Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.09.2025 року у справі №607/21971/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 607/21971/23

провадження № 61-14327св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Тернопільської міської ради Сливка Віталій Іванович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного реєстратора Тернопільської міської ради Сливки Віталія Івановича, про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора, скасування запису в державному реєстрі речових прав

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Ростислава Богдановича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2024 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Хоми М. В., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора від 02 січня 2023 року № 69549045 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1052 га з кадастровим номером 6125280700:02:001:0859; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20 вересня 2023 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1052 га з кадастровим номером 6125280700:02:001:0859.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 всупереч вимогам закону зареєструвала за собою право власності на належну йому земельну ділянку площею 0,1052 га, кадастровий номер 6125280700:02:001:0859, розташовану в с. Біла Тернопільського району Тернопільської області. Жодних правочинів про перехід майна від нього до ОСОБА_2 не укладалося. За таких обставин державний реєстратор не мав правових підстав вчиняти реєстраційні дії.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 24 травня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки державний реєстратор під час здійснення всіх реєстраційних дій дотримав усі норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому суд зазначив, що невиконання позивачем умови мирової угоди в частині укладення договору дарування спірної земельна ділянки не може бути підставою для відмови у державній реєстрації, оскільки ОСОБА_1 ще у липні 2014 року вчинив волевиявлення щодо поділу майна подружжя у спосіб констатації визнання права особистої приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, щодо якої у цьому провадженні існує спір. І на цій умові суд затвердив мирову угоду, у спосіб постановлення ували, що є окремими видом судового рішення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Тернопільський апеляційний суд постановою від 09 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Молень Р. Б., залишив без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2024 року залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження посилався на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 16 березня 2021 року у справі № 911/178/20, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 175 ЦПК України (у редакції Кодексу до набрання чинності Законом № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) та статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» у подібних правовідносинах, що виникають із виконання мирової угоди, а саме висновку про те, чи є визнання права власності за особою на майно, затверджене ухвалою суду про визнання мирової угоди, законною, самостійною та достатньою правовою підставою для проведення державним реєстратором реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, незалежно від виконання умови мирової угоди в частині вчинення окремого правочину дарування такого майна.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала суду про затвердження мирової угоди у справі № 607/2023/14-ц без її виконання у встановлений сторонами спосіб сама по собі не встановлює набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно - спірну земельну ділянку. Водночас набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку згідно з умовами мирової угоди могло відбутися лише після та внаслідок оформлення позивачем договору дарування такої земельної ділянки, що було б законною підставою державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою.

У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Назаренко Я. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними й обґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 13 листопада 2004 року Відділ реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області зареєстрував шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , актовий запис № 1671, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1 .

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 був власником земельної ділянки площею 0,1052 га, кадастровий номер 6125280700:02:001:0859, яка розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку від 22 серпня 2007 року серії ЯД № 195330.

З ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 березня 2014 року у справі 607/2023/14-ц відомо, що ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому в порядку поділу майна подружжя просила виділити їй незавершений будівництвом житловий будинок на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 автомобіль марки Mitsubishi Galant V=1800, д. р. н. НОМЕР_2 , 1995 року випуску.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 липня 2014 року у справі 607/2023/14-ц, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя закрито у зв`язку з укладенням мирової угоди.

Згідно з пунктами 1-4 мирової угоди ОСОБА_1 визнав за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,1052 га на АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку від 22 серпня 2007 року серії ЯД №195330. У строк до одного місяця з моменту підписання мирової угоди відповідач зобов`язався оформити договір дарування даної земельної ділянки ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 визнав за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на незавершений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 визнав, що після завершення будівництва, прийняття будинку в експлуатацію та оформлення на нього права власності за ОСОБА_2 , даний будинок буде належати ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.

ОСОБА_2 визнала за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на легковий автомобіль марки «Mitsubishi Galant», V=1800, д. р. н. НОМЕР_2 , 1995 року випуску.

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2014 році здійснили поділ рухомого та нерухомого майна подружжя, що затверджено ухвалою суду, яка набрала законної сили та яку сторони не оскаржували.

З метою державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1052 га, кадастровий номер 6125280700:02:001:0859, яка розташована на АДРЕСА_1 , 20 вересня 2023 року ОСОБА_2 подала державному реєстратору Тернопільської міської ради Сливці В. І. належним чином засвідчену копію ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 липня 2014 року у справі 607/2023/14-ц.

Державний реєстратор Сливка В. І., дослідивши подані документи за результатом розгляду заяви прийняв рішення про реєстрацію права власності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України 2004 року мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета спору.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами.

Згідно із статтями 11 202 ЦК України затверджена судом мирова угода за своєю правовою природою є правочином, який за загальними принципами цивільного законодавства, має бути виконаний за правилами статей 509 525 526 ЦК України.

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб, визначений в умовах мирової угоди.

Мирова угода є двостороннім волевиявленням, спрямована на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Мирова угода укладається сторонами (позивачем і відповідачем) і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову.

Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною другою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказував на те, що він є власником спірної земельної ділянки.

У справі, яка переглядається суди, встановили, що в порядку поділу майна подружжя ОСОБА_1 визнав право особистої приватної власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 , що підтверджується ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 липня 2014 року у справі 607/2023/14-ц про затвердження мирової угоди, яка згідно з Конституцією України та ЦПК України, є обов`язковою до виконання.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що невиконання ОСОБА_1 умов мирової угоди в частині укладення договору дарування земельної ділянки не є підставою для відмови у державній реєстрації, оскільки ОСОБА_1 вчинив волевиявлення щодо поділу майна подружжя у спосіб визнання у мировій угоді права особистої приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Основу доктрини «venire contra factum proprium» становить принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Дії ОСОБА_1 щодо оспорювання реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 , апеляційний суд розцінив як його суперечливу поведінку. Зокрема, у 2014 році, він визнав право особистої приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, а в 2023 році звернувся до суду з позовом та стверджує протилежне, тобто що він залишається власником цієї самої земельної ділянки, щодо якої проведено поділ майна подружжя в межах цивільної справи № 607/2023/14-ц.

При цьому апеляційний суд врахував, що на спірній земельній ділянці знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок, право особистої приватної власності на який також належить ОСОБА_2 , що підтверджується ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 липня 2014 року у справі № 607/2023/14-ц.

У зв`язку з цим Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що державний реєстратор не порушив норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому колегія суддів зауважує, що позивач не довів порушення його прав оспорюваною реєстрацією права власності на спірну земельну ділянку за відповідачкою, адже за умовами мирової угоди, яка є правочином, відбувся поділ майна подружжя, за яким ОСОБА_2 відійшли в особисту власність земельна ділянка і незавершений будівництвом будинок, а ОСОБА_1 автомобіль.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Ростислава Богдановича залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 травня 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов