Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.01.2025 року у справі №642/3361/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 642/3361/21

провадження № 61-7934св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлаки І. В, Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2021 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії.

Позовну заяву Харківська міська рада мотивувала тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .

18 листопада 2020 року під час перевірки благоустрою міста Харкова встановлено, що на рівні другого поверху вказаного будинку проведені роботи з облаштування балкону з металоконструкцій та металевого профлиста до квартири АДРЕСА_2 . Роботи зі встановлення балкону та облаштування проведені без декларативно-дозвільних документів, що є порушенням містобудівного законодавства.

27 листопада 2020 року Інспекцією з благоустрою Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради (далі - Інспекція з благоустрою) за фактом виявлених порушень видано припис № 174-П про усунення порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів у строк до 03 грудня 2020 року, який закріплено на вхідних дверей квартири відповідача. 04 грудня 2020 року під час виходу щодо перевірки виконання вимог припису встановлено, що він не виконаний.

Листом Головного управління Держгеокадастру Харківської області від 12 березня 2021 року № 536/116-21 повідомлено, що у відділі Держгеокадастру в місті Харкові правовстановлюючі документи на право власності або право користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 за відповідачем не обліковуються. Позивач указував, що це свідчить про те, що облаштування балкону до квартири АДРЕСА_1 , здійснено ОСОБА_1 самочинно, внаслідок чого змінився зовнішній вигляд фасаду будинку.

Позивач вказував, що перебудова балкона відбулася без дозвільних документів, земельна ділянка, на якій розташований будинок, є землею комунальної власності, отже, така перебудова є самочинною.

Посилаючись на порушення статей 319 321 376 ЦК України, Харківська міська рада просила суд зобов`язати ОСОБА_1 здійснити за власний рахунок перебудову фасаду квартири АДРЕСА_1 , шляхом знесення балкона та приведення фасаду будинку у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18 серпня 2021року позовні вимоги Харківської міської ради задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 здійснити за власний рахунок перебудову фасаду квартири АДРЕСА_1 , шляхом знесення балкона та приведення фасаду будинку у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва, а саме до характеристик раніше існуючого фасаду будинку, який носив системний характер, єдиний для всього будинку, визначений поверховим планом, що міститься в матеріалах справи Комунального підприємства «Харківське міське бюро інвентаризації».

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 30 травня 2023 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2023 року, ухваленим у складі судді Грінчук О. П., позовні вимоги Харківської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 здійснити за власний рахунок перебудову фасаду квартири АДРЕСА_1 , шляхом знесення балкона та приведення фасаду будинку у стан, що існував до здійснення самочинного будівництва, а саме до характеристик раніше існуючого фасаду будинку, який носив системний характер, єдиний для всього будинку, визначений поверховим планом, що міститься в матеріалах справи Комунального підприємства «Харківське міське бюро інвентаризації».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснила самочинне облаштування балкону вздовж фасадної стіни квартири на земельній ділянці комунальної власності, без погодженої проектної документації та погодження з учасниками спільної власності, чим порушила права власника земельної ділянки та положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», отже, наявні підстави для усунення вказаних порушень та приведення споруди до первісного стану.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2023 року скасовано.

Провадження у справі № 642/3361/21 за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії закрито.

Роз`яснено Харківській міській раді, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених законодавством делегованих повноважень щодо здійснення державного та самоврядного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності та благоустрою. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

Короткий зміст касаційної скарги

У травні 2024 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, в якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду поновлено строк на касаційне оскарження Харківській міській раді, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Харкова, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

06 грудня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до того, що позивач звернувся до суду з цим позовом, реалізуючи право на самозахист цивільного права і законодавчо визначені повноваження щодо самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема виявлення фактів самочинного будівництва, реалізацію яких здійснює Інспекція з благоустрою.

Заявник стверджує, що позивач звернувся до суду виключно як власник земельної ділянки, а не як орган, що здійснює владно-управлінські функції.

Суду апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 523/11508/18 (провадження № 14-336цс19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якубенко Ю. В. подала відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосування норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Звертає увагу, що обґрунтування позову є досить суперечливим, однак, як основне, все ж таки прослідковується саме порушення у сфері благоустрою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 квітня 2018 року № 72.

27 листопада 2020 року Інспекцією з благоустрою за фактом виявлених порушень видано припис № 174-П про усунення порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених рішенням Харківської міської ради від 16 листопада 2011 року № 504/11 (далі - Правила), яким відповідно до пункту 8.4.7.3 Правил запропоновано у п`ятиденний строк (строк усунення визначено до 03 грудня 2020 року), усунути порушення: припинити проведення робіт та привести фасад квартири

АДРЕСА_1 04 грудня 2020 року встановлено, що вимоги припису № 174-П відповідач не виконала, інформація про результати розгляду припису до Інспекції з благоустрою не надходила.

Актом перевірки благоустрою міста Харкова № 174-А, складеним головним спеціалістом Інспекції з благоустрою 04 грудня 2020 року, встановлено факт порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою міста Харкова, а саме: об`єкт (елемент) благоустрою становлять собою фасад багатоповерхового житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1, на якому на рівні другого поверху проведені роботи з влаштування балкона з металоконструкцій та металевого профлиста (орієнтовними розмірами 1,5 x 3,0 м) до квартири АДРЕСА_2 без декларативно-дозвільних документів та вчиняються дії, що негативно впливають на архітектуру фасаду будівлі, під час перевірки не надано паспорта опорядження фасаду.

Листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 15 квітня 2021 року № 324/0/250-21 повідомлено, що в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному вебсайті, інформація про документи, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів в експлуатацію, відсутня інформація щодо самочинного облаштування елементу фасаду на рівні другого поверху житлового будинку АДРЕСА_3 , до квартири АДРЕСА_2 .

Роботи з виконання балкону проведені без декларативно-дозвільних документів.

Листом Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 12 березня 2021 року № 536/116-21 повідомлено, що у Відділу Держгеокадастру в місті Харкові не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або право користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до листа Управління земельних відносин Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради від 15 березня 2021 року № 985/0/553-21 (вх. №5068/0/39-21 від 18 березня 2021 року) інформація щодо укладених договорів оренди землі на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , відсутня. Інформація щодо реєстрації прав на земельну ділянку за зазначеною адресою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. Рішень щодо продажу земельних ділянок за запитуваними параметрами Харківською міською радою не приймалось.

Згідно з листом Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 25 лютого 2021 року № 1070/0/605-21 (вх. № 3529/0/39-21 від 26 лютого 2021 року) інформація стосовно прийнятих рішень щодо надання земельних ділянок у власність або користування відсутня.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Касаційна скарга Харківської міської ради підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Частинами четвертою та п`ятою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з положеннями частини першої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проєктування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.

Відповідно до частин першої-другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною четвертою зазначеної статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Системний аналіз статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що само по собі самочинне будівництво без дозволу власника становить із себе порушення права власності останнього.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір у цій справі не пов`язаний безпосередньо з вирішенням питання щодо речового права міської ради, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва, порушення порядку благоустрою населеного пункту та усунення таких порушень.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з огляду на таке.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15 ЦПК України).

Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України тут і надалі у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цьому приписі термін «суб`єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб`єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України).

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України (частина перша, пункт 5 частини другої статті 17 КАС України). Близький за змістом припис закріплений у пункті 5 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України, термін «публічно-» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України.

З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17(провадження № 12-58гс18)).

Частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у редакції, чинній на час подання позову, передбачала, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною третьою статті 375 ЦК України право на забудову власник реалізує за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позивач у позові посилався на статтю 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та зазначав, що самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розташований об`єкт самочинного будівництва, слід звільнити. Позов обґрунтував, зокрема, порушенням вимог статей 319 321 376 ЦК України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 520/9253/17 (провадження № 14-312цс19) за позовом Одеської міської ради до фізичної особи про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення самочинно реконструйованої квартири у відповідність до технічної документації, у якій було встановлено подібні правовідносини, висловила правові висновки щодо юрисдикції суду та вказала, що позов про знесення самочинного будівництва позивач у першу чергу аргументував необхідністю захисту права комунальної власності на земельну ділянку, а не реалізацією передбачених законами України повноважень суб`єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, що підтверджує приватноправовий характер спірних правовідносин.

Здійснення означеного державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що підтверджує владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

Натомість Харківська міська рада в межах наданих їй законами повноважень відповідного контролю не здійснювала, рішень, обов`язкових для виконання, не приймала, приписів про усунення порушень не видавала, а спір, який є предметом цього судового розгляду, пов`язаний із вирішенням питання щодо речового права.

З огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Верховний Суд уважає, що спір у цій справі слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 639/6261/13-ц (провадження № 14-28цс19), від 07 серпня 2019 року у справі № 523/11508/18-ц (провадження № 14-336цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 520/9253/17-ц (провадження № 14-312цс19) та у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 521/14121/16-ц (провадження № 61-1071св21), від 29 червня 2022 року у справі № 639/6261/13-ц (провадження № 61-18352св20), від 07 червня 2023 року у справі № 947/38823/20 (провадження № 61-5133св22)).

Суд апеляційної інстанції не врахував вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду, та дійшов помилкового висновку про публічно-правову природу спору, а не пов`язаного з вирішенням речових прав.

Верховний Суд, розглянувши справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; вважає, що вони частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції з тих підстав, що розгляд справи підлягає розгляду за правилами КАС України, однак оскаржуване рішення в апеляційному порядку не переглянув, тому постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 28 березня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець