Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2021 року у справі №201/2885/20
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №201/2885/20

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа №201/2885/20

провадження № 61-8335св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,

треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Кабінет Міністрів України, Первинна профспілкова організація трудового колективу головного офісу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року, ухваленого у складі судді Батманової В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ППОС АТ КБ «ПриватБанк») про визнання незаконним та скасування рішення засідання комітету ППОС АТ КБ «ПриватБанк», оформлене протоколом від 21 лютого 2020 року № 27, про направлення Кабінету Міністрів України письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ «ПриватБанк»

ОСОБА_1.

Позовну заяву мотивував тим, що 21 лютого 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ КБ «ПриватБанк» було прийнято рішення про направлення Кабінету Міністрів України письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1., оформлене протоколом № 27 від 21 лютого 2020 року. Позивач вказував, що обґрунтовуючи оскаржуване рішення, ППОС АТ КБ «ПриватБанк» посилалася на порушення ним трудового законодавства, зокрема статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Позивач вважав, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, всі його доводи є надуманими та непідтвердженими. Крім того, оскаржуване рішення прийняте за відсутності повноважень, з огляду на відсутність колективного договору між відповідачем та банком.

ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення засідання комітету ППОС АТ КБ «ПриватБанк», оформлене протоколом від 21 лютого 2020 року № 27, про направлення Кабінету Міністрів України письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення комітету ППОС АТ КБ «ПриватБанк», оформлене протоколом від 21 лютого 2020 року №27, про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою про розірвання трудового договору з ОСОБА_4 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року апеляційну скаргу ППОС АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наявність колективного договору є обов`язковою, як передумова для реалізації процедури, передбаченої статтею 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 45 КЗпП України. Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що враховуючи відсутність колективного договору, укладеного між банком та відповідачем, та з урахуванням наявності інших профспілкових організацій у банку, оскаржуване рішення було прийняте ППОС АТ КБ «ПриватБанк» без наявності законних повноважень, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції помилково послався на роз`яснення, викладені у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки норма статті 45 КЗпП України була викладена у новій редакції згідно Закону України від 05 квітня 2001 року № 2343-ІІІ, та вказав, що зазначене не спростовує правильність встановлених судом першої інстанції висновків у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ППОС АТ КБ «ПриватБанк» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

20 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання ППОС АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року поновлено провадження у справі, оскільки Велика Палата Верховного Суду 14 грудня 2022 року прийняла постанову у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року передано цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду питання про відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справа №201/2885/20 (провадження № 61-8335св21) повернута для продовження розгляду у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13 квітня 2023 року) справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Воробйова І. А., Лідовець Р. А., Гулько Б. І.,

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16 (провадження № К/9901/10393/18), при цьому пославшись на неї у оскаржуваних судових рішеннях.

Вказує, що у цій справі суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову через те, що позивач не є стороною колективного договору, що, на їх думку, є перешкодою для реалізації його права вимагати звільнення керівника підприємства за порушення ним трудового або профспілкового законодавства, передбаченого статтею 45, пунктом 9 статті 247 КЗпП України, а також статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Заявник вважає, що суд першої інстанції прямо порушив вказані норми матеріального права, оскільки не застосував їх до правовідносин, що виникли. Натомість застосував матеріальний Закон - статтю 45 КЗпП України у редакції Закону від 19 січня 1995 року, яка була змінена Законом України від 05 квітня 2001 року № 2343-ІІІ.

Обґрунтовуючи хибний висновок про застосування Закону, який давно втратив чинність, суд першої інстанції у своєму рішенні послався на пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», яким передбачено, що вимагати звільнення керівника підприємства за порушення трудового або профспілкового законодавства має право лише та профспілка, яка уклала колективний договір.

Висновок про застосування цього пункту згаданої вище Постанови Пленуму Верховного Суду України міститься у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 201/10081/19 (провадження № 61-11401св20), на яку послалися суди в оскаржуваних судових рішеннях.

Натомість суди першої та апеляційної інстанцій не застосували висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 32-33 постанови від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16 (провадження № К/9901/10393/18) про застосування статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору. Пославшись на рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 1998 року у справі №14-рп/98 щодо офіційного тлумачення поняття «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», Верховний Суд вказав про право пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником безпосередньо органом профспілкової організації підприємства, установи, організації, профспілки, створеної працівниками одного підприємства, установи, організації, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди.

Тобто, висновок Верховного Суду, викладений у цій постанові фактично роз`яснює застосування статті 45 КЗпП України в її чинній редакції.

Натомість висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 201/10081/19 (провадження № 61-11401св20), роз`яснюють застосування статті 45 КЗпП України у редакції від 19 січня 1995 року, яка втратила чинність у 2001 році, тобто не була чинною на момент судового розгляду цієї справи.

Саме цією обставиною заявник обґрунтовує необхідність відступлення Верховним Судом від висновку Верховного Суду, який викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 201/10081/19 (провадження № 61-11401св20) про необхідність застосування пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки згадана Постанова Пленуму Верховного Суду України, зокрема, пункт 14, роз`яснює Закон, який втратив чинність.

Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові визнав слушними доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилково посилався на роз`яснення пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», оскільки норма статті 45 КЗпП України була викладена в новій редакції згідно закону від 05 квітня 2001 року № 2543-III та вказав, що вказане не спростовує правильність встановлених судом першої інстанції висновків у справі.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції визнав неспроможним висновок суду першої інстанції про необхідність застосування вищенаведеного пункту вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України, але тут же наголосив на правильності його висновків. Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов суперечливого висновку.

При цьому висновок суду апеляційної інстанції про те, що застосування статті 45 КЗпП України у чинній редакції не впливає на питання про необхідність укладення Профспілкою колективного договору для реалізації свого права на вимогу про звільнення керівника підприємства за порушення трудового чи профспілкового законодавства є вочевидь неспроможним, оскільки зміни у цій нормі КЗпП України, внесені Законом 2343-III, передбачають саме уникнення необхідності укладення Профспілкою колективного договору для реалізації цього права.

Заявник вказує, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2021 року у справі № 640/674/21 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ППОС АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду про визнання протиправним та нечинним пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з тих підстав, що ця постанова Пленуму Верховного Суду України не є правовим актом у розумінні КАС України, оскільки не встановлює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків, зокрема для позивача, обов`язковість її застосування чинним законодавством не передбачена.

Отже, заявник вважає, що вирішення Верховним Судом у цій справі вказаного правового питання про правомірність застосування судами пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» має важливе значення для правильного формування судової практики у вказаних вище правовідносинах, оскільки наразі існують рішення апеляційних судів різних спеціалізацій, в яких вищенаведене питання вирішено по-різному та наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах між тими ж самими сторонами, викладений у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 201/10081/19 (провадження № 61-11401св20), яку застосували суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях.

Окрім неправильного застосування статті 45 КЗпП України, суди попередніх інстанцій не застосували інші норми матеріального права, які підлягали застосуванню та які також прямо передбачають право відповідача вимагати звільнення керівника АТ КБ «Приватбанк» за порушення профспілкового та трудового законодавства, незалежно від укладення Профспілкою колективного договору, а саме стаття ЗЗ Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та пункт 9 статті 247 КЗпП України. При цьому суд апеляційної інстанції вдався до підміни понять, спростовуючи доводи апеляційної скарги в цій частині, вказавши, що суд першої інстанції, на його думку, дотримався норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Зазначило, що твердження відповідача про те, що чинне законодавство України не містить вимоги укладення колективного договору для представництва профспілкою інтересів трудового колективу не відповідає дійсності. Наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу про звільнення, є передумовою для застосування статті 45 КЗпП України, що відповідачем не враховується та ігнорується. Як вірно встановлено судами, такий колективний договір між банком та відповідачем ніколи не укладався, у зв`язку з чим на сьогодні відсутні правові підстави для розгляду оспорюваного рішення та вимоги про розірвання відповідно до приписів статті 33 Закону про профспілки. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16. Відсутність у відповідача права на прийняття рішення про звільнення голови правління банку (позивача) також неодноразово підтверджена в судовому порядку по аналогічним спорам щодо розірвання трудового договору з позивачем. Посилання відповідача на те, що судами першої та апеляційної інстанції проігноровано висновок Верховного Суду у справі № 804/2581/16 не відповідає дійсності та спростовується фактичними обставинами справи. Судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що окрім відповідача у банку створено більше 30 профспілкових організацій з різними статусами. При цьому відповідач не узгоджував оспорюване рішення профспілки з іншими профспілковими організаціями, які діють у банку. Твердження відповідача про те, що невірне тлумачення судом апеляційної інстанції пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року є порушенням норм матеріального права не може братися до уваги, оскільки відповідачем не обґрунтовано ані невірність тлумачення, ані те, що Постанова Пленуму Верховного Суду України має статус правового акту.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 лютого 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ КБ «ПриватБанк» прийнято рішення про направлення Кабінету Міністрів України письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1, оформлене протоколом № 27.

З протоколу № 27 встановлено, що 21 січня 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ КБ «ПриватБанк» були присутні з правом голосу: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

По другому питанню порядку денного слухали ОСОБА_5 , який вказав наступне: «Стало відомо, що в липні 2019 року голова Правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1, діючи від імені та за рахунок АТ КБ «Приватбанк», звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України та державного реєстратора Міністерства юстиції України Орел Ю. С. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Міністерства юстиції України Орел Ю. С. від 08 квітня 2019 року № 158/19.4 «Про державну реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на підставі якого внесено запис № 10701020000082057 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; визнання протиправним та скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису № 10701020000082057, внесеного державним реєстратором Міністерства юстиції України Орел Ю. С. відомості про державну реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»; про зобов`язання Міністерство юстиції України скасувати запис № 10701020000082057 про державну реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначив позивач, рішення про державну реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» безпосередньо порушує права та законні інтереси банку, пов`язані із здійсненням господарської діяльності, оскільки в результаті незаконної державної реєстрації Всеукраїнська професійна спілка працівників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» отримала легітимний статус та можливість втручатись у господарську діяльність АТ КБ «ПриватБанк».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2019 року у справі № 910/9126/19 (суддя Чинчин О. В.), залишеним без змін постановою Апеляційного господарського суду міста Києва від 28 січня 2020 року, у вищенаведеній справі у задоволенні позову відмовлено.

Цим рішенням встановлено, що державна реєстрація Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» була законною, «суд критично оцінює твердження позивача про втручання Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» саме в господарську діяльність банку, оскільки діяльність профспілки спрямована на захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки та відповідно обмежується вказаними сферами відносин».

Таким чином, з вищенаведених судових рішень, що набрали законної сили, витікає, що ОСОБА_1, зловживаючи своїми правами керівника банку, зокрема - правом представляти інтереси АТ КБ «ПриватБанк» у суді без довіреності та передовіряти це своє право іншим особам, а також розпоряджатися коштами банку, діючи у порушення статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», яка зобов`язує його, як законного представника роботодавця - банку сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації, вчинив дії, направлені на протиправне припинення діяльності Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» шляхом явно заздалегідь для нього безпідставного пред`явлення судового позову про це за рахунок АТ КБ «ПриватБанк», чим завдав банку збитки в розмірі 78 750 грн судових витрат, які вищенаведеними судовими рішеннями постановлено стягнути на користь відповідача, та у вигляді гонорару адвокатському об`єднанню «Астерс», який становить значно більшу суму.

Отже, системність та навмисність порушення ОСОБА_1 статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» підтверджується тим, що йдеться не про одноразовий акт порушення закону, а про обізнаний процес, який тривав більше шести місяців та заздалегідь для ОСОБА_1 носив протиправний та антисоціальний характер та був направлений на заподіяння шкоди правам та законним інтересам членам Всеукраїнської професійної спілки працівників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» та профспілковому руху в АТ КБ «ПриватБанк».

Враховуючи викладене, на підставі частини першої статті 45 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», існує необхідність звернутись до власника АТ КБ «ПриватБанк» - Кабінету Міністрів України, з вимогою розірвати трудовий договір (контракт) з головою Правління АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 та звільнити його із займаної ним посади за порушення статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Враховуючи наведене, ОСОБА_5 запропонував:

«Звернутись до Кабінету Міністрів України з вимогою про розірвання трудового договору з головою Правління Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» ОСОБА_1 за порушення Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ППОС АТ КБ «ПриватБанк» зареєстрована 19 червня 2019 року. За даними реєстру, окрім відповідача, у банку створено та зареєстровано 33 профспілкових організації, з різним статусом.

Оскаржуване рішення надіслано Кабінетом Міністрів України на адресу АТ КБ «ПриватБанк», де позивач є головою правління, та фактично отримане 05 березня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20)).

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено у статті 45 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Разом з тим правове регулювання питання розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення у результаті припинення трудових правовідносин.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема, у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження №14-524цс19).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

До господарських товариств належать, зокрема, акціонерні товариства (частина перша статті 84, частина друга статті 113 ЦК України). Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями (частина перша статті 152 ЦК України, частина перша статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства».

АТ «КБ «ПриватБанк» утворене відповідно до установчого договору від 06 липня 2000 року та на підставі рішення установчих зборів акціонерів від 06 липня 2000 року реорганізоване шляхом зміни організаційно-правової форми у Закрите акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк».

З 21 грудня 2016 року єдиним акціонером банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу банку, є держава. Функції з управління корпоративними правами держави, функції вищого органу в банку здійснює Кабінет Міністрів України. Банк є юридичною особою приватного права (пункти 1, 3, 4, 7, 8, 11 Статуту АТ «КБ «ПриватБанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 594 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 712 (далі - Статут банку)).

Органами управління банку є: 1) вищий орган управління банку; 2) наглядова рада банку; 3) правління банку (пункт 73 Статуту банку).

Відповідно до вимог статті 160 ЦК України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом установлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Згідно з абзацом першим пункту 7 Статуту банку єдиним акціонером банку є держава.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Функції з управління корпоративними правами держави у банку здійснює Кабінет Міністрів України (абзац третій пункту 7 Статуту банку).

Управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

10 січня 2018 року наглядова рада АТ «КБ «Приватбанк» призначила ОСОБА_1 його головою правління.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010).

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (речення перше частини другої статті 99 ЦК України). Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя вказаної статті).

Повноваження голови колегіального виконавчого органу визначені у частині п`ятій статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства».

Повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів. Підстави припинення повноважень голови та/або члена виконавчого органу встановлюються законом, статутом товариства, а також контрактом, укладеним з головою та/або членом виконавчого органу (абзаци другий і третій частини першої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Отже, підстави припинення повноважень голови правління акціонерного товариства (звільнення) можуть бути визначені не тільки у контракті, але й у законі.

Підставою розірвання трудового договору є, зокрема, порушення керівником підприємства, установи, організації законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Таке розірвання проводиться роботодавцем на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (стаття 45 КЗпП України та стаття 33 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

21 лютого 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ «КБ «ПриватБанк» прийнято рішення про направлення наглядовій раді АТ «КБ «ПриватБанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_1, оформлене протоколом засідання профспілки від 21 лютого 2020 року № 27.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ППОС АТ «КБ «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації.

Отже, цей спір пов`язаний з діяльністю банку й управлінням ним. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові правовідносини з головою правління АТ «КБ «ПриватБанк», що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Отже, доцільним є зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики щодо належності таких спорів до господарської юрисдикції.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22), від свого висновку не відступила станом на час розгляду даної справи.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права і помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства. З указаною вимогою позивачу необхідно було звертатися в порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 201/909/20 (провадження № 14-34цс22) .

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

З огляду на викладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 414 ЦПК України, оскільки спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Верховний Суд на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачу його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Такого клопотання у справі не заявлено.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року скасувати.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Кабінет Міністрів України, Первинна профспілкова організація трудового колективу головного офісу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», про визнання незаконним та скасування рішення Комітету Первинної профспілкової організації співробітників акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», оформленого протоколом, про звернення до Кабінету Міністрів України з вимогою про розірвання трудового договору.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, він може звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець