Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №351/2587/17
Постанова КЦС ВП від 09.08.2023 року у справі №351/2587/17

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 351/2587/17

провадження № 61-7025 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2021 року у складі судді Калиновського М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що він більше двох років змушений терпіти образи та наклепи, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію, які розповсюджує відповідач у присутності багатьох свідків та які нерідко відбуваються на камеру і потрапляють до інтернету та на телеканали.

Стверджував, що у приміщеннях Коломийського, Тисменицького та Івано- Франківського судах, у залах судових засідань, відповідач кричав, ображав його грубими виразами, порівнюючи з тваринами, обмовляв, поширював неправдиві відомості про те, що він здійснив розкрадання державних коштів. Внаслідок розповсюдження відповідачем неправдивої інформації принижена його честь і гідність, ділова репутація, оскільки поширена інформація значно знизила оцінку його професійних якостей, адже все життя він працював на керівних посадах і за належне виконання посадових обов`язків неодноразово отримував грамоти та подяки від різних інстанцій. Вважав, що йому заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в моральних стражданнях та переживаннях, оскільки відповідач принизив його перед іншими людьми та поширив неправдиві відомості про розкрадання ним державних коштів. Такі наклепи відповідача призвели до хвилювання, він змушений був постійно виправдовуватися перед чисельними знайомими, сусідами та родичами, що ніякого злочину не вчиняв. Окрім того, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які він зазнав.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість його ділової репутації, поширену ОСОБА_2 інформацію щодо вчинення ним розкрадання коштів із Снятинського дитячого будинку-інтернату; зобов`язати відповідача вибачитись перед ним у присутності свідків шляхом зачитування тексту спростування; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь моральну шкоду в сумі 134 028 грн та 6 184, 63 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, яка складається із витрат на проїзд у розмірі 1 108, 63 грн та 5 076 грн за проведення експертного дослідження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано інформацію, поширену ОСОБА_2 , щодо вчинення ОСОБА_1 розкрадання коштів із Снятинського дитячого будинку-інтернату, недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 8 000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена ОСОБА_2 інформація про розкрадання ОСОБА_1 коштів із Снятинського будинку-інтернату спростовується результатами перевірки вказаного закладу, а отже така інформація є недостовірною, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції урахував характер та обсяг моральних страждань позивача, які він зазнав у зв`язку з поширенням щодо нього недостовірної інформації, та з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості вважав, що сума відшкодування у розмірі 8 000 грн відповідатиме характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Снятинського районного суду від 10 грудня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висловлювання ОСОБА_2 щодо розкрадання ОСОБА_1 коштів, призначених для Снятинського дитячого будинку-інтернату, поширене у відеозаписі, який був показаний у телевізійних новинах по каналах телебачення, не є повідомлення про конкретні факти, а є вираженням власних поглядів відповідача та особистим сприйняттям ним діяльності позивача щодо виконуваних ним публічних функцій, як директора Снятинського дитячого будинку-інтернату, що не суперечить пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо свободи вираження поглядів, коли йдеться про діяльність державних керівників по питаннях, які становлять суспільний інтерес. Доказів того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочинів, матеріали справи не містять.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 , перебуваючи у судових засіданнях у Коломийському міськрайонному суді, Тисменицькому та Надвірнянському районних судахІвано-Франківської області, по кримінальному провадженні, у якому він є потерпілим, а позивач - обвинуваченим, неодноразово привселюдно висловлював образи на його адресу, - є проявом обурення відповідача та незгоди з прийнятими судовими рішеннями про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 , який звинувачується у тяжкому злочині, та не направлені на приниження честі і гідності позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 травня 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 351/2587/17 із Снятинського районного суду Івано-Франківської області.

У жовтні 2022 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 30 Закону України «Про інформацію», статей 277 299 ЦК України та зробив помилкові висновки, що висловлювання є оціночними судженнями відповідача, вираженням його власних поглядів, оскільки містять посилання про вчинення позивачем злочину щодо розкрадання державних коштів, тоді як позивач не перебуває в статусі підозрюваного або обвинуваченого за розкрадання державних коштів, чим порушено презумпцію невинуватості.

Вказував, що інформація, яку позивач просить визнати недостовірною, стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подана як твердження та установлений факт, відповідність дійсності якого може бути перевірена та встановлена судом.

Позивачем доведено спричинення йому моральної шкоди внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації, яка порочить його честь, гідність та ділову репутацію, та її розмір, що підтверджується висновком експерта від 24 квітня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Спір між сторонами виник на ґрунті неприязних відносин щодо належного виконання ОСОБА_1 обов`язків директора Снятинського дитячого будинку-інтернату, дії якого неодноразово критикувались ОСОБА_5 як колишнім працівником вказаного закладу щодо ймовірного розкрадання коштів.

Судами попередніх інстанцій переглянуто аудіозапис відеофайлів, із якого слідує, що ОСОБА_2 знаходився у лікарні та розказував журналістам, що його хотів підірвати за допомогою гранати ОСОБА_1 , оскільки на місці вибуху було виявлено його сліди ДНК. Також ОСОБА_2 вказував на те, що він був ініціатором викриття шахрайських дій ОСОБА_1 щодо розкрадання коштів, призначених для Снятинського дитячого будинку-інтернату. Вказаний відеозапис був показаний у телевізійних новинах по різних каналах телебачення. Також із даних відеофайлів убачається, що ОСОБА_2 , перебуваючи в судових засіданнях у Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області, Тисменицькому та Надвірнянському районних судах Івано-Франківської області, під час судових засідань по кримінальному провадженню, де він являється потерпілим, а позивач - обвинуваченим, неодноразово висловлював своє обурення щодо процесуальних рішень судів про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 , оскільки вважав, що такі рішення судів є безпідставними та незаконними.

Саме цю вказану інформацію просить спростувати позивач як таку, що не відповідає дійсності, порочить його честь і гідність та ділову репутацію.

Згідно з довідкою серії ІАА № 0947925, виданої Департаментом інформаційних техноглогій Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_1 , уродженець м. Снятин Снятинського району Івано-Франківської області, на території України станом на 18 травня 2021 року незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим є особою, яку 21 листопада 2016 року ГУНП в Івано-Франківській області повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 5 частини другої статті 115, частиною першою статті 263 КК України і обрано запобіжний захід у вигляді арешту до 19 січня 2017 року, кримінальне провадження № 12016090230000248 від 05 серпня 2016 року. Направлено до суду з обвинувальним актом 13 березня 2017 року. Звільнено за ухвалою Коломийського міськрайсуду Івано-Франківської області від 17 березня 2017 року, міру запобіжного заходу змінено на домашній арешт. Відомості про результати судового розгляду кримінального провадження до МВС не надходили (а. с. 10, т. 2).

Відповідно до повідомлення відділу кримінальної міліції в справах дітей УМВС України в Івано-Франківській області від 06 березня 2009 року № 38/136 про результати перевірки Снятинського дитячого будинку-інтернату, вихованці інтернату проживають у задовільних умовах, зайняті суспільно-корисною працею, на належному рівні забезпечується навчальний процес дітей відповідно до їх психічного стану (а. с. 11, т. 2).

Згідно довідки про результати перевірки в Снятинському дитячому будинку-інтернаті, проведеної 30 грудня 2014 року, жодних фактів, які б підтверджували наявність неналежних умов проживання, харчування та догляду за дітьми комісією не встановлено. У членів комісії не було зауважень щодо роботи директора та працівників даного закладу (а. с. 12-13, т. 2).

Відповідно до висновку Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 06 червня 2016 року, складеного за результатами перевірки діяльності Снятинського дитячого будинку-інтернату від 14 березня 2016 року, фактів крадіжок з приводу привласнення обслуговуючим персоналом продуктів харчування та частини пенсії, належної підопічним, не встановлено (а. с. 14-17, т. 2).

Відповідно до висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 24 квітня 2018 року № 52, у житті ОСОБА_1 відбулися зміни у емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають актованому соціальному функціонуванню його, як особистості, та виникли внаслідок певних обставин, а саме: приниження його честі, гідності та ділової репутації. ОСОБА_1 причинені страждання (моральна шкода). Можливий розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 складає 36 мінімальних заробітних плат, розмір яких установлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду (а. с. 55-59, т. 1)

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Таким чином, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

У цій категорії справ суду необхідно надати оцінку балансу права особи, на свободу вираження поглядів, а також права особи на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).

Згідно усталеної практики ЄСПЛ втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ОСОБА_2 щодо вчинення ним розкрадання коштів із Снятинського дитячого будинку-інтернату.

Встановлено, що ОСОБА_1 є публічною особою, обіймає посаду директора Снятинського дитячого будинку-інтернату.

Врахувавши зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, зокрема належність ОСОБА_1 до числа публічних осіб, контекст поширеної інформації, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірна інформація щодо ОСОБА_1 є не фактичним твердженням, а оціночним судженням ОСОБА_5 , відображає його суб`єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці.

Перебуваючи у судових засіданнях по кримінальному провадженню, у якому ОСОБА_2 є потерпілим, а ОСОБА_1 - обвинуваченим, відповідач неодноразово висловлював своє обурення щодо процесуальних рішень судів про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 , отже оспорювані висловлювання відповідача стосуються незгоди з прийнятими судовими рішеннями та не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_1 конкретних правопорушень.

За даними з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що кримінальне провадження № 12016090230000248 від 05 серпня 2016 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 5 частини другої статті 115 КК України, не закінчено.

Суб`єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржене рішення, не дотримався основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості, є безпідставними.

Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо не дослідження доказів є необґрунтованими, оскільки апеляційним судом надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Таким чином, оскаржуване судове рішення апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович