Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.01.2025 року у справі №947/27060/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 947/27060/19

провадження № 61-16604св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шарандак Ольга Іванівна,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шарандак Ольги Іванівни, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним рішення про перехід права власності на нерухоме майно, поновлення права власності,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду із позовом в якому просив визнати недійсним рішення про перехід права власності на нерухоме майно за адресою:

АДРЕСА_1 , яке прийняте 29 жовтня 2018 року державним реєстратором Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шарандак О. І. (далі державний реєстратор) на підставі договору іпотеки від 10 серпня 2007 року, номер запису про право власності 28678412, на ім`я Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») та поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову посилався на те, що 13 грудня 2018 року представники відповідача TOB «Кредитні ініціативи» прибули до житла позивача та вимагали виселення з квартири його та його сім`ї без надання іншого житла, оскільки відповідач з 29 жовтня 2018 року є власником житла на підставі рішення від 29 жовтня 2018 року № 28678412 про перехід права власності, яке прийняте державним реєстратором Шарандак О. І. у відповідності до статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Саме 13 грудня 2018 року позивачу стало відомо про існування рішення про перехід права власності. Вважає, що перехід права власності до TOB «Кредитні ініціативи» на підставі договору іпотеки та реєстрація права власності за відповідачем відбулись у неправомірний спосіб.

Позивач повідомлення або вимогу від відповідача про задоволення вимог іпотекодержателя у відповідності до приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не отримував. Докази про отримання такого повідомлення відсутні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 09 квітня 2021 року під головуванням судді Коваленко О. Б. позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував рішення про перехід права власності на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яке прийняте державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомості» Шарандак О. І. 29 жовтня 2018 року на підставі договору іпотеки від 10 серпня 2007 року, номер запису про право власності 28678412 за ТОВ «Кредитні ініціативи» та поновив право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності ОСОБА_1 на це нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог місцевий суд вважав, що письмову вимогу позивач у встановленому порядку не отримував. Така вимога

від 19 жовтня 2018 року була отримана позивачем 13 грудня 2018 року, а державна реєстрація була здійснена 29 жовтня 2018 року, тобто була порушена процедура проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Рішення про стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності позивач та його представник або треті особи не отримували. Інформація про вартість предмета іпотеки, нерухомого майна, за якою відбувалося зарахування вимог, також не отримана, що є грубим порушенням процедури переходу права власності, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватись з власником майна, чого відповідач не зробив.

Одеський апеляційний суд постановою від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задовольнив частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення про перехід права власності на нерухоме майно, поновлення права власності залишив без задоволення.

Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вважав, що згідно із умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Позивачу ОСОБА_1 07 травня 2018 року було надіслане повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 03 травня 2018 року № К/И/УСБ/Б.

Матеріали справи також містять інформацію про вартість майна, визначену суб`єктом оціночної діяльності у висновку про вартість майна від 15 травня 2018 року, за якою відбулося зарахування вимог.

Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги необґрунтовані, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Форманюк О. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в якій просила оскаржене судове рішення скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що оскільки позивач не укладав відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» окремого договору про задоволення вимог кредитора, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що реєстрація права власності за відповідачем на спірну квартиру відбулась незаконно.

Позивач не отримував письмової вимоги про усунення порушень, а матеріали справи таких відомостей не містять, відповідач також не надав таких доказів. Рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачі не отримували. На момент реєстрації права власності оцінка майна була відсутня, про існування договору про відступлення права вимоги позивач дізнався лише 13 грудня 2018 року.

Апеляційний суд також не врахував, що на час прийняття державним реєстратором оскарженого рішення діяли обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який діяв також на час реєстрації переходу права власності. Спірне житло є єдиним житлом позивача та його сім`ї, кредит був отриманий в доларах США.

Аргументом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 23 серпня

2023 року у справі № 755/1487/20 та від 10 квітня 2019 року у справі

№ 726/1538/16-ц.

Додатково представник заявника вказує також на порушення апеляційний судом норм процесуального права, яке виявилось у тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно виключив із суб`єктного складу учасників справи третю особу -

ОСОБА_2 . Також поза увагою апеляційного суду залишилась та обставина, що представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Байрамов О. В. не підтвердив належним чином своє право представляти інтереси відповідача.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Київського районного суду м. Одеси.

08 січня 2024 року цивільна справа № 947/27060/19 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 06 листопада 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

10 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ«АК ПромінвестБанк» уклали кредитний споживчий договір за № 58-02/773 на отримання кредитних коштів у розмірі

85 000 доларів США.

У забезпечення виконання умов основного зобов`язання був укладений також іпотечний договір від 10 серпня 2007 року за № 58-02/774, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т. П., реєстровий номер 1911.

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левенець Т. П. наклала заборону на відчуження квартири

АДРЕСА_2 до припинення чи розірвання іпотечного договору, реєстровий номер 114.

Предметом іпотеки стала квартира

АДРЕСА_2 , яка була придбана подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 1992 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Пучковою І. А., реєстровий № 2-6919, у період шлюбу, обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки дорівнює 505 000 грн.

У п. 5.2 іпотечного договору від 10 серпня 2007 року № 58-02/774 сторони домовились про можливість позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

На момент укладення договору іпотеки від 10 серпня 2007 року третя особа

ОСОБА_2 була особою з інвалідністю 2-ої групи з 1988 року, безстроково їй інвалідність встановлена з 1997 року.

17 грудня 2012 року ПАТ «АК ПромінвестБанк» та TOB «Кредитні ініціативи» уклали договір відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням.

Апеляційний суд встановив та вказав, що з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 грудня 2018 року № 148514311 вбачається, що підставами виникнення права власності у відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» є: повідомлення, серія та номер: К/И/УСБ/Б, видане 03 травня 2018 року, видавник ТОВ «Кредитні ініціативи»; кредитний договір, серія номер 58/02/773 виданий 10 серпня 2007 року, видавник ПАТ «АК ПромінвестБанк» та ОСОБА_1 ; іпотечний договір, серія та номер 1911, виданий 10 серпня 2007 року, видавник приватний нотаріус Левенець Т. П.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що позивачу ОСОБА_1 07 травня

2018 року було направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 03 травня 2018 року

№ К/И/УСБ/Б шляхом відправлення «Укрпоштою Експрес», що підтверджується наявними в справі письмовими доказами.

В матеріалах справи наявна інформація про вартість майна, визначена суб`єктом оціночної діяльності у висновку про вартість майна від 15 травня 2018 року, за якою відбулося зарахування вимог (а. с. 103, том 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У пунктах 1 та 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (частина друга статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Правовими положеннями частини п`ятої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Аналіз статей 36 та 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час укладення іпотечного договору) дає підстави для висновку, що застереження в іпотечному договорі також вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

З матеріалів справи відомо та суд апеляційної інстанції встановив, що у п. 5.2 іпотечного договору від 10 серпня 2007 року № 58-02/774 сторони домовились про можливість позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Отже, висновок апеляційного суду про те, що чинним законодавством та умовами укладеного іпотечного договору від 10 серпня 2007 року № 58-02/774 передбачено, що державна реєстрація права власності може проводиться на підставі іпотечного застереження та є можливим способом набуття ТОВ «Кредитні ініціативи» іпотечного майна у власність колегія суддів вважає правильним, оскільки наведене узгоджується із приписами Закону України «Про іпотеку» та пунктом 5.2 іпотечного договору, а тому за наведених обставин відхиляє аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги.

Касаційна скарга також містить аргумент про те, що позивач не отримував письмової вимоги про усунення порушень, а матеріали справи таких відомостей не містять, рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач не отримував, на момент реєстрації права власності оцінка майна була відсутня.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня

2015 року № 1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 та від 26 липня 2023 року в справі № 759/5454/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі

№ 757/13243/17 звертала увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Як встановив апеляційний суд та підтверджується матеріалами справи, на адресу позивача ОСОБА_1 07 травня 2018 року було надіслане повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 03 травня 2018 року № К/И/УСБ/Б, що підтверджується наявними в справі письмовими доказами Укрпошти (а. с. 97-102, том 1).

Доказів отримання ОСОБА_1 такого повідомлення матеріали справи не містять, як і не містять доказів, що таке повідомлення не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання боржником, а тому колегія суддів вважає прийнятними аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги та правильними в цій частині висновки суду першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що на момент реєстрації права власності оцінка майна була відсутня колегія суддів відхиляє, оскільки цей аргумент спростовується матеріалами справи, а саме висновком про вартість майна, який був складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «БІЗНЕС АССІСТ» від 15 травня 2018 року, за яким відбулося зарахування вимог в сумі 1 048 258 грн (а. с. 103, том 1).

Верховний Суд вважає, що в цій частині суд апеляційної інстанції правильно вказав на помилковість висновків суду першої інстанції, який зазначав про відсутність оцінки майна.

Довід касаційної скарги про те, що апеляційний суд також не врахував, що на час прийняття державним реєстратором оскарженого рішення діяли обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який діяв також на час реєстрації переходу права власності, а спірне житло є єдиним житлом позивача та його сім`ї, кредит був отриманий в доларах США колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII від 03 червня

2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі також Закон № 1304-VII), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Враховуючи, що кредитний договір від 10 серпня 2007 року № 58-02/773 ОСОБА_1 укладав для придбання квартири, відомості щодо якої у матеріалах справи відсутні, а в іпотеку за іпотечним договором від 10 серпня 2007 року № 58-02/774 банку була передана квартира, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 та набута позивачем у власність 21 липня 1992 року, що вказує на наявність у позивача іншого майна, означений аргумент касаційної скарги колегія суддів відхиляє також.

Щодо аргументів касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального пава, яке виявилось у тому, що суд апеляційної інстанції безпідставно виключив із суб`єктного складу учасників справи третю особу -

ОСОБА_2 , і поза увагою апеляційного суду залишилась та обставина, що представник ТОВ «Кредитні ініціативи» Байрамов О. В. не підтвердив належним чином своє право представляти інтереси відповідача колегія суддів доходить таких висновків.

З матеріалів справи відомо, що місцевий суд, постановляючи ухвалу від 15 листопада 2019 року про прийняття справи до розгляду та відкриття провадження у справі окрім позивача та відповідача також зазначав третіх осіб: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 69, том 1).

Натомість як рішення місцевого суду, яке позивач просить залишити в силі, так і постанова суду апеляційної інстанції, яка є предметом касаційного перегляду, у вступній частині відомостей про третіх осіб не містять.

Колегія суддів зазначає, що цей недолік судових рішень може бути виправлений шляхом постановлення ухвал про виправлення описки, а тому цей аргумент касаційної скарги відхиляє.

Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Отже довід касаційної скарги про те, що представник ТОВ «Кредитні ініціативи»

Байрамов О. В. не підтвердив належним чином своє право представляти інтереси відповідача колегія суддів відхиляє, оскільки він спростовується матеріалами справи, а саме: копією свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серії ОД № 002951 від 15 лютого 2017 року, виданого на ім`я Байрамова О. В. та копією довіреності від 04 грудня 2019 року № ДВК-569, виданої на його ім`я ТОВ «Кредитні ініціативи» (а. с. 182, 183, том 1).

Одночасно колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поновлення права власності ОСОБА_1 шляхом визнання його права власності на спірну квартиру, оскільки за умови залишення в силі рішення суду першої інстанції про скасування рішення про перехід права власності до ТОВ «Кредитні ініціативи» у повній мірі відновить порушене право позивача.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 лише просив поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру. Натомість місцевий суд порушивши принципи диспозитивності вийшов за межі позовної вимоги та на власний розсуд визнав право власності позивача на неї.

Верховний Суд вказує, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Як наслідок позовна вимога про поновлення права власності позивача на спірне майно є неефективним способом захисту, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18.

Також колегія суддів зазначає, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18,

пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи) (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження

№ 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53) та від 04 лютого 2020 року у справі №910/7781/19 (провадження № 12-150гс19, пункт 37).

Місцевий суд наведеного не врахував, а суд апеляційної інстанції хоча і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в тому числі і до державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шарандак О. І. на вказану правову позицію не звернув уваги також, не змінив мотиви відмов у задоволенні позову в частині вимог до державного реєстратора.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання незаконним та скасування рішення про перехід права власності на нерухоме майно ухвалене відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову

ОСОБА_3 в частині поновлення права власності на нерухоме майно та задоволення позовних вимог до державного реєстратора, а суд апеляційної інстанції це рішення скасував, постанова апеляційного суду підлягає зміні у цих частинах вимог, шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Колегія суддів також вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позовних вимог, де місцевий суд вказував на відсутність оцінки майна.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з ТОВ «Кредитні ініціативи» на його користь підлягає стягненню 2 675,20 грн у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви, заяви про забезпечення позову та касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 401 406 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення про перехід права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яке прийняте державним реєстратором Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шарандак Ольгою Іванівною 29 жовтня 2018 року на підставі договору іпотеки від 10 серпня 2007 року, номер запису про право власності 28678412 скасувати, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня

2021 року в цій частині залишити в силі, змінивши мотиви задоволення цієї позовної вимоги.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шарандак Ольги Іванівни, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шарандак Ольги Іванівни про скасування рішення про перехід права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на нерухоме майно від 29 жовтня 2018 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 2 675 (дві тисячі шістсот сімдесят п`ять) гривень 20 копійок у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

Є. В. Петров