ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 333/3053/16

провадження № 61-8873св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус»

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , поданою їх представником - адвокатом Череміним Денисом Вадимовичем,на постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року, прийняту колегією у складі суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися з позовом, остаточно уточненим у листопаді 2016 року, до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») про визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування позову зазначили, що 18 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», позичальником ОСОБА_1 і поручителем ОСОБА_2 укладено договір «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945, згідно з умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит на придбання автотранспортного засобу у сумі 61 859 доларів США зі сплатою 14,3% річних за користування кредитом на строк до 17 липня 2015 року.

При укладенні цього договору позичальнику не надано усієї інформації, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» і Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), зокрема, про умови кредитування і орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Також умови договору є несправедливими, оскільки передбачають істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, що виражається у праві банка односторонньо змінювати умови договору і вимагати дострокового повернення кредиту у разі порушення кредитної дисципліни, у той час як права позичальника обмежені.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили визнати недійсним договір «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 від 18 липня 2008 року; у порядку застосування двосторонньої реституції зобов`язати ПАТ «КБ «Надра» зарахувати 46 544,96 доларів США, сплачених як проценти, і 1 238,10 доларів США пені на погашення тіла кредита; скасувати запис у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про обтяження транспортного засобу, внесений на підставі договору «Автопакет».

Також у червні 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися з позовом, уточненим у листопаді 2016 року, до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору поруки, іпотечного договору, скасування реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначили, що 22 лютого 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9/П/2005-840, згідно з умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит на придбання житлового будинку і земельної ділянки у сумі 56 700 доларів США терміном на 180 місяців зі сплатою 15% річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання цього кредитного договору того ж дня між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_2 укладено договір поруки, а між банком і ОСОБА_1 - іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку передано житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Позивачі вказують, що при укладенні кредитного договору позичальнику не надано усієї інформації, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів», зокрема, детальний розпис загальної вартості кредиту та інформацію про вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту. Також вважають умови кредитного договору несправедливими, оскільки ними передбачено істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін, що виражається у праві банка односторонньо змінювати умови договору і вимагати дострокового повернення кредиту у разі порушення кредитної дисципліни, у той час як права позичальника обмежені.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили: визнати недійсним кредитний договір № 9/П/2005-840 від 22 лютого 2005 року, а також укладені у його забезпечення договір поруки від 22 лютого 2005 року та іпотечний договір від 22 лютого 2005 року; зобов`язати ПАТ «КБ «Надра» припинити нарахування процентів за кредитним договором і у порядку застосування двосторонньої реституції зобов`язати банк зарахувати 51 844,99 доларів США, сплачених як проценти, 12 356,06 доларів США комісії і 121,7 доларів США пені на погашення тіла кредита; скасувати записи, внесені на підставі іпотечного договору від 22 лютого 2005 року до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2016 року дані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Суди справу за первісним позовом розглядали неодноразово.

Після об`єднання позовів в одне провадження останнім рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2016 року, ухваленим у складі судді Варнавської Л. О., позови ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволені частково.

Визнано недійсним договір «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 від 18 липня 2008 року,укладений між ВАТ «КБ «Надра», ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Скасовано державну реєстрацію обтяження рухомого майна за № 7649879 від 29 липня 2008 року щодо автомобіля марки Acura MDX, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , 2008 року випуску.

Визнано недійсним кредитний договір № 9/П/2005-840 від 22 лютого 2005 року, укладений між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 .

Визнано недійсним іпотечний договір від 22 лютого 2005 року, укладений між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір поруки від 22 лютого 2005 року, укладений між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_2 .

Скасовано державну реєстрацію іпотек, державну реєстрацію обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 2-І-407 та заборону на відчуження нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 2-І-406 щодо житлового будинку з надвірними побудовами та земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що накладені на підставі іпотечного договору із додатковою угодою до нього від 22 лютого 2005 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору № 9/П/2005-840 від 22 лютого 2005 року є несправедливими, у зв`язку з чим цей договір, а також укладені у забезпечення його виконання договір поруки та іпотечний договір підлягають визнанню недійсними у цілому із одночасним скасуванням записів про обтяження, внесених на їх підставі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Також суд дійшов висновку про ненадання позичальнику при укладенні договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 від 18 липня 2008 року усієї інформації, передбаченої Законом України «Про захист прав споживачів» і Правилами, що є підставою для визнання його недійсним із одночасним скасуванням внесеного на його виконання запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Окремою підставою для визнання недійсним договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 від 18 липня 2008 року суд першої інстанції також зазначив непідписання ОСОБА_1 анкети-заяви клієнта на отримання кредита на купівлю автомобіля за програмою «Автопакет» від 17 липня 2008 року, що підтверджено висновком експертного почеркознавчого дослідження від 17 серпня 2015 року № 14267.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при укладенні оспорюваних кредитного договору і договору «Автопакет» позичальнику надано достатньо інформації щодо умов кредитування та загальної сукупної вартості кредита, ОСОБА_1 погодився на вступ у правовідносини із банком на запропонованих умовах, підписав договори і тривалий час виконував їх умови, підстав для визнання положень цих договорів несправедливими у розмінні вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не встановлено. Також суд зазначив, що непідписання ОСОБА_1 анкети-заяви клієнта на отримання кредита на купівлю автомобіля за програмою «Автопакет» не спростовує факт підписання самого договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 від 18 липня 2008 року, тому ця обставина не має правового значення для вирішення питання про недійсність такого договору. Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив правових підстав для визнання недійсними кредитного договору і договору «Автопакет», у задоволенні інших позовних вимог, які за правовою природою є похідними, також відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявники вказують, що висновком експерта Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 жовтня 2017 року № 225-17 підтверджено, що ОСОБА_1 не підписував анкету-заяву клієнта на отримання кредита на купівлю автомобіля за програмою «Автопакет», проте суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв цей доказ до уваги. Зазначають, що саме в анкеті-заяві викладена переважна більшість інформації про умови кредитування за договором «Автопакет», тому її непідписання позичальником підтверджує неознайомлення його з інформацією, передбаченою Законом України «Про захист прав споживачів» і Правилами.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 10 серпня 2020 року залучено правонаступника ПАТ «КБ «Надра» - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Хаус» - до участі у справі як співвідповідача.

Позиція інших учасників справи

У липні 2018 року ПАТ «КБ «Надра» подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Вказало, що при укладенні оспорюваних договорів сторони досягли згоди з усіх істотних умов, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, додаткових уточнень чи зауважень до змісту договорів позичальник не мав, отримав кредитні кошти і скористався ними за цільовим призначенням, у подальшому за додатковою інформацією щодо умов кредитування не звертався, тому позовні вимоги необґрунтовані, а постанова суду апеляційної інстанції прийнята згідно з законодавством.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Апеляційний суд встановив, що 22 лютого 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9/П/2005-840, згідно з умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит на придбання житлового будинку і земельної ділянки у сумі 56 700 доларів США терміном на 180 місяців зі сплатою 15% річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання цього кредитного договору того ж дня між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником кредитних зобов`язань. Також між банком і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

На виконання іпотечного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено записи про обтяження житлового будинку з надвірними побудовами та земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

18 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», позичальником ОСОБА_1 і поручителем ОСОБА_2 укладено договір «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945, згідно з умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит на придбання автотранспортного засобу у сумі 61 859 доларів США зі сплатою 14,3% річних за користування кредитом на строк до 17 липня 2015 року.

На виконання цього договору до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис про обтяження придбаного за кредитні кошти автомобіля марки Acura MDX, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , 2008 року випуску.

Висновком експертного почеркознавчого дослідження від 17 серпня 2015 року № 14267 і висновком експерта Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 жовтня 2017 року № 225-17 встановлено, що підпис в анкеті-заяві клієнта на отримання кредита на купівлю автомобіля за програмою «Автопакет» від 18 липня 2008 року, яка надавалася ОСОБА_1 для ознайомлення та заповнення при укладенні договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Належність ОСОБА_1 підписів безпосередньо у договорі «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 позивачами не спростована.

Оцінивши зміст кредитного договору № 9/П/2005-840 від 22 лютого 2005 року і договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 від 18 липня 2008 року, суд апеляційної інстанції встановив, що у даних договорах міститься інформація про умови кредитування, зазначена загальна сума кредита, процентна ставка, порядок його погашення тощо. Вказані договори позичальник підписав без жодних зауважень та застережень, отримав кредитні кошти і скористався ними за цільовим призначенням, тривалий час погашав заборгованість згідно з визначеними у договорах умовами, за додатковою інформацією до банка не звертався.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Укладаючи договір, сторони у межах законодавства на власний розсуд погоджують умови, на яких вступають у договірні правовідносини.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На час укладення кредитного договору № 9/П/2005-840 від 22 лютого 2005 року Закон України «Про захист прав споживачів» не містив статей 11 і 18 у редакціях, на які посилаються позивачі.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладання договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Згідно з Правилами у тій же редакції банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов`язково повинен бути викладений лише як окремий документ.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладання договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945, забороняла продавцю (виконавцю, виробнику) включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Суд апеляційної інстанції встановив, що оспорювані договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позичальник ОСОБА_1 підписав договори без будь-яких зауважень чи застережень, не заявляв додаткових вимог щодо їх умов, скористався кредитними коштами за цільовим призначенням, неодноразово укладав із банком додаткові угоди і виконував договірні зобов`язання протягом тривалого часу.

Істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача апеляційний суд зі змісту кредитного договору № 9/П/2005-840 і договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 не встановив.

Оскільки ОСОБА_1 ознайомився та погодився з запропонованими ПАТ «КБ «Надра» умовами кредитування, тарифами й орієнтовною вартістю кредиту, порядком видачі кредитних коштів, встановленням плати за кредит і розміром процентних ставок, що містяться в умовах кредитних договорів, на укладення яких у відповідній редакції позивач погодився як у 2005, так і у 2008 роках, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору № 9/П/2005-840 і договору «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 недійсними.

Так як позовні вимоги про визнання недійсними договорів забезпечення до кредитного договору № 9/П/2005-840, а також зобов`язання скасувати обтяження щодо рухомого та нерухомого майна, є похідними від позовних вимог про визнання недійсними кредитних договорів, висновок суду про відмову у задоволені похідних позовних вимог також є правильним.

Доводи заявників про те, що висновком експерта Запорізького відділення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 жовтня 2017 року № 225-17 підтверджено непідписання ОСОБА_1 анкети-заяви клієнта на отримання кредита на купівлю автомобіля за програмою «Автопакет», не мають визначального правового значення для правильного вирішення справи, оскільки належність ОСОБА_1 підписів безпосередньо у договорі «Автопакет» № 357/П/2008-840 ID 855945 сторонами не спростована.

Твердження заявників про те, що саме в анкеті-заяві викладена переважна більшість інформації про умови кредитування за договором «Автопакет», тому її непідписання позичальником підтверджує неознайомлення його з інформацією, передбаченою Законом України «Про захист прав споживачів» і Правилами, касаційний суд відхиляє, оскільки інформація щодо умов кредитування викладена також і у тексті самого договору, зі змістом якого позичальник ОСОБА_1 і поручитель ОСОБА_2 обізнані.

Тобто умови договору «Автопакет» доведені позичальнику у письмовому вигляді у тексті самого договору, а виконання ним договору з 2008 року підтверджує, що він ознайомлений з умовами кредитування і погоджувався з ними.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану їх представником - адвокатом Череміним Денисом Вадимовичем, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов