Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2019 року у справі №278/587/18

Постанова

Іменем України

01 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 278/587/18

провадження № 61-1742св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області

від 24 вересня 2018 року у складі судді Грубіяна Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів:

Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання державного акта недійсним, припинення та визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно: 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 та грошовий вклад у відділенні банку. За життя відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 24 лютого

2009 року Третьою житомирською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 набув право власності на 1/2 частину вищезазначеного житлового будинку.

11 січня 2010 року ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯИ № 123559 на право власності на земельні ділянку площею 0,25 га, що розташована за вказаною адресою, з кадастровим номером 1822084700:02:001:0192 з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд.

У подальшому, рішенням Апеляційного суду Житомирської області

від 22 листопада 2010 року у цивільній справі № 2-385/10 визнано недійсним у 1/2 частині вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом

від 24 лютого 2009 року, видане на ім'я ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку за вказаною вище адресою, визнано недійсною у

1/2 частині реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цей будинок та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину цього житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

22 вересня 2017 року Станишівською сільською радою Житомирського району Житомирської області ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,125 га для обслуговування 1/4 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку із наявністю оскаржуваного акта.

25 липня 2017 року вона зареєструвала право власності на 1/4 частину домоволодіння за вищевказаною адресою на підставі вказаного рішення суду.

Вона та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку

АДРЕСА_1. Проте вона не може оформити своє право власності на частину земельної ділянки, на якій розташований зазначений будинок, у зв'язку із отриманням ОСОБА_2 державного акта на право власності на всю земельну ділянку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 123559 від 11 січня 2010 року на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1822084700:02:001:0192 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд виданого на ім'я ОСОБА_2; припинити право власності останнього на вказане нерухоме майно; визнати за нею право на оформлення у власність частини вказаної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області

від 24 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 серії ЯИ № 123559, виданий

11 січня 2010 року на ім'я ОСОБА_2 з кадастровим номером 1822084700:02:001:0192 та цільовим призначенням для будівництва житлового будинку господарських приміщень і споруд. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що cудом беззаперечно встановлено та не спростовувалось, що сторони є співвласниками житлового будинку за вказаною вище адресою. Статтею 120 ЗК України визначено право власності на земельну ділянку під таким об'єктом нерухомості, а також ділянку, необхідну для його обслуговування. За таких обставин, державний акт про право власності на земельну ділянку відповідача, який позбавляє можливості оформити права власності позивача на частину земельної ділянки під її майном має бути визнаний недійсним.

Стосовно іншої частини вимог про припинення та визнання прав власності суд вирішив відмовити, як необґрунтовані, адже питання про припинення прав власності є похідним від задоволення першої вимоги, а визнання прав власності позивача на певну площу земельної ділянки є передчасним. Визнанню прав власності на певну частину земельної ділянки має передувати розроблення проекту землеустрою і визначення точної площі землі необхідної для обслуговування такої власності, визначення меж тощо.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що сторони є співвласниками 1/2 частини будинку, а оформлений ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку порушує право ОСОБА_1 на відповідну частину земельної ділянки, необхідну для обслуговування її частини будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що земельна ділянка, на якій розташований будинок, співвласниками якого є сторони у справі, на момент смерті їхньої матері та оформлення спадщини після її смерті, не перебувала у власності спадкодавця. З огляду на це та на норми статті 120 ЗК України, суд повинен був з'ясувати, на яких підставах та в якому обсязі спадкодавець користувався зазначеною земельною ділянкою. Розгляд вимог позивачки про визнання державного акта недійсним був проведений без залучення до участі у справі органу місцевого самоврядування та скасування підстави видачі такого акта - рішення сільської ради. Крім того, судами безпідставно не було застосовано наслідки спливу позовної давності, оскільки право позивачки на оформлення у власність відповідної частини земельної ділянки було порушено з моменту ухвалення апеляційним судом рішення від 22 листопада 2010 року, тобто за сім років до звернення до суду із позовом у цій справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 24 лютого

2009 року Третьою житомирською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 набув право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1.

11 січня 2010 року ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯИ № 123559 на право власності на земельні ділянку площею 0,25 га, що розташована за вказаною адресою, з кадастровим номером undefined з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 42).

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 22 листопада

2010 року у цивільній справі № 2-385/10 визнано недійсним у 1/2 частині вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом від 24 лютого 2009 року, видане на ім'я ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку за вказаною вище адресою, визнано недійсною у 1/2 частині реєстрацію права власності ОСОБА_2 на цей будинок та визнано за

ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину цього житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 5-8).

22 вересня 2017 року Станишівською сільською радою Житомирського району Житомирської області ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,125 га для обслуговування 1/4 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку із наявністю оскаржуваного державного акта (а. с. 10,11).

25 липня 2017 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на

1/4 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі вищевказаного рішення суду (а. с. 9).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; відшкодування заподіяння збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Відповідно до частин 1 , 4 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Вирішуючи спір, суди, на підставі належним чином оцінених доказів та керуючись положеннями статті 120 ЗК України, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками

1/2 частини будинку АДРЕСА_1, який розташований на спірній земельній ділянці, а оформлений ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку порушує право ОСОБА_1 на відповідну частину земельної ділянки, необхідної для обслуговування її частини будинку, тому підлягає визнанню недійсним.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що визнанню недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку має передувати обов'язкове скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий цей акт, є необґрунтованими, з огляду на те, що визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц.

Посилання касаційної скарги на пропуск позивачем позовної давності у цій справі спростовуються тим, що про наявність оскаржуваного державного акта ОСОБА_1 дізналася із відповіді сільської ради від 23 жовтня

2017 року про відмову у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею

0,125 га для обслуговування 1/4 частини належного їй будинку, а з цим позовом звернулася до суду у березні 2018 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області

від 24 вересня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 12 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович