Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.09.2022 року у справі №643/20361/20

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 643/20361/20

провадження № 61-2888 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 рокуу складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності, в якому просила стягнути з відповідача на його користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 103 432 грн 70 коп. за використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова, площею 0,1570 га, розташованої по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043, за період з 01 серпня 2019 року по 30 листопада 2020 року, а також понесені ним судові витрати .

У січні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов до Харківської міської ради про визнання його добросовісним набувачем коштів у розмірі орендної плати у сумі 103 432 грн 70 коп. за використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова, площею 0,1570 га, розташованої по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року заявлений ОСОБА_1 відвід судді Семеновій Я. Ю. визнано необґрунтованим.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року у складі судді Кононенко Т. О. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Семенової Я. Ю.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обставини, які визначені ОСОБА_1 у заяві про відвід судді від 12 липня 2021 року, не є підставою для відводу (самовідводу) у розумінні вимог статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2021 року у складі судді Семенової Я. Ю. клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір стосується питання стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності, яка належить Харківській міській раді. На усіх етапах прийняття рішення з приводу надання земельної ділянки в оренду Харківська міська рада діє саме у правовому режимі власника земельної ділянки (від імені територіальної громади), а тому, переслідуючи економічну мету в отримані найбільшого матеріального зиску від використання належного територіальній громаді активу, звернулася до суду за захистом свого порушеного права в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року позов Харківської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова, площею 0,1570 га, по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043, за період з 01 серпня 2019 року по 30 листопада 2020 року у сумі 103 432 грн 70 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата, як це закріплено положеннями статті 14.1.72 Податкового кодексу України. З моменту виникнення у відповідача права власності на нежитлові приміщення, до теперішнього часу відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 ЦК України повинен відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна.

ОСОБА_1 не є суб`єктом справляння земельного податку, а тому, на нього жодним чином не розповсюджуються правила підпункту 281.1.1. пункту 281.1. статті 281 Податкового кодексу України, згідно з яким від сплати податку звільняються особи з інвалідністю першої та другої групи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, у січні 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову Харківської міської ради, або закрити провадження у справі в частині позову Харківської міської ради; також просив задовольнити його зустрічний позов. В апеляційній скарзі викладені також заперечення на вказані вище ухвали суду першої інстанції.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвал Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року, 15 липня 2021 року та 16 листопада 2021 року повернуто апелянту.

Ухвали суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що частиною першою статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Даний перелік ухвал є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Отже, ухвала Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року про визнання відводу необґрунтованим, ухвала Московського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про відвід та ухвала Московського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2021 року про залишення без задоволення клопотання про закриття провадження не підлягають апеляційному оскарженню, а заперечення на них включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що не звертався до апеляційного суду зі скаргами на ухвали Московського районного суду м. Харкова від 13 липня, 15 липня та 16 листопада 2021 року, а заперечення щодо вказаних ухвал суду першої інстанції були включені до його апеляційної скарги, що унормовано частиною другою статті 353 ЦПК України, тому порушує права заявника на судовий захист.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 643/20361/20 з Московського районного суду м. Харкова.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року зазначену справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що він не звертався до Харківського апеляційного суду з апеляційними скаргами на ухвали Московського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2021 року, 15 липня 2021 року та 13 липня 2021 року, не просив скасувати ці ухвали. Заперечення щодо вказаних ухвал включені до апеляційної скарги на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року та мають відповідний підзаголовок: «Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду».

Приписами частини другої статті 353 ЦПК України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду, а тому оскаржувані ним ухвали апеляційного суду, на його думку, підлягають скасуванню.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року заявлений ОСОБА_1 відвід судді Семеновій Я. Ю. визнано необґрунтованим.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 15 липня 2021 року у складі судді Кононенко Т. О. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Семенової Я. Ю.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2021 року у складі судді Семенової Я. Ю. клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження залишено без задоволення.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року позов Харківської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова, площею 0,1570 га, по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310137500:10:002:0043, за період з 01 серпня 2019 року по 30 листопада 2020 року у сумі 103 432 грн 70 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, у січні 2022 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову Харківської міської ради, або закрити провадження у справі в частині позову Харківської міської ради; також просив задовольнити його зустрічний позов. В апеляційній скарзі викладені також заперечення на вказані вище ухвали суду першої інстанції.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвал Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року, 15 липня 2021 року та 16 листопада 2021 року повернуто апелянту.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення апеляційного суду не відповідають.

За пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього кодексу.

У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку така ухвала як ухвала про відмову у задоволені клопотання про закриття провадження у справі відсутня, тоді як можливість оскарження ухвали про відмову у скасуванні забезпечення позову передбачена.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

Тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 , оскаржуючи рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2021 року, включив до апеляційної скарги заперечення щодо ухвал Московського районного суду м. Харкова від 13 липня 2021 року про визнання відводу необґрунтованим, від 15 липня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про відвід та від 16 листопада 2021 року про залишення без задоволення клопотання про закриття провадження, що відповідає правилам частини другої статті 353 ЦПК України, а, відтак висновок суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги в частині оскарження вказаних ухвал першої інстанції, з підстав, передбачених пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, є помилковим.

Верховний Суд зазначає, що повернення апеляційної скарги із зазначених підстав не відповідає принципу розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі.

Із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Крім того, у пункті 53 рішення у справі «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.

За таких обставин ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги підлягають скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції із запереченнями на ухвали суду першої інстанції від 13 липня 2021 року, 15 липня 2021 року та 16 листопада 2021 року.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі..

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвали Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року скасувати, справу направити для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович