Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.09.2018 року у справі №442/475/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 442/475/17

провадження № 61-44311св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра",

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Трускавецький Роман Степанович, на постанову апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С.

М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") про визнання договорів недійсними.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 20 грудня 2005 року між нею та ПАТ
КБ "Надра" укладено кредитний договір № 1143/05-Ф та додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 1143/05-Ф від 20 грудня 2005 року, відповідно до умов яких банк надав кредит у розмірі 26 550 доларів США зі сплатою 12 процентів річних на строк до 18 грудня 2020 року.

У забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" 21 грудня 2005 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 60,3 кв. м.

24 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" укладено додатковий договір "Про внесення змін та доповнень № 2 до вказаного кредитного договору, яким змінено відсоткову ставку на 15,6 процентів річних, строк кредитування - до 18 грудня 2025 року та порядок оплати на - ануїтетну форму розрахунку щомісячного платежу.

Позивач вказала, що під час укладення кредитного договору та додаткових угод до нього ПАТ КБ "Надра", використовуючи нечесну підприємницьку практику, зазначило, що кредитні кошти можливо отримати лише у валюті у зв'язку із вичерпанням ліміту кредитного портфелю у гривні.

Пославшись на порушення відповідачем статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_1 просила визнати недійсними кредитний договір № 1143/05-Ф та додаткову угоду № 1 до цього кредитного договору зі змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором № 2 до вказаного кредитного договору; застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з ПАТ КБ "Надра" на її користь 14
939,17 доларів США у відшкодування всього отриманого ПАТ КБ "Надра" на виконання умов кредитного договору; застосувати наслідки вчинення правочину під впливом обману та стягнути з ПАТ КБ "Надра" на її користь 814 340,50 грн у відшкодування подвійного розміру збитків у зв'язку із укладенням кредитного договору; визнати недійсним договір іпотеки, укладений сторонами 21 грудня 2005 року, зареєстрований у реєстрі за № 4487, зі змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін № 1 до договору іпотеки; застосувати наслідки недійсності правочину, знявши заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 загальною площею 60,3 кв. м.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2017 року, ухваленим у складі судді Крамар О. В., позов задоволено частково.

Визнано недійсними кредитний договір № 1143/05-Ф та додаткову угоду № 1 до цього кредитного договору зі змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором № 2 до кредитного договору № 1143/05-Ф від 20 грудня 2005 року, укладені ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра".

Стягнено з ПАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_1 807 340,50 грн у відшкодування всього отриманого ПАТ КБ "Надра" на виконання умов кредитного договору.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" 21 грудня 2005 року, зареєстрований у реєстрі за № 4487, зі змінами та доповненнями, внесеними договором про внесення змін № 1 до договору іпотеки.

Знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 загальною площею 60,3 кв. м.

У іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, укладаючи кредитний договір, ПАТ КБ "Надра" ввів у оману ОСОБА_1 щодо істотних умов договору, ототожнюючи властивості долара США як засобу платежу при розрахунках у гривні їх загальною ознакою "гроші".

Суд першої інстанції вказав, що пропонування до вільної реалізації валюти в якості засобу платежу, щодо обігу якої існують обмеження, та недостовірне повідомлення про відсутність можливості кредитування у гривні, за визначенням частини 3 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" є забороненими формами підприємницької практики, що вводить в оману стосовно основних характеристик послуги кредитування, таких як наявність кредитування у гривні, переваги валютного кредитування, методів використання отриманої в кредит валюти при можливості вчинення розрахунків лише у гривні, очікуваних результатів споживання послуги ПАТ КБ "Надра", прав ОСОБА_1. Будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, є нечесною підприємницькою практикою.

Також суд першої інстанції виходив із того, що пунктом 4.3.18 кредитного договору № 1143/05-Ф та пунктом 2 додаткової угоди № 1 встановлено зобов'занняОСОБА_1 сплатити комісію у сумі, еквівалентній 200 доларам США, за управління кредитом та зобов'язання щомісячно сплачувати за управління кредитом 0,3 процента від суми залишку заборгованості за кредитом протягом всього терміну користування кредитними коштами.

Вважав, що умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів", є нікчемною. Відтак, компенсація сукупних послуг банку, що супроводжують кредит, у вигляді комісій за рахунок позивача, є незаконною.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 квітня 2017 року заяву ПАТ КБ "Надра" про перегляд заочного рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2017 року залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 вересня 2017 року стягнено з ПАТ КБ "Надра" в дохід держави 1 600 грн судового збору.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Надра" задоволено, заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суму сплаченого ПАТ КБ "Надра" судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 10 992,74 грн компенсовано за рахунок держави.

З висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 перед укладенням договору отримала від банку інформацію згідно із вимогами чинного на момент укладення правочинів законодавства України, зокрема, Закону України "Про захист прав споживачів", сторони погодили істотні умови, форму та зміст правочинів, що відповідає положенням статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому відсутні підстави для визнання правочинів недійсними. Позивач не довела, що банк використовував нечесну підприємницьку практику.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що під час укладення кредитного договору № 1143/05-Ф та додаткової угоди № 1 "до кредитного договору № 1143/05-Ф від 20 грудня 2005 року" ПАТ КБ "Надра" не міг керуватися у своїй діяльності Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правила), оскільки такі Правила затверджені постановою правління Національного банку України 10 травня 2007 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2018 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Трускавецький Р. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2018 року скасувати і залишити в силі заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 березня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання правочинів недійсними, оскільки під час укладення договору банк ввів позивача в оману, що свідчить про нечесну підприємницьку практику. Апеляційний суд порушив норми матеріального права, закріплені у Законі України "Про захист прав споживачів".

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Судом апеляційної інстанції установлено, що 20 грудня 2005 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 60,3 кв. м.

20 грудня 2005 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" укладено кредитний договір № 1143/05-Ф та додаткову угоду № 1 до цього кредитного договору, відповідно до умов яких банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 26 550 доларів США зі сплатою 12 процентів річних на строк до 18 грудня 2020 року.

Пунктом 1.2 кредитного договору визначено, що цільове використання кредиту -проведення розрахунків за договором купівлі-продажу квартири.

У забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" 21 грудня 2005 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 60,3 кв. м.

24 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № 1143/05-Ф від 20 грудня 2005 року, яким змінено відсоткову ставку на 15,6 процентів річних, строк кредитування -

18 грудня 2025 року та порядок оплати - на ануїтетну форму розрахунку щомісячного платежу.

24 вересня 2014 року сторонами погоджено зміни до договору іпотеки

від 21 грудня 2005 року, про що укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі змістом частини 1 статті 627, частини 1 статті 628 ЦК України та частини 1 статті 627, частини 1 статті 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частини 1 статті 627, частини 1 статті 628 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 1 -5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 та 2 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частини 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Вирішуючи справу про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Законом України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV Закон України "Про захист прав споживачів" був викладений в новій редакції, що набрала законної сили з 13 січня 2006 року, яка запровадила законодавче регулювання права споживача в разі придбання ним продукції у кредит (стаття 11) та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача внаслідок їх несправедливості (стаття 18). Натомість в частині першій статті 21 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) передбачалося, що умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними. Тобто була закріплена інша правова конструкція недійсності умов договору.

Частиною 1 статті 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Згідно з частиною 2 статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Відповідно до частини 3 статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Винятки з цього правила допускаються виключно в наступних випадках: за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'якшує кримінальну відповідальність.

Закон України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів" не містить вказівки про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили, а також не скасовує й не пом'якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

За змістом частини 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 та 3 статті 215 ЦК України, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити частини 1 та 3 статті 215 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ~law55~ відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Кредитний договір укладено сторонами у грудні 2005 року, тобто до набрання чинності статтями 11, 18 Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV "Про внесення змін до Закону України "Про захист прав споживачів", а відтак правильними є висновки апеляційного суду про те, що цей договір не може бути визнаний недійсним з підстав його невідповідності вказаним нормам закону.

Укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін; під час укладення кредитного договору позивач була ознайомлена з його умовами, висловила своє волевиявлення шляхом підписання договору і тривалий час виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні правочини укладені сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірних правочинів, а банк надав позичальнику інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що позивач не надала, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність обставин для визнання правочинів недійсними.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що сторонами у момент укладення спірних правочинів дотримано вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" щодо укладення правочинів в письмовій формі та зазначення у них передбачених законом обов'язкових умов, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційним судом не застосовано абзац 3 частини 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки на час виникнення спірних правовідносин такі норми чинними не були.

За загальним правилом закон зворотної сили не має. Таким чином, закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Інші доводи касаційної скарги на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Трускавецький Роман Степанович, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов