Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2019 року у справі №450/1455/17

Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 450/1455/17

провадження № 61-4094св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2018 року у складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, за участі третіх осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому з урахуванням уточнень просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Сокільницької сільської ради народних депутатів Львівської області від 08 травня 1992 року № 69 "Про оформлення права власності громадян на житлові будинки" в частині оформлення права власності за ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1;

- визнати незаконним і виключити пункт 3 додатку до рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 1992 року, в якому зазначено таку інформацію: "назва вулиці - Леніна; будинок - 115; прізвище власника - ОСОБА_6; частка - цілий".

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 19 лютого 2001 року № 12, її діду ОСОБА_7 належав житловий будинок АДРЕСА_1. У його користуванні також перебувала земельна ділянка загальною площею 0,33 га.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вона (позивач) прийняла спадщину у вигляді ј частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Співвласниками цього будинку також є ОСОБА_8, якому належить Ѕ його частина, та ОСОБА_9 з часткою у розмірі ј.

У порядку статті 120 ЗК України до них усіх перейшло право користування земельною ділянкою загальною площею 0,33 га.

Треті особи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 набули право власності на сусідній будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, якій він належав на підставі рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 08 травня 1992 року № 69. Між тим ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто раніше, ніж це рішення було прийнято.

У подальшому на підставі цього рішення ОСОБА_10, а після її смерті - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 оформили право власності на будинок № 115 за вищезазначеною адресою та отримали у власність земельну ділянку для його обслуговування, яка перебувала в її (позивача) користуванні. Натомість їй у приватизації цієї ділянки відмовлено.

Зазначала, що оспорюване рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області є незаконним з огляду на припинення на момент його прийняття цивільної дієздатності та правоздатності ОСОБА_6 внаслідок її смерті, у зв'язку з чим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем порушення її прав з боку Сокільницької сільської ради Пустомитіського району Львівської області.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Встановивши, що ОСОБА_1 подала позов лише до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області без залучення до участі у справі в якості співвідповідачів осіб, яких безпосередньо стосується оскаржене позивачем рішення органу місцевого самоврядування (їх спадкоємців, правонаступників), апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог, пославшись на те, що суд позбавлений процесуальної самостійно можливості замінювати первісного відповідача належним відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення її вимог у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суд першої інстанції відповідно до статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) повинен був з власної ініціативи залучити до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, натомість залучив їх як третіх осіб.

Апеляційний суд, у свою чергу, не встановив осіб, які, на його думку, повинні бути співвідповідачами у справі, та не звернув увагу на те, що особи, на чиї права та інтереси може вплинути рішення суду, брали участь у справі в якості третіх осіб та мали всі права, передбачені статтею 43 ЦПК України.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заперечення, в яких просять залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування рішення.

Витребувано цивільну справу № 450/1455/17 із Пустомитівського районного суду Львівської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_8 (Ѕ частина), ОСОБА_1 (ј частина) та ОСОБА_11 (ј частина). Вказаний житловий будинок успадкований ними після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, якому за життя він належав на підставі свідоцтва про право власності від 27 квітня 2001 року.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Сокільницької сільської ради від 15 серпня 2006 року у користуванні ОСОБА_7 перебувала земельна ділянка, загальною площею 0,33 га.

ОСОБА_2 та ОСОБА_12 є власниками сусіднього будинку АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтв про право на спадщину від 10 листопада 2010 року. Зазначений будинок на підставі рішення виконавчого комітету Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 08 травня 1992 року № 69 первинно належав ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 16 грудня 2014 року з комунальної власності у приватну спільну часткову власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надано земельну ділянку площею 0,1814 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за вищевказаною адресою.

У подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відчужили будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований, на користь ОСОБА_4

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Звертаючись до суду з позовом у травні 2017 року, ОСОБА_1 у якості відповідача визначила Сокільницьку сільську раду Пустомитівського району Львівської області та просила визнати незаконним і скасувати рішення № 69, прийняте нею 08 травня 1992 року про оформлення права власності за ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1.

Під час судового засідання, призначеного на 11 липня 2017 року, за участі самої ОСОБА_1 і її представника ОСОБА_5 суд першої інстанції роз'яснив їм права та з власної ініціативи залучив до участі в справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є спадкоємцями після смерті ОСОБА_6, у якості третіх осіб.

06 грудня 2017 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та просила визнати незаконним і виключити пункт 3 додатку до рішення Сокільницької сільської ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області.

23 січня 2018 року позивач подала заяву, в якій просила залучити до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_4, на користь якої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужили успадкований ними будинок АДРЕСА_1.

Відповідно до статей 33, 119 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) на позивача покладено обов'язок визначити належний склад відповідачів у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Тлумачення статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Апеляційний суд установив, що позивачем оспорюється рішення виконкому Сокільницької сільської ради про оформлення права власності на житловий будинок, проте відповідачем до участі у справі залучено лише орган місцевого самоврядування, яким таке рішення прийнято, і не залучені в якості співвідповідачів особи (правонаступники осіб), яких це рішення безпосередньо стосується. Між тим, вимоги про визнання недійсним і скасування такого рішення прямо впливають на їх права та інтереси як осіб (правонаступників осіб), щодо яких видано це рішення.

Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був з власної ініціативи залучити до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки на підставі статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) таким правом наділений лише позивач. Усі судові засідання проводились за участі ОСОБА_1 та її представника, проте таке клопотання жоден із них не заявляв.

Апеляційний суд позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь у справі.

Посилання у скарзі на неврахування апеляційним судом того, що особи, на чиї права та інтереси може вплинути рішення суду, брали участь у справі в якості третіх осіб і мали всі права, передбачені нормами ЦПК України, колегія суддів також відхиляє, оскільки процесуальний статус відповідача і третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов'язками є різним.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін постанови Львівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков