обставин та на вкрай невигідних умовах. З огляду на наведене, вважав помилковим висновок суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним оспорюваного правочину ще й з мотивів вчинення правочину під впливом обману та його фіктивності.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій заявник просила скасувати рішення Червонозаводського районного суду

м. Харкова від 22 листопада 2018 року у незміненій після його апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, і ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що задовольняючи вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування квартири від 30 січня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, суди попередніх інстанцій не врахували, що вчиняючи оспорюваний правочин позивач мала намір зберегти майно від його можливої конфіскації, яка, на думку позивача, була вірогідною після поведеного у належній їй квартиру обшуку. Наведене свідчить, що на дату вчинення такого правочину його вчинення було вигідним для позивача, відповідало її дійсному волевиявленню та мало на меті протиправне ухилення від передбаченої законом можливої кримінальної відповідальності за злочин, передбачений частиною 3 статті 368 КК України, що не є тотожним наміру зберегти майно від його можливої втрати, а тому не може вважатися тяжкою обставиною та вчинення його на вкрай невигідних умовах у розумінні статті 233 ЦК України.

Сам по собі факт укладення оспорюваного договору дарування у період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з діагнозом ішемічний інсульт також не свідчить про існування тяжкої обставини, яка змусила її вчинити правочин на вкрай невигідних умовах, оскільки матеріали справи не містять доказів її перебування у тяжкому чи безпорадному стані унаслідок перенесеного інсульту.

Крім того, про дійсність волевиявлення позивача на укладення договору дарування свідчить послідовність її поведінки при укладенні зазначеного правочину, а саме звернення наприкінці 2018 року до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Смородської Н. А. за консультацією з приводу вчинення правочину та надання правовстановлюючих документів на спірну квартиру для підготовки проекту договору. Надаючи оцінку дійсності волевиявлення позивача на укладення договору дарування, поза увагою судів залишився заповіт ОСОБА_1 від 22 липня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Смородської Н. А., згідно якого у разі смерті позивача належну їй квартиру АДРЕСА_1 та 1 /2 частину будинку № АДРЕСА_2 мала успадкувати відповідач.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила про відсутність визначених законом підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та просила скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області

від 19 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2018 року, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним з підстав вчинення його внаслідок збігу тяжких обставин, а також під впливом обману та фіктивності правочину.

Вказувала на те, що перспектива втрати житла в силу обставин, що мали місце наприкінці січня 2018 року (обшук житла, статус свідка у кримінальному провадженні), стала причиною пошуку шляхів для недопущення його конфіскації, яким і було обрано укладення договору дарування квартири від 30 січня 2018 року, між нею та ОСОБА_2 Підставою для укладення цього правочину, був також моральний тиск, що чинили ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з метою створити у позивача помилкове явлення щодо реальної конфіскації квартири, що спонукало її вчинити правочин на вкрай невигідних умовах. Також поза увагою апеляційного суду залишився стан її здоров'я після перенесеного нею інсульту, що також спонукало її до швидкого переоформлення права власності на нерухоме майно на близьку людину - онуку ОСОБА_2

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що оспорюваний правочин було вчинено з метою створення тих правових наслідків, що обумовлювалися договором дарування, зважаючи на те, що те, що насправді укладаючи договір дарування квартири, позивач мала намір не передати її у власність онуки, а уникнути її конфіскації. Крім того, дарунок за вказаним договором передано не було, оскільки правовий статус сторін не змінився, вони продовжили проживати у подарованій відповідачу квартирі.

У запереченнях на відзив ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначила, викладені у ньому мотиви не спростовують обгрунтованість доводів касаційної скарги, оскільки укладення позивачем договору дарування квартири не було вчинено на вкрай невигідних для неї умовах, а навпаки відповідало її інтересам, оскільки у такий спосіб вона убезпечувала себе від можливої конфіскації квартири. Насамперед метою укладення оспорюваного правочину було не збереження майна від загрози його втрати, а в протиправне ухилення від його конфіскації. У такий спосіб позивач свідомо убезпечувала себе від можливої конфіскації належної їй квартири, та забезпечувала собі подальше постійне проживання та користування квартирою, як це було раніше.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1, на підставі договору дарування від 15 березня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори

Христиненко Н. Л. та зареєстрованого за № 6-689, належала на праві власності квартира АДРЕСА_1.

Згідно з довідкою від 06 червня 2018 року № 162, у зазначеній квартирі зареєстровані: позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 - онука позивача, ОСОБА_4 - її правнучка.

28 листопада 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 42017220000001376 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, за фактом вимагання службовою особою медичного закладу неправомірної вигоди за встановлення групи інвалідності.

24 січня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси у кримінальному провадженні № 42017220000001376 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 - у квартирі

АДРЕСА_1.

З 27 січня 2018 року по 09 лютого 2018 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у КЗОЗ "Харківська міська клінічна лікарня № 7" з діагнозом "Ішемічний інсульт (лакунарний) у вертебро-базилярному басейні з лівобічним геміпарезом мозочково- атактичним синдромом. Дисциркуляторна гіпертонічна і атеросклеротична енцефалопатія 2 ступеню, дисметаболічна енцефалопатія. Гіпертонічна хвороба 2 ступеню. Церебральний атеросклероз".

30 січня 2018 року між ОСОБА_1 та її онукою ОСОБА_2 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1. Дарунок сторони оцінили у 100 000,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 1, 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ОСОБА_1 як на підставу заявлених нею позовних вимог посилалася на те, що зазначений оспорюваний договір дарування був вчинений під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до частини 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, щозмусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.

Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний правочин вчинено ОСОБА_1 внаслідок наявності тяжкої для неї обставини - проведення обшуку в належній їй на праві власності квартирі, її переконаності у реальності безоплатного вилучення (конфіскації) квартири за наслідками кримінального розслідування, та її наміру зберегти майно від можливої його втрати шляхом укладення договору даруванняна вкрай невигідних для неї умовах, що призвело до позбавлення її права власності на єдине житло та цілковиту залежність її права користування зазначеним житлом від ОСОБА_2, що відповідно до статті 233 ЦК України є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Додатковими підставами визнання правочину недійсним суд першої інстанції вважав вчинення його позивачем під впливом обману зі сторони її дочки - ОСОБА_3 та фіктивність оспорюваного правочину, які суд апеляційної інстанції обгрунтовано визнав помилковими.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки наведені позивачем обставини укладення оспорюваного правочину не можуть бути підставою для застосування статті 233 ЦК України, з огляду на те, що дії позивача щодо укладення нею оспорюваного договору дарування належної їй на праві власності квартири свідчать про наявність її волі на уникнення можливої конфіскації належного їй майна з метою подальшого користування ним спільно з відповідачем, що у розумінні статті 233 ЦК України не вказувати на наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусило її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Таким чином судами попередніх інстанцій неправильно застосована норма матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу на необгрунтоване виключення апеляційним судом з рішення суду першої інстанції висновків про фіктивність оспорюваного договору дарування, а також його вчинення під впливом обману є неспроможними, оскільки позивач у передбаченому процесуальним законом поряду не оскаржувала зазначеного судового рішення, а тому не має правових підстав для його оскарження у рамках розгляду касаційної скарги ОСОБА_2.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки судами правильно з'ясовані обставини справи та встановлено правовідносини сторін, що не потребує додаткового збирання доказів, однак невірно застосовано норми матеріального права, зазначене відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, судовий збір сплачений ОСОБА_2 за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 5 966,80 грн (2 557,20 грн + 3 409,60 грн) підлягає відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада

2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Смородська Наталія Анатоліївна, про визнання недійсним договору дарування, відмовити.

Судові витрати, понесені ОСОБА_2 за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 5 966,80 грн підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко