Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №2-3756/09

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 2-3756/09

провадження № 61-39027св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

заявник - державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області,

заінтересовані особи: стягувач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», боржник - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 березня 2018 року у складі судді Іванової І. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Бровченка І. О., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Негруця Ю. С. (далі - державний виконавець) звернувся до суду з поданням про видачу дубліката виконавчого листа, заінтересовані особи: ОСОБА_1, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).

Подання мотивоване тим, що у Жовтневому відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції знаходилось на виконанні виконавче провадження (далі - ВП) № 19485625 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3756, виданого 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 195 964,64 грн на користь акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), якого було замінено на ПАТ «Дельта Банк» ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 травня 2012 року.

Зазначав, що виконавче провадження завершено 29 грудня 2014 року у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Вказував, що 27 липня 2017 року ПАТ «Дельта Банк»звернулося до державного виконавця зі скаргою про те, що рішення суду не виконано, постанови про повернення виконавчого документа та самого виконавчого документа № 2-3756 стягувач не отримував.

Перевіркою журналів обліку виконавчих проваджень встановлено, що вказаний виконавчий документ при зміні особового складу Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції Харківської області від одного державного виконавця до іншого не передавався.

Перевіркою журналів вихідної кореспонденції відділу встановлено, що вищезазначений виконавчий документ засобами поштового зв'язку не направлявся.

Вважав, що оригінал виконавчого листа по справі № 2-3756, виданий 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова, втрачено у ході виконавчих дій.

Ураховуючи наведене, державний виконавець просив суд видати дублікат виконавчого листа у справі № 2-3756, виданого 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова, відповідно до якого необхідно стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 195 964,64 грн на користь АКІБ «УкрСиббанк».

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 березня 2018 року у задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що дублікат виконавчого листа можливо видати тільки за умови втрати оригіналу, відповідно до частини першої статті 370 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час звернення до суду з поданням, а державним виконавцем таких доказів не надано.

Суд також звернув увагу на те, що із заявою про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу можна звернутися у межах строку пред'явлення їх до виконання. У разі пропуску такого строку одночасно із заявою про видачу дубліката слід подати і заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання. У разі визнання неповажними причини пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувачем і відмови у поновленні пропущеного строку, суд відмовляє у видачі дубліката виконавчого листа. Проте з такою заявою ПАТ «Дельта Банк» до суду не зверталося, питання про поновлення пропущеного строку в установленому порядку не вирішувалося.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року апеляційну ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 березня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, погодився з його висновком, зазначивши також, що належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що виконавчий лист втрачено під час здійснення виконавчих дій державним виконавцем не надано, оскільки виконавчі дії закінчились ще у грудні 2014 року після ухвалення постанови про повернення виконавчого документа. Державний виконавець не спростував той факт, що копія постанови про повернення виконавчого документа разом з оригіналом виконавчого листа направлялась, однак не міг назвати адресанта, кому направлялись ці документи.

Апеляційний суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця від 12 лютого 2018 року про відновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-3756/09, виданого 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова винесена у порушення вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».

У липні 2018 рокуПАТ «Дельта Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно вказали про те, що строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання сплинув, а банк не звертався до суду з заявою про його поновлення, оскільки таке питання не підлягало вирішенню, так як постановами державного виконавця від 12 лютого 2018 року було скасовано постанову від 29 грудня 2014 року про повернення виконавчого документа та відновлено виконавче провадження, у якому виконавчий лист пред'явлено до виконання ще у травні 2010 року.

Вказує, що постанова державного виконавця від 12 лютого 2018 року про відновлення виконавчого провадження не оскаржувалася заінтересованими особами, тому є законною та чинною й суди не мали права не брати її до уваги.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 листопада 2009 року у справі № 2-3756/09 за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позов АКІБ «УкрСиббанк»задоволено й стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь банку суму заборгованості за кредитним договором від 23 березня 2007 року № 11130686000 у розмірі 1 194 014,64 грн; стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь банку витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 250 грн; відстрочено виконання рішення до 30 листопада 2010 року.

На виконання вказаного рішення суду 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова видано три виконавчих листи № 2-3756/09 щодо стягнення заборгованості з кожного відповідача.

Постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Кратом А. М. від 28 травня 2010 року відкрито ВП № 19485625 за виконавчим листом № 2-3756, виданого Жовтневим районним судом м. Харкова 19 березня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» боргу у сумі 1 195 964,64 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 травня 2012 року замінено сторону виконавчого провадження з публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на його правонаступника ПАТ «Дельта Банк» по виконанню виконавчих листів по справі № 2-3756/09, виданих 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова, про стягнення солідарного боргу з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 за кредитним договором від 23 березня 2007 року № 11130686000 у сумі 1 194 014,64 грн, судового збору у сумі 1 700 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 250 грн.

Постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Семенова Д. С. від 29 грудня 2014 року повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Семенова Д. С. від 12 лютого 2018 року скасовано постанову ВП № 19485625 від 29 грудня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 21 квітня 1999 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-3756/09, виданого 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова.

Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 12 лютого 2018 року відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-3756/09, виданого 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова.

Залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні заяви було відмовлено, апеляційний суд погодився з тим, що належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що виконавчі листи втрачено під час здійснення виконавчих дій державним виконавцем не надано, оскільки виконавчі дії закінчились ще у грудні 2014 року після прийняття постанови про повернення виконавчого документа. Державний виконавець не спростував той факт, що копія постанови про повернення виконавчого документа разом з оригіналом виконавчого листа направлялась, однак не міг назвати адресанта, кому направлялись ці документи.

При цьому суд вважав, що постанови державного виконавця від 12 лютого 2018 року про скасування постанови ВП № 19485625 від 29 грудня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачу та про відновлення виконавче провадження було винесено у порушення вимог статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно. Із заявою про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу можна звернутися у межах пред'явлення їх до виконання. У разі пропуску такого строку, одночасно із заявою про видачу дубліката слід подати і заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання. У разі визнання неповажними причини пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувачем і відмови у поновленні пропущеного строку, суд відмовляє у видачі дубліката виконавчого листа. Проте, з такою заявою ПАТ «Дельта Банк» до суду не звертався, питання про поновлення пропущеного строку в установленому порядку не вирішувалося.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 14 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, і статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції ґарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 370 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час звернення державного виконавця з поданням, замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.

Звертаючись до суду з цим поданням, державний виконавець вказував, що виконавчі листи були втрачені під час їх пересилання стягувачеві, на виконання постанови від 29 грудня 2014 року про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Апеляційний суд не звернув уваги на вказані обставини, не перевірив їх належним чином, не взяв до уваги приведені норми закону та прецедентну практику Європейського суду з прав людини,не дослідив усіх наданих державним виконавцем доказів в обґрунтування подання про видачу дубліката виконавчого листа та не надав їм належної оцінки.

Апеляційний суд дійшов висновку, що із заявою про видачу дубліката виконавчого листа або судового наказу можна звернутися у межах пред'явлення їх до виконання. У разі пропуску такого строку одночасно із заявою про видачу дубліката слід подати і заяву про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання. У разі визнання неповажними причини пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувачем і відмови у поновленні пропущеного строку, суд відповідно відмовляє у видачі дубліката виконавчого листа. Проте, з такою заявою ПАТ «Дельта Банк» до суду не звертався, питання про поновлення пропущеного строку в установленому порядку не вирішувалося.

Проте, апеляційний суд не врахував, що постановою державного виконавця від 12 лютого 2018 року скасовано постанову ВП № 19485625 від 29 грудня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачу, а постановою державного виконавця від 12 лютого 2018 року відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-3756/09, виданого 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова. Тобто, на час розгляду цього подання, державним виконавцем продовжуються виконавчі дії за вказаним виконавчим провадженням, тому посилання на необхідність поновлення строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, є безпідставним.

Вказані постанови державного виконавця є чинними, у встановленому законом порядку оскаржені не були, предметом оскарження у цій справі також не є, тому апеляційний суд не мав права давати їм оцінку та не приймати їх до уваги.

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Апеляційний суд не взяв до уваги довідки державного виконавця про те, що оригінал виконавчого листа по справі № 2-3756/09, виданий 19 березня 2010 року Жовтневим районним судом м. Харкова втрачено у ході виконавчих дій, вказав, що державний виконавець не спростував той факт, що копія постанови про повернення виконавчого документа разом з оригіналом виконавчого листа направлялась, однак не міг назвати адресанта, кому направлялись ці документи.

При цьому, всупереч наведеній нормі процесуального права суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме не з'ясував кому були направлені виконавчі листи та чи були вони втрачені у ході виконавчих дій, не звернувши увагу на те, що з поданням про видачу дублікату виконавчого листа звернулася не заінтересована особа, а саме державний виконавець, у зв'язку із тим, що виконавчі дії продовжуються, а без дублікатів виконавчих листів виконання рішення суду, яке тривалий час залишається не виконаним, є неможливим.

Таким чином, апеляційний суд не врахував наведених норм права та у порушення статей 263, 264, 367, 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд заявленого питання, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги ПАТ «Дельта Банк» і, у порушення норм процесуального права,формально залишив ухвалу місцевого суду без змін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року скасувати, справу передатина новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта