Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.02.2022 року у справі №161/7881/20
Ухвала КЦС ВП від 26.07.2021 року у справі №161/7881/20

Постанова

Іменем України

09 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 161/7881/20

провадження № 61-11435св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство "Локачинська лікарня" Локачинської селищної ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Пахолюка А. М.,

від 19 листопада 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Киці С. І., Бовчалюк З. А., Данилюк В. А., від 01 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до комунального некомерційного підприємства "Локачинська центральна районна лікарня Локачинської районної ради", яке у подальшому змінило своє найменування на комунальне некомерційне підприємство "Локачинська лікарня" Локачинської селищної ради (далі -

КНП "Локачинська лікарня"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Позовна заява, з врахуванням доповнень, мотивована тим, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був батьком ОСОБА_1 та чоловіком ОСОБА_2.

Причиною смерті ОСОБА_4 стало несвоєчасне встановлення правильного діагнозу та відповідно несвоєчасне надання адекватної медичної допомоги працівником КНП "Локачинська лікарня" черговим лікарем хірургом ОСОБА_3, а саме: не проведення останнім інструментальних обстежень - ультразвукової діагностики (далі - УЗД) та рентгенографії органів грудної/черевної порожнини з метою виключення або підтвердження наявності у хворого такого ускладнення перебігу виразкової хвороби як перфорація виразки, що призвело до тяжких наслідків.

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області

від 06 листопада 2020 року у справі № 160/773/17 обвинуваченого ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 140 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрито.

Вважаючи наявним причинно-наслідковий зв'язок між діями працівника лікарні та смертю ОСОБА_4,позивачі просили суд у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю чоловіка та батька, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 500 000 грн, а на користь ОСОБА_2 600 000 грн.

Короткий рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 19 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивачів у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_4, по

200 000 грн кожному. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив з того, що ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 06 листопада

2020 року у справі № 160/773/17 та висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 239-2016/о

від 10 травня 2017 року встановлено факт неналежного виконання працівником відповідача ОСОБА_3 своїх професійних обов'язків, що стало причиною несвоєчасного встановлення правильного клінічного діагнозу та, відповідно, несвоєчасного надання медичної допомоги, що в подальшому призвело до тяжких наслідків для хворого ОСОБА_4, а саме його смерті.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із тяжкості та тривалості моральних страждань, урахувавши принцип розумності та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачів у рахунок відшкодування моральної шкоди по 200
000 грн кожному.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Волинського апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без змін, а апеляційну скаргу КНП "Локачинська лікарня" задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2020 року змінено, зменшено розмір відшкодування моральної шкоди із 200 000 грн кожному до 25 000 грн кожному.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанцій, виходив з того, що лікарями надавалась медична допомога ОСОБА_4, залучено всіх необхідних спеціалістів, будь-яких судово-медичних даних, які б свідчили про неналежний післяопераційний догляд та лікування ОСОБА_4 немає, вини ОСОБА_3 у несвоєчасному/неадекватному наданні медичної допомоги ОСОБА_4 не встановлено, а тому відшкодування моральної шкоди у розмірі по 25 000 грн кожному позивачу буде достатньою компенсацією за спричиненні моральні страждання.

Також колегія суддів вказала на недоведеність перебування ОСОБА_2 на утриманні померлого ОСОБА_4 та відсутність відомостей про їх доходи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішенням скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

06 липня 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 01 липня

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із міськрайонного суду.

У вересні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15, від 18 квітня 2018 року у справі № 826/4225/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 508/1143/13-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Звертають увагу, що апеляційний суд безпідставно вказав на відсутність вини працівника відповідача у несвоєчасному наданні медичної допомоги померлому ОСОБА_4, оскільки звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за спливом строків давності, за своєю правовою природою не є реабілітуючою обставиною і не свідчить про виправдання такої особи за відсутністю події чи складу злочину.

Крім того, заявники посилались на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди завданої працівником лікарні (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вказують, що судами не було враховано глибину і тривалість моральних страждань позивачів, які втратили близьку людину, характер дій винної особи та неправильно визначено розмір відшкодування моральної шкоди, необґрунтовано зменшено її розмір, що не відповідає принципу верховенству права, вимогам розумності, виваженості, справедливості.

Загибель рідної людини призвела до порушення особистих життєвих та соціальних зв'язків і змушує позивачів до здійснення додаткових зусиль щодо організації свого життя.

Тривалий розгляд справ за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчинені злочину, передбаченого за частиною 1 статті 140 КК України, а саме із січня 2015 року до листопада 2020 року по кримінальному провадженні, а також розглядуваної справи із квітня 2020 року також істотно змінив їх життя в гіршу сторону.

Зазначають, що відновити становище, яке існувало до смерті чоловіка та батька у житті позивачів, неможливо.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року КНП "Локачинська лікарня" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вказує, що ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року у справі № 160/773/17 не встановлено безпосередньої вини ОСОБА_3 у несвоєчасному наданні медичної допомоги ОСОБА_4. Апеляційний судом правильно вказано, що позивачі не надали доказів на підтвердження заявленого розміру моральної шкоди. Погоджується з визначеним апеляційним судом розміром відшкодування моральної шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4,1950 року народження, був батьком ОСОБА_1 та чоловіком ОСОБА_2.

18 січня 2015 року ОСОБА_4 поступив на стаціонарне лікування до Локачинської центральної районної лікарнііз загостренням виразкової хвороби та 19 січня 2015 року - помер.

26 січня 2015 року, за заявою ОСОБА_1, слідчим відділом Локачинського відділу поліції Горохівського відділу поліції ГУНП у Волинській області було розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12015030120000015 від 26 січня 2015 року за частиною першою

статті 140 КК України по факту неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого та несумлінного ставлення, що спричинило смерть ОСОБА_4.

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року у справі № 160/773/17 кримінальне провадження про обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 140 КК України, закрито, а ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 18 січня 2015 року о

02.45 год, завідуючий хірургічним відділенням Локачинської центральної районної лікарні з вищою медичною освітою та першою кваліфікаційною лікарською категорією ОСОБА_3, будучи зобов'язаний, як медичний працівник, згідно з правилами, установленими пунктом "а" частини першої статті 78 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу, всупереч пунктам 2.1,2.10,2.11,5.1,5.3,5.7,5.8,5.9 посадової інструкції завідуючого хірургічним відділенням погодженої

02 січня 2005 року головою профспілкового комітету та затвердженої

02 січня 2005 року головним лікарем Локачинської центральної районної лікарні, в порушення вимог "Стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Хірургія", затверджених наказом МОЗ України № 297 від 02 квітня 2010 року, не провів та не наполягав на проведенні на інструментальних обстеженнях - УЗД та/або рентгенографії органів грудної, черевної порожнини з метою виключення/підтвердження наявності у хворого ОСОБА_4 такого ускладнення перебігу виразкової хвороби як перфорація виразки, що стало причиною несвоєчасного встановлення правильного клінічного діагнозу та, відповідно, несвоєчасного надання адекватної (хірургічне втручання) медичної допомоги, що в подальшому призвело до тяжких наслідків для хворого ОСОБА_4, а саме його смерті.

Згідно висновку Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 239-2016/о від 10 травня 2017 року, проведеної на виконання постанови начальника відділу СУ ГУНП у Волинській області

від 28 листопада 2016 року, смерть ОСОБА_4 настала від виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

Встановлено наявність дефекту (у вигляді бездіяльності лікаря) в наданні медичної допомоги ОСОБА_4 - не проведення інструментальних обстежень - УЗД та/або рентгенографії органів грудної, черевної порожнини з метою виключення/підтвердження наявності у хворого такого ускладнення перебігу виразкової хвороби як перфорація виразки, що стало причиною несвоєчасного встановлення правильного клінічного діагнозу та, відповідно, несвоєчасного надання адекватної (хірургічне втручання) медичної допомоги - існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між смертю ОСОБА_4 та даним дефектом. За умов проведення вищезазначених дій (до розвитку перитоніту) - життя пацієнта можна було б врятувати.

На думку експертної комісії, будь-хто з лікарів, який контактував з

ОСОБА_4 при надходженні останнього до стаціонару, мав наполягати на проведенні вищезазначених інструментальних обстежень (насамперед, це стосується лікаря хірурга та лікаря ендоскопіста). Взагалі, визначення клінічного діагнозу, і, відповідно, обрання тактики ведення пацієнта, в тому числі призначення обстежень, лікування тощо, - це прерогатива лікуючого лікаря.

Що стосується надання ОСОБА_4 медичної допомоги з моменту встановлення правильного діагнозу, то безпосередньо операція була виконана правильно; в післяопераційний період надавалась адекватна симптоматична, інфузійна, антибактеріальна терапія (яка з причин саме несвоєчасно проведеного оперативного втручання, була неефективна); під час проведення операції не була здійснена інтубація кишківника (з метою його декомпресії), що, на думку експертної комісії, могло лише сприяти поглибленню інтоксикаційного синдрому, і, враховуючи час, який пройшов з моменту розвитку перитоніту, - не тим, виконання чого дозволило б зберегти життя пацієнту. Дефект (у вигляді бездіяльності лікаря) в наданні медичної допомоги - відсутність причинно-наслідкового зв'язку між смертю ОСОБА_4 та даним дефектом (проведення інтубації кишківника не гарантувало настання благоприємного наслідку - збереження життя).

Відповідно до письмового листа-висновку управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації від 27 серпня 2015 року вбачається, що не виявлено недоліків в наданні медичної допомоги пацієнту ОСОБА_4 працівниками лікарні, які б негативно вплинули на перебіг захворювання. Пацієнт поступив після 4 днів захворювання; був прооперований через 5 год після виникнення ознак перитоніту; смерть наступила в ранньому післяопераційному періоді через важкий перебіг захворювання.

Висновком комісійної судово-медичної комісійної експертизи № 30

від 22 червня 2015 року встановлено, що для надання медичної допомоги ОСОБА_4 було залучено усіх необхідних спеціалістів.

Додатковим висновком комісійної судово-медичної експертизи № 70

від 31 грудня 2015 року встановлено, що будь-яких судово-медичних даних, котрі б свідчили про неналежний післяопераційний догляд та лікування ОСОБА_4 немає.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 , 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно з пунктами "а ", "д ", "ї" частини першої статті 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я.

Відповідно до частин першої, п'ятої, шостої статті 8 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров'я" держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16

ЦК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода може полягати зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров'я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі зазнали моральних страждань, які виявилися у душевних стражданнях зумовлених смертю їхнього близького родича ОСОБА_4, що сталася при наданні медичної допомоги відповідачем. При цьому працівниками лікарні своєчасно не було проведено інструментальних обстежень - УЗД та/або рентгенографії органів грудної, черевної порожнини з метою виключення/підтвердження наявності у хворого ОСОБА_4 ускладнення перебігу виразкової хвороби як перфорація виразки, що стало причиною несвоєчасного встановлення правильного клінічного діагнозу та несвоєчасного надання адекватної (хірургічне втручання) медичної допомоги.

При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції правильно виходив із характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань позивачів внаслідок втрати близької людини, неможливістю повного відновлення попереднього стану, врахував принципи розумності, виваженості і справедливості та дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 200 000
грн кожному із позивачів.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

При цьому наявність чи відсутність доказів перебування ОСОБА_2 на утриманні свого померлого чоловіка та відомостей про їх доходи, не впливають на визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд не в повній мірі врахував, що ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року у справі № 160/773/17 кримінальне провадження по обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 140 КК України закрито, а вказану особу звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі статті 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.

У постанові від 14 лютого 2018 року в справі № 398/571/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину.

У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Наведений висновок було підтверджено Верховним Судом, зокрема у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17.

Водночас надані стороною відповідача докази не спростовують ні обставин викладених в ухвалі Горохівського районного суду Волинської області

від 06 листопада 2020 року в справі № 160/773/17, ні встановленого висновком експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 239-2016/о від 10 травня 2017 року дефекту в наданні медичної допомоги ОСОБА_4, за відсутності якого життя пацієнта можна було б врятувати.

Посилання апеляційного суду на висновок комісійної судово-медичної комісійної експертизи № 30 від 22 червня 2015 року та додатковий висновок комісійної судово-медичної експертизи № 70 від 31 грудня

2015 року на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, оскільки стосуються надання медичної допомоги після встановлення правильного діагнозу.

Визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди завданої смертю чоловіка та батька в сумі по 25 000 грн кожному із позивачів, Верховний Суд вважає очевидно неспівмірним із завданими їм душевними стражданнями та вимушеними змінами у їх житті.

Згідно статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право кожного на життя охороняється законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що перше речення статті 2, яке вважається одним із основоположних положень Конвенції і одночасно захищає одну з основних цінностей демократичних суспільств, що формують Раду Європи, вимагає від держав не тільки утриматись від "умисного" позбавлення життя, але й вживати відповідні заходи для захисту осіб, що перебувають в межах їхньої юрисдикції

(див. наприклад рішення ЄСПЛ від 17 січня 2002 року в справі Calvelli & Ciglio
v. Italy, заява № 32967/96) та від 19 грудня 2017 року в справі Lopes de Sousa

Fernandes v. Portugal, заява №56080/13).

При цьому для виконання свого позитивного зобов'язання за статтею 2 Конвенції держава зобов'язана всіма наявними в її розпорядженні засобами забезпечити належне здійснення законодавчих та адміністративних заходів, створених для захисту прав пацієнтів, виправлення і покарання будь-яких порушень цих прав (рішення ЄСПЛ від 01 березня 2016 року в справі "Mihu

v. Romania", заява № 36903/13).

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Волинського апеляційного суду від 01 липня

2021 року скасуванню, із залишенням в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2020 року.

Доводи касаційної скарги стосовно відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди завданої працівником лікарні спростовані наявністю висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 березня

2020 року в справі № 641/3547/17, від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17.

При цьому висновки Луцького міськрайонного суду Волинської області щодо частково задоволення позовних вимог у розглядуваній справі узгоджуються з висновками Верховного Суду в справах № 641/3547/17, № 648/2035/17.

За таких обставин, посилання заявників на те, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності та справедливості є помилковими та підлягають відхиленню.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 01 липня 2021 року скасувати, залишивши в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович